Вінник О.М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах



Название:
Вінник О.М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах
Альтернативное Название: Винник О.М. Теоретические аспекты правового обеспечения реализации публичных и частных интересов в хозяйственных обществах
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України щодо господарських товариств та порядку вирішення корпоративних конфліктів (спорів), зокрема, Господарського кодексу України та Закону “Про господарські товариства”, в навчальному процесі, підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Господарське право”, спецкурсів “Акціонерне право” та “Інвестиційне право” для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності господарських судів України, правоохоронних органів, ДКЦПФР, у правозастосовній практиці господарських товариств з питань локального регулювання корпоративних відносин, попередження корпоративних конфліктів та порядку їх розв’язання.


Теоретичні положення, обгрунтовані авторкою у дисертаційному дослідженні, вже використані в спецкурсах “Акціонерне право” та “Інвестиційне право”, які дисертантка читає студентам і магістрам протягом чотирьох років, а також можуть бути використані при підготовці навчальних спецкурсів “Корпоративне право” і “Корпоративна конфліктологія”.


Апробація та впровадження  результатів дисертації.  Результати дослідження апробовані і знайшли відображення: (1) в низці положень Господарського кодексу України, в розробці якого дисертантка брала участь як член робочої групи, (2) в публікаціях у виданнях, визнаних ВАК України фаховими (37 наукових статей, в т.ч. 36 одноосібних, загальним обсягом  19,65 д. а.); у двох одноосібних монографіях: “Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище”.- Київ: Знання, 1998.- 14,3 д. а.; “Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення”.- Київ: Атіка, 2003.- 18, 48 д.а.; у чотирьох навчальних посібниках (одноосібному - “Інвестиційне право”.- К.: Атіка, 2000.-  13,86 д.а.; у співавторстві з В. С. Щербиною – “Акціонерне право”.- К.: Атіка, 2000.- 37,58 д.а. (особ.внесок 36 д.а.; теми: поняття і предмет акціонерного права; історія розвитку акціонерних товариств і акціонерного права; поняття, ознаки та види акціонерних товариств; створення акціонерних товариств; майнові відносини в акціонерному товаристві; правове становище акціонерів; управління акціонерним товариством; державне регулювання створення, функціонування та припинення акціонерних товариств; особливості створення та функціонування акціонерних товариств в окремих сферах і галузях економіки); у співавторстві з Г.В. Пронською, В.С. Щербиною, О.А. Беляневич та ін. – “Господарське право: Практикум”.- К.: Юрінком Інтер:  перше видання - 2001.- 16,8 д.а. (особ.внесок 5,5 д.а., в т.ч. положення про правове становище господарських товариств і виробничих кооперативів в розділі ІІІ “Суб’єкти господарського права”), друге видання, перероблене і доповнене – 2003.- 21,84 д.а. (особ.внесок 7 д.а.); в упорядкуванні словника: Тлумачний словник цивільного права / За заг. ред. В. М. Селіванова.  – Київ: Манускрипт, 1998 р. – 15,3 д.а. (особ.внесок 6 д.а.);


використовувалися при читанні лекцій та проведенні семінарських занять з курсу “Господарське право”, спецкурсів “Інвестиційне право”, “Акціонерне право”, “Комерційне право зарубіжних країн”;


були предметом обговорення на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях і “Круглих столах”, зокрема:


1) на загальноукраїнській конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року - м. Київ - 23-24 травня  1996 р. (тези: О. М. Вінник. “Шляхи вдосконалення господарського законодавства України з питань правового становища господарюючих суб’єктів основної ланки економіки” // Концепція розвитку законодавства України. Мат-ли наук.-практ. конференції.- К., 1996.- С. 208-210);


2) на круглому столі “Правове регулювання суспільних відносин у сфері економіки” - м. Київ, вересень 1996 р. (тези: “Господарські і підприємницькі відносини в Україні та їх правове забезпечення” // Право України.-1996 р.- № 11.- С. 18-19);


3) на науково-практичній конференції “Трансформування відносин власності - основа розвитку підприємництва в Україні” - 24 грудня 1996 р. (тези: О. Вінник. “Право власності як основний правовий режим майна суб’єкта підприємницької діяльності” // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. Зб. наук. праць.- К.: Манускрипт, 1997.- С. 137-141);


4) на науково-практичній конференції “Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні та розвитку підприємництва в Україні - 10 грудня 1998 р. (тези: О. Вінник. “Врахування суспільних інтересів у процесі здійснення підприємницької діляьності як елемент правової культури” // Правова культура і підприємництво. Зб. наук. праць і матеріалів конференції.- Київ-Донецьк, 1999.- С. 109-114 );


