| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, ступінь її розробки, визначаються об’єкт та предмет дослідження, мета та завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети дослідження, доводиться його наукова новизна, формулюються методологічні та науково-теоретичні основи роботи, висвітлюється теоретичне та практичне значення роботи та положень, що виносяться на захист. Наводяться відомості про їх апробацію.
Перший розділ дисертації “Фінансове право як галузь права” присвячений розробці основних правових засад фінансового права як галузі права і складається із двох підрозділів. Його відкриває підрозділ 1 розділу 1 “Фінансове право як публічна галузь права”, в якому, враховуючи існуючі дослідження, автор ставить перед собою мету дослідити три точки зору при поділі права на публічне і приватне, виявити предмет та метод фінансового права.
Предметом фінансового права є відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Передусім відносини у сфері фінансової діяльності держави, що складають предмет фінансового права поділяються в залежності від функцій фінансової діяльності на наступні групи: а) мобілізації грошових коштів в державні фонди; б) розподілу фінансових ресурсів держави; в) використання фінансових ресурсів держави; г) контролю за рухом фінансових ресурсів держави; д) емісії грошових знаків.
На наш погляд, необхідно враховувати фундаментальне положення Ю.А.Ровінського про зміст фінансових правовідносин як владномайнових, що використовуються в роботах практично всіх фахівців в даній галузі і в переважній більшості, через загальну відомість використовуються у роботах навіть без посилань. При цьому необхідно звернути увагу саме на нерозривність відносин влади і специфічних майнових відносин, регулювання яких здійснюється як єдине ціле. Розглядаючи державно-владну і майнову сторони фінансових відносин Ю.А.Ровінський зважував на різноманітний ступінь прояву владного характеру способу правового регулювання, що відокремлює фінансове право від інших галузей.
Фінансова діяльність держави і органів місцевого самоврядування здійснюється не тільки з допомогою певних способів, але і з допомогою певних методів. Метод - це конкретний шлях, спосіб досягнення мети фінансової діяльності держави.
Всі методи здійснення фінансової діяльності держави поділяються на загальні і спеціальні. Загальні методи використовуються при здійсненні практично всіх функцій фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. До них відносяться: командно-вольовий (імперативний), рекомендаційний, метод погодження. Держава в односторонньому порядку, без згоди адресата, дає йому команди, які є обов'язковими для виконання. У праві цей спосіб отримав назву імперативного методу або методу владних приписів.
У підрозділі 2 розділу 1 “Структура фінансового права” мова йде про те, що питання про внутрішню структуру фінансового права досліджене поки що явно недостатньо. У цьому коріниться одна із причин, які гальмують розвиток структурних перетворень, що базуються на фінансово-правових нормах, системі права і системі законодавства.
Викладені положення свідчать про багатоплановість вивчення структури об'єктів (явищ), що цілком реалізована в дослідженні структури фінансового права. Тут, однак, як і раніше, існують визначені труднощі, пов'язані із тим, що саме поняття структури системи фінансового права в науці розроблялося переважно на базі природознавства і менше торкалося в цьому плані закономірності соціальної дійсності, що охоплює, як відомо, усілякі за складністю явища. Тому, розглядаючи право в якості єдиної цілісної системи, мова йде не стільки про використання повного апарата системного підходу, особливо в його “математизованих” частинах, а і про застосування його понять і категорій для опису, з їхньою допомогою структури права, з огляду на його соціально-політичний характер і призначення в суспільстві.
Стосовно системи фінансового права, то вона спирається на об`єктивно існуючу систему фінансів, яка являє собою сукупність ланок або інститутів, об`єднаних за ознакою спільності форм і методів формування, розподілу і використання фондів коштів і за ознакою їх правового регулювання. Тому вважаємо неможливим включення у фінансову систему окремою ланкою податків і обов`язкових платежів, які входять складовою частиною до централізованих фондів (бюджетів і централізованих цільових позабюджетних фондів).
Фінансове право, як і будь-яка галузь права, поділяється на інститути, норми яких, регулюють певні види фінансових відносин. Первинним елементом фінансового права є фінансово-правова норма, тобто встановлене державою загальнообов'язкове правило поведінки. Норми фінансового права, взаємозалежні за предметно-функціональною ознакою. Вони регулюють конкретні видові фінансові відносини, і створюють фінансовий правовий інститут. Фінансове право як галузь публічного права це рід суспільних, економічних відносин, а інститут є їх певним видом.
Фінансово-правовий інститут відрізняється від усієї галузі фінансового права головним чином об’ємом предмета правового регулювання. Він регулює лише об’єктивно діючу відносно відособлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин, тобто відносин в галузі створення, розподілу й використання грошових фондів коштів. Звідси і група норм, що створюють фінансово-правовий інститут всередині галузі права, наділена певною специфікою і складає стійку єдність.
Перший розділ закінчують висновки до нього.
Розділ 2 дисертаційного дослідження “Фінансове право як навчальна дисципліна” складається з двох підрозділів в якому міститься детальна характеристика фінансового права як навчальної дисципліни та інститутів, які входять до фінансового права як навчальної дисципліни. Розкривається положення про те, що загальна частина властива фінансовому праву не як галузі права, а фінансовому праву як навчальній дисципліні, саме тому будь-яка правова навчальна дисципліна, що базується на певній галузі права має загальну частину, в яку входить предмет і метод правового регулювання, вчення про правові норми, правовідносини, органи, що здійснюють фінансову діяльність.
У підрозділі 1 розділу 2 “Завдання фінансового права як навчальної дисципліни” зазначається, що на сучасному етапі суттєво підвищується роль якісного викладання фінансового права України як навчальної дисципліни з точки зору таких позицій:
- необхідність оволодіння студентами юридичних вузів розуміння фінансово-правових процесів для ефективного застосування здобутих знань на практиці;
- формування у студентів-юристів демократичного світогляду.
Навчальна дисципліна це не галузь права. Вона базується на галузі права.
Побудова фінансового права як навчальної дисципліни, дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії фінансового права, і розробку питань, пов’язаних із подальшим розвитком і удосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вивчення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.
Система фінансового права України, як навчальної дисципліни складається із двох частин: загальної і особливої. Загальна частина – це послідовний виклад основних питань і понять фінансів, фінансової діяльності, її принципів і методів, поняття і сутність фінансово-правової норми і фінансово-правових відносин, предмет і метод фінансово-правового регулювання, поняття про науку фінансового права та фінансовий контроль. Ці поняття стосуються всіх видів фінансових відносин і мають для фінансової діяльності держави особливе значення. Особлива частина – включає розташовані в науково-обґрунтованому порядку, логічній послідовності інститути фінансового права і об’єктивно зумовлений зв’язок між ними.
Підрозділ 2 розділу 2 “Правові інститути та розділи фінансового права” висвітлює питання про те, що предметом фінансового права як навчальної дисципліни є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність є об'єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують виконання державою і органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій.
У фінансовому праві як навчальній дисципліні його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні — у бюджетному процесі. Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Досліджується перелік інститутів, що входять до фінансового права як навчальної дисципліни із зазначенням ролі та повної їх характеристики.
У розділі 3 “Фінансове законодавство України та його система”, який містить три підрозділи, основна увага приділяється галузі законодавства, де розвиток і становлення галузі фінансового законодавства — процес тривалий, багатоплановий. Його ознаками є націленість групи фінансово-правових норм на регулювання визначених фінансових відносин (предмет), використання своєрідного сполучення відомих процесів і засобів правового регулювання (метод).
У підрозділі 1 розділу 3 “Галузь фінансового законодавства. Роль закону у фінансовому законодавстві” доводиться, що якість фінансово-правового закону багато в чому залежить від того, наскільки повно і всебічно точно він відображає правовий зміст, чи не вступає він у протиріччя із даним змістом. Саме право додає закону якісну визначеність як “правового” явища і робить його стійким стосовно інших суспільних явищ.
Розрізнення права і закону виступає необхідним теоретичним посиланням для вивчення таких явищ, як система права і система законодавства. Оскільки право і закон, незважаючи на їх зв'язок у реальному житті, не є тотожними явищами, було б несправедливо систему права зводити до системи юридичних норм.
Тим часом у вітчизняній юридичній науці ми бачимо зворотне майже беззастережне визнання тотожності даних явищ. У цьому випадку система права зводиться до юридичних норм, до їхньої внутрішньої єдності і диференціації, а виходить, в основному, розглядається як концептуальна система, що включає в себе логічні моделі загального характеру. Таке розуміння системи права не враховує її зв'язку із дійсністю і не дозволяє побачити джерела її формування і розвитку.
Система законодавства, на наш погляд, є найвищим досягненням культури, до неї необхідно прагнути. Не можна думати, що формування повноцінної цілісної системи законодавства можливе тільки шляхом установлення міцних зв'язків законів, їхнього узгодження.
У підрозділі 2 розділу 3 “Співвідношення галузі фінансового права та галузі фінансового законодавства” висвітлюється проблема співвідношення системи права і системи законодавства, які розглядаються давно. Відносно цього питання вже склалися деякі відносно стійкі уявлення. Зокрема, майже безперечно визнається об'єктивний характер цих систем, наявність у них подібностей і розходжень, установлюється визначальна роль системи права для системи законодавства.
Розрізняючи питання “системи фінансового права” — “системи фінансового законодавства” дослідники виходили з таких факторів. По-перше, системи права і законодавства спираються на різні підстави: система права на правову норму, а система законодавства – на нормативний акт. По-друге, галузь права охоплює точно визначену групу суспільних відносин, що належить цій галузі і не поділяються нею з іншими галузями права; для галузі законодавства подібне співіснування неможливо. По-третє, у побудові системи галузі права переважає об’єктивний науковий елемент, а система законодавства – рішення законодавця. Проти усіх цих доводів можна заперечувати.
Підрозділ 3 розділу 3 “Види систематизації у фінансовому праві” присвячений дослідженню систематизації фінансового законодавства, що являє собою упорядкування фінансово-правових нормативних актів з метою зручності користування ними на практиці, створення внутрішньо єдиної системи фінансового законодавства, ліквідації пробілів, застарілих моментів і протиріч у чинному фінансово-правовому законодавстві. Вона являє собою цілеспрямовану діяльність по приведенню в єдину систему діючих нормативно-правових актів на основі знань про фінансове право та його систему і потреби зробити ці розпорядження більш доступними для всіх громадян.
Розділ 4 “Наука фінансового права в Україні” містить три підрозділи, в яких основна увага приділяється проблемам розвитку науки фінансового права, де істотно підвищується роль науки фінансового права України для рішення принципово нових процесів в галузі фінансів на основі загальнолюдських цінностей демократичного спрямування розвитку суспільних відносин. Необхідність формування в Україні суверенної, правової і демократичної, соціальної держави і дієздатних структур громадянського суспільства вимагає значного підвищення ролі і потенціалу цієї науки, що в радянський час не була самостійною, а була частиною науки адміністративного та державного права.
У підрозділ 1 розділу 4 “Складові елементи науки фінансового права” зазначається, що наука фінансового права визначається, передусім, фінансовим правом України як галузі права, яка відбиває закономірності розвитку самої галузі, носить немов би обслуговуючий характер, і тому кожному елементу фінансового права відповідає самостійний розділ фінансово-правової теорії. Однак це не означає, що фінансове право України як галузі права повинно ототожнюватися із наукою, перед якою стоять більш складні завдання, ніж роз'яснення призначення відповідних фінансово-правових норм і інститутів фінансового права.
Можна назвати три функції, що виконуються наукою фінансового права по відношенню до діючого фінансового закону: аналітичну, критичну, конструктивну. В юридично-правовій літературі в галузі фінансів виділяються ще такі функції науки фінансового права, як політична, ідеологічна, евристико-прогностична, комунікативна, інтегративна (системотворча), практико-прикладна.
Основна мета дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень науки, узагальнення і правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду суттєво оновити наукову концепцію правових засад фінансової діяльності держави, піднести її до рівня сучасного стану науки фінансового права.
У підрозділі 2 розділу 4 “Етапи розвитку науки фінансового права України” досліджується питання про те, що наука фінансового права в Україні минула декілька етапів розвитку, які визначалися етапами історичного розвитку країни, політичними режимами, іншими факторами. Вважаємо, що є підстава для виділення трьох етапів: дореволюційний (до 1917 р.), радянський період, період становлення України в якості незалежної, суверенної держави.
Для сучасного етапу розвитку науки фінансового права України характерними є наступні тенденції:
а) розширення діапазону наукових досліджень;
б) їхній проблемний характер;
в) більша ніж раніше орієнтація на рішення практичних проблем у галузі фінансів;
г) врахування світового досвіду науки фінансового права.
І, відповідно, даний науковий процес слід вивчати на основі історизму, діалектики загального і особливо в фінансово-правовому будівництві. Це нагальне завдання.
Підрозділ 3 розділу 4 “Стан науки фінансового права на сучасному етапі”зазначає чинники, що зумовлюють необхідність підвищення ролі науки фінансового права України на сучасному етапі, які пов'язані з тими завданнями, що стоять перед суспільством і державою в умовах становлення правової системи України на демократичних засадах.
- Росте попит з боку вищих органів державної влади на якісні фінансово-правові дослідження, на висновки науки фінансового права.
- Зростає потреба в експертній ролі науки фінансового права. Причому це характерно, не тільки для України але і інших держав СНД. Крім того, самі міністерства прагнуть привернути вчених в якості розробників відповідних фінансових нормативно-правових актів, в тому числі на договірних засадах. Це характерно, передусім, для стиля роботи Міністерства юстиції України в останній час.
- На сучасному етапі посилюється значення узагальнення світового досвіду науки фінансового права, використання позитивного зарубіжного досвіду з відповідних проблем, функціонування фінансово-правових відносин, розподілу влади і взаємодії владних структур і ролі в цьому Президента, Верховної Ради, аналізу фінансової діяльності країн з розвинутою ринковою економікою, організації і діяльності органів місцевого самоврядування і т.д.
Для розвитку науки фінансового права важливе значення має система певних методів дослідження науки фінансового права. Ці прийоми цінні тим, що забезпечують отримання необхідної інформації і фактів безпосередньо із самого життя. Такими є системно-структурний, функціональний, метод звернення до юридичних і неюридичних наук, формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, критичний методи.
[1] Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть. – М.: Юристъ, 2000 – 256 с. – С. 26. [2] Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права. - М.: Госюриздат, 1960. - С. 137-138. [3] Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть. – М.: Юристъ, 2000 – 256 с. – С. 20. [4] Советское финансовое право: Учебник / под ред. В.В. Бесчеревных и С.Д. Цыпкина - М., 1982. [5] Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности. – С.–П., 1991 – С.54 -55. [6] Ковлер А.И. Исторические формы демократии: проблемы политико-правовой теории. – М.: Наука, 1990. [7] Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие. – Харьков: “Фолио”: “Райдер”, 1998. – С. 165-166. |
