Кравець І.М. Правове становище суб\'єктів організаційно-господарських повноважень : Портной И.М. Правовое положение субъектов организационно-хозяйственных полномочий

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його об’єкт та предмет, визначаються мета та завдання роботи, методологічна та науково-теоретична основа дослідження, сформульовані положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів, висвітлюється їх практичне значення.

Розділ 1. „Теоретичні засади правового регулювання діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню історії виникнення та становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні, визначенню поняття та ознак суб’єктів організаційно-господарських повноважень, системному дослідженню нормативно-правової основи діяльності суб’єктів зазначених повноважень.

У підрозділі 1.1. „Становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні” аналізуються виникнення та основні етапи розвитку суб’єктів, що здійснювали ПООГ в Україні. Авторкою відзначається, що прояви ПООГ, що здійснювалися певними суб’єктами спостерігалися з моменту формування суспільства, оскільки необхідно було організовувати господарську діяльність (у розумінні задоволення потреб в одязі, житлі, предметах побуту тощо) відповідних громад.

Становлення суб’єктів, що здійснювали ПООГ досліджується з огляду на історичні етапи розвитку нашої держави, зокрема, у період Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Литовської доби (в т. ч. період надання містам України магдебурзького права), Козацької держави, перебування земель нашої держави у складі Російської імперії, Центральної Ради. Подальший розвиток відносин у сфері господарювання в радянський і пострадянський періоди свідчить про вдосконалення правового становища суб’єктів, що здійснювали ПООГ, появу нових їх видів, що зрештою дозволило українському законодавцю закріпити в ГК України низку положень про організаційно-господарські повноваження та деяких їх суб’єктів.

У підрозділі 1.2. „Поняття організаційно-господарських повноважень” обґрунтовуються визначення понять управління господарською діяльністю та регулювання господарської діяльності як форм здійснення організації господарської діяльності, організаційно-господарських повноважень, розмежовуються ознаки організаційно-господарських та владних повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аналіз відповідних положень господарського законодавства та теоретичних праць дозволили визначити такі форми здійснення організації господарської діяльності як управління господарською діяльністю та її регулювання.

Управління господарською діяльністю здійснюється такими суб’єктами:
(1) органами державної влади, органами місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать відповідно до державного та комунального секторів економіки; (2) господарськими об’єднаннями відносно учасників таких об’єднань; (3) власниками майна унітарних підприємств та контролюючими власниками корпоративних прав щодо відповідних підприємств/господарських організацій корпоративного типу; (4) іншими суб’єктами, яким організаційно-господарські повноваження щодо управління господарською діяльністю делеговані власником відповідного майна.

Регулювання господарської діяльності здійснюється державними органами та органами місцевого самоврядування з метою забезпечення балансу між приватними інтересами підприємців та публічними інтересами (суспільства, держави, територіальних громад, споживачів). На думку дисертантки, обов’язковою складовою організації господарської діяльності (управління та/або регулювання) є контроль, оскільки за його відсутності здійснення організаційно-господарських повноважень втрачає сенс.

У роботі обґрунтовується, що формою реалізації організаційно-господарських повноважень є організаційно-господарські зобов’язання, визначаються їх види з пропозицією відобразити ці положення у запропонованій редакції ст. 176 ГК України.

У підрозділі 1.3. „Поняття та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень” характеризуються ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень, на підставі яких визначається поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень, класифікація цих суб’єктів, нормативно-правова основа діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень здійснюється за такими критеріями:

1) залежно від форми здійснення організації господарської діяльності на:
(а) суб’єктів, які здійснюють управління господарською діяльністю (власник майна щодо заснованого ним унітарного підприємства, контролюючий власник корпоративних прав щодо відповідних господарських організацій корпоративного типу, в т.ч. холдингова компанія щодо її корпоративних підприємств); (б) суб’єктів, які здійснюють регулювання господарської діяльності (Кабінет Міністрів України, міністерства, Національний банк України, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування та інші);

2) залежно від характеру організаційно-господарських повноважень на:
(а) суб’єктів, які здійснюють власні організаційно-господарські повноваження (Кабінет Міністрів України, міністерства, засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств, холдингові компанії щодо її корпоративних підприємств); (б) суб’єктів, які здійснюють делеговані організаційно-господарські повноваження (органи місцевого самоврядування, господарські об’єднання щодо підприємств-учасників);

3) залежно від меж здійснення організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (органи державної влади, органи місцевого самоврядування); (б) суб’єктів, які можуть діяти в межах повноважень та у спосіб, що не заборонені законами України (засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств, холдингові компанії щодо їх корпоративних підприємств, господарські об’єднання щодо підприємств-учасників);

4) за сферою дії організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання на всій території України (Кабінет Міністрів України, міністерства, Національний банк України, Антимонопольний комітет України); (б) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання певної адміністративно-територіальної одиниці (органи місцевого самоврядування, територіальні відділення Антимонопольного комітету України); (в) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до визначених суб’єктів господарювання (засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств, контролюючі власники корпоративних прав господарських організацій корпоративного типу щодо останніх тощо).

У Розділі 2 „Особливості правового статусу окремих видів суб’єктів організаційно-господарських повноважень”, який складається з чотирьох підрозділів, дається характеристика окремих видів суб’єктів організаційно-господарських повноважень: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань та власників майна.

У підрозділі 2.1. „Правове становище органів державної влади як суб’єктів організаційно-господарських повноважень” авторкою зазначається, що формами здійснення органами державної влади організації господарської діяльності є:
(1) управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки; (2) регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності.

Проаналізовано організаційно-господарські повноваження з управління господарською діяльністю та регулювання господарської діяльності таких органів державної влади як: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, господарські міністерства/відомства, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України.

Авторкою пропонується поділ суб’єктів організаційно-господарських повноважень з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, залежно від основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, на одинадцять груп (суб’єктів організаційно-господарських повноважень, що здійснюють їх у сфері структурно-галузевої політики, інвестиційної політики, амортизаційної політики, політики інституційних перетворень, цінової політики, антимонопольно-конкурентної політики, бюджетної політики, податкової політики, грошово-кредитної політики, валютної політики, зовнішньоекономічної політики).

У підрозділі 2.2. „Правове становище органів місцевого самоврядування як суб’єктів організаційно-господарських повноважень” зазначається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, реалізують повноваження, передбачені ст. 135 ГК України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими актами законодавства України.

Підкреслюється, що органи місцевого самоврядування реалізують свої організаційно-господарські повноваження з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, що знаходяться на відповідній території, згідно з визначеними державою напрямами економічної політики із застосуванням форм і засобів, передбачених ГК України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими актами законодавства України.

Особлива увага приділена питанню здійснення організаційно-господарських повноважень безпосередньо територіальною громадою.

У підрозділі 2.3. „Господарські об’єднання як вид суб’єктів організаційно-господарських повноважень” відзначається, що господарське об’єднання зі статусом юридичної особи – це суб’єкт організаційно-господарських повноважень, що здійснює ці повноваження відносно учасників такого об’єднання.

Юридичними підставами виникнення у господарського об’єднання зі статусом юридичної особи організаційно-господарських повноважень є закон (зокрема, гл. 12 ГК України), установчі та внутрішні документи об’єднань, в яких закріплюються ці повноваження; фактичними – делегування об’єднанню низки організаційно-господарських повноважень його засновниками/учасниками (у разі створення добровільного об’єднання) або єдиним засновником об’єднання, що утворюється в розпорядчому порядку з числа підприємств/господарських організацій, підвідомчих (підконтрольних) засновнику як власнику їх майна або уповноваженій власником особі (в такому порядку, зокрема, створюються державні та комунальні господарські об’єднання). Обсяг організаційно-господарських повноважень господарського об’єднання залежить від: його виду (асоціація, корпорація, концерн, консорціум); положень актів законодавства; установчих (статуту чи засновницького договору) та внутрішніх документів.

У роботі зазначається, що від господарських об’єднань зі статусом юридичної особи як суб’єктів організаційно-господарських повноважень відрізняються об’єднання, що не мають такого статусу, оскільки у останніх (холдинговій групі за участю холдингової компанії та корпоративних підприємств; промислово-фінансовій групі) суб’єктом організаційно-господарських повноважень є окремий учасник групи: холдингова компанія, а у промислово-фінансовій групі – головне підприємство.

У підрозділі 2.4. „Власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень” визначається, що засновники унітарних підприємств та господарських товариств однієї особи здійснюють свої організаційно-господарські повноваження, передбачені ст. 135 ГК України та іншими актами законодавства України.

Що ж до господарських організацій корпоративного типу, то організаційно-господарські повноваження власника корпоративних права виникають у разі встановлення між ним і господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (у розумінні ч. 3 ст. 126 ГК України). Хоча всі учасники зазначених господарських організацій володіють корпоративними правами (майновими та організаційними), проте лише контролюючі власники корпоративних прав цих господарських організацій, на думку авторки, є суб’єктами організаційно-господарських повноважень стосовно останніх.

Аналіз організаційно-господарських повноважень центральних органів виконавчої влади, уповноважених осіб та господарських структур, які здійснюють корпоративні права держави, свідчить про їх різний обсяг, що доцільно закріпити у запропонованій дисертанткою новій редакції ч. 2 ст.168 ГК України.

Розділ 3. „Проблеми адаптації законодавства України, що регулює діяльність суб’єктів організаційно-господарських повноважень, до стандартів зарубіжних країн та міжнародних організацій” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень у зарубіжних країнах” зазначається, що в зарубіжних країнах, як і в Україні, на рівні держави та територіальних громад діє ціла система суб’єктів (органів), що здійснюють ПООГ. Це стосується як країн розвинених ринкових відносин, так і країн перехідної економіки. Разом з тим підкреслюється, що в першій групі країн ця система є досить усталеною, як і правове регулювання відносин у сфері господарювання. Друга група країн (з трансформаційною економікою) перебуває у стані, значною мірою подібному до вітчизняного: реформування економіки позначається на суб’єктах, що здійснюють ПООГ, в т.ч. щодо вдосконалення їх правового становища.

З огляду на зарубіжний досвід, авторкою пропонуються правові механізми, що мають сприяти покращенню діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень, зокрема: (1) розроблення методики визначення та критеріїв ефективності здійснення органами місцевого самоврядування управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, запропоновані дисертанткою критерії наводяться вище;
(2) запровадження таких механізмів контролю з боку територіальної громади за ефективністю здійснення організаційно-господарських повноважень органами місцевого самоврядування як (а) забезпечення відкритості інформації про прийняття цими органами рішень при здійсненні ними організаційно-господарських повноважень шляхом розміщення такої інформації на їх Інтернет-сайтах та
(б) врахування громадської думки при прийнятті подібних рішень тощо;
(3) за прикладом Німеччини створення в Україні „Ради областей”, з метою координації діяльності органів місцевого самоврядування, зокрема в здійсненні ними організаційно-господарських повноважень.

У підрозділі 3.2. „Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень за правом Європейського Союзу та інших міжнародних організацій” дисертанткою здійснюється класифікація суб’єктів, що здійснюють ПООГ ЄС на:

1) суб’єктів, що здійснюють ПООГ загального рівня, до яких відносяться: Європейський парламент (встановлює основи економічної політики ЄС та його держав-членів); Рада ЄС (забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів ЄС, прийняття та виконання рішень в установлених межах); Європейська комісія (забезпечує функціонування спільного європейського ринку, здійснює контроль за процедурою злиття);

2) спеціалізованих суб’єктів, що здійснюють ПООГ: (а) у сфері валютних відносин – Європейський центральний банк, Європейська система центральних банків, Європейський інвестиційний банк; (б) у сфері економічного та соціального розвитку – Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів; (в) у сфері стандартизації – Європейський комітет з питань стандартизації, Європейський комітет з питань стандартизації в електротехнічній сфері, Європейський інститут стандартів у сфері телекомунікацій; (г) у фінансово-бюджетній сфері – Рахункова палата; (ґ) у сфері захисту конкуренції – Генеральна дирекція № 4 Європейської комісії, Дорадчий Комітет з концентрації.

Аналіз положень актів законодавства ЄС, що стосуються суб’єктів ПООГ, свідчить про доцільність запровадження в Україні низки нових правових механізмів: твіннінгу (співпраці органів ЄС з державними органами влади України з питань адаптації вітчизняного законодавства до права ЄС); створення Економічного і соціального комітету (шляхом узагальнення позицій представників різних категорій учасників відносин у сфері економіки має надавати пропозиції суб’єктам організаційно-господарських повноважень щодо здійснення ними зазначених повноважень); застосування органами державної влади України процедур моніторингу ефективності правового регулювання (з метою його вдосконалення) подібно до тих, що використовуються в ЄС за допомогою своєрідних актів – Зелених книг ЄС.

В контексті суб’єктів, що здійснюють ПООГ аналізуються Європейська хартія місцевого самоврядування та міжнародно-правові документи Співдружності Незалежних Держав, асоційованою учасницею якої є Україна.

У висновках за результатами дослідження викладені основні наукові та практичні результати, одержані в дисертації, та сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення чинного законодавства України щодо регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, зокрема стосовно:

визначення поняття та форм здійснення організації господарської діяльності (управління та/або регулювання);

поняття організаційно-господарських повноважень та їх суб’єктів;

класифікації та характерних рис суб’єктів організаційно-господарських повноважень;

відмежування організаційно-господарських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування від владних повноважень зазначених суб’єктів;

обсягу організаційно-господарських повноважень центральних органів виконавчої влади, уповноважених осіб та господарських структур із здійснення корпоративних прав держави;

внесення низки змін у ГК України: 1) нового розділу ІІ¹ під назвою „Суб’єкти організаційно-господарських повноважень”, в якому закріплюються визначення поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень, підстави виникнення організаційно-господарських повноважень, основи правового становища таких видів суб’єктів вказаних повноважень, як органи державної влади, органи місцевого самоврядування, господарські об’єднання, власники майна; 2) нової редакції: ч. 6 ст. 3 ГК – щодо визначення організаційно-господарських відносин; ч. 2 ст. 168 ГК – щодо розмежування організаційно-господарських повноважень із здійснення корпоративних прав держави; ст. 176 ГК – щодо уточнення поняття організаційно-господарського зобов’язання та переліку їх видів.