Очкуренко С.В. Правове регулювання відносин, що виникають в процесі кредитної діяльності комерційних банків

Краткое содержание

У першому розділі дисертації “Поняття банківського кредиту та ос­нови його правового регулювання” викладаються теоретичні положення, на підставі яких у наступних розділах дисертації ведеться аналіз правових норм. Поняття кредитної діяльності комерційних банків охоплює поряд з кредитуванням в традиційному розумінні (видачею банківських позичок) також інші банківські операції, які є кредитними (фінансовий лізинг, факторинг, облік векселів тощо). Тому норми фінансового права регулюють відносини з приводу всіх видів кредитної діяльності комерційних банків, а не  лише відносини, що пов’язані з видачею позичок. Разом з тим кре­дитну діяльність комерційних банків у традиційному (вузькому) розумінні доцільно вилучити із їх сукупної кредитної діяльності не тільки як об’єкт теоретичного дослідження, а і як предмет правового регулювання з урахуванням того, що по­зички залишаються переважним різновидом кредитної діяльності комерційних банків та мають значні юридичні особливості.

 В процесі здійснення кредитної діяльності комерційні банки вступають з іншими суб’єктами в суспільні відносини, врегульовані різними галузями права. Фінансове право вирізняється серед інших галузей і обсягом тих суспільних відносин, що ним регулюються, і їх значенням, і, особливо, впливом на відносини, що регулюються іншими галузями права, та на їх правове регулювання.

Центральною ланкою суспільних відносин, що виникають у зв’язку з кредитною діяльністю комерційних банків, є відносини між Національним банком України та комерційними банками. Широкий зміст цих відносин, їх детальне правове регулювання обумовлені значенням кредитної системи, до якої входять комерційні банки, як одного з найважливіших чинників макроекономічної стабільності. Наслідком врегулювання цих відносин нормами фінансового права є фінансово-правові відносини. В дисертації обгрунтовується думка про те, що ці відносини неправильно було б вважати адміністративно-правовими чи банківсько-правовими. Їх кваліфікація як адміністративно-правових ігнорувала б віковий досвід практично усіх країн світу щодо утворення величезного норматив­ного масиву, який регулює відносини з приводу формування та викори­стання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів та кредитних ресурсів. Цей нормативний матеріал відокремився в самостійну галузь законодавства, що і зумовило формування фінансового права як однієї з галузей сучасної системи права. Відносини між Національним банком та комерційними банками з приводу їх кредитної діяльності є невід'ємною частиною предмету фінансового права, оскільки правове регулювання відносин у галузі мобілізації, розподілу та використання кредитних ресурсів спрямоване на здійснення контролю за зростанням грошової маси, забезпечення потреб суспільства та держави в стабільній банківській системі та обгрунтований розподіл кредитних ресурсів в економіці країни, що сприяє безперервності відтворення виробництва.

З іншого боку, не може бути виправданим відокремлення відносин, що складаються між Національним банком та комерційними банками з приводу їх кредитної діяльності, від предмету фінансового права у зв’язку з процесом формування банківського права, що нібито відбувається в цей час. Банківське право, як воно сьогодні розуміється в правовій теорії, не має ознаки єдиного методу правового регулювання, а тому воно може бути визнане тільки елементом вторинної структури права. Слід врахувати, що процес утворення нових галузей права є складним і три­валим, він потребує значної законотворчої роботи, а також глибоких нау­кових досліджень. Такі передумови для формування банківського права в Україні сьогодні відсутні.

Фінансово-правові відносини між Національним банком та комерційними банками з приводу їх кредитної діяльності є відносинами “влади-підпорядкування”. Але в умовах формування ринко­вої економіки це не виключає можливості для захисту комерційними банками своїх прав перед Національним банком. Можливість такого захисту сьогодні передбачена у вигляді права комерційних банків вимагати в арбітражному суді визнання недійсними повністю або частково нормативно-правових актів Національного банку, а також пред'явлення позову про визнання недійсними рішень Національного банку України про застосування санкцій до комерційних банків. Але сьогодні в законодавстві відсутнє загальне правило, яке б дозволяло комерційним банкам вимагати в арбітражному суді визнання недійсними актів ненормативного характеру, що видаються Національним банком та необгрунтовано зачіпають права комерційних банків. В дисертації обгрунтована пропозиція  щодо надання комерційним банкам такого права.

Національний банк наділений владними повноваженнями відносно комерційних банків, однак це не виключає необхідності надання комерційним банкам досить стійкого положення в їх взаємовідносинах з Національним банком. Цьому перешкоджає  та обставина, що відносини між Національним банком та комерційними банками з приводу їх кредитної діяльності недостатньо врегульовані на рівні законів. Ця недостатність заповнюється правотворчою діяльністю Національного банку. В дисертації визнається, що, з огляду на сучасну практику у відносинах “влади-підпорядкування”, не є чимось надзвичайним поєднання органом виконавчої влади функцій сторони у правовідношенні та органу, що здійснює правове регулювання цих відносин. Проте, закономірною визнається тенденція до звуження нормотворчих повноважень органу виконавчої влади щодо регулювання тих відносин, в яких цей орган є стороною.

Зміст фінансово-правових відносин між Національним банком та комерційними банками з приводу їх кредитної діяльності переважно складають обов'язки комерційних банків дотримуватись встановлених економічних нормативів, резервних вимог, передбачених нормативними актами Національного банку правил здійснення кредитних операцій та організації внутрішньої діяльності. Цим обов'язкам комерційних банків кореспондують права Національного банку вимагати виконання  перелічених обов'язків, здійснювати контроль за виконанням комерційними банками цих обов'язків та застосовувати засоби впливу за невиконання та неналежне їх виконання.

Об'єктом фінансово-правових відносин між Національним банком України та комерційними банками є дії комерційних банків щодо кредитних ресурсів, що знаходяться в їхньому розпорядженні, а також відповідні дії Національного банку. Їх об'єктом можуть бути і самі кредитні ресурси.

Фінансове право містить в собі багато вимог щодо здійснення комерційними банками кредитної діяльності. Разом з тим в законодавстві відсутня основоположна норма, яка б в межах фінансово-правового відношення встановлювала обов’язок комерційних банків щодо обгрунтованого розподілу кредитних ресурсів. Водночас на рівні закону слід було б прямо визнати за комерційними банками право на свій розсуд приймати рішення про видачу кредитів, з дотриманням відповідних норм, спрямованих проти недобросовісної конкуренції.

Фінансово-правове регулювання відносин, що складаються в процесі кредитної діяльності комерційних банків, тісно пов'язане з цивільно-правовим регулюванням таких відносин. Але цей зв'язок не виключає, а, навпаки, передбачає чітке розмежування відносин, що регулюються  фінансовим та цивільним правом, та норм, які таке регулювання здійснюють. В дисертації визначається, що провідна роль в регулюванні відносин з приводу кредитної діяльності комерційних банків належить фінансовому праву. Визнання протилежного, тобто провідної ролі цивільного права, унеможливлює забезпечення стабільності всієї кредитної системи і макроекономічної стабільності в цілому. Сьогодні в усьому світі комерційним банкам дозволяється заробляти гроші не стільки за рахунок власних коштів, скільки за рахунок залучених коштів, що є суспільним надбанням. Це і є причиною суворого контролю з боку суспільства і держави за використанням цього надбання. Але при цьому немає будь-яких підстав для поширення регулюючої дії фінансового права на відносини між комерційними банками та позичальниками і для відповідного розширення предмету фінансового права. Відносини між комерційними банками та позичальниками регулюються і повинні регулюватися цивільним правом.

Проте норми фінансового та цивільного права та врегульовані ними відносини з приводу кредитної діяльності комерційних банків не слід розглядати як такі, що знаходяться поряд, але взаємодіють між собою слабо, навпаки слід враховувати активну їх взаємодію. При цьому в дисертації в першу чергу звертається увага на функціональну залежність відносин з приводу кредитної діяльності комерційних банків, врегульованих цивільним правом, норм, що здійснюють таке регулювання, та правовідносин, що виникають в результаті дії цих норм, від відповідних фінансово-правових норм та відносин. Це не виключає зворотного впливу цивільно-правових норм та відносин на фінансово-правові норми та відносини, однак вирішальним є вплив фінансово-правових норм та відносин на цивільно-правові.

Такий вплив є багатостороннім, в його центрі – вплив норм фінансового права на відносини між комерційними банками та позичальниками з приводу надання та використання кредитів. Ці відносини з урахуванням всіх притаманних їм ознак є предметом цивільного права, отже вони не можуть регулюватись нормами фінансового права. Протилежне твердження суперечило б загальновизнаним теоретичним положенням щодо диференціації системи права на галузі. В зв'язку з цим в дисертації звертається увага на категорію правового впливу. Звичайно, в теорії правовий вплив тлумачиться як категорія, що охоплює правове регулювання суспільних відносин, а також ідеологічний вплив правових норм, зокрема їх вплив на особистість. В дисертації визнано за доцільне до категорії правового впливу віднести і такий правовий феномен, який полягає в тому, що при регулюванні нормою права суспільного відношення відбувається вплив також на відношення, яке є предметом іншої галузі права. Можливість такого впливу виникає тоді, коли один і той же суб'єкт одночасно знаходиться у відношенні, яке цією нормою регулюється, і у відношенні, що підпадає під регулювання іншої галузі права.

Комерційний банк, як зазначено вище, з приводу своєї кредитної діяльності знаходиться з Національним банком у фінансово-правових відносинах, в яких несе відповідні обов'язки. Ці ж обов'язки комерційний банк несе і тоді, коли вступає в цивільні правовідносини з позичальниками. Таким чином, комерційний банк вступає в цивільно-правові відносини з позичальниками в стані, коли він зв'язаний фінансово-правовими обов'язками. Комерційний банк при укладанні та виконанні кредитного договору не може не виконувати ці обов'язки, які значною мірою зумовлюють як матеріальний, так і юридичний зміст його цивільно-правових відносин з позичальником. Це є проявом впливу фінансово-правових норм на цивільно-правові відносини між комерційним банком та позичальниками. Можливість такого впливу обумовлена тим, що комерційний банк одночасно знаходиться і у фінансово-правових, і у цивільно-правових відносинах. Регулюючи відносини між Національним банком та комерційним банком, норми фінансового права підпорядковують собі поведінку не тільки комерційного банку – учасника фінансово-правових відносин, а в решті решт і поведінку позичальника, що вступає або вступив з комерційним банком в цивільно-правове відношення.

Але зв'язок фінансово-правового та цивільно-правового регулювання кредитної діяльності комерційних банків не повинен бути перешкодою для чіткого розмежування норм фінансового та цивільного права. В Положенні про кредитування викладаються такі правила, яким інколи досить важко дати галузеву кваліфікацію. Це вимагає відповідного удосконалення юридичної техніки при формулюванні норм фінансового та цивільного права.

В другому розділі дисертації “Зміст фінансово-правових відносин, що виникають в процесі банківського кредитування” аналізуються права та обов'язки сторін фінансово-правових відносин, що виникають в результаті кредитної діяльності комерційних банків.

На початку підрозділу досліджується комплекс обов'язків комерційних банків щодо додержання економічних нормативів та формування резервів. Комерційні банки, оскільки їм надається право використовувати тимчасово вільні кошти інших осіб, мають забезпечувати свій здоровий та сталий фінансовий стан. Цей обов'язок комерційних банків конкретизується в 19 економічних нормативах, які визначаються відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. Така кількість економічних нормативів і їх зміст в цілому відповідає міжнародній практиці. Ця, а також інші обставини, дають підставу стверджувати, що регулювання банківської діяльності встановленими в Україні економічними нормативами не можна оцінювати як надмірне.

Ступінь безпосереднього впливу кожного із нормативів на кредитну діяльність комерційних банків є різним. Деякі з них спеціально встановлені для регулювання кредитних операцій, інші враховують та регулюють кредитні операції комерційних банків в сукупності з іншими активними операціями, а треті мають опосередковане відношення до кредитної діяльності та спрямовані переважно на регулювання інших банківських операцій. В будь-якому разі економічні нормативи не можуть розглядатись як такі, що не мають юридичного змісту, оскільки вони є обов'язковими, за їх порушення передбачено застосування заходів юридичної відповідальності.  Економічні нормативи також мають всі інші ознаки правових норм.

В дисертації позитивно оцінюється тенденція щодо відмови від встановлення індивідуальних нормативів на користь загальнообов'язкових нормативів. Сьогодні в законодавстві зберігаються і такі норми, що суперечать цій тенденції, зокрема, щодо надання Національному банку права обмежувати загальну суму міжбанківських кредитів, які банк має право надавати та залучати, в залежності від фінансового становища банку. На думку здобувача, встановлення індивідуальних нормативів є виправданим тільки як засіб впливу до комерційного банку, що застосовується за наявності фінансово-правового порушення.

В дисертації наводиться аналіз юридичного змісту основних економічних нормативів та їх ролі у регулюванні кредитних операцій. Звертається увага на те, що відповідно до ст. 51 Закону “Про банки та банківську діяльність” Національний банк має право встановлювати тільки порядок розрахунку нормативів, а не їх перелік. Проте ст. 58 Закону “Про Національний банк України” Національному банку надано таке повноваження. Це законодавче рішення в дисертації оцінюється як невдале. Дисертант вважає, що законом має бути встановлений вичерпний перелік економічних нормативів, які є обов'язковими для комерційних банків. Зміни, що вносяться до системи економічних нормативів, повинні набувати чинності через такий проміжок часу, що надає можливість комерційним банкам провести відповідну підготовчу роботу. Такі зміни не слід застосовувати до кредитних договорів, які було укладено раніше.

Обов'язкові резерви використовуються для регулювання обсягу грошової маси та підтримання ліквідності комерційних банків. Як перспективний напрямок розвитку правового регулювання резервних вимог до комерційних банків дисертант оцінює встановлення максимальних норм обов'язкових резервів законом. У встановлених законом межах залежно від економічної ситуації Національному банку має надаватись право визначати конкретні норми резервування. Такий досвід існує в розвинутих країнах, його варто використати і в Україні.

Формування резервів за позичками спрямоване на зниження кредитного ризику в діяльності комерційних банків. Вони встановлюються та повинні виконуватись стосовно кожної кредитної операції, отже, безпосередньо регулюють кредитну діяльність комерційних банків.

При здійсненні кредитних угод їх сторони виконують не тільки дії, що регулюються цивільним правом. Комерційний банк при цьому знаходиться в фінансово-правових відносинах з Національним банком і має виконувати свої обов'язки, що утворюють зміст цих правовідносин. Багато з цих обов'язків визначають дії комерційного банку при укладанні кредитних угод. В загальному вигляді на це вже зверталася увага, як і на те, що таким чином в підсумку здійснюється вплив і на поведінку позичальника – іншої сторони кредитної угоди.

Самостійність банку при виборі позичальника ні в якому разі не може означати необмеженої свободи кредитування будь-яких юридичних та фізичних осіб. Відповідно до законодавства комерційний банк має право надавати кредит тільки за наявності у позичальника реальної можливості своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків. Тому до прийняття рішення про кредитування банк зобов'язаний вивчити та проаналізувати діяльність потенційного позичальника, в результаті чого не тільки приймається рішення про надання кредиту, а і дається оцінка кредитного ризику. Така оцінка, в свою чергу, є підставою для класифікації кредитної операції за рівнем кредитного ризику та визначення розміру резерву за позичками, що формується після видачі кредиту. Прийняття рішення про надання кредиту при відсутності у позичальника можливості своєчасно повернути суму кредиту та сплатити відсотки є правопорушенням та тягне за собою фінансово-правову відповідальність комерційного банку. Він також несе відповідальність за неправильну оцінку кредитного ризику.

Чинне законодавство не містить норм, які б зобов'язували комерційні банки надавати кредити, крім випадків, коли через них здійснюється державне кредитування, іноземне кредитування під гарантію Уряду України та кредитування за рахунок цільових фондів. Тому банк має право відмовити в наданні кредиту без зазначення мотивів на будь-якій стадії переддоговірних контактів з потенційним позичальником. Інколи Національний банк зобов'язував комерційні банки обов'язково розглядати заявки на видачу кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства та давати мотивовані відповіді у разі відмови в наданні кредиту. Але такі вказівки не мають правового підгрунтя і повинні кваліфікуватись як дії, що суперечать законові.

Публічний інтерес до підприємницької діяльності комерційних банків, обумовлений використанням суспільних кредитних ресурсів, виправдовує втручання Національного банку у внутрішню діяльність банків з приводу надання кредитів, яке здійснюється шляхом видання нормативно-правових актів і не може кваліфікуватись як втручання в оперативну діяльність комерційних банків. Тому в дисертації обгрунтовується ідея про необхідність подальшого розвитку правового регулювання внутрішньої організації кредитної діяльності комерційних банків. Відповідні норми законодавства визнаються фінансово-правовими, але за їх допомогою здійснюється в підсумку вплив на трудові відносини між комерційним банком та його працівниками.

Конкретні умови кредитного договору розробляються його сторонами самостійно, але фінансово-правові обов'язки, які випливають із принципів кредитування, регламентують імперативні правила проведення кредитних операцій та встановлюють межі договірного регулювання ними своїх відносин.

Принципи кредитування як керівні положення визначають загальні правила побудови системи правового регулювання банківського кредитування. Тому всі фінансово-правові обов'язки банків в тій чи іншій мірі спрямовані на їх реалізацію. Оскільки принципи кредитування пов'язані з конкретними умовами кредитної операції, то вони також мають властивості фінансово-правових норм прямої дії. Таким чином, комерційні банки можуть здійснювати кредитні операції тільки шляхом надання грошових коштів на платній основі, з визначенням та наступним контролем їх цільового використання, а також за умов прийняття всіх необхідних заходів щодо забезпечення повернення кредиту і виплати відсотків по ньому в чітко встановлені строки. Ці загальні обов'язки комерційних банків випливають із п. 9 Положення Національного банку України "Про кредитування", в якому сформульовано принципи строковості, платності, повернення, цільової направленості та забезпеченості. В дисертації детально аналізується зміст кожного з цих принципів і робиться висновок про необхідність більш чіткого їх визначення в законі. Подальший розвиток законодавства потребує також всебічної конкретизації принципів кредитування в спеціальних нормах і диференціації відповідних вимог стосовно різних видів кредитних операцій. При цьому автор відстоює позицію, згідно якої принципи терміновості, платності і зворотності не припускають ніяких нормативних винятків, а тим більше, інтерпретацій в кредитному договорі. Стосовно вимог забезпеченості і цільової спрямованості, то сутність деяких сучасних форм кредитних відносин та вимоги ринкової економіки передбачають наявність винятків, які діють при відповідних умовах, що мають бути встановлені в законодавстві.

Механізм правового впливу на діяльність комерційного банку в процесі здійснення кредитних операцій подібний до регулювання компетенції державного органу: реалізація більшості прав комерційного банку відносно позичальника одночасно є його фінансово-правовим обов'язком перед державою. В результаті, в одній і тій же фактичній поведінці поєднуються різногалузеві права і обов'язки. З урахуванням цього в дисертації підкреслюється те, що проведення контролю за позичальником та прийняття всіх передбачених законодавством заходів щодо стягнення заборгованості, є не тільки цивільними правами, але й фінансовими обов'язками комерційного банку, неналежне виконання яких тягне застосування до нього заходів впливу, передбачених ст. 62 Закону "Про Національний банк України". Такий висновок базується на чинному законодавстві, яке дозволяє виділити основні напрями контролю, що має здійснювати комерційний банк, і містить вимоги по реагуванню ним на порушення, які допускаються позичальниками. Однак, на думку автора, відповідні обов'язки комерційних банків недостатньо детально врегульовані в законодавстві. В дисертації формулюються пропозиції щодо більш чіткого їх закріплення в законі про кредитування, і в законодавстві, яке регулює окремі види кредитних операцій.

В ході дослідження розглядаються також і інші фінансово-правові норми, що регулюють правила проведення кредитних операцій, основні з яких пов'язані зі способами надання та погашення кредиту, періодичною класифікацією кредитної операції за ступенем ризику, правилами нарахування відсотків та списання безнадійної заборгованості по кредитах. Проведений аналіз дає можливість зробити висновок про те, що фінансово-правове регулювання порядку здійснення кредитних операцій об'єктивно обумовлено та необхідно для забезпечення інтересів суспільства і держави. Одночасно в чинному фінансовому законодавстві, що встановлює правила здійснення кредитної діяльності, залишається багато недоліків і протиріч; з багатьох ключових питань кредитного регулювання воно містить лише загальні формулювання. Основною задачею його вдосконалення, на думку автора, має стати вичерпне і конкретне закріплення всіх фінансово-правових обов'язків комерційних банків, що, з одного боку, має збільшити ефективність фінансового регулювання та контролю, а з іншого – виключити випадки необгрунтованого втручання в кредитну діяльність та забезпечити реалізацію встановлених у законодавстві принципів економічної самостійності і оперативної незалежності комерційних банків.

За роки незалежності в Україні в основному сформувалась система банківського нагляду та контролю. В цілому вона функціонує задовільно, виключає відкрите шахрайство з кредитними ресурсами, дає можливість своєчасно виявляти нестійке фінансове становище комерційного банку. Разом з тим, в дисертації зроблено висновок про те, що контрольні та наглядові повноваження Національного банку як частина змісту його фінансово-правових відносин з комерційними банками недостатньо визначені на рівні закону. Зокрема, закон не дає чіткого визначення предмету банківського нагляду, не встановлена періодичність та підстави проведення інспекцій, права та обов'язки посадових осіб, уповноважених на їх проведення, не передбачені гарантії невтручання в оперативну діяльність банків осіб, які здійснюють контроль та нагляд. В процесі удосконалення законодавства про банківський контроль та нагляд доцільно було б використати досвід застосування Указу Президента України “Про деякі заходи щодо дерегулювання підприємницької діяльності”. При цьому, звичайно, треба враховувати, що банківська діяльність за своєю природою передбачає більш суворий контроль, ніж інші види підприємницької діяльності.

Складовою частиною фінансово-правових відносин між Національним банком та комерційними банками є права та обов'язки сторін щодо застосування до банків заходів впливу. Національний банк досить оперативно реагує на потреби удосконалення правового регулювання застосування до комерційних банків заходів впливу. Чинне Положення  про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства затверджено 26 травня 2000 року. Накопичений досвід правотворчої діяльності в цій сфері є передумовою для стабілізації законодавства щодо заходів впливу до комерційних банків та прийняття з цього приводу відповідного закону, в якому повинні бути сформульовані такі основоположні норми як принцип рівної відповідальності комерційних банків за допущені порушення, правило про неприпустимість повторного застосування санкцій за одне і те ж правопорушення. Фінансово-правова відповідальність у сфері, що розглядається, має свою специфіку. Тому слід прямо визнати, що заходи впливу до банків можуть застосовуватися незалежно від вини. Разом з тим, у законі треба визнати і те, що заходи  впливу до банків можуть застосовуватися тільки за наявності правопорушення. Саму по собі низьку рейтингову оцінку або проведення банком ризикових операцій слід прямо визнати як недостатні підстави для застосування до банків заходів впливу. В дисертації визнається доцільним формулювання в законі конкретних видів порушень та санкцій, що застосовуються за їх скоєння, а також запропоновано перелік підстав застосування до комерційних банків заходів впливу за порушення правил проведення кредитних операцій та здійснення кредитної діяльності. За Національним банком слід визнати право з урахуванням конкретних обставин  не застосовувати санкції до комерційних банків, хоч  би  й мало місце  порушення.

Викладене давало б змогу дещо зміцнити правове становище комерційних банків в їх фінансово-правових відносинах з Національним банком. З іншого боку, і за Національним банком треба визнати всі ті повноваження, які дадуть йому змогу належним чином виконувати свої функції. Зокрема, з врахуванням нестабільної економічної ситуації в дисертації обгрунтовується думка про необхідність передбачити в законі можливість надання Національному банку додаткових повноважень у випадках фінансової кризи.

Розділ 3 дисертації “Вплив фінансового права на відносини між банками та позичальниками” зумовлений тим, що сьогодні в цивільно-правовому  регулюванні відносин між комерційними банками та позичальниками  існують прогалини, воно залишається безсистемним. З огляду на це в дисертації обгрунтовуються висновки, по-перше, про необхідність розгорнутого та докладного цивільно-правового регулювання кредитних відносин, від якого значною мірою залежить ефективність реалізації фінансово-правових норм. По-друге, про доцільність врахування досвіду фінансово-правового регулювання банківського кредитування при підготовці нормативних актів цивільного права та про необхідність забезпечити їх узгодженість з фінансово-правовими вимогами, які пред'являються до комерційних банків.

В дисертації розглядаються різноманітні способи впливу  норм фінансового права на цивільно-правові відносини, а також межі такого впливу. Якщо цивільна правоздатність комерційного банку виникає відповідно до ст. 26 ЦК України, то сама процедура реєстрації, що тягне за собою виникнення цивільної правоздатності банків, регулюється нормами фінансового права. Це ж стосується і ліцензій, які видаються Національним банком відповідно до норм фінансового права, але визначають зміст цивільної правоздатності банків.

Укладення кредитних договорів здійснюється в порядку, встановленому цивільним законодавством, але передбачає виконання чисельних вимог, які встановлюються нормами фінансового права. Порушення цих норм комерційним банком тягне його відповідальність перед Національним банком. Само по собі таке порушення, однак, не є підставною для визнання кредитного договору недійсним, крім випадків, коли воно вплинуло на зміст волевиявлення сторони кредитного договору та на встановлений законодавством порядок волевиявлення. Наприклад, формальне порушення фінансово-правових норм, які зобов'язують банк здійснювати перевірку потенційного позичальника до прийняття рішення про видачу йому кредиту, не є достатньою підставою для визнання кредитного договору недійсним. Якщо ж невиконання цих вимог норм фінансового права спричинило волевиявлення комерційного банку на укладення кредитного договору за умов, коли така воля не могла бути виявлена в зв'язку з наявністю відповідної фінансово-правової заборони, кредитний договір має визнаватись недійсним. Такий висновок враховує взаємодію норм фінансового та цивільного права в сфері, що розглядається. Підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 48 ЦК України є невідповідність її вимогам закону. Судова практика тлумачить це правило як невідповідність законодавству. Але ж не будь-яке порушення законодавства в процесі підготовки до укладення кредитного договору означає невідповідність договору вимогам законодавства, тому що, наприклад, власне перевірка потенційного позичальника банком не охоплюється поняттям угоди. З урахуванням цього фінансово-правові порушення, що не вплинули на зміст волевиявлення комерційного банку, не охоплюються поняттям угоди і не тягнуть цивільно-правових наслідків.

Докладне цивільно-правове регулювання відносин між комерційним банком та позичальниками передбачає пряме визнання того, що право фізичних осіб на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування, що передбачене ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів”, не охоплює права на одержання кредитів. А тому громадяни, як і юридичні особи, не вправі спонукати банки до укладення з ними кредитних договорів.

Вплив норм фінансового права на зміст кредитного зобов'язання є суттєвим, а з наукової точки зору – своєрідним. По-перше, принципи кредитування, що сформульовані в Положенні Національного банку “Про кредитування” слід визнати такими, що одночасно мають і фінансове-правовий, і цивільно-правовий зміст. По-друге, якщо норми фінансового права зобов'язують комерційний банк діяти певним чином відносно позичальників або встановлюють обмеження відносно умов кредитування, вони безпосередньо обумовлюють зміст кредитного зобов'язання. По-третє, в деяких випадках нормами фінансового права комерційним банкам приписується передбачати у кредитних договорах певні умови. За загальним правилом комерційні банки виконують ці приписи, отже можна говорити про те, що норми фінансового права впливають на зміст кредитного зобов'язання.

Визначення в цивільному законодавстві переліку істотних умов кредитних договорів, удосконалення практики укладення кредитних угод не виключає прямого законодавчого встановлення прав та обов'язків сторін кредитного договору. Оскільки норми фінансового права передбачають обов'язки комерційного банку, які полягають у здійснені певних дій відносно позичальників, але не надають йому владних повноважень на здійснення цих дій, відповідні права мають бути надані комерційному банку імперативними нормами цивільного права. Зокрема, виникнення у банку об'єктивно обумовлених прав на здійснення контролю за позичальником, недоцільно ставити в залежність від того, чи передбачені ці права договором.

Відносно зміни та припинення кредитних зобов'язань фінансове законодавство не містить таких детальних норм, як стосовно укладення та змісту кредитних договорів. Але це обумовлено не принциповою неможливістю впливу норм фінансового права на відносини щодо зміни та припинення кредитних зобов'язань, а недостатнім науковим дослідженням відповідних проблем. Це знаходить відображення і в законодавстві, наприклад щодо ломбардного кредиту, який надається не більше, як на 10 днів. За таких умов Національний банк не може без згоди позичальника реалізувати надане йому законодавством право на розірвання кредитного договору. З огляду на це в дисертації обгрунтовується необхідність встановлення в законодавстві підстав, що дають право кожній із сторін кредитного договору відмовитись від нього, відмовитись від виконання кредитного зобов'язання або вимагати розірвання кредитного договору.