Чжан Шуйбао Організаційно-правові основи підприємницької діяльності в Китайській Народній Республіці та в Україні (порівняльно-правовий аналіз)



Название:
Чжан Шуйбао Організаційно-правові основи підприємницької діяльності в Китайській Народній Республіці та в Україні (порівняльно-правовий аналіз)
Альтернативное Название: Чжан Шуйбао Организационно-правовые основы предпринимательской деятельности в Китайской Народной Республике и в Украине (сравнительно-правовой анализ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовуються актуальність і ступінь дослідження проблеми, визначаються мета і задачі дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, теоретичне і практичне значення роботи, характеризуються наукова новизна й апробація результатів дослідження, зазначається кількість публікацій за темою дисертації.


Перший розділ дисертації "Поняття підприємництва і його роль у розвитку економіки" містить три підрозділи. У підрозділі 1.1 "Поняття підприємництва в Китайській Народній Республіці і Україні" починається зі з'ясування поняття підприємництва в законодавстві та правовій і економічній теорії України і КНР. Здобувач, проаналізувавши законодавство і наукові концепції ряду країн, дійшов висновку, що, незважаючи на численні політичні заяви про створення підприємцям оптимальних умов для роботи, всесвітнього захисту їхніх прав і інтересів, законодавча практика не зовсім відповідає такого роду політичним деклараціям. Більш того, дисертант встановив, що навіть однозначного поняття терміна "підприємець" ні в законодавстві, ні в   науковому   обороті   поки   ще   не   має,   причому   таке   становище   склалося   й   у   правовій системі, і в економіко-правових теоріях країн, у яких довгі роки панувала одна економічна система - командно-адміністративна й одна ідеологія -комуністична. Особливо серйозні   відмінності   в   оцінці   статусу   підприємця   виявилися   в   законодавстві   і   теорії України  і  КНР.  У  дисертації  звертається  увага  на  те,  що  з'ясування  статусу  підприємця, його  прав,  обов'язків,  відповідальності  має  значення  не  тільки для теорії. Визначення поняття – "підприємець" і адекватне закріплення його в законодавстві створює істотні передумови для розвитку економіки. Цей висновок здобувач аргументує цифрами різкого економічного розвитку КНР і роллю підприємництва в цьому процесі. Законодавець і правова наука України розглядають підприємця як правовий елемент, його статус регламентується нормами різних галузей права - адміністративного, цивільного, фінансового. Здобувач доходить до висновку, що конгломерат норм різних галузей права, які регламентують процес легалізації (у необхідних випадках - ліцензування і квотування) підприємця, визначення його прав, обов'язків і відповідальності привело до появи в Україні нової комплексної галузі права - підприємницького права. У КНР такої галузі права немає, у цій країні підприємець розглядається як категорія соціалістичної ринкової економіки, оскільки його статус визначено нормами економічного права. У літературі КНР загальновизнано, що підприємництво - особлива форма економічної активності, що дало можливість   сформувати   в   КНР   модель   регульованих   державою   соціально-орієнтованих ринкових   відносин.   Тому  в  КНР  із  281000  спільних  підприємств  немає  жодного посередницького - всі виробничі, у той час як в Україні майже 70 % спільних підприємств - посередницькі.


У підрозділі 1.2 "Основи правового регулювання економічних відносин у КНР" основна увага приділяється аналізу поняття, змісту і особливостей економічного права, оскільки підприємець належить до числа основних суб'єктів цієї галузі права. З посиланням на Лі Ченці здобувач зазначає, що "економічне право служить правовою основою для втручання держави в питання економіки". Оскільки статус (і розуміння) підприємця в КНР нерозривно пов'язаний з економічним правом, здобувач розглядає виникнення цієї галузі права та її сучасний стан. Дисертант спираючись на думку вчених КНР, вважає, що етап розвитку цієї галузі права починається в 1979 р., коли з початком проведення економічних реформ і політики відкритих дверей у країні (при зберіганні в незмінності політичного режиму) з'явилися відповідні соціальні умови для формування ринку і створення основ економічного права. Після внесення в 1993 р. поправок у Конституцію про те, що "держава розвиває соціалістичну ринкову економіку", "держава, спираючись на закон, упорядковує соціально-економічну діяльність всіх організацій і приватних осіб", почався бурхливий процес розвитку економічного права, у тому числі і норм державного регулювання підприємницької діяльності. Економічне право КНР не має головного (основного) методу, як, наприклад, адміністративне або цивільне право України, - державне регулювання економіки здійснюється чотирма методами, кожен з них застосовується в залежності від конкретних умов.


Підрозділ 1.3 "Регулювання підприємницької діяльності в Китайській Народній Республіці" присвячено аналізу регулювання підприємницької діяльності в КНР. Здобувач зазначає, що з'ясування численних актів, які створюють організаційно-правову базу підприємництва в КНР, можливо повною мірою з урахуванням зміни соціально-економічної системи   країни.   Він   ще   раз   нагадує,   що   реформування   економіки   в   КНР   пройшло   в період   1979-1991 рр.    Цільовою  моделлю  економічної  реформи  проголошувалася  та  або  інша    форма   з'єднання    плану    і    ринку   (у 1979-1983 рр.  –  план - головне, ринок - допоміжне,  у  1984-1991 рр. - "органічне сполучення плану і ринку" у рамках соціалістичного планового   товарного   господарства).   Починаючи    з     1992 р.     економічні     процеси    в   Китаї  характеризуються  помітним  зростанням  зовнішньоекономічної  відкритості (стрибкоподібний   рівень   торгівлі),   радикалізацією  економічної   реформи,   кінцевою    метою  якої   в   1993 р.  було   проголошене  створення   "системи   соціалістичної   ринкової   економіки".  Одночасно  зі   значними перетвореннями   в   податковій   і   банківській   сферах  з  1  січня  1994 р.  почалася  реформа системи   валютного   регулювання   КНР,   що   супроводжувалася   значним   відновленням законодавства   і   практики   валютного   контролю.   Знову   скорегувавши   законодавство стосовно   введеної   у 1996 р. конвертованості юаня по поточних операціях, Китай декларував прагнення рухатися в напрямі повної конвертованості національної валюти.


У додатку до дисертації наводяться дані зростання зовнішньоекономічної діяльності КНР, а у самій дисертації здобувач це зростання пов'язує з особливостями митного законодавства КНР - Митним кодексом КНР, Законом "Про митницю" й іншими актами, незначними за обсягом (наприклад, МК КНР складається з 7 глав, що об'єднали 61 статтю), що створюють максимум можливостей для підприємця КНР займатися експортно-імпортними операціями. Одночасно в дисертації аналізується регламентування відносин, пов'язаних з переміщенням товарів через митний кордон України, законодавцем України (чинний МКУ – 164 статті, проект МКУ – біля 600 статей). Свою увагу до норм митного законодавства здобувач пояснює не тільки тим, що вони створили передумову для оптимізації зовнішньоекономічної діяльності підприємця, але й, по суті справи, санкції цих норм мають адміністративно-правовий характер.


Розділ другий   "Організаційно-правові   основи   підприємництва   в   КНР"  містить  шість  підрозділів   і   розпочинається   підрозділом   2.1   "Підприємництво   і   розвиток  економіки    в    КНР",    в    якому    здобувач    об'єктивно    оцінює    стан    підприємництва   в   КНР  і  вважає,  що  в  окремих  випадках  ідеологічні  догми  соціалізму  не  дають  повною  мірою використовувати можливості підприємців. Так, дисертант критично оцінює перелік недозволених  видів  підприємницької  діяльності.  Зокрема,  у  цьому  переліку  зазначений гральний  бізнес,  що  дозволений  у  всьому  світі  (у  т.ч.  і  в  Україні),  який  дає  значний прибуток бюджету.


У підрозділі 2.2 "Сучасно-правова система КНР" розглядаються джерела економічного права - Конституція КНР (причому відзначається прогресивність Конституції України, в якій закріплене право на підприємницьку діяльність. У Конституції КНР таке положення відсутнє!) і велика кількість законів, що здобувач класифікує на: а) економіко-організаційні закони (закони про держпідприємства, про суспільну власність та ін.); б) ринково-регулюючі закони (закони про певні ринкові відносини, про ціну та ін.); в) загальногосподарсько-регулюючі закони (закони про структуру промисловості, про планові капіталовкладення та ін.); г) соціально-розподільні закони (закони про фінанси, про податки, про зарплату та ін.).


Підрозділ 2.3 "Організація підприємницької діяльності в КНР" присвячено аналізу специфіки цієї організації. У першу чергу він присвячений суб'єктам підприємницької діяльності і порядку їх реєстрації.


Суб'єктами економіко-правових відносин можуть бути громадяни, державні органи, підприємства, непромислова одиниця й інші колективи (організації). Держава теж може виступати  як суб'єкт економіко-правових відносин, але тільки у разі виникнення особливої ситуації.


Громадяни також можуть бути суб'єктами економіко-правових відносин: громадяни КНР, резиденти КНР, особи без громадянства й іноземці. У разі особливої обстановки держава може виступати як суб'єкт економіко-правових відносин. Це має місце у випадку, коли держава виступає позикодавцем (кредитором) або боржником (дебітором) у міжнародних економіко-правових відносинах; коли держава випускає облігації казначейства, має авторське право на винахід або є автором патенту. Звичайно держава не бере прямо участь як суб'єкт в економіко-правових відносинах, для цього вона використовує державні органи, непромислові одиниці, державні підприємства й інші юридичні організації.


Ознаками суб'єкта економіко-правових відносин є: участь у економіко-правових відносинах, наявність майнових повноважень.


Існують два способи набуття статусу суб'єкта економіко-правових відносин: а) набуття відповідно до юридичної норми; б) уповноважене набуття.


Економіко-правові суб'єкти в економічному праві у КНР підрозділяються на:


1) Суб'єкти економічної директиви. Це відноситься до державних органів, тому що тільки вони, відповідно до закону, мають право економічної директиви.


2) Суб'єкти   економіко-регульованих  відносин.  Такими   відповідно   до  законодавства або   внаслідок   делегування   повноважень   державним   органом   є   адміністративні   органи.


3) Економіко-вирішуючі суб'єкти - банки КНР, Господарсько-плановий комітет, Міністерство зовнішньої торгівлі та ін.


4) Суб'єкти економічних реалізацій. Тут маються на увазі ті суб'єкти, що мають економічні організації, та їхні структури.


Друга частина підрозділу присвячена специфіці легалізації підприємців, що служить першоосновою їхнього статусу.


У  ст. 1  Положення  "Про  реєстраційне  управління  юридичної  особи  Китайської Народної    Республіки"    (прийнято    на    4-й    сесії    Постійного    бюро    Державної    ради    13  травня 1988 р.)   сказано,  що  "дане   Положення  спеціально  розроблене  з  метою підтвердження   підприємця   як юридичної особи, забезпечення законного інтересу підприємства, запобігання незаконному господарюванню, забезпечення порядку екологічної діяльності відповідно до "Загальних положень цивільного права Китайської Народної Республіки".


Реєстрації підлягають такі юридичні особи: 1) підприємства загальнодержавної власності; 2) колективні підприємства; 3) об'єднання; 4) спільні підприємства й іноземні капітали на території КНР; 5) приватні підприємства; 6) інші підприємства, що підлягають реєстрації за законом.


Після клопотання про реєстрацію юридичної особи, розгляду заяви реєстраційним органом, що здійснює реєстрацію і видачу ліцензії, й одержання статусу юридичної особи інтереси підприємця перебувають під захистом держави.


Законом заборонено захищати інтереси незареєстрованої юридичної особи або підприємства. Реєстраційний орган називається: Державне управління промислово-торговельної адміністрації і Місцеве управління промислово-торговельної адміністрації. Підставою для реєстрації організації як юридичної особи є наявність таких умов: 1) найменування, організаційна структура і статут; 2) установлене місце діяльності і капітальне обладнання, що потрібно; 3) загальна сума капіталу і робочі місця, які відповідають установленому державою обсягу промисловості або послуг; 4) здатність самостійно нести цивільну відповідальність; 5) сфера діяльності має відповідати законодавству держави, її політиці. Необхідно, щоб відповідальний співробітник підприємства клопотався про реєстрацію в управлінні промислово-торговельної адміністрації.


Для реєстрації на відкриття підприємства необхідно подати реєстраційному органу такі документи:   1)  заява  для  реєстрації  (у  заяві  має  бути  підпис  представника  підприємства);    2) рішення відомства; 3) статут; 4) свідчення щодо достатності капіталу або порука капіталу; 5) документ, що засвідчує особистість відповідальної особи підприємства; 6) свідчення місця знаходження і діяльності підприємства; 7) в деяких випадках інші документи.


Після реєстрації реєстраційний орган видає ліцензію на господарську діяльність.


Таким чином, факт реєстрації підприємця у відповідному уповноваженому органі виключає необхідність одержання їм такого документа як ліцензія. В Україні (більш докладно про це в розділі III) ліцензування виступає самостійним етапом легалізації багатьох видів (понад 20) підприємництва, що, звичайно, поповнює бюджет, але стримує в Україні розвиток підприємництва. Наприкінці підрозділу розглядається Положення КНР "Про реєстрацію спільних підприємств з китайським і іноземним капіталом" (яке, на думку дисертанта, може сприяти проникненню українського капіталу в КНР).


Підрозділ 2.4 "Визначення організаційно-правових форм підприємницької діяльності" присвячено аналізу специфіки організаційно-правових форм підприємницької діяльності в КНР. Здобувач підтверджує, що будь-яка економічна діяльність здійснюється в рамках певної організаційної форми. Вибір форми підприємства залежить від особистих пристрастей і смаків підприємця, але в головному визначається об'єктивними умовами - сферою діяльності, плюсами і мінусами самих форм підприємства. Щоб зробити правильний вибір, треба знати з чого можна вибрати. Відповідно до чинного законодавства Китайської Народної Республіки форма організації підприємництва може бути або приватною, або колективною.


Приватне підприємництво спрямоване на одержання особистого прибутку. Приватне підприємництво здійснюється від свого імені і на свій ризик або з метою надання допомоги економічному району, що бідує. У цьому разі можна клопотатися про надання державного кредиту. Приватні особи можуть здійснювати економічну діяльність у двох формах: без утворення юридичної особи шляхом утворення приватного підприємства, як юридичної особи. Як приватні підприємці можуть виступати громадяни Китаю й інших держав, необмежені законом у праві власності.


У КНР існують такі види підприємств - одноосібне підприємство, товариське підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю. У дисертації ознаки цих організаційних форм розглядаються дуже докладно.


У підрозділі 2.5 "Захист прав підприємців і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності в Китайській Народній Республіці" розкриваються заходи щодо захисту прав підприємців і відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності.


Здобувач на підставі аналізу цілого ряду актів КНР доходить до висновку, що більшість актів установлюють, що жодна сторона, ніякі господарські одиниці або окремі особи не мають права здійснювати незаконне втручання у діяльність підприємця.


Пункт 2 ст. 29 Закону "Про господарський договір Китайської Народної Республіки" встановлює: "Осіб, котрі несуть пряму відповідальність за зневагу службовими обов'язками, посадові злочини й інші протизаконні дії, що призводять до серйозних наслідків або заподіяння значного збитку, слід притягувати до матеріальної, адміністративної і навіть кримінальної відповідальності".


