Бережний С.Д. Відповідальність за умисне вбивство з корисливих мотивів за кримінальним законодавством України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій за його матеріалами.

Розділ 1 «Поняття та види вбивств за кримінальним правом України. Вбивство як типова юридична конструкція у кримінальному праві» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1.«Основні підходи до визначення поняття «вбивства» в теорії кримінального права та за чинним КК України» дисертант досліджує основні доктринальні підходи до визначення поняття вбивства, а також аналізує законодавчу дефініцію вбивства, наведену у ч. 1 ст. 115 КК.

Не дивлячись на різноманітність визначень поняття вбивства у теорії кримінального права, автор намагається узагальнити їх, вказуючи на три основні підходи до розуміння змісту цього законодавчого терміну: прихильники першого підходу пов’язують вбивство лише з умисним заподіянням смерті іншій людині; друга група вчених визначає вбивство як протиправне
(або передбачене кримінальним законом) винне (умисне або необережне) позбавлення життя іншої людини; автори, які дотримуються третього підходу, вважають, що при визначенні поняття вбивства треба зазначати його єдиний або основний безпосередній об’єкт – життя іншої людини, що дозволить відмежувати вбивство від інших злочинів, які мають наслідком смерть потерпілого.

Розглянувши аргументацію кожної групи науковців, дисертант доходить висновку про доцільність позначення терміном «вбивство» лише випадків умисного заподіяння смерті іншій людині. Водночас, автор вважає, що у дефініції вбивства необхідно вказувати на те, що злочин цього виду посягає саме на життя іншої людини, і спричиняє їй смерть.

Дисертант категорично заперечує проти визначення вбивства як «насильницького» діяння (див. позицію В.О. Навроцького). Насильство, – і це однозначно визнано у науковій літературі, – передбачає лише активний вплив на організм іншої людини. Тому використання ознаки «насильницьке» при описанні вбивства необґрунтовано звужує зміст цього злочину – відкидаючи можливість його вчинення шляхом бездіяльності.

На думку автора дисертації, вказівка у визначенні вбивства на такі його ознаки, як протиправність і винність, є зайвою, оскільки зазначені характеристики притаманні всім видам злочинів за КК України.

Запропоновано таке визначення поняття вбивства: вбивство – це умисне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє їй смерть.

Вирішуючи у підрозділі 1.2. «Види вбивств за чинним КК України» питання про класифікацію вказаних злочинів, автор звертає увагу на підстави такої класифікації.

Розглянувши думки багатьох вчених з приводу виділення окремих різновидів вбивств, автор доходить висновку, що переважна більшість сучасних українських науковців, ґрунтуючись на працях дореволюційних російських вчених та вчених радянського періоду, визначає підставами для здійснення класифікації вбивств два критерії: форму вини та ступінь тяжкості. При цьому другий із вказаних критеріїв застосовується тільки відносно умисних вбивств.

Враховуючи той факт, що чинний кримінальний закон диференціює відповідальність за вбивство через необережність (у ч. 2 ст. 119 КК передбачено кваліфікований вид злочину – вбивство двох або більше осіб), дисертант вважає, що такий критерій класифікації, як ступінь тяжкості, має застосовуватись і до необережних вбивств.

На думку автора, видається доцільним здійснювати класифікацію вбивств, принаймні умисних, ще за однією підставою: місцем розташування норми, яка передбачає відповідний різновид злочину, в системі Особливої частини КК (зокрема, брати до уваги, чи міститься склад відповідного вбивства у розділі II Особливої частини КК – «Злочини проти життя та здоров’я особи», чи ні).
За допомогою такого критерію, умисні вбивства пропонується поділити на дві групи: 1) умисні вбивства, передбачені у розділі II Особливої частини КК;
2) умисні вбивства, передбачені в інших розділах. Дисертант вважає, що розподіл умисних вбивств на групи за місцем розташування в Особливій частині КК сприятиме правильній кваліфікації вчинених злочинів.

Проаналізувавши класифікації злочинів проти життя (вбивств) у кримінальному праві окремих зарубіжних держав, дисертант доходить висновку про те, що такі класифікації побудовані на специфічній базі їх національного законодавства, і можуть використовуватись в пізнавальних цілях – для вивчення позитивного досвіду кримінально-правової боротьби з посяганнями на життя людини в окремих країнах світу.

Підрозділ 1.3. «Вбивство як типова юридична конструкція в кримінальному праві» присвячений аналізу тих об’єктивних і суб’єктивних ознак, які притаманні всім вбивствам, передбаченим у кримінальному законодавстві України.

Автор вказує, що у теорії права юридичні конструкції розглядаються як засіб законодавчої техніки, що являють собою абстракцію, різновид нормативної моделі, покликаної надавати праву внутрішню форму, логічно завершений характер.

Дослідження змісту юридичної конструкції вбивства здійснюється в межах аналізу таких її складових, як об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона (це обумовлює виділення в межах підрозділу самостійних чотирьох частин).

При визначенні об’єкту вбивства автор дотримується концепції «об’єкт злочину – суспільні відносини», вважаючи її найбільш обґрунтованою.
На думку дисертанта, визнання об’єктом злочину саме суспільних відносин допомагає усвідомити особливу соціальну сутність такого феномену, як злочин, встановити відмінність злочинів від інших проявів людської поведінки в цілому та правопорушень зокрема. Об’єктом вбивства як типової юридичної конструкції пропонується визнавати суспільні відносини, які склалися між індивідом – членом суспільства і державою, з приводу забезпечення безпеки життя людини від злочинних посягань.

Дисертант підтримує поділ об’єктів злочинів на такі їх види: родовий, видовий та безпосередній. При цьому про родовий і видовий об’єкт можна вести мову тільки як про об’єкти групи злочинів; при аналізі конкретного складу злочину можна говорити тільки про його безпосередній об’єкт.

Об’єктивна сторона вбивства як типової юридичної конструкції, як і конструкції будь-якого матеріального складу, передбачає обов’язкову наявність трьох складових: 1) суспільно небезпечного діяння; 2) суспільно небезпечних наслідків у вигляді фізіологічної смерті іншої особи; 3) причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками.

Розглянувши думки багатьох науковців та дослідивши приклади з судової практики, дисертант доходить висновку, що діяння по позбавленню життя іншої людини може виконуватися суб’єктом як безпосередньо, так і опосередковано – з використанням не­осудних осіб та осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності; шляхом дії або бездіяльності.

При встановлені причинного зв’язку в справах про вбивство, автор пропонує виходити з вимог теорії необхідного спричинення. Отже, при­чинний зв’язок має місце, якщо злочинний результат – смерть по­терпілого –
є закономірним наслідком, усвідомленим і вольовим ре­зультатом злочинної поведінки винної особи. Причинний зв’язок встановлюється не тільки між смертю і не тільки з безпосередніми рухами тіла винного, а й з діями різних механізмів, стихійних сил природи, тварин тощо, які були використані особою для заподіяння смерті іншій особі.

Розглянувши питання про суб’єкт вбивства, автор вважає цілком обґрунтованою позицію законодавця щодо встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 115-117 КК.

Дисертант стверджує, що в України існує потреба у законодавчому закріпленні положення про вікову неосудність. Зразком для нашого законодавця може бути зміст ч. 3 ст. 20 КК РФ, яка передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка досягла віку 14 (16) років, якщо вона має відставання у психічному розвитку, не пов’язане з розладом психіки, що вплинуло на здатність підлітка в повній мірі усвідомлювати фактичний бік та суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) або керувати ними.

Автор вказує, що осудною може бути визнана людина як психічно здорова, так i психічно неповноцінна, але за умови, що розлади психіки не досягли такого ступеня й характеру, котрі охоплюються медичним критерієм неосудності. Проведене дисертантом дослідження свідчить про те, що на практиці визнання особи, яка вчинила умисне вбивство з корисливих мотивів, обмежено осудною зустрічається досить часто. Так зі всієї кількості справ даної категорії, вивчених автором, 18% засуджених були визнані обмежено осудними.

В межах дослідження суб’єктивної сторони вбивства, автор, судячи з найменування статей 115 – 118 КК та їх конкретного кримінально-правового змісту, визначає, що злочини, передбачені вказаними нормами можуть бути вчинені лише умисно. Зміст умислу у цих складах включає: 1) усвідомлення особою суспільно-небезпечного характеру свого діяння (перша складова інтелектуального компонента); 2) передбачення суспільно-небезпечних наслідків вчиненого діяння (друга складова інтелектуального компонента) та 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припускання їх настання – (вольова ознака).

На думку дисертанта, посягання на життя за відсутності усвідомлення специфічних ознак потерпілого у тих складах, у яких цей потерпілий
виступає в якості обов’язкової складової (тим більше – в якості кваліфікуючої ознаки), свідчить про те, що винна особа не усвідомлює суспільної
небезпеки своєї поведінки. Отже, помилка щодо віку або статусу потерпілого виключає відповідальність за п.п. 2, 3, 8 ч. 2 ст. 115 КК, незалежно від того,
чи була така помилка добросовісною, чи ні. Кваліфікація подібних випадків,
за наявності необхідних підстав, має здійснюватись за нормою, яка передбачає склад простого умисного вбивства без обтяжуючих обставин – тобто за
ч. 1 ст. 115 КК.

Дослідивши питання про вплив помилки у потерпілому на кримінальну відповідальність особи, автор пропонує: дії винного, який вважав, що
позбавляє життя особу, передбачену в якості «спеціального» потерпілого у п.п. 2, 3, 8 ч. 2 ст. 115 КК, а фактично заподіяв смерть людині, яка
такими ознаками не наділена, кваліфікувати лише як закінчений замах на умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (тобто, з урахуванням спрямованості наміру).

Розділ 2 «Особливості умисного вбивства з корисливих мотивів як окремого різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Зміст специфічних ознак умисного вбивства з корисливих мотивів» автор встановлює, що специфічний кримінально-правовий зміст умисного вбивства з корисливих мотивів, утворюють ознаки, які характеризують: а) безпосередній об’єкт посягання; б) конкретний зміст вини; в) мотив вчинення злочину. Специфічний характер умисного вбивства з корисливих мотивів відбивається і на ознаках, які визначають особу винного – проте, в останньому випадку мова йде не про кримінально-правові ознаки суб’єкта як елемента складу злочину, а скоріше – про кримінологічну характеристику злочинця, який вчиняє даний різновид умисного вбивства.

Досліджуючи об’єкт умисного вбивства з корисливих мотивів, дисертант вбачає помилку багатьох визначень об’єкта вбивства в тому, що у них не розрізняється об’єкт вбивства як типової юридичної конструкції й об’єкт вбивства як юридичної конструкції окремого різновиду вбивства. Необхідність такого розмежування випливає з існування таких двох самостійних кримінально-правових явищ, як криміналізація суспільно небезпечного діяння та диференціація кримінальної відповідальності.

На думку автора, єдиний безпосередній об’єкт такого різновиду вбивств, як умисне вбивство з корисливих мотивів, співпадає за змістом з об’єктом вбивства як типової юридичної конструкції. Водночас, правовідносини, які забезпечують недоторканність права власності, пропонується розглядати як факультативний об’єкт кримінально-правової охорони в нормі, передбаченій п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

При визначенні специфіки суб’єктивної сторони умисного вбивства з корисливих мотивів, дисертант доходить висновку про можливість вчинення цього злочину як з прямим, так і з непрямим (евентуальним) умислом. Конкретний зміст умислу при вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, включає: 1) усвідомлення суб’єктом фактичної сторони і суспільної небезпеки посягання на життя іншої людини; 2) передбачення, що таке діяння може призвести до наслідку у вигляді біологічної смерті цієї людини; 3) бажання реалізувати корисливі спонукання – зокрема, збагатитись за рахунок вчинення злочину або уникнути майнