Юлдашев С.О. Правове регулювання третейського розгляду господарських спорів

Краткое содержание

Розділ 1. Загальна характеристика інституту третейського розгляду господарських спорів складається з двох підрозділів, у яких досліджуються питання історії розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів, юридичної природа третейського розгляду господарських спорів та його понятійного апарату.

У підрозділі 1.1. „Історія розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів” розглянуто історію розвитку недержавних економічних судів як у світі, так і в Україні. Значна увага приділяється механізмам вирішення спорів по праву ВТО та ЄС. Обгрунтовано, що розвиток недержавного судочинства в Україні сприятиме входженню України у зазначені структури. Наведено періодизацію розвитку третейського розгляду спорів.

Спеціальне правове регулювання господарських відносин вперше сформувалось у Західній Європі завдяки тому, що всі купці у кожному середньовічному місті Італії, Англії, Франції, Німеччини та інших країн, як правило, об’єднувалися у корпорації (торговельні гільдії), оскільки існування купця поза корпорацією, без її правового захисту було практично неможливим. Спори, що виникали між купцями (членами одної корпорації), розглядалися всередині самої торговельної гільдії, оскільки це було внутрішньою справою корпорації. Засобом розгляду такого роду спорів став третейський розгляд, який здійснювався на основі так званого купецького права.

У справах, що підпорядковувались купецькому праву і розглядалися третейськими судами, як правило, застосовувались єдині міжнародні норми lex mercatoria. Головна особливість lex mercatoria полягає в забезпеченні автономності, відокремленні регламентації міжнародних торговельних угод від національних правових систем. Саме практика торговельного обороту, досвід та звичаї на певних етапах одержують правове закріплення, санкціонуються правом. Юрисдикційним аналогом такої недержавної правотворчості у сфері міжнародної торгівлі став третейський розгляд, названий комерційним арбітражем.

Купецьке право діяло у торгівельній сфері і в дореволюційній Росії. У післяреволюційний період судочинство в галузі господарювання фактично здійснювалося державними судами (арбітражем), хоча можливість створення третейського суду передбачалася Цивільними кодексами того часу. У роботі зазначено причини недостатнього поширення третейських судів, які функціонували за соціалістичну добу. Суттєвим імпульсом до пожвавлення  третейської форми судочинства стало затвердження Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. № 121. Характерним для правової моделі третейських судів за цим Положенням є те, що вона у більшому ступені базувалась на засадах диспозитивності у порівнянні з регламентом діяльності державних арбітражних судів, які виконували не тільки судові, але й певні адміністративні (контролюючі) функції. У той же час, оскільки юридична природа третейських судів входила у протиріччя з адміністративно-розподільчою системою господарювання, вони практично не набули поширення. У роботі зазначено, що вказане Положення регулювало порядок розгляду господарських спорів третейським судом, які могли створюватися для розгляду конкретної справи, а також порядок виконання рішень постійно діючих третейських судів.

Проведений аналіз історії розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів склав підгрунтя для визначення напрямів вдосконалення правового регулювання третейського розгляду спорів.

У підрозділі 1.2. „Юридична природа третейського розгляду господарських спорів та його понятійний апарат” у процесі дослідження юридичної природи третейського розгляду господарських спорів автор дійшов висновку, що цей розгляд виникає, по-перше, як іманентний атрибут розвитку правового регулювання господарських відносин, і зокрема, торгівлі, у тому числі й міжнародної.

У роботі відзначено, що за юридичною природою третейський розгляд господарських спорів є юрисдикційним аналогом недержавній правотворчості – звичаям, створеним практикою господарського (торгівельного) обороту. Надано характеристику юридичної природи третейського розгляду господарських спорів як єдиної для третейського суду і МКАС при ТПП України. Основними ознаками цієї природи є те, що розгляд господарських спорів в обох ланках третейського судочинства є, по-перше, недержавним, по-друге, має економічний характер.

У підрозділі розглянуто питання понятійного апарату за темою дослідження. Показано, що ряд термінів і понять придатні до застосування при характеристиці третейського розгляду господарських спорів як третейськими судами, так і МКАС при ТПП України. Зокрема, поняття „третейський суд”, „третейський розгляд господарських спорів” тощо. Є також терміни і поняття, що є загальними для сфери державного і недержавного судочинства. Основним поняттям для будь-якої сфери судочинства є поняття „правосуддя”.

Аналіз нормативно-правових актів, присвячених судовій системі, свідчить, що термін „правосуддя” часто ототожнюється з поняттям „судочинство”. Виходячи з етимології терміну „правосуддя” – правий, правильний, правдивий, справедливий суд, суд по совісті, а також з природного права людини на справедливий суд (правосуддя), здобувач аргументував потребу у такому загальному визначенні правосуддя, яке б відрізняло його від іншого відправлення судочинства, результатом якого є прийняття завідомо несправедливих, неморальних судових рішень.

Під правосуддям у сфері господарювання пропонується розуміти таке відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке направлене на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється у відповідності з законодавством на моральних засадах справедливості і добросовісності з дотриманням принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення.

Виходячи з визначень третейського суду як недержавного незалежного органу, що утворюється за угодою чи за відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб, для вирішення спорів, (Закон України „Про третейські суди”) або як методу, що застосовується для вирішення спорів (Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж”), автор дійшов висновку, що головною системоутворюючою ознакою феномену третейського суду є саме третейський розгляд - процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом.

При застосуванні поняття „третейський розгляд господарських спорів” мається на увазі не тільки спеціальний порядок судового розгляду спорів, що виникають з комерційної (господарської) діяльності, але й певні переваги перед державним судочинством, до яких віднесено як економічні (знімається певне навантаження з держбюджету, розгляд спорів відбувається оперативно і тим самим, прискорюється господарський обіг), так і політичні (демократизація економічних процесів в країні, наближення правових і інституціональних складових до загальноприйнятих у світовій спільноті) тощо. Зроблено висновки щодо доцільності уніфікації правового регулювання третейського розгляду господарських спорів у третейських судах та МКАС при ТПП України, визначено основні напрямки удосконалення третейського розгляду господарських спорів – у бік посилення переваг цього розгляду та мінімізації його нестатків у порівнянні з державною формою судочинства. Уточнено визначення поняття третейського розгляду господарських спорів, яке має охоплювати не тільки процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом чи МКАС при ТПП України, але й забезпечення виконання рішення.

Розділ 2. Системи недержавного судочинства та характеристика їх складових містить три підрозділи, які включають дослідження нормативно-правового регулювання системи третейського судочинства і міжнародного комерційного арбітражу, а також третейської (арбітражної) угоди.

У підрозділі 2.1. „Системи недержавного судочинства” виділено і розглянуто дві системи недержавного судочинства: третейського судочинста України та міжнародного комерційного арбітражу.

Перше здійснюється в Україні постійно діючими третейськими судами та третейськими судами для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

Система міжнародного комерційного арбітражу передбачає множинність третейських судів. Згідно до Закону України „Про Міжнародний комерційний арбітраж”, „арбітраж” - це „будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою”. Фактично ж міжнародний комерційний арбітраж в Україні здійснюється Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Інших постійно діючих арбітражних установ на території України немає.

Сьогодні існує колізія між нормами Конституції України, зокрема, ст. 124, яка передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, та Законом України від „Про судоустрій України” 07.02.2002 р., з одного боку, і п.14 ч.1 ст.92 Конституції України, де йдеться про визначення судоустрою виключно законами, та відповідно Законом України „Про третейські суди” від 11.05.2004 р. та „Про Міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 р. – з іншого. З метою усунення вищезазначеної колізії здобувачем запропоновано нове визначення судоустрою в Конституції України, за яким до системи судів, що здійснюють правосуддя в Україні, пропонується включити недержавні суди, створені  відповідно до законів про них. Це дозволить подолати існуючу колізію між відповідними нормами вітчизняного законодавства, а також забезпечити створення умов для здійснення правосуддя у сфері господарювання. Запропоновано також поширити на третейські суди України передбачені законом гарантії незалежності та правової захищеності суддів. Подібні ж гарантії доцільно надати і МКАС при ТПП України.

Виходячи з принципу автономії волі сторін, який застосовується не лише у колізійних нормах, а й у сфері юрисдикції та процесу - вибору арбітражу і процедури розгляду спору, здобувачем запропоновано розширення меж диспозитивності правового регулювання третейського розгляду господарських спорів шляхом закріплення у законодавстві загального принципу третейського судочинства, згідно якому не тільки вибір права, призначення (обрання) третейського суду та третейських суддів, а й правил третейського розгляду щодо конкретного спору може встановлюватися угодою сторін.

У підрозділі 2.2. „Третейська (арбітражна) угода” розглянуто роль і значення третейської (арбітражної) угоди (застереження) як одного з найважливіших складових договору, міжнародного комерційного контракту. Значну увагу приділено аналізу правових норм, що регулюють зміст, форму та порядок укладення третейської угоди (арбітражної). Розглянуто умови її дійсності, питання визнання автономії угоди (арбітражного застереження), забезпечення принципу „компетенції компетенції” третейського суду, згідно якому суд самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи, та ін. На підставі аналізу причин виникнення спорів щодо компетенції третейського суду сформульовані пропозиції виділення таких видів третейських угод, як визначених заздалегідь (до виникнення спору) і визначених після виникнення спору. Розроблено рекомендації з удосконалення змісту і форми викладення третейської угоди. Зокрема, надано рекомендації сторонам договору щодо уникнення двозначних формулювань з питань підсудності. Зазначено, що арбітражні застереження з „вузьким” змістом збільшують імовірність того, що сторона, що незадоволена рішенням третейського суду, вдасться до процедури його заперечування на підставі того, що рішення винесене з питань, які не охоплюються укладеною між позивачем і відповідачем третейською угодою. У зв’язку з цим, рекомендується формулювати застереження з „широким” змістом, що охоплюють весь спектр спорів, які можуть виникнути між сторонами. Внесені пропозиції щодо уніфікації правового регулювання щодо третейської (арбітражної) угоди (застереження) як одного з найважливіших складових договору, міжнародного комерційного контракту.

Розділі 3. Національне і міжнародно-правове регулювання прийняття і виконання рішень третейського суду та МКАС при ТПП України містить три підрозділи, в яких досліджуються питання прийняття рішень за результатами розгляду господарських спорів третейськими судами і МКАС при ТПП України та їх оскарження і примусового виконання.

У підрозділі 3.1. „Прийняття рішень третейськими судами та МКАС при ТПП України” досліджено права сторін у засіданні третейського суду з метою оцінки достатності цих прав для прийняття обґрунтованих судових рішень та сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства, спрямовані у бік посилення переваг та мінімізації нестатків третейського розгляду господарських спорів у порівнянні з державною формою судочинства, а також розширення прав та обов'язків сторін у ньому до рівня, який забезпечується у господарському та цивільному процесах у державному судочинстві.

Щодо обов’язків пропонується внести у відповідні акти запис про те, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Аналізуючи, зокрема, компетенцію третейського суду щодо вирішення спору, автор приходить до висновків про доцільність доповнення ст. 38 „Докази” Розділу V Закону України „Про третейські суди”; включення в статтю 39 „Участь та права сторін у засіданні третейського суду”, додаткових положень щодо прав та обов'язків сторін третейського розгляду, введення, в цей же закон, додаткової статті (ст. 40′ „Забезпечення доказів”), доповнення ст. 54 ГПК „Форма і зміст позовної заяви” положеннями щодо змісту цієї заяви, а також внесення до господарсько-процесуального законодавства положень, що сприятимуть більш послідовній реалізації Закону України „Про третейські суди”.

Обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до законодавства про недержавну форму судочинства, які б закріплювали можливість сторін посилатися на загальні принципи суспільного господарського порядку (забезпечення добросовісної конкуренції, загальні принципи та звичайні правила господарського (торговельного) права (скажімо, правило, що за певних умов господарюючі суб’єкти пов’язані господарським (торговельним) звичаєм навіть у разі, якщо вони спеціально не обумовили застосування цього звичаю у договорі), зразки договорів, зокрема, типові контракти та загальні умови угод, розроблені галузевими асоціаціями суб’єктів господарювання (торговців).

У підрозділі 3.2. „Оскарження і примусове виконання рішень третейського суду та МКАС при ТПП України” розглядаються питання щодо видів, форм і змісту рішень третейського суду, порядку їх прийняття та вимоги до них. Досліджуються питання дійсності арбітражного застереження в результаті перекладу прав і обов'язків за договором, у який вона включена, на іншу особу; форми угоди про передачу справи на розгляд третейського суду, припинення договору й арбітражне застереження; автономність арбітражного застереження і позов третьої особи про недійсність договору та ін. Розглянуті процедура оскарження та підстави для скасування судом третейських рішень чи їх визнання.

Внесено пропозицію щодо скорочення підстав для скасування рішення третейського суду господарським судом. Зокрема, пропонується виключити таку підставу скасування рішення третейського  суду, як невідповідність складу третейського суду, яким прийнято рішення, вимогам Закону „Про третейський суд”.  Зауважується, що Законом „Про Міжнародний комерційний арбітраж” така підстава не передбачається. Цю ж підставу доцільно вивести також із переліку випадків, у яких може мати місце відмова в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа.

Особливу увагу приділено процедурам визнання і виконання рішень іноземних судів. Зазначено, що процедура визнання і приведення до виконання в Україні рішень іноземних судів відносно діяльності судів, уповноважених розглядати такі питання, досі не розроблена. Проаналізовано наявні доктрини, що пояснюють юридичну природу процесуальних дій по розгляду клопотання про дозвіл виконати іноземне рішення. Зроблено висновок про те, що найбільш часто на практиці зустрічається процедура, відома за назвою екзекватурування. Розглянуті питання щодо термінів пред’явлення іноземного арбітражного рішення до виконання. Нью-Йоркська конвенція з приводу терміну, протягом якого сторона може звернутися з проханням про приведення арбітражного рішення у виконання, зберігає мовчання, залишаючи його на розсуд країн-учасниць. Ця Конвенція лише передбачає, що встановлена у державі - учасниці Конвенції виконавча процедура для іноземних рішень може бути більш обтяжлива, ніж для внутрішніх. Один з аспектів, де можлива процесуальна різниця - це термін давності для виконання арбітражних рішень. Підрозділ містить також розгляд питань, пов’язаних з визнанням та приведенням у виконання іноземних арбітражних рішень, висвітленням порядку їхнього приведення у виконання, підстав для відмови в приведенні у виконання.

Запропоновано доповнення Закону України „Про третейські суди” положеннями щодо настання юридичної (майнової та дисциплінарної) відповідальності судді (суддів) господарського суду, яка повинна застосовуватися апеляційним господарським судом у випадках встановлення порушення судом першої інстанції строків видачі виконавчого документа або необгрунтованої відмови суду в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа.