Григор\'єва В.В. Правовий режим судового рішення у господарському процесі

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено ступінь новизни роботи, мету і завдання дослідження, окреслено особистий внесок авторки в одержання наукових результатів, викладених у дисертації.

Розділ 1. Судове рішення як складова частина господарського процесу складається з двох підрозділів, в яких досліджуються витоки та розвиток правового режиму рішення суду на підставі аналізу становлення та розвитку судового процесу, а також порядок прийняття рішення господарським судом України.

У підрозділі 1.1. “Витоки та становлення рішення господарського суду” подано огляд історії створення судів, які мали на меті розгляд спорів, що виникали під час здійснення господарської діяльності й були потребою часу. Розвиток судової системи потребував законодавства, яке закріплювало принципи організації судової системи та порядок здійснення судочинства, на основі цього визначається та досліджується процес становлення рішення господарського суду.

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що історія формування системи господарського судочинства стосується, насамперед, місцевих господарських судів, оскільки апеляційна і касаційна інстанції виникають набагато пізніше, а інституції, створювані у різні періоди історії для розгляду і розв'язання господарських спорів, були покликані розв'язувати ці спори по суті як суди першої інстанції. Шляхом опрацювання наукової літератури з’ясовано, що виникнення господарського судочинства сягає ще часів Античності, коли було створено перші особливі суди для розгляду справ, пов’язаних з торгівельними операціями. З метою врегулювання цих відносин виникли особливі норми, спрямовані на швидке розв’язання суперечок. Подальший розвиток спеціального судочинства в Європі, зокрема, у Франції та Німеччині, мав великий вплив на становлення відповідної галузі на території України.

Запропоновано періодизацію історичного розвитку рішення господарського суду на підставі становлення господарського судочинства на території України.

У підрозділі 1.2. “Правове регулювання прийняття рішення у господарському процесі” проаналізовано діяльність суду щодо розгляду та розв’язання справ у стадії судового провадження, а саме, завершального етапу прийняття рішення. Встановлено, що рішення підводить підсумок проведеної роботи щодо дослідження спірних відносин та захисту правоможності суб’єктів права. Визначено, що за своєю сутністю рішення є результатом судової діяльності, воно містить відповідь суду за суттю заявлених сторонами вимог, яка дається за допомогою використання норм права. У рішенні відображається завдання господарського процесу у певний момент його розвитку, а точніше - розв’язання спору по суті.

На підставі аналізу наукових досліджень стосовно рішення господарського суду визначено, що за підставами суб’єктного складу, мети та змісту діяльності суду, процес прийняття рішення поділено на етапи, за якими суд поступово доходить висновку та виносить рішення по суті спору. З наведеного обґрунтовано доцільність визнання прийняття судом рішення по суті спору самостійною стадією господарського процесу, яка включає процес оцінки доказів, що на основі встановлених у результаті оцінки обставин дозволяє вирішити справу у відповідності з нормами права;  викладення рішення у належній формі та встановленому змісті; його оголошення і набрання чинності.

При цьому підкреслюється, що необхідною умовою для прийняття правосудного рішення є оформлення його у спеціальному приміщенні – нарадчій кімнаті, що не передбачено діючим господарським процесуальним законодавством та потребує вдосконалення.

Розділ 2. Рішення господарського суду як акт правосуддя включає три підрозділи, в яких проведено дослідження щодо характеристик рішення суду, надаються види рішень та пропонується їх класифікація, а також аналізуються вимоги, які висуваються до рішення господарського суду

У підрозділі 2.1. “Поняття, форма та зміст рішення господарського суду” визначено поняття рішення суду як процесуального акту правосуддя із розв’язання господарського спору, в якому знаходить втілення ставлення держави до сутності спору між господарюючими суб’єктами. Доводиться, що рішення суду як акт правосуддя є відповіддю суду на заявлені вимоги, як процесуальний документ – відображає зовнішню форму вираження судження суду безвідносно до конкретного змісту позовних вимог.

Обґрунтовано, що рішення суду підсумовує застосування господарським судом матеріальних та процесуальних норм, через взаємодію яких процесуальні норми регламентують діяльність суду і забезпечують правильність застосування норм матеріального права.

Запропоновано, що для успішного виявлення сутності рішення господарського суду є необхідним дослідити головне, що упевнює його сутність, а саме відмінні ознаки, які у сукупності складають його специфіку. Тобто, сутність рішення господарського суду зумовлена правовою природою господарського суду, особливостями процесуальної форми господарського судочинства, завданнями, які вирішуються при здійснення правосуддя господарським судом. Наступними ознаками, що характеризують сутність рішення визначено: суб’єктний склад, тому що сторонами у справі є у більшості суб’єкти господарської діяльності; предмет спору, це суть спору, з приводу якого господарський суд виносить своє судження у рішенні наприкінці судового розгляду; та джерела на основі яких господарський суд постановлює рішення.

У роботі визначено, що рішення суду – це акт із застосуванням права, наділений певними особливостями, а саме: рішення розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам і визнає міру їх можливої та належної поведінки; викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру; є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі; повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам; є результатом державного примусу.

Зазначено, що рішення суду є офіційним документом, який виражає волю держави та ухвалюється компетентним органом. Відповідно ст. 4⁵ ГПК України рішення господарських судів приймаються іменем України.

Аргументовано, що сутність рішення суду полягає у тому, що воно є найважливішим актом правосуддя, який вирішує господарську справу по суті, містить державно-владне та індивідуально-конкретне розпорядження щодо застосування норм права до встановлених фактів і правовідносин, ухвалюється у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави і спрямовується на захист порушених, невизнаних або оскаржуваних прав, свобод та інтересів господарюючих суб’єктів та інтересів держави.

Встановлено, що рішення суду як акт правосуддя ухвалюється у зазначених господарським процесуальним законодавством формах та є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування за кожною господарською справою. За формою рішення господарського суду є документом під назвою “рішення”, який ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, у яких знаходять відображення результати судового засідання та кінцеві висновки, зроблені судом.

Обґрунтовано, що для забезпечення стабільності рішення суду та обов’язковості його дії необхідно дотримання певних вимог, що висуваються до змісту головного акту правосуддя. Ці вимоги обумовлені завданнями господарського суду: по-перше, захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, по-друге, сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин. Виконання цих завдань можливе тільки, якщо судове рішення є зрозумілим, переконливим, справедливим, тобто здійснений захист відповідає встановленим судом обставинам і закону, який регулює спірні матеріальні правовідносини, суб’єктивні права та обов’язки, а також факти.

У підрозділі 2.2. “Види рішення господарського суду” досліджується та доопрацьовується класифікація рішень господарського суду, в основу якої запропоновано різні підстави, а саме:

за видом провадження у господарському суді першої інстанції рішення поділяються на: прийняті у позовному порядку, які в свою чергу, можна поділити за характером правової дії судового рішення: про присудження, про визнання, про перетворення правовідношення, та прийняті зі справи про банкрутство;

за функціями, які виконує рішення в судовому процесі –  на загальні та додаткові;

за способом вирішення господарського спору рішення поділяються на: проміжні, часткові, факультативні, альтернативні, умовні та заочні.

Запропоновано внесення змін до статей 88 та 89 ГПК України щодо вдосконалення порядку прийняття додаткового рішення та надання господарським судом роз’яснень і виправлень рішень.

При визначенні видів рішень суду приділено увагу заочному рішенню, яке являє собою оптимальний варіант реагування на негативне ставлення відповідача до участі у судовому розгляді особисто або через представника. Обстоюється необхідність запровадження інституту заочного рішення, для чого необхідно передбачити господарським законодавством процедуру заочного судочинства, яке повинно будуватися за конституційним принципом змагальності процесу.

Підрозділ 2.3. “Вимоги, які пред’являються до рішення господарського суду” присвячений аналізу та доопрацюванню вимог, які пред’являються до рішення господарського суду, зокрема визначенню понять законності, обґрунтованості, справедливості, аргументованості, оперативності, безумовності, грамотності, вичерпності тощо.

Наголошується, що законність та обґрунтованість рішення господарського суду є загальними вимогами, які забезпечують правильність судового акта, його правосудність. Обґрунтовано, що законність рішення господарського суду – це вимога, яку рішення набуває у результаті правильного застосування матеріальних і належної реалізації господарських процесуальних норм.

Під обґрунтованістю як вимогою до рішення господарського суду розуміється підтвердження достовірними та достатніми доказами встановлених у судових засіданнях обставин справи, які відповідають висновкам господарського суду.

У роботі підкреслюється, що питання про співвідношення вимог законності та обґрунтованості рішення господарського суду має практичне значення, оскільки з поняттями законності та обґрунтованості пов’язані суттєві правові наслідки (104, 111¹⁰ ГПК України). Законність та обґрунтованість рішення господарського суду є вимогами, відсутність яких свідчить про неправильність рішення, наслідком чого має стати його скасування або зміна. При цьому неправильне застосування норм права у господарському процесі та невірне встановлення фактичних обставин можуть бути визнані підставами для відміни або зміни рішення як разом, так і окремо, як відносно самостійні підстави.

Зазначається, що вимоги, які носять додатковий характер, а саме справедливість, аргументованість, культура судового рішення, ясність і чіткість його викладення, дотримання форми також мають важливе значення, хоча не є підставами для скасування, але характеризують рішення як авторитетний акт судової влади.

Пропонується внесення змін до процесуального законодавства з метою закріплення прямої вимоги законності та обґрунтованості рішення господарського суду.

Розділ 3. Законна сила рішення господарського суду включає два підрозділи, в яких розглянуто правова природа законної сили судового рішення та притаманні їй властивості.

У підрозділі 3.1. “Поняття та значення законної сили судового рішення” аргументується висновок, що з метою посилення авторитету судової влади рішення суду має бути реалізоване, необхідною умовою цього є набрання ним законної сили, яка поєднує правову дію матеріально-правового і процесуального законодавства та має характерні властивості. Рішення суду, що набрало законної сили, втілюючи в собі кінцевий результат розгляду й вирішення господарських справ по суті, забезпечує дійсну охорону прав та інтересів суб’єктів господарювання. Завдяки законній силі рішення суду виражає стабільність і динамізм права, стає способом реального здійснення завдань господарського судочинства.

У роботі обґрунтовано, що під законною силою рішення суду розуміють такий стан рішення, коли воно стає максимально недоторканим у результаті прояву властивостей, та, як правило, пов’язують розгляд таких питань, як межі законної сили, формальна та матеріальна законна сила, властивості законної сили.

З урахуванням аналізу існуючих проблем доводиться, що межі законної сили рішення суду упевнюються, по-перше, предметом, по відношенню до якого діє судове рішення (об’єктивна межа), а саме це матеріально-правові відносини господарського (економічного) характеру, а по-друге, суб’єктами, на яких розповсюджується рішення господарського суду (суб’єктивна межа), тобто це сторони, треті особи, особи, які не залучені до участі у справі, але на обов’язки яких розповсюджується рішення господарського суду.

Уточнюється питання розподілу законної сили на формальну і матеріальну, а саме визначено: формальна законна сила рішення господарського суду це є безповоротність судового рішення, яке набрало законної сили, тобто неможливість суду змінити прийняте ним рішення у конкретній справі, а матеріальна – є остаточність, незаперечність та непорушність рішення господарського суду, яке є обов’язковим до виконання на усій території України.

Доводиться, що визначальним є те, що межі законної сили рішення господарського суду відіграють роль гаранту від посягання ззовні. Межі окреслюють дію рішення господарського суду та перешкоджають дії ззовні іншого позову на підтвердження правовідношення вже затвердженого рішенням суду, що набрало законної сили, тобто від повторного (незаконного) встановлення.

Наголошується, що значення законної сили полягає у наслідках, які виникають у зв’язку із набранням сили рішенням господарського суду. Набрання законної сили рішенням обов’язкове, і це реально сприяє підтриманню правопорядку у сфері економічної діяльності, має попереджувальне значення для суб’єктів господарської діяльності

У підрозділі 3.2. “Властивості законної сили рішення господарського суду” досліджуються такі властивості законної сили рішення господарського суду, як виключність, обов’язковість, преюдиціальність та виконуваність.

У роботі проведено аналіз усіх властивостей законної сили рішення господарського суду та визначено, що виключність законної сили рішення господарського суду полягає у неприпустимості порушення провадження та розгляду судом справи за повторно заявленим позовом, тотожним первинному, за яким розв’язаний спір та наявне рішення господарського суду, що набрало законної сили.

Доводиться, що обов’язковість законної сили рішення господарського суду є важливою властивістю та означає, що усі органи та посадові особи повинні здійснити необхідні дії щодо виконання рішення суду або сприяти його виконанню.

Визначено, що преюдиціальність законної сили рішення господарського суду є підтвердження фактів та обставин судовим актом, що набрав законної сили, та які не повинні наново встановлюватися в іншому судовому процесі, в якому вони виступають як безспірні юридичні факти.

Обґрунтовано, що виконуваність визначається як самостійна властивість законної сили рішення господарського суду разом з обов’язковістю та визнається як можливість примусового виконання рішення господарського суду.

Запропоновано зміни до господарського процесуального законодавства щодо уточнення підстав звільнення від доказування. Пропонується вказати, що обставини, встановлені судовим актом господарського суду, який набрав законної сили за раніше розглянутою справою, не доказуються знову при розгляді господарським судом іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи.

Зазначається, що законна сила рішення господарського суду являє собою особливу матеріально-правову та процесуальну дію рішення, яка має втілення у таких властивостях, як обов’язковість, винятковість, виконуваність та преюдиціальність. Рішення господарського суду, що набрало  законної сили, забезпечує здійснення функцій із захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарських відносин, підтримання правопорядку у сфері господарської діяльності, що можна визначити як значення законної сили.

Таким чином, зроблено висновок, що законна сила надає рішенню господарського суду стабільності, незмінності та неможливості змінити постановлене ним рішення з конкретної справи.