Гаєцька-Колотило Я.З. Організаційно-правові форми сільськогосподарської кооперації в Україні

Краткое содержание

    У Вступі визначається актуальність та стан розробки теми дослідження, її зв’язок з навчальними планами, темами, об’єкт та предмет дослідження, його мета та задачі, основні результати дослідження, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

     Розділ перший „Загальнотеоретичні, історичні та законодавчі основи сільськогосподарської кооперації та її організаційно-правових форм” складається із чотирьох підрозділів та присвячений з’ясуванню правової природи сільськогосподарської кооперації, визначенню її організаційно-правових форм; історії розвитку сільськогосподарської кооперації на українських землях.

     У першому підрозділі „Поняття сільськогосподарської кооперації; її значення в умовах становлення ринкової економіки” проведено аналіз різноманітних підходів до розуміння поняття „кооперація”. Він дозволяє стверджувати, що кооперація це, насамперед, певна діяльність осіб; саме такий підхід найбільш повно відповідає економічній сутності кооперації, відбиває процеси добровільності об’єднання зусиль і ресурсів суб’єктів, зацікавлених у досягненні певних соціально-економічних результатів. Разом з тим, ознаки (критерії) кооперативної діяльності є близькими до тих, які характеризують підприємницьку діяльність. Це дає підставу говорити про кооперацію як про специфічну підприємницьку діяльність (кооперативне підприємництво). В основі кооперативного підприємництва лежать соціально-економічні орієнтири. Це означає, що в кооперації визначальною є мета - задоволення матеріальних та певних інших потреб її членів, а отримання прибутку є одним з основних засобів досягнення цієї мети.

     Авторська позиція про підприємницькі засади кооперативної діяльності послідовно обґрунтовується і стосовно сільськогосподарської кооперації.

     У сучасний період в Україні йдеться переважно саме про кооперацію в сільському господарстві, а точніше про сільськогосподарську кооперацію. Поняття „сільськогосподарська кооперація”, будучи спеціальним, містить у собі загальні ознаки поняття „кооперація” і в той же час відображає її аграрну специфіку. А саме: а) сфера діяльності –  у сільськогосподарському виробництві або в суміжних (до- і після виробничій) сферах; б) особливий суб’єктний склад – громадяни або/і  юридичні особи України, як правило, сільськогосподарські товаровиробники.

     У другому підрозділі „Розвиток української сільськогосподарської кооперації: історичний аспект” аналізуються історико-правові передумови розвитку української сільськогосподарської кооперації, з’ясовуються її історичні  організаційно-правові форми, особливості правового становища сільськогосподарських кооперативів і їхніх об’єднань у конкретно історичних умовах. Дисертантом виділяються наступні етапи розвитку сільськогосподарської кооперації на українських землях:

 1) період зародження сільськогосподарської кооперації (поч. 1870-х– кінець 1890-х років);

 2) період поширення сільськогосподарської кооперації; поява кооперативних спілок (кінець 1890-х років – 1917-1918 р.р.);

 3)період найбільшого розвитку, а згодом – занепаду і знищення сільськогосподарської кооперації (1917-1918 – поч. 1930-х років);

 4) розвиток сільськогосподарської кооперації на західноукраїнських землях між двома світовими війнами;

5) період примусової колективізації і існування фактично одержавлених колгоспів                                    (початок 1930-х – кінець 1980-х років);

6) період відродження сільськогосподарської кооперації, пов’язаний із прийняттям            Закону СРСР “Про кооперацію в СРСР”, яким було започатковано можливість створення , крім колгоспів, інших видів сільськогосподарських кооперативів;

 7) сучасний період розвитку сільськогосподарської кооперації, зумовлений проведенням земельної та аграрної реформ в Україні та прийняттям спеціального Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”.

     У третьому підрозділі „Організаційно-правові форми сільськогосподарської кооперації: поняття, особливості” розглянуто комплекс проблем, пов’язаних із з’ясуванням поняття „організаційно-правова форма сільськогосподарської кооперації”.

    Враховуючи філософське тлумачення поняття „форма”, яке традиційно розглядається у поєднанні із категорією „зміст”, обґрунтовується висновок про те, що для з’ясування сутності поняття „організаційно-правова форма сільськогосподарської кооперації” необхідно дослідити обов’язкові елементи, які визначають зміст цього поняття. При цьому з’ясовуються обов’язкові елементи, які визначають зміст поняття „організаційно-правова форма підприємництва”. Умовно ці елементи можна поділити на організаційні, майнові та інші. До першого виду елементів відносяться: 1) визначений законом порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації суб’єкта підприємництва; 2) кількість і склад осіб, які безпосередньо об’єднуються для здійснення підприємницької діяльності тощо.

     Серед майнових елементів необхідно виділити наступні: 1) походження та правовий режим майна, а особливо земель та інших ресурсів, які залучені для здійснення підприємницької діяльності; 2) види та межі відповідальності за зобов’язаннями тощо.

    До інших елементів необхідно віднести такі: 1) мета і основні завдання здійснення підприємницької діяльності; 2) зміст, основні напрямки діяльності, відповідальність засновників (учасників); 3) сфера (галузь) здійснення підприємницької діяльності.

    У зв’язку з цим пропонується наступне визначення поняття: „організаційно-правова форма підприємництва – це передбачений законом спосіб внутрішньої організації корпоративних відносин (майнових, організаційно-управлінських та інших), а також певною мірою зовнішнього прояву зв’язків”.

    Кооперативна підприємницька діяльність характеризується значними особливостями, що обумовлює її спеціальне правове регулювання. Кооперативне підприємництво, переслідуючи мету отримання прибутку, що є критерієм виміру корисності будь-якої господарської діяльності, водночас має власні цілі, - задоволення матеріальних та певних інших потреб і інтересів своїх членів, - що в кінцевому рахунку визначають внутрішню структуру, характер управління і праці; розподіл доходів та інші особливості конкретної її організаційно-правової форми. Отже, визначальними елементами організаційно-правової форми кооперації є наявність подвійної мети: а) головної - кооперативної – задоволення матеріальних та певних інших потреб та інтересів осіб, які об’єднують свою діяльність і б) підприємницької (отримання прибутку, хоча це швидше результат діяльності, засіб досягнення мети).

   Таким чином, серед елементів організаційно-правової форми кооперації найістотнішим є кінцева мета її здійснення, яка істотно впливає на специфіку кооперативних відносин (земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських та інших). Разом з тим, усі відносини осіб, які об’єднують свою діяльність, базуються на членстві. Членство організаційно зв’язує осіб і цим теж накладає відбиток на земельні, майнові, трудові, інші відносини суб’єктів кооперування.

   Відповідно, та з урахуванням аграрної специфіки, запропоновано визначення поняття організаційно-правової форми сільськогосподарської кооперації: „організаційно-правова форма сільськогосподарської кооперації - це передбачений законом спосіб внутрішньої організації членських кооперативних відносин (земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських та інших) та певною мірою зовнішній прояв зв’язків, які зумовлені метою задоволення матеріальних та певних інших потреб осіб, які об’єднують свою діяльність, у сфері сільськогосподарського виробництва або його обслуговування, а також з метою координації діяльності суб’єктів кооперування для захисту їх інтересів і більш повного здійснення їх завдань”.

    На підставі практики, що склалася історично, чинного законодавства України, зокрема Закону України „Про сільськогосподарську кооперацію”, робиться висновок про те, що основними організаційно-правовими формами сільськогосподарської кооперації в Україні є сільськогосподарські кооперативи та об’єднання сільськогосподарських кооперативів (кооперативні об’єднання). Сільськогосподарські виробничий і обслуговуючий кооперативи є відповідно типами сільськогосподарського кооперативу і, в свою чергу, поділяються на конкретні види.

   Четвертий підрозділ присвячений загальній характеристиці сучасного законодавства України про сільськогосподарську кооперацію.

    Центральне місце у системі кооперативного законодавства займає спеціальне законодавство про сільськогосподарську кооперацію, серцевиною якого є Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію”, який є кодифікованим, комплексним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили у сфері регулювання аграрних кооперативних відносин і присвячений визначенню правового становища сільськогосподарських кооперативів та їх об’єднань.

    Другий розділ „Основні сучасні організаційно-правові форми сільськогосподарської кооперації в Україні” складається з трьох підрозділів.

    У першому з них „Поняття кооперативу, його основні ознаки” досліджено різноманітні наукові підходи до розуміння поняття кооперативу, проведено аналіз поняття „кооператив”, яке закріплено у міжнародно-правових документах, законодавстві Союзу РСР та України.

    Узагальнення практики правового регулювання становища кооперативів, дає підстави виділити наступні істотні юридичні ознаки кооперативу: 1) кооператив – є добровільним об’єднанням осіб, самостійним суб’єктом права – юридичною особою. Але при цьому його необхідно відмежовувати від інших об’єднань осіб, зокрема громадських організацій. Основною відмінною рисою між ними є те, що у громадських організаціях отриманий прибуток не може розподілятися між засновниками, членами організації, тоді як у кооперативі частина доходу розподіляється між членами пропорційно їх господарській, зокрема трудовій, участі у формуванні цього доходу; 2) членський характер об’єднання; 3) рівноправність членів; 4) пайовий характер майна і обмеження виплат часток доходів на пай 5) розподіл прибутків відбувається незалежно від пайових внесків, які внесли члени кооперативу, а визначається наслідками праці та тих господарських операцій, які вони здійснили через кооператив; 6 ) основною метою діяльності кооперативу є переважно не здобуття прибутку на вкладений капітал, а збільшення доходів для покращення добробуту своїх членів, зменшення їх видатків на споживання; 7) обов’язкова участь членів у діяльності кооперативу (трудова участь у виробничих кооперативах, участь у господарських операціях – в обслуговуючих кооперативах); 8) досягнення мети кооперативу шляхом здійснення підприємницької діяльності.

    Другий підрозділ „Сільськогосподарський кооператив – основна організаційно-правова форма сільськогосподарської кооперації” містить аналіз основних аграрно-спеціалізованих ознак сільськогосподарського кооперативу (далі СГК – Я. Г.-К.). При цьому з’ясовуються критерії сільськогосподарської діяльності, які є підставою для набуття СГК статусу сільськогосподарського товаровиробника. Під  поняттям останнього необхідно розуміти фізичну або юридичну особу, які здійснюють виробництво продукції (з метою реалізації) в обсязі, що перевищує 50 відсотків від загального обсягу продукції, яка нею виробляється. Крім того, дисертантка обґрунтовує необхідність широкого трактування поняття „сільськогосподарська діяльність”, яке повинно охоплювати діяльність сільськогосподарських організацій, їх об’єднань і громадян, пов’язану із виробництвом продовольства. Ця діяльність також повинна бути основною та постійною. На підставі цього сформульовано поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної шляхом добровільного об'єднання громадян або/і юридичних осіб України, на основі членства і об'єднання пайових (земельних і майнових) внесків для ведення спільно на засадах підприємництва, шляхом особистої трудової участі або участі членів у господарських операціях кооперативу, сільськогосподарської діяльності, яка є основною,  постійною, або для її обслуговування з метою задоволення їх матеріальних, соціальних, культурних та певних інших потреб.

     У підрозділі третьому „Інші організаційно-правові форми сучасної сільськогосподарської кооперації” аналізується правовий статус кооперативних об’єднань, які є вторинними і похідними від СГК організаційно-правовими формами сільськогосподарської кооперації.

     Основними відмінними рисами кооперативів і кооперативних об’єднань як самостійних організаційно-правових форм є наступні: 1) за суб’єктним складом – засновниками і членами кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (при цьому стосовно виробничих кооперативів – лише фізичні особи – громадяни України); у той час як у кооперативних об’єднаннях лише юридичні особи (як правило, кооперативи);  2) за метою створення – основною метою діяльності кооперативів є задоволення матеріальних і певних інших потреб своїх членів, зокрема шляхом провадження підприємницької діяльності, і отримання прибутку та наступного його розподілу між членами кооперативу, а  кооперативні об’єднання створюються переважно з метою координації їх діяльності та для представництва і захисту спільних економічних та інших інтересів кооперативів і їх членів.

    Третій розділ „Правове становище окремих типів сільськогосподарських кооперативів” складається із трьох підрозділів.

    У першому підрозділі „Спільне і особливе в правовому становищі різних типів сільськогосподарських кооперативів у сучасний період” з’ясовуються особливості членства у сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативах; особливості у них майнових, земельних відносин, а також умови відповідальності за зобов’язаннями сільськогосподарських кооперативів; особливості управлінських відносин у кооперативах.

     У другому підрозділі „Сільськогосподарські виробничі кооперативи: поняття, види, особливості правового статусу” проаналізовано особливості правового статусу сільськогосподарського виробничого кооперативу (далі СГВК – Я. Г.-К.) як одного із типів СГК. Під ним, на думку автора, необхідно розуміти юридичну особу, утворену шляхом об’єднання громадян України, для спільного виробництва на засадах підприємництва сільськогосподарської продукції, при умові обов’язкової трудової участі членів кооперативу у його виробничо–господарській діяльності, з метою задоволення матеріальних та певних інших потреб членів кооперативу”.

     Обґрунтовується висновок про необхідність в Україні законодавчої класифікації СГВК, діяльність яких безпосередньо пов’язана із сільськогосподарським землевикористанням і виробництвом продукції рослинництва та тваринництва за функціональною ознакою на виробничо-збутові та виробничо-переробні кооперативи. На практиці селяни можуть об’єднуватися у просте сільськогосподарське товариство як договірну форму кооперування їх зусиль.

   У третьому підрозділі „Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи: значення, поняття, види” наголошується, що СГК і їх тип  - обслуговуючі кооперативи - це особлива організаційно-правова форма підприємницької кооперативної діяльності. На думку автора, можна сформулювати наступне поняття „сільськогосподарський обслуговуючий кооператив” (далі СГОК - Я.Г.-К.): „сільськогосподарський обслуговуючий кооператив” – це юридична особа, утворена шляхом добровільного об'єднання фізичних і/або юридичних осіб (сільськогосподарських товаровиробників) для обслуговування господарств членів кооперативу шляхом здійснення господарської, у тому числі підприємницької, діяльності з метою задоволення матеріальних та певних інших потреб членів кооперативу при умові їх обов’язкової участі в господарській діяльності кооперативу.

    Залежно від виду діяльності СГОК поділяються на такі види: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші. Проте в Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію“ нічого не говориться про можливість створення кредитних кооперативів, хоча така і не виключається, оскільки перелік видів СГОК не є вичерпаним у Законі. Тому обґрунтовується необхідність прийняття Закону України „Про сільськогосподарські кредитні кооперативи” з урахуванням того, що існує принципова різниця між кредитними кооперативами і кредитними спілками, діяльність яких базується на нормах Закону України „Про кредитні спілки” від 20 грудня 2001 р. як за суб’єктним складом, так і за економічною природою кредиту, який надається ними своїм членам. За своїм правовим статусом кредитні спілки дуже наближені до кас взаємодопомоги, а тому, видається, їх можна розглядати як найпростішу форму кооперування фізичних осіб.