5) на науковій конференції “Дні науки на УКМА” за темою: “Україна: людина, суспільство, природа” - 1-5 лютого 1999 р. (тези: О. Вінник. “Правові засоби захисту прав та інтересів акціонерів” // Наукові записки. Національний університет “Києво-Могилянська академія. Спеціальний випуск. Т. 9. Ч. ІІ.- К., 1999.- С. 235-236);


6) на круглому столі з працівниками ФДМ України “Договірні відносини приватизації” (4-5 листопада 1999 р., м. Київ); наукова доповідь на тему:  “Відповідальність за невиконання угод приватизації”;


7) на семінарі “Цивільний і Господарський кодекси в Україні: сфера правого регулювання” - 25 квітня 2000 р., м. Київ (тези доповіді на тему: “Проблеми уніфікації вимог до суб’єктів господарювання та їх організаційно-правових форм”) в огляді (за матеріалами семінару) Г. Миронової “Від конфронтації до конструктивізму” //  Малий і середній бізнес.- 2000- № 1-2.- С. 90-91;


8) на конференції по обговоренню деяких питань корпоративного права, що проводилася Центром розвитку сільського господарства Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку (Київ, 24-25 лютого 2000 р.);


9) на міжнародній науково-практичній конференції “Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (17-20 жовтня 2000 р.); наукове повідомлення на тему: “Деякі проблеми зближення національних законодавств про господарські товариства” // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнародної наукової конференції (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ).- С. 159-161;


10) на круглому столі “Реформування навчального процесу дисципліни “Правові основи підприємництва” (комерційного права) - 20 жовтня 2000 р., м. Київ;


11) на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного і соціального розвитку і Арбітражний суд в Україні: проблеми, перспективи”- листопад 2000 р., м. Донецьк: наукове повідомлення на тему: “Судові способи захисту прав та законних інтересів акціонерів: проблеми вдосконалення” // Стратегія економічного і соціального розвитку і Арбітражний суд в Україні: проблеми, перспективи. Т. 1(21).- С. 388-391;


12) на круглому столі на тему: “Проблеми вдосконалення господарського законодавства України”; тема виступу: “Проблеми правового забезпечення приватних і публічних інтересів в акціонерних товариствах” // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України. Тези виступів учасників Круглого столу (17-18 квітня 2001 р., м. Київ).- С. 45-48;


13) на Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми цивільного права і практики його застосування в сучасний період” 14-15 травня 2002 р., м. Хмельницький; тема виступу: “Господарське товариство однієї особи” // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С. 53-55;


14) на науково-практичній конференції на тему: “Правові проблеми доступу до інформації і правосуддя у контексті міжнародних конвенцій” (20-21 вересня 2002 р., м. Київ); тема виступу: “Право учасників господарських товариств на інформацію: проблеми реалізації”;


15) на міжнародній науковій конференції: “Соціальна роль права: історія і перспективи” (27-29 вересня 2002 р., м. Москва, Російська Федерація); тема виступу: “Системний підхід розв’язання проблеми гармонізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах”;


16) на ІХ регіональній науково-практичній конференції (13-14 лютого 2003 р., м. Львів); тема виступу: “Господарське товариство як складна соціальна система: проблеми правового забезпечення балансу інтересів” // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів, 2003.- С. 252-256.


Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.


Структура роботи визначається об’єктом дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 21 підрозділ, висновку, списку використаних джерел. Повний обяг дисертації становить 631 стор., з них 140 стор. займає список використаних джерел.


Основний зміст


У вступі розкривається сутність і стан проблеми правового забезпечення  збалансованого врахування та реалізації публічних та приватних інтересів у сфері господарської діяльності, включаючи й господарські товариства як основні організаційно-правові форми господарювання; обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; визначається його мета і завдання; формулюється наукова новизна і викладаються основні положення, які характеризуються новизною; висвітлюється практичне значення і апробація результатів дослідження; вказуються публікації  за результатами дослідження.


Розділ 1. “Поняття та роль публічних і приватних інтересів у сфері господарювання” складається з  5 підрозділів.


У підрозділі 1.1. “Поняття та види інтересів” аналізується ступінь дослідження категорії інтересу в науковій літературі та різні точки зору щодо природи (об’єктивної, об’єктивно-суб’єктивної та суб’єктивної) інтересу як загальнонаукової категорії. Дисертантка приєднується до прихильників об’єктивної природи категорії інтересу як об’єктивно існуючої орієнтації суб’єкта на отримання певного блага, що об’єктивно склалося. В додаткове обгрунтування цієї точки зору і відповідно –  заперечення інших (щодо суб’єктивної та об’єктивно-суб’єктивної природи інтересу) наводяться такі аргументи: суб’єктом інтересу може бути будь-яка особа незалежно від її спроможності адекватно усвідомлювати процеси об’єктивної реальності (в т.ч. неповнолітня, психічно хвора людина) чи відсутності свідомості як психічної властивості взагалі (будь-яка організація незалежно від наявності у неї статусу юридичної особи); закріплення в законодавстві та широке застосування на практиці непрямих (похідних) позовів, що подаються певними категоріями осіб (прокурором, уповноваженими органами держави, опікунами, піклуваниками) в інтересах осіб, неспроможних усвідомлювати чи захищати свої інтереси; розширення сфери застосування таких позовів в зарубіжному акціонерному праві (позови акціонерів в інтересах акціонерного товариства).


Розглядаючи класифікацію інтересів (за різними критеріями: за сферою вияву; за носіями; за об’єктом; за значущістю; за часовою ознакою; за характером потреб; за актуальністю), авторка особливу увагу приділяє класифікаціям, що мають вирішальне значення у праві (поділ інтересів на: законні та незаконні; приватні та публічні). При цьому встановлено, що більше розроблено в літературі ( і відповідно – віддзеркалене у законодавстві) питання законних інтересів (щодо їх ознак,  відмінності від суб’єктивних прав), на відміну від незаконних інтересів, які є критерієм для кваліфікації певної поведінки як зловживання правом. Незаконні інтереси дисертантка пропонує  визначати як такі, що (1) взагалі не відображаються в об’єктивному праві (не випливають з його загальних засад) або визначаються як суспільно шкідливі, (2) не відповідають загальному благу (публічним інтересам і законним інтересам інших осіб), (3) захист таких інтересів не гарантується державою, (4) а їх реалізація навіть тягне за собою юридичну відповідальність, якщо при цьому порушується встановлений правопорядок і законні інтереси інших осіб.


Поділ інтересів на приватні та публічні  (як свідчить аналіз наукової літератури з цих питань) здійснюється за окремими або сукупністю критеріїв і зазвичай використовується як  підстава поділу права на публічне і приватне. Дисертанткою пропонується інтегрований (з врахуванням позицій різних авторів) комплекс критеріїв поділу інтересів на приватні і публічні  (за суб’єктами інтересу, його спрямованістю, механізмами захисту, роллю держави та ступенем її участі в захисті інтересів). Відтак, до приватних належать інтереси, носіями яких є приватні особи (громадяни, їх групи, а також створені ними – безпосередньо чи опосередковано – юридичні особи), спрямовані на реалізацію потреб зазначених осіб та забезпечені санкціонованим державою захистом, що застосовується зазавичай за ініціативою носіїв цих інтересів. Публічні інтереси пропонується визначати як відображені в праві відгармонізовані, збалансовані певним чином інтереси держави як організації політичної влади, інтереси всього суспільства (спільні інтереси його членів), а також значної його частини/прошарків (територіальних громад, соціальних груп, особливо найвразливіших – споживачів, найманих працівників, дрібних підприємців, залежних підприємств, меншості в товаристві), що захищаються чи можуть захищатися за ініціативою держави в особі її компетентних органів та прокурора з метою відновлення порушеного правопорядку, попередження кризових явищ  та забезпечення оптимальних умов для функціонування державно-організованого суспільства.


Зв’язок між приватними і публічними інтересами (попри значні відмінності), який підкреслюють численні науковці, обгрунтовується дисертанткою (а) з практичної точки зору (реалізацію приватних інтересів в суспільстві можна забезпечити, лише врахувавши певним чином публічні інтереси; рівночасно публічні інтереси формуються з врахуванням типових приватних інтересів), (б) з використанням філософської категорії “окреме – загальне” та закону  боротьби та єдності протиложностей, (в) з врахуванням динамізму суспільного ( в т.ч. господарського) життя та пов’язану з цим переоцінку суспільством ступеня важливості тих чи інших інтересів.


Роль інтересів у праві визначається в підрозділі 1.2. При цьому особлива увага приділяється правовому аспекту в категорії інтересу. На відміну від більшості науковців, які вважають інтерес суто доправовою категорією, дисертантка наполягає на складності цієї категорії (як загальнонаукової), в т.ч. необхідності врахування правового її аспекту, що проявляється через комплекс функцій: спонукальної – проявляється в правотворчій (щодо прийняття нормативно-правових актів і відповідно – встановлення, зміни, припинення прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин) та правозастосовній (на етапі реалізації прав та обов’язків) діяльності; як структуроутворюючого елемента правового статусу суб’єкта (щодо наявності у нього, крім прав, додаткових можливостей у формі законних інтересів); захисної -  полягає в можливості використання державного примусу на відновлення законного інтересу у разі його порушення.


У підрозділі 1.3. “Співвідношення публічних і приватних інтересів у сфері господарської (підприємницької) діяльності” аналізуються точки зору різних авторів щодо співвідношення цих інтересів на різних рівнях економіки, з урахуванням її стану та поставлених завдань (активізувати приватну ініціативу чи обмежити її, спрямувавши в певному напрямі). Дисертантка доходить висновку, що ці види інтересів за загальним приниципом мають враховуватися в правотворчій та правозастосовній практиці на паритетних засадах, за винятком окремих випадків, зокрема: (1) екстремальних ситуацій (на зразок криз, надзвичайного стану, військових конфліктів), що вимагають пріоритетного врахування публічних інтересів; (2) суспільної потреби в активізації приватної ініціативи щодо розвитку певних галузей економіки або форм господарювання, що зумовлює певну перевагу приватних інтересів (у формі надання окремих пільг їх носіям, які беруть участь у задоволенні подібних суспільних потреб). Хоч навіть у зазначених випадках надання пріоритету приватним чи публічним інтересам поєднується із врахуванням та захистом найбільш нагальних інтересів іншого (протилежного) виду.


Аналіз у підрозділі 1.4 приватних і публічних інтересів як елементів соціальної системи дозволив віднайти нові аргументи щодо необхідності їх збалансованого врахування у сфері економіки та господарських товариствах (як її складових) у дії суспільного закону взаємності або еквівалентності, відповідно до якого приватні інтереси визнаються суспільством як законні та набувають відповідного захисту з боку держави за умови врахування тією чи іншою мірою публічних інтересів носіями приватних інтересів. Своєю чергою, успішність реалізації публічних інтересів значною мірою залежить від того, наскільки в них повно враховані найбільш типові приватні інтереси. Основною засадою забезпечення оптимальності господарських систем різного рівня (від економіки країни до її суб’єктів)  визначається комплексність регулювання – з поєднанням внутрішньосистемного (в господарських товариствах – локального) регулювання із зовнішньосистемним (державним – щодо господарських товариств), що дозволяє більш-менш збалансовано врахувати інтереси системи, її складових, оточуючого середовища (систем вищого рівня), а відтак – публічні і приватні інтереси.


Підрозділ 1.5. “Конфлікт інтересів у господарських відносинах” присвячений проблемі конфлікту інтересів у сфері господарювання, яка пов’язана з наявністю в учасників господарського життя не лише подібних, солідарних, співпадаючих (в тій чи іншій частині), але й протилежних, конкуруючих і навіть ворожих інтересів. Попри наявність у конфлікту інтересів позитивних рис (виявлення недоліків, спонукання до інновацій та ін.), наслідками  конфліктних систуацій можуть бути матеріальні втрати, негаразди в роботі окремих суб’єктів, навіть кризові явища та катаклізми, численність яких у світі постійно збільшується (в Україні значний ступінь конфліктності у суспільстві зумовлений і складнощами перехідного періоду). Особлива увага приділяється правовим (в т.ч. юридизованим) конфліктам, які стали об’єктом дослідження юридичної (правової) конфліктології. Конкретизуються характерні ознаки такого конфлікту: зв’язок з правовідносинами (суб’єкти, їх становище і поведінка, мотивація останньої або об’єкт конфлікту мають правові ознаки, чи конфлікт породжує правові наслідки); застосування правових процедур з метою припинення, розв’язання конфлікту та/або управління ним з метою попередження чи зменшення негативних наслідків.


Обгрунтовується використання в законодавстві та юридичній літературі поняття конфлікту інтересів та відмежовується останнє від суміжних понять – протиріччя, правопорушення, спору (господарського, цивільного, трудового тощо).


Аналіз чинного законодавства (вітчизняного і зарубіжного), теоретичних праць, правозастосовної практики дозволив дисертантці  систематизувати правові механізми: (1) попередження юридичних конфліктів у сфері господарювання (вдосконалення правового регулювання, в т.ч. позбавлення його від прогалин, колізій, застарілих норм; чітке визначення правового становища – прав та обов’язків – учасників господарського життя; підвищення правової культури та подолання правового нігілізму; посилення дисципліни у сфері господарювання та ін.) та (2) їх розв’язання (погодження позицій сторін конфлікту в процесі проведення переговорів з фіксацією їх результатів у формі відповідної угоди, внутрішнє та зовнішнє арбітрування, судовий порядок, адміністративних порядок, комплексні заходи у формі соціального партнерства). Пропонується також: ширше  використовувати авторитетні громадські організації (об’єднання підприємців, банкірів, страховиків тощо), наділивши їх функцією розв’язання конфліктів не лише між членами організації, але й іншими учасниками господарського життя, що покладаються на їх професійність та авторитетність у певних сферах діяльності; наділити прокурора правом виступати на захист не лише державних інтересів (та в певних категоріях випадків – інтересів громадян), а й публічних інтересів інших видів і рівнів.


Розділ 2. “Господарське товариство як система реалізації та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників корпоративних відносин” складається з 6 підрозділів.


У підрозділі 2.1. “Історико-правовий аспект становлення інституту господарських товариств як результату взаємодії публічних і приватних інтересів у сфері господарювання” становлення інституту торгових (господарських) товариств розглядається як результат еволюційного розвитку суспільства і відповідно – ускладення його господарського життя, що потребувало урізноманітнення форм господарювання залежно від співвідношення різних категорій публічних та приватних інтересів учасників корпоративних відносин. Відтак, персональні товариства (повне і командитне) розглядаються як найдавніші (з легалізованих вітчизняним законодавством) форми господарських товариств, що віддзеркалюють ділові традиції докапіталістичної доби (довіра та демократизм відносин між компаньонами, якнайповніше гарантування захисту інтересів кредиторів): повне товариство (ПТ) застосовуються для спільного здійснення кількома особами підприємницької діяльності  від імені товариства, а командитне (КТ) – для залучення в товариство, ведення справ якого забезпечується його основними (повними) учасниками,  коштів (майна) інших осіб (незалежно від їх ділових та моральних якостей) з  гарантуванням участі  в розподілі прибутку товариства, але без значних обтяжень (щодо персональної участі в діяльності товариства та тягара відповідальності за його зобов’язаннями). Акціонерне товариство (АТ) – відмінна від персональних товариств форма господарювання, поява якої була зумовлена бурхливим розвитком капіталістичних відносин,  розглядається як організація суто ринкового типу, в якій: (а) демократичні засади участі в управлінні справами та розподілі прибутку, що притаманні персональним товариствам, були замінені новим – капіталістичним або ринковим –  принципом, відповідно до якого реальні можливості акціонера щодо його участі в управлінні товариством та роподілі прибутку зазвичай залежать від розміру його (акціонера) частки в статутному капіталі; (б) замість гарантій якнайповнішого відшкодування збитків кредиторам товариства, застосовується принцип “обмеженої відповідальності”, що зумовлює необхідність застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів; (в) управління справами товариства здійснюється не безпосередньо його учасниками, а за допомогою системи органів, деякі з яких (за українським законодавством – виконавчий орган) можуть формуватися зі сторонніх осіб (найманих працівників). Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та його модифікація – товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) стали результатом зініційованої дрібними підприємцями та їх представниками в німецькому парламенті “кабінетної роботи” юристів, яким вдалося в одній організаційно-правовій формі оптимально поєднати привабливі для малого бізнесу риси АТ і ПТ, що забезпечило широке використання форми ТОВ/ТДВ на практиці та їх легалізацію іншими країнами. Різноманітність форм господарських товариств розглядається як фактор, що забезпечує можливість реалізації принципу свободи підприємницької діяльності (щодо вибору форм підприємництва), проте в межах, що забезпечують врахування публічних інтересів та типових приватних інтересів учасників корпоративних відносин.


Підрозділ 2.2. “Понятя та ознаки господарських товариств” привячений аналізу правового становища господарських товариств з виділенням їх традиційних рис як колективного підприємця: наявність кількох засновників та учасників; об’єднання ними майнової та персональної участі для забезпечення діяльності товариства; майнова відокремленість останнього від його засновників та учасників; наявність статусу суб’єкта підприємницької діяльності і відповідно – можливості виступати в господарському обороті від власного імені і у власних інтересах; корпоративний характер управління справами товариства – безпосередньо учасниками (ПТ, КТ) або за допомогою сформованих ними органів (АТ, ТОВ, ТДВ) та ін. Рівночасно виявляються сучасні тенденції правового регулювання щодо господарських товариств, пов’язані із змінами в господарському житті (його ускладненням, глобалізацією, трасформаційними процесами в Україні та інших державах перехідної економіки), в т.ч.: необхідністю захисту інтересів меншості в товаристві; можливістю створення товариства однією особою;  розширенням сфери використання господарських товариств (у процесі приватизації державних та комунальних підприємств; для створення господарських об’єднань; для здійснення некомерційної господарської діяльності – фондові біржі чи окремих повноважень щодо регулювання господарської діяльності – Національний депозитарій).


Класифікації господарських товариств та особливості співвідношення в них публічних і приватних інтересів залежно від видів цих товариств присвячений підрозділ 2.3. “Види господарських товариств”. Дисертантка доходить висновку про слушність усіх відомих теорії господарського (торгового, комерційного) і цивільного права класифікацій цих товариств, рівночасно акцентуючи увагу на їх поділі на персональні товариства (ПТ, КТ) та об’єднання капіталів (АТ, ТОВ, ТДВ), оскільки саме така класифікація найповніше враховується у процесі правового регулювання корпоративних відносин.


Виявляються основні особливості правового становища і відповідно – тенденції правового регулювання персональних товариств та об’єднань капіталів та їх різновидів (форм), зокрема, щодо ступеня правового регулювання і рівня свободи засновників та учасників  товариств:


незначний рівень державного регулювання щодо персональних товариств зумовлений  тягарем повної відповідальності їх учасників (всіх – в  ПТ, частини – в КТ) за зобов’язаннями товариства;


пильна увага держави (у формі грунтовного регулювання) до об’єднань капіталів з перших етапів їх становлення пов’язана зі значною ймовірністю зловживань з боку їх засновників, крупних учасників та посадових осіб, в руках яких фактично зосереджені управлінські повноваження щодо майна товариства, а також відсутністю в учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади (акції) обов’язку додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства (АТ, ТОВ) чи обмеженням розміру такої відповідальності (ТДВ).