Право визнання господарського договору недійсним належить органам, що здійснюють контроль за виконанням договорів, і народним судам.


При виникненні суперечок щодо господарських договорів сторони мають їх своєчасно вирішувати шляхом консультацій. Якщо після консультацій сторони не можуть вирішити свої суперечки, то будь-яка зі сторін може звернутися з примиренням або посередництвом до органів, заснованих державою, що контролюють виконання договорів, або подати скаргу безпосередньо до народного суду.


Угоди, досягнутої після вирішення суперечки, сторони мають додержуватися. Вони повинні бути оформлені як рішення органу, заснованого державою, що контролює виконання договорів. Якщо одна або обидві сторони не згідні з рішенням, вони можуть протягом 15 днів з дня одержання рішення подати скаргу до народного суду. Якщо скарга не подана у зазначений термін, рішення набуває законної сили.


Вищі компетентні органи в повітах і управління промислово-торговельної адміністрації різних ступенів мають здійснювати нагляд і перевірку щодо відповідних господарських договорів, застосовуючи необхідну систему контролю, встановлену законодавством.


Бюро товарних знаків Державного Управління промислово-торговельної адміністрації державної ради здійснює реєстрацією товарних знаків, контроль за їх застосуванням у загальнодержавному масштабі та у разі вчинення одного з нижчеперелічених дій: 1) самовільної зміни слова, графічного зображення або їх сполучення на зареєстрованому товарному знаку; 2) самовільної зміни імені, місця проживання й інших зареєстрованих даних особи, котра зареєструвала товарний знак; 3) самовільного перекуповування зареєстрованого знака, воно має право вимагати виправити становище у встановлений термін, припинити користування товарним знаком протягом трьох років підряд, або анулювати відповідний зареєстрований товарний знак.


У   разі   низької   якості   товару,   щодо   якого   використовується   зареєстрований  товарний  знак,  і  внаслідок  цього  відступу  від  стандарту  споживач  вводиться  в  оману, управління  промислово-торговельних  адміністрацій  усіх  рівнів,  залежно  від  конкретних обставин,  вимагають  виправити  становище  у  встановлений  термін,  а  також  можуть повідомити  споживачів  про  це  або  накласти  штраф,  а  Бюро  товарних  знаків  може анулювати відповідний товарний знак.


У  ст.ст. 32, 33, 34  Закону  "Про  товарні  знаки  Китайської  Народної  Республіки" визначена  відповідальність  для  підприємців,  котрі  не  мають  товарного  знака:  1) у разі анулювання   зареєстрованого   товарного   знака,   закінчення   терміну   користування   знаком,  або  тоді,  коли  Бюро  товарних  знаків  відмовляє  у  реєстрації  товарних  знаків; 2) у разі порушення  положень  ст. 5  цього  Закону  (щодо  товарів,  які   повинні  мати   товарний   знак,  але на реєстрацію не були подані. Такі товари не можуть реалізовуватися на ринку без затвердження і реєстрації товарних знаків) місцеві управління промислово-торговельної адміністрації   вимагають   подати   заяви   про   реєстрацію   протягом   установленого   терміну,   а також  можуть  накласти  штраф;  3) при  користуванні  незареєстрованими  товарними знаками місцеві   управління  промислово-торговельної   адміністрації   можуть   заборонити реалізацію товарів,   вимагати   виправити   становище   у   встановлений   термін,  а  також  повідомити споживачів  про  це  або  накласти  штраф  у  разі  вчинення  нижчеперелічених  дій:  А) підробки зареєстрованого  товарного  знака;  Б) дії,  що  суперечать  положенням  ст. 8 (як  товарні  знаки  не можуть  використовуватися  такі  слова  і  графічні  зображення:  а) аналогічні  або  подібні  до державних найменувань Китайської Народної Республіки, її державних прапорів, державних гербів,  військових стягів, відзнак;  b) аналогічні  або подібні до  державних найменувань зарубіжних    країн,    їхніх    державних    прапорів,   державних    гербів,   військових   стягів;      с) аналогічні або подібні до прапорів, емблем, найменувань міжурядових міжнародних організацій; d) аналогічні або подібні до символів і найменувань Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; е) загальноприйняті найменування і зображення даних товарів; f) що безпосередньо зазначають якість товарів, основну сировину, ефективність, призначення, вагу, кількість та інші характерні риси; g) що уражають національну гідність; h) що рекламують перебільшено якість товарів і вводять в оману; і) що заподіюють шкоду соціалістичній моралі і звичаям або негативно впливають іншим чином); В) вироблення неякісного товару, коли шляхом відступів від стандарту споживач вводиться в оману.


Підрозділ 2.6 "Особливості організаційно-правового статусу підприємців у спеціальних економічних зонах в Китайській Народній Республіці" присвячено аналізу цих особливостей. Вже на початку соціалістичних ринкових перетворень з метою розвитку зовнішньоекономічного співробітництва і технічного обміну, сприяння будівництву соціалістичної модернізації три міста в провінції -Гуандун-Шеньчжень, Чжухай і Шаньтоун - виділяються як окремі райони і утворюють  особливі  економічні  зони  (далі  скорочено  іменовані - особливі  зони).  У зв'язку з цим  важливою  частиною  законодавства  Китаю  стала  диференційована  політика  з  надання пільг  і  преференцій,  що  визначаються  відповідно  до  умов  контракту  між  інвестором і комітетом з управління зоною. Так, усі компоненти, необхідні для будь-якого виробництва, ввозяться  в  зони  без  оплати  мита.  Податок  прибутку  складає  15 % (для  підприємств,  що діють  понад  10  років,  передбачене  звільнення  від  податку  в  перші  два  роки  й  оплата 50 % від  ставки  податку  протягом  наступних  трьох  років;  для  підприємств,  що  експортують  понад  50 %  продукції,  ставка  податку  складає  10 %).  Місцевий  податок  з  прибутку - 0 %, податок   на   репатріацію   прибутку - 0 %.   У   разі   повторного   інвестування   прибутку   на  термін  5  років  і  більше  інвестора  може  бути  звільнено  від  оплати.  Підприємці,  котрі здійснюють  реінвестицію  отриманого  прибутку  в  підприємствах  особливих  зон  на  період понад 5 років, можуть звертатися   з приводу звільнення від сплати прибуткового податку з суми реінвестиції.


Проте надалі законодавець відмовився від практики правового регулювання індивідуального   статусу   вільних   економічних   зон,   і   27   серпня   1991 р.   (із   змінами   від  1 серпня 1997 р.)   було   прийняте   Положення   "Про   митний   контроль   у   бондовому   районі". У  цьому  акті  визначено:  а) ознаки  бондового  контролю;  б) особливий  митний  режим. Базуючись на цьому акті, уряд КНР став визначати той або інший район, на який поширювалися митні особливості бондового району. Така стабільність режиму бондового району різко збільшила кількість утворених підприємницьких структур (як резидентами, так і нерезидентами).


Третій розділ дисертації "Організаційно-правові основи підприємницької діяльності в Україні" містить чотири підрозділи і починається підрозділом 3.1 "Значення підприємницької діяльності в Україні та її характеристика", в якому дисертант відзначає, що, незважаючи на бурхливий розквіт підприємництва в КНР, для активізації цього процесу є значні резерви. Оскільки в Україні протягом 1999-2000 рр. було прийнято ряд найважливіших актів, що стимулюють  підприємницьку  діяльність,  здобувач  вважає,  що  їх  аналіз  і  порівняння  з подібного  роду  чинними  актами  КНР  може  допомогти  в  пошуку  нових  шляхів  активізації роботи  підприємців,  але зазначає, що для правової науки КНР не менш важливо визначити позиції вчених країн СНД, у першу чергу України, щодо поняття підприємництва. Тому в дисертаційному дослідженні аналізуються точки зору  провідних  учених  країн  СНД  (Є.В. Додіна,  М.І. Клейна,  В.В. Лаптєва,    В.І. Мамутова,     В.С. Мартем'янова,     В.Ф. Опришка,    Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, В.Ф. Сиренка та ін.) і робиться висновок про те, що статус підприємця в Україні цікавить і представників адміністративно-правової науки, у той час як адміністративісти КНР до цієї проблеми не виявляють ніякого інтересу. В дисертації позитивно оцінюються Укази Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності", "Про підтримку малого підприємництва" та ін. Але особливу увагу здобувач приділив аналізу Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності", оскільки, по-перше, навіть в українській літературі не було його аналізу, а по-друге, законодавство КНР узагалі не знає такого акта. Оцінюючи цей акт позитивно, здобувач вважає, що в окремих моментах Закон не відповідає світовим стандартам (ліцензія на підприємництво в певних місцях).


Дисертант дійшов висновку, що легітимація суб'єктів підприємництва – це державне підтвердження входження суб'єктів у сферу підприємництва.


Легітимація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні може включати: один елемент – державну реєстрацію (для зайняття тими видами діяльності, що не потребують ліцензування або патентування); два елементи: державну реєстрацію і ліцензування (для зайняття тими видами діяльності, що потребують ліцензування); три елементи – державну реєстрацію, ліцензування і патентування (для зайняття видами діяльності, що потребують ліцензування і патентування).


Таким чином, для зайняття легітимною підприємницькою діяльністю суб'єкт підприємництва має пройти державну реєстрацію, а для здійснення деяких, зазначених у законодавстві, видів діяльності – також ліцензування і патентування.


Певну увагу здобувач приділяє вивченню процедури патентування. Як зразок цієї процедури здобувач використав главу 73 проекту Податкового кодексу України, в якій викладено порядок отримання патенту на гральний бізнес (цього виду підприємництва в КНР немає).


Підрозділ 3.2  "Державне  регулювання  підприємницької  діяльності  в Україні" присвячено  аналізу основних  актів,  що  регулюють  права,  обов'язки  і  відповідальність підприємців, –  у  першу  чергу  аналізується  Закон  України  "Про підприємництво" (аналогічного акта в КНР немає). Дається оцінка й іншим актам, у тому числі й актам митного законодавства.


З огляду на специфіку захисту прав підприємців в Україні в підрозділі 3.3 "Захист прав підприємців в Україні" здобувач звертає увагу на те, що захист прав підприємця в Україні має конституційну основу, і розглядає різні засоби захисту прав підприємця – судовими органами, антимонопольним законодавством, адміністративним (ст. 164-3 КпАП України).


У цьому підрозділі дисертації ставиться питання про відповідальність вищих органів держави (Президента, парламенту) за неефективні економічні рішення, у тому числі й рішення, що не сприяють розвитку в країні підприємництва і, з посиланням на міркування зарубіжних авторів, обґрунтовується  можливість економічного процесу (позову) до уряду.


 


У підрозділі 3.4 "Правова відповідальність підприємця в Україні", констатуючи спільність підстав і процедури правової відповідальності підприємців в Україні і КНР, здобувач особливу увагу звертає на адміністративну відповідальність цієї категорії суб'єктів, оскільки в КНР, відповідно до норм економічного права, багато проступків, за які в Україні наступає адміністративна відповідальність, у КНР застосовуються економічні санкції. У цій частині дисертації здобувач ще раз звертається до оцінки сучасного стану митного законодавства України і виражає здивування з приводу наявності двох груп норм (КпАП і МКУ), що визначають відповідальність підприємця за порушення митних правил.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины