Мовна культура юриста та працівників правооронних органів : Языковая культура юриста и работников правооронних органов

Краткое содержание

Мовна культура юриста та працівників правооронних органів

Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя.   Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі проблеми свого життя від найпростіших побутових до складних наукових, соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою.
         Мова - це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а й сама для себе за допомогою мовних засобів.
Правильно й згідно з вимогами, традиціями, стандартами укласти документ чи то особисто (заяву, автобіографію довідку), чи то документ службового характеру (пояснювальну записку, доповідь, договір, угоду тощо), повинен кожен, хто обіймає посаду відповідно до своєї освіти, особливо якщо це посада керівна [4].
Тим більш важливе значення має знання сучасної української ділової мови для правників та працівників органів внутрішніх справ України. Документальне оформлення процесуальних дій слідчого, оперативного працівника як цього вимагає закон потребує особливо дбайливого ставлення до ведення службової документації, уміння стисло та точно висловити і оформити думку, охарактеризувати ситуацію, яка того потребує, дати опис. Це вимагає доброго володіння мовою, уміння в стислі терміни, майже автоматично використовувати певні мовні кліше, стандарти, що є загальновживаними для певного ряду документів. Оскільки не буває в житті тотожних ситуацій і кожний конкретний випадок вимагає індивідуальної характеристики і оцінки, працівнику органів внутрішніх справ не варто сподіватися лише на те, що йому допоможе знання певної кількості мовних шаблонів і схем. Ця робота вимагає творчого підходу, постійного вдосконалення і збагачення своїх знань та умінь, а разом із тим і мовної культури.
          Культура мови - це вміння сказати необхідне слово в потрібний час, доцільно, із дотриманням правил мовного етикету, щоб не образити людину і водночас не втратити власної гідності. Термін "культура" у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію і тому вживався з певним доповненням, позначаючи завжди культуру чогось:  культуру духу,  культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як "людяність", що виділяє людину з природи, варварського стану" [2] .  Культура є поєднанням найбільших досягнень цивілізації. Вона тісно пов'язана з творчою діяльністю людини, її прагненням до вдосконалення світу і самовдосконалення, тобто до навчання.

Відомо, що людина не народжується культурною, але вона нею стає у процесі здобуття освіти. Саме освітянський процес включає в себе засвоєння моральних цінностей  народу,  досягнення науки, культури, мистецтва. Усе це молода людина переймає від своїх наставників, учителів, які не просто навчають, а й виховують її.

Вдосконалюючись культурно і духовно, індивід, зрештою, відчуває потребу й культурного спілкування, що можливо лише за умов досконалого володіння мовою й мовною культурою [1, c. 226]. Мова, праця, культура – це все форми символічного буття людини. Християнські богослови вважали, що здатність мови дарована людині Богом. Відповідно до установки на мислення як сутності людського буття мова підлягає логічному аналізу, який прояснює її зміст. Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини і разом із тим її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тим вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється на прикладі фахівців - юристів, які завжди були майстерними ораторами, яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя і надовго запам'ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням форми і змісту промови.
        Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості виявом невміння замінити власні думки і сприймати чужі. Скоріш за все людина яка виявляє низький рівень мовної культури не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов'язково позначається на її успіхах у трудовій діяльності.
       Надзвичайно гостро стоїть сьогодні питання підвищення якості освіти, зокрема оволодіння такими базовими науками, як культура мови, риторика, культура ділового мовлення. Сумлінне ставлення до оволодіння цими класичними науками створює міцний підмурівок професіоналізму не лише політика чи вчителя, а й правника, юриста. Тішить, що у державних правничих закладах значна увага приділяється формуванню мовної особистості кожного студента чи курсанта. У навчальну програму введено такі гуманітарні предмети, як риторика, сучасна українська мова, ділова українська мова, логіка, філософія тощо. Однак у державі має існувати цілісний підхід до проблеми формування духовної, інтелектуальної, гармонійно розвиненої молодої людини. Будь-який розвиток особистості взагалі тісно пов'язаний з розвитком її мовної культури і здатності до сприймання і розуміння.

Отже, культура мови – це літературна мова, вільне володіння юридичною   термінологією, відсутність слів - паразитів, уміння вибрати правильний тон у розмові [5, c. 71]. Культура спілкування не унаслідується, не програмується генетично. Кожному юристові потрібно засвоїти мовну культуру, усвідомити, що вона не тільки соціальний, а й антропологічний феномен, і, як українська нація, є культурно-історичним фактом [3].

Використана література:

1. Подольська Є., Лихвар В., Іванова К. Культурологія: Навч. посіб. – К., 2003. – 288 с.

2. http://jou lib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1478

3. http://otherreferats.allbest.ru/languages/00059127_0.htm

4.  http://myrefs.org.ua/index.php

5. Юридическая деонтология. – Харьков, 1995.