Структура особистості злочинця як система

Краткое содержание

3 .   Структура особистості злочинця як система.

Наступним етапом пізнання особистості злочинця є вивчення їїсистемної структури, що включає певним чином систематизованігрупи ознак, що характеризують тих, хто здійснює кримінальнедіяння. Якщо облишити деталі в трактуванні даного питання різнимиавторами, то можна запропонувати наступну угруповання елементів структуриособистості злочинця: соціально-демографічні, біофізичні,психологічні, моральні. кримінально-правові та кримінологічні. Будь-яказ названих підструктур не може бути автономною, тому що вони знаходяться впевних взаєминах, утворюючи єдине ціле.

1. Соціально-демографічні ознаки: стать, вік, соціальний,сімейне та посадове становище, професійна приналежність, рівеньматеріальної забезпеченості, наявність чи відсутність постійного місцяпроживання та ін По суті, це анкетні дані, що характеризують будь-якихлюдей, все населення в цілому. Але взяті в статистичному виразістосовно осіб, які вчинили злочини, вони свідчать пронаявності певних відхилень від норм і в цій, здавалося б,кримінологічних нейтральної характеристиці.

Вікова характеристика злочинців дозволяє судити про ступіньінтенсивності прояву криміногенної активності та особливостізлочинної поведінки представників різних вікових груп. УЗокрема, злочини, вчинені молодими людьми, частіше носятьагресивний, імпульсивний характер, для осіб ж старшого віку, навпаки,характерно більш обдумане вчинення злочинів.

Освітній та інтелектуальний рівні багато в чому визначаютьхарактер злочину. Це й зрозуміло, оскільки дані якості взначною мірою впливають на коло інтересів і потреб, спрямованістьспілкування і використання та в кінцевому рахунку - на спосіб поведінки особи.

У соціально-демографічної підструктури особистості злочинця важливекримінологічне значення мають дані про соціальне становище, родезанять і професійної приналежності (робочий, підприємець,пенсіонер, особа, не зайняте суспільно корисною працею та ін.) Найбільшкриміногенної соціальною групою є особи, не зайняті суспільнокорисною працею: вони складають майже третю частину всіх злочинців.

Приблизно кожен десятий злочинець не є місцевим жителем, але вдеяких регіонах питома вага таких осіб досягає 30% і навіть більше.

2. Біофізичні ознаки - це стан здоров'я, особливостіфізичної конституції, природні властивості нервової системи, захворювання (утому числі спадкові) і т. д.

Біологічна природа людини - необхідна умова індивідуальностіособистості, що визначає її самобутність і неповторність. Більш широкезначення для характеристики особистості злочинця ознаки цієї групи маютьяк фактори, що ускладнюють процес соціалізації особистості. Володіючипевним психотравмирующим потенціалом, важкі хронічні захворюванняі вроджені фізичні дефекти обмежують можливість індивіда в планіосвіти, професійної підготовки і працевлаштування, дозвілля, іншихнормотіпіческіх проявів життєвої активності. Вони можуть ускладнюватиміжособистісні контакти, взаємини цієї особи з оточуючими.

3. Моральні властивості та психологічні особливості дозволяютьглибше пізнати внутрішній зміст особистості. У першу чергу мова йде просвітоглядних і моральних рисах і властивостях: поглядах, переконаннях,ціннісних орієнтирів, життєвих прагненнях та сподіваннях.

Не випадково ця група ознак нерідко підрозділяється підвиди, вЗокрема виділяються потребностно-мотиваційна сфера (потреби іпотягу, інтереси, мотиви), ціннісно-нормативні характеристики свідомості

(погляди, переконання, ціннісні орієнтири). Психологічні особливостіаналізуються стосовно до інтелектуальної та вольової сфер і т.д.

Для характеристики особистості злочинця представляють істотнезначення його соціальна роль і соціальний статус. Мотиваційна сферає стрижнем морально-психологічної структури особистостізлочинця, інтегруючим її інтереси, потреби, провідні відносини іактивність. Дуже характерним для осіб, що скоюють злочини, єнедисциплінованість, свавілля, негативне ставлення до праці, довиконання цивільних обов'язків, нехтування правиламилюдського співжиття.

Серед типових рис злочинців відзначаються також емоційнанестійкість, імпульсивність поведінки, недостатність внутрішньогогальмування, конфліктність. У значної частини злочинців констатуютьсяслабовілля, підвищена сугестивність, схильність до негативних впливів зсторони. Багато спостереження показують, що значна частина злочинцівстраждає психічними аномаліями в межах осудності.

Велика кількість конкретних морально-психологічних ознак,характеризують злочинців, робить вельми актуальною завдання їхінтегрованої оцінки, зведення їх до якогось спільного знаменника, чим ізаймаються зараз різні вчені-кримінологи.

4. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки притаманнізлочинцям. Це дані про вид вчиненого злочину, його мотивації,формах провини, одноосібному чи груповому характері злочинної діяльності,кримінальне минуле і т.д. Саме вони відображають ступінь соціальної деформаціїособистості, її особливі властивості, що дозволяють визначити найбільш істотніознаки осіб, які вчинили злочини.

4.  Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.

Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.

Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.

Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.

Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.

Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.

Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.

Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

Виходячи з визначення злочину як соціального явища, що полягає у прояві за певних умов волі і свідомості людини у вигляді злочинного діяння, співвідношення ролей соціального і біологічного у породженні злочину може бути визначено наступним чином.

Соціальним чинником в структурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує роль причини злочинного діяння.

Біологічним чинником в структурі злочинця як людини є фізіологічні і психологічні властивості, котрі виконують роль умов: 1) для формування у даної людини комплексу сваволі і ілюзій; 2) для прояву цього комплексу у вигляді того чи іншого певного злочину. Отже, ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатися причинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов.

5.   Класифікувати злочинців можна таким чином.

1. Послідовно-кримінальний тип. Для нього характерні найвищаступінь кримінальній «зараженості», стійка за охопленням особистостіантигромадська орієнтація, що досягає рівня злочинної установки.

Вчинення злочинів для цих осіб стало своєрідною професією.

Може здійснювати злочину всупереч ситуації, усуваючи принеобхідності всі елементи, які заважають досягненню злочинногорезультату. У рамках даного типу виділяються злочинці з переважаннямагресивно-насильницької або корисливої мотивації.

До послідовно-кримінальної типу слід віднести і так званихасоціальних злочинців. Це особи зі стійкою лінією злочинногоповедінки, багаторазово які вчиняють злочини в силу моральноїдеградації, знецінення в соціальному аспекті якостей особистості. Більшістьасоціальних злочинців не мають постійного місця проживання, непідтримують зв'язки з родичами (або не мають їх), займаютьсябродяжництвом, злидарює. Їх злочинну поведінку зазвичай відрізняєтьсяімпульсивністю, примітивним характером дій, свого роду дріб'язковістю,некваліфікованими способами вчинення і приховування злочинів. У той жечас вони можуть по самим нікчемним приводів здійснювати особливо небезпечнізлочину, аж до умисних вбивств. Негативні морально -психологічні риси у даної категорії злочинців найчастішеобтяжені хронічним алкоголізмом, наркоманією, психопатологічнимивідхиленнями.

2. Ситуативно-кримінальний тип. Формується за загальним правилом всуперечливою середовищі, відповідно як би і роздвоєний їх особу:позитивні якості уживаються з негативними, причому останні частішепереважають. Вирішальне значення в генезис злочинної поведінки маєсаме взаємозв'язок, взаємодія, взаємодоповнення негативнихознак особистості з негативними характеристиками середовища. У рамках даноготипу також можливе виділення підтипів за критерієм мотивації злочиннихдій та іншими ознаками. Характеризується порушенням моральних норм івчиненням правопорушень неприступної характеру, неналежнимвиконанням вимог суспільно прийнятних соціальних ролей; формуєтьсяі діє в суперечливій мікросередовищі; злочин значною міроюобумовлено несприятливою з соціально-економічної, моральної іправової точок зору ситуацією його вчинення (перебування в злочинномуформуванні, конфлікти з іншими особами). До злочину така особаприводять його мікросередовище і весь попередній спосіб життя, закономірнимрозвитком яких виявляється ситуація злочину.

3. Ситуативний тип. По основних кримінологічних параметрампротилежний першого з виділених типів. Характерними ознакамиє: ідейно-психологічна слабкість, соціальний інфантилізм особистості,відсутність інтелектуальних, емоційних і вольових ресурсів, необхіднихдля того, щоб успішно впоратися зі складною ситуацією. У генезізлочинної поведінки вирішальну роль грає криміногенна ситуація. Можливадиференціація злочинців за мотивами поведінки та іншими ознаками.

Аморальні елементи свідомості і поведінки такої особистості і їїмікросередовища, якщо і є, то виражені незначно. Більш істотнідефекти механізму взаємодії соціального середовища і особистості в складнійситуації, в т. ч. в результаті непідготовленість до неї особистості.

4. Випадковий тип. Ці злочинці, що зустрічаються порівняно рідко,за своїми особистими якостями практично не відрізняються від тих, для когохарактерне стійке законослухняне поведінку. Однак і їм властиві будь -то негативні риси, пов'язані не стільки до самої особистості, скільки до їїпроявам у конкретній ситуації: відсутність обачності,безтурботність, надмірна імпульсивність і т. д. Злочин для них нелінія або стиль поведінки, не закономірний результат криміногенноговзаємодії особистості і ситуації, а скоріше прикрий епізод, слідствонесприятливого перебігу об'єктивних і суб'єктивних обставин.

Розглянута класифікація злочинців, як і будь-яка інша, в якійсьмірою умовна, однак не можна заперечувати значення і користь викладеної іінших класифікацій злочинців, бо вони дозволяють диференціюватипрофілактичні, виправні та інші заходи протидіїзлочинності.

Типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певнихгруп злочинців соціальних особливостей, розкриває внутрішні стійкізв'язки між істотними ознаками та їх проявами в конкретнійособистості. Типологія спирається на виявлення подібності та відмінності досліджуванихоб'єктів, прагне виявити їх закономірності. У теоретичному відношеннітипологія в порівнянні з класифікацією являє собою більш високийрівень пізнання. Так, серед злочинців можливе виділення і вивченняодного типу, наприклад особистості насильницького злочинця.

Найбільш важливою відмінністю класифікації від типології є те, щоперший дає опис досліджуваного об'єкта, а другий (поряд з іншимиметодами) - його пояснення, тобто за допомогою типології можна розкрити йогоприроду, причини, закономірності зародження і розвитку, скласти прогноз.

Типологія злочинців повинна створюватися перш за все з метою поясненняпричин злочинної поведінки.

Кримінологічна типологія дозволяє виділити із усього різноманіттязлочинних проявів і осіб, що скоюють злочини, найбільш характернітипи й образи їх дій.

В основу побудови моделі типології особистості злочинця покладено характер її антисоціальної спрямованості, що відображає особливостімотиваційної сфери.

Головними типологічними ознаками антисоціальної спрямованостіособи є:

. негативно-зневажливе ставлення до особистості людини і її найважливішим благ;

. корисливі та приватновласницькі погляди;

. індивідуалістичний-анархічне ставлення до різних загальноприйнятим цінностям та соціальних установок;

. легковажно-безвідповідальне ставлення до своїх обов'язків.

Практика показує, що можна виділити найбільш типологічні групизлочинців: корисливі, насильницькі, корисливо-насильницькі,сексуальні (по мотиваційним критеріями).

1. Корисливий тип. Можуть бути виділені окремі типи особистостізлочинця, наприклад за мотивами особистого збагачення. Однак прагнення допідвищенню матеріального достатку не є протиправним і головне тутполягає в тому, які засоби для досягнення цієї мети обираються.

Такий тип особистості традиційно називається корисливих, але це швидше за всеморальна оцінка; поняття користі позначає тут загальну спрямованістьособистості та обрані засоби діяльності, а не тільки сам по собі мотив.

Тому виділення корисливого типу прийнятно лише з такою обмовкою. Цейтип об'єднує всіх осіб, що скоїли злочини (будь-які) за мотивамиособистого збагачення. Найчастіше - це крадіжки, грабежі, розбої, розкрадання,шахрайство, ряд посадових злочинів.

2. Престижний тип. Слід зазначити, що серед винних у корисливих

(насамперед у розкрадання державної власності) та посадовихзлочинах помітно виділяється група, що здійснює такі дії зпрестижних мотивів, тобто для того, щоб зайняти в житті більш високусоціальне, в першу чергу, посадове становище, завоювати авторитетсеред оточуючих, бути весь час на виду і т.д. Це часто супроводжуєтьсянеправильним розумінням виробничих та інших потреб свого підприємства абоустанови. Зиск, що розуміється в сенсі особистого збагачення, якщо вона тутє, виступає в якості додаткового мотиву.

3. Корисливо-насильницький і насильницький тип. Складніше визначититип особистості злочинців, що здійснюють так звані корисливо -насильницькі злочини, наприклад розбої та грабежі. Для вирішення цьогопитання необхідно виходити з того, які мотиви злочину булиголовними. Так, якщо розбій здійснювався з метою збагачення, то суб'єктаслід віднести до корисливого типу. Але практика показує, що деякірозбійні напади, наприклад, організовуються лідерами відповіднихзлочинних груп не для збагачення цих лідерів, а для того, щоб згуртуватиїх учасників, ще більше підпорядкувати своєму впливу. Отже, такізлочини можуть вчинятися з некористних спонукань.

Мотиви насильницьких злочинів (вбивства, тілесні ушкодження,згвалтування) і хуліганства досить різноманітні. Взагалі назватинасильство мотивом помилково, тому що вчиняти насильницькі дії радиних самих можуть лише психічно хворі, несамовиті люди. Поняття насильствабагато в чому відображає зовнішній характер дії, а не тільки його внутрішнєзміст. Злочини проти особи можуть здійснюватися за мотивамиособистого збагачення, тому винних слід відносити до корисливого типу.

4.Сексуальний тип. Винних у згвалтуванні та інших статевихзлочини на грунті сексуальних мотивів можна віднести саме до цьоготипу.

Типологічні групи можуть бути побудовані і за характером антигромадської спрямованості і ціннісних орієнтацій. У зв'язку з цим укримінології виділяються групи, яким властиві:

-негативно-зневажливе ставлення до особистості та її найважливішимблаг: життю, здоров'ю, тілесної недоторканності, честі, спокою,гідності тощо Подібне ставлення лежить і в основі навмиснихагресивно-насильницьких злочинів - вбивств, тілесних ушкоджень,згвалтувань, образ і т.д., а також більшості випадків хуліганства;

-корисливо-приватновласницькі тенденції, пов'язані з ігноруваннямправа на всі види власності. Це характерно для здійснення розкрадань,крадіжок, шахрайства, хабарництва та інших корисливих злочинів;

-індивідуалістичне ставлення до різних соціальних звичаями іприписами, до своїх загальногромадянський, службових, сімейних і іншимобов'язків. Такі антисоціальні риси визначають здійснення рядугосподарських злочинів, злочинів проти порядку управління,правосуддя, військових злочинів і пр.;

-легковажно-безвідповідальне відношення до встановлених соціальнихцінностей та своїх обов'язків по відношенню до них, що виявляється врізних необережних злочинах.

Можливе виділення типів злочинців і за ступенем їх суспільноїнебезпеки, криміногенної зараженості, її виразності й активності:

- особливо небезпечні злочинці (активні антисоціальні)

- неодноразово судимі рецидивісти, стійка злочинна діяльність яких носить характер активної опозиції суспільству, її цінностей і норм; вони наполегливо втягують у таку діяльність інших осіб

(корупціонерів; загальнокримінальної злочинців).

- професійні злочинці їх особливо необхідно виділити для них кримінально-карні дії є єдиним або головним джерелом засобів до існування.

- і пр.

Для особливо небезпечних злочинців типово те, що сприятливі длявчинення злочинів ситуації вони активно створюють самі;десоціалізірованние небезпечні злочинці (пасивні асоціальні) це особи, ''''випали із системи нормальних зв'язків і спілкування, тривалий часпровідні паразитичне, часто бездомна, існування. Це волоцюги,жебраки, дармоїди. Багато хто з них алкоголіки. На відміну від особливо небезпечнихзлочинців вони, в основному, пасивні і як би "пливуть за течією".