Обгрунтовується доцільність закріплення у вітчизняному законодавстві (за прикладом німецького) класифікації господарських товариств на малі, середні та великі з метою надання найбільшого сприяння та державної підтримки численним і рівночасно – найменш захищеним – малим товариствам (підприємствам), що значною мірою знайшло відображення в низці нормативно-правових актів ( в т.ч. у ст. 63 ГК), проте потребує певного уточнення.


У підрозділі 2.4 “Корпоративні відносини в господарському товаристві: поняття та види” аналізуються різні точки зору щодо поняття, змісту та галузевої належності корпоративних відносин. З огляду на зміни в господарському житті та його ускладнення, що відбилося на правовому становищі господарських товариств та їх ролі в системі господарювання,  пропонується універсальне ( і відповідно – розширене порівняно з традиційним) визначення корпоративних відносин, як таких, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб.


Дисертантка приєднується до точки зору про комплексний характер корпоративних відносин, проте наполягає на віднесення їх до господарських (як різновиду останніх) з огляду на низку обставин:


належність господарських товариств до суб’єктів господарювання та відповідно – складових елементів господарської системи країни;


 поєднання в корпоративних відносинах майнових (сплата вкладів, господарське використання майна товариства, зміна його статутного фонду та ін.) та організаційних (процедура створення товариства, управління товариством, відносини з уповноваженими державними органами з питань контролю за діяльністю товариства) елементів (що притаманно для господарських відносин);


 виникнення частини корпоративних відносин між своєрідними суб’єктами – органами товариства, що визнаються лише господарським правом (на відміну від цивільного, зокрема) суб’єктами внутрішньогосподарських відносин;


складність системи інтересів в господарських товариствах, яка включає  не лише корпоративні інтереси (загальні – товариства та індивідуальні – його учасників), але й інших осіб, частина з яких є носіями публічних інтересів (зокрема, ДКЦПФР, АМК) і відповідно – комплексне застосування приватно-правових і публічно-правових методів регулювання корпоративних відносин (що також притаманно господарським відносинам);


переважаюча роль в корпоративних відносинах (як їх консолідуючого ядра) господарських відносин, хоча і за наявності (в певних випадках) елементів (ознак) відносин іншої галузевої належності – трудових, цивільних, адміністративних, земельних, фінансових та інших.


Розглядаються традиційні (апробовані протягом кількох століть) та новітні (пов’язані зі змінами в господарському житті) правові механізми, що забезпечують збалансоване врахування приватних і публічних інтересів учасників корпоративних відносин з метою визначення найбільш оптимальних і вартих для запровадження у вітчизняне законодавство.


належність господарських товариств до господарських систем різного рівня, оптимальність яких залежить від збалансованого врахування інтересів учасників товариства та систем вищого рівня (холдингу, економіки країни, світової економіки);


На підставі аналізу системи інтересів в господарському товаристві (підрозділ 2.5) виділяються корпоративні інтереси двох видів – загальнокорпоративні (як інтереси товариства) та індивідуальнокорпоративні (інтереси окремого учасника/акціонера товариства), визначаються відмінності між ними, засади збалансування цих інтересів як основної умови оптимального функціонування товариства.


У підрозділі 2.6 “Корпоративний конфлікт як ключове поняття корпоративної конфліктології” обгрунтовується виділення особливого виду конфлікту інтересів – корпоративного конфлікту – як різновиду юридичних або юридизованих конфліктів у сфері господарювання, що виникає між учасниками корпоративних відносин (зазвичай безпосередніми, у певних випадках – за участі опосередкованих учасників), зачіпаючи  і приватні, і публічні інтереси. Відтак приватно-публічний характер корпоративних конфліктів визначається як умова  застосування різних рівнів правового регулювання (на рівні закону, локальний) та правових механізмів, спрямованих на попередження та розв’язання цих конфліктів. Рівень закону визнається найбільш прийнятним для регулювання відносин, в яких домінують публічні чи найбільш типові приватні інтереси; на локальному рівні мають враховуватися специфіка корпоративних відносин в певному господарському товаристві і відповідно – передбачатися внутрішньокорпоративні механізми розв’язання конфліктів в товаристві.


У зв’язку з широким використанням форми господарських товариств (завдяки їх універсальності та адекватності ринковим відносинам), складністю корпоративних відносин, що виникають в цих товариствах, і відповідно значною ймовірністю виникнення в них корпоративних конфліктів з відповідними (зазвичай негативними) наслідками виникає необхідність дослідження цих конфліктів з метою віднайдення оптимальних правових механізмів їх попередження та розв’язання, що є завданням корпоративної конфліктології – нового напряму господарсько-правової науки, започаткування якого було покладено низкою публікацій дисертантки.


Розділ 3. “Питання вдосконалення  правового забезпечення та збалансування приватних і публічних інтересів у господарських товариствах” складається з 10 підрозділів. В першому з них (3.1. “Чинна система правових механізмів забезпечення реалізації та захисту приватних і публічних інтересів учасників корпоративних відносин”) аналізується чинна система правового забезпечення діяльності господарських товариств в Україні, що дозволяє дисертантці  визначити:  його перехідний характер, пов’язаний із запровадженням ринкових засад господарювання в економічну систему країни; основну мету цього законодавства – правове забезпечення  переходу від планово-розподільчих до переважно ринкових засад  господарювання та адекватних їм організаційно-правових форм – насамперед, господарських товариств. Проте законодавство перехідного періоду закономірно віддзеркалює складність, суперечності та проблеми цього періоду: врахування найбільш істотних ознак ринкових форм господарювання (зазвичай в їх класичному варіанті); ігнорування низки важливих надбань вітчизняної (дореволюційного та непівського періодів) та світової практики правового регулювання корпоративних відносин; збереження деяких надбань радянської правової науки, що забезпечували функціонування планово-розподільчої економіки  (унітарні підприємства-невласники, похідні від права власності правові титули майна), без відповідного корегування на ринкові засади господарювання та забезпечення належного захисту інтересів кредиторів.  Ці обставини дисертанткою визначаються одними з вирішальних у незадовільному стані правового регулювання корпоративних відносин (наявності численних вад  –  застарілих норм, колізій, прогалин), а також численних зловживаннях при створенні, функціонуванні та припиненні господарських товариств і пов’язаних з ними корпоративних конфліктах.


В підрозділі 3.2. “Напрями вдосконалення законодавства про господарські товариства” обгрунтовується необхідність вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин за трьома основними і взаємопов’язаними між собою напрямами: за змістом (врегулювання нових для економіки України відносин, зокрема пов’язаних з конфліктом інтересів), за формою (забезпечення провідної ролі закону щодо регулювання відносин власності, підприємництва, в т.ч. щодо питань реорганізації господарських товариств; підвищення значення локальних нормативних актів при визначенні внутрішніх – для товариства – механізмів врегулювання корпоративних конфліктів), за системою (усунення колізій між положеннями новоприйнятих Господарського та Цивільного кодексів щодо господарських товариств; прийняття чи вдосконалення актів малої кодифікації, зокрема Закону “Про підприємства (господарські організації) публічних форм власності”; інкорпорація законодавства про господарські товариства).


Забезпечення гармонізації вітчизняного законодавства про господарські товариства  згідно зі світовими стандартами (підрозділ 3.3) визначається як необхідна умова функціонування вітчизняної економіки та господарських товариств (як її елементів) у контексті глобалізації суспільного (в т.ч. економічного) життя та прагнення України стати повноправним учасником євпропейської і світової спільнот, набувши членство у відповідних міжнародних організаціях (ЄС, СОТ та ін.) .


У підрозділі 3.4. “Забезпечення оптимального стану системи інтересів в господарських товариствах” основна увага приділяється  поліпшенню правового регулювання корпоративних відносин з метою забезпечення балансу приватних і публічних інтересів, загальнокорпоративного та індивідуальнокорпоративних інтересів в цих відносинах та відповідно – попередження виникнення корпоративних конфліктів. При цьому виділяються універсальні (стосуються господарських товариств як суб’єктів господарювання) та спеціальні (щодо певних видів та форм господарських товариств) правові механізми, спрямовані на вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом. До перших належать, зокрема, забезпечення публічності відомостей державної реєстрації господарських товариств як суб’єктів господарювання, врегулювання на рівні закону низки питань (щодо реорганізації господарських товариств, обов’язків засновників та ін.); до других  - поглиблення диференціації правового регулювання корпоративних відносин в об’єднаннях осіб та об’єднаннях капіталів, а також визначення на рівні закону специфіки створення, функціонування та припинення публічних (державних і комунальних) акціонерних товариств та холдингових компаній.


В підрозділі 3.5 “Доцільність та основні засади запровадження в Україні господарського товариства однієї особи” дисертантка наводить низку аргументів на користь таких товариств (наявність статусу власника майна і відповідно – значного рівня самостійності та привабливості для кредиторів щодо задоволення їх інтересів за рахунок майна товариства; можливість поповнення складу учасників без складної процедури державної реєстрації чи перереєстрації, необхідної для перетворення унітарного підприємства в корпоративне; корпоративний порядок управління; фактичне використання таких товариств у державному секторі економіки та в процесі приватизації державного майна) та вважає за необхідне в Господарському кодексі України (ч. 1 ст. 79) закріпити – як загальне правило – можливість створення та функціонування товариств однієї особи щодо об’єднань капіталів, а також  врегулювати у формі спеціального закону особливості правового становища господарських товариств публічних форм власності (державних та комунальних).


В основу підрозділу 3.6. “Розв’язання проблем, пов’язаних із закритими акціонерними товариствами” взято результати аналізу матеріалів практики та досвіду (вітчизняного і зарубіжного) правового регулювання корпоративних відносин в закритих акціонерних товариствах, які мають численних опонентів серед вітчизняних науковців і практичних працівників, що й відбилося в положеннях нового Цивільного кодексу України, який не закріплює поділу акціонерних товариств на відкриті та закриті. З посиланням на зарубіжних досвід та необхідність врахування специфіки інтересів засновників акціонерного товариства щодо збереження контролю за складом акціонерів дисертантка доводить доцільність збереження форми закритого акціонерного товариства з одночасним визначенням на рівні закону основних принципів розміщення акцій (шляхом проведення закритої підписки – серед заздалегідь визначеного кола осіб), принципу відчуження акцій третім особам (за умови дотримання переважного права інших акціонерів та самого товариства на придбання таких акції), менш значних вимог до статутного фонду (щонайбільше на рівні ½ статутного фонду ВАТ). Рівночасно позиція прибічників обмеження кількості акціонерів закритого акціонерного товариства 100 особами без врахування специфіки тих численних ЗАТ, що були створені в процесі приватизації до набуття чинності новою редакцією Закону “Про приватизацію державного майна” від 19.02.1997 р., оцінюється як така, що призводить до “виморожування” дрібних акціонерів-працівників та створює перешкоди для функціонування акціонерних товариств у складі самих лише (або переважно) працівників товариства (так званих народних підприємств).


Підрозділ 3.7 Забезпечення захисту корпоративних інтересів у залежному товаристві” присвячений правовому вирішенню проблем, пов’язаних із виникненням майнової та/або організаційної залежності господарського товариства від власного учасника чи іншого суб’єкта господарювання, які мають  можливості впливати на товариство, здійснюючи щодо нього вирішальний контроль. Аналізуються шляхи та наслідки для товариства встановлення такого контролю, зарубіжний досвід регулювання подібних відносин з метою захисту інтересів залежних товариств, їх учасників та кредиторів, а також пропонується вдосконалити  запроваджені ст. 126 Господарського кодексу України правові механізми збалансованого врахування інтересів учасників корпоративних відносин за наявності ознак контролю-підпорядкування.


Питання доцільності запровадження нетрадиційних способів забезпечення інтересів учасників господарських товариств (похідних та колективних позовів, права учасника/акціонера на незгоду) розглядаються в підрозділі  3.8. При цьому дисертантка акцентує увагу на аналізі цих способів та їх спрямованості на посилення захисту індивідуальних корпоративних інтересів дрібних акціонерів/учасників, збалансування загально- та індивідуально-корпоративних інтересів, попередження конфлікту інтересів між товариством і  його учасниками, а також пропонує включити у вітчизняне законодавство про господарські товариства відповідні положення.


Включення до дисертаційного дослідження підрозділу 3.9. Правові механізми захисту інтересів облігаціонерів господарських товариств” було викликано проблемами, що постали на практиці. Недосконалість правового регулювання  відносин, пов’язаних з випуском господарськими товариствами незабезпечених облігацій, визначається як одна з основних причин корпоративних конфліктів за участю облігаціонерів господарських товариств, що може призвести до кризової ситуації на ринку цінних паперів. З метою уникнення подібної ситуації пропонується запровадити систему правових заходів, що мають забезпечити збалансоване врахування інтересів облігаціонерів, товариств-емітентів облігацій, їх учасників та кредиторів.


 


В підрозділі  3.10 “Оптимізація порядку розгляду корпоративних конфліктів” на підставі аналізу правових механізмів розгляду корпоративних конфліктів за чинним законодавством України та правозастосовної практики, що свідчить про їх недосконалість, пропонуються нові правові заходи, спрямовані на зменшення конфліктності в товариствах та оптимізації порядку розгляду корпоративних конфліктів, в т.ч. віднесення до компетенції господарських судів вирішення корпоративних спорів-конфліктів (виключивши їх з кола питань, що розглядаються загальними судами) за умови застосування передбачених законом та/або локальними (установчим та внутрішніми) документами товариства несудових процедур: а)  локального рівня (щодо внутрішньокорпоративних конфліктів); в) адміністративної процедури (щодо зовнішніх конфліктів – публічних і приватно-публічних); в) зовнішнього арбітрування (щодо приватних зовнішньокорпоративних конфліктів).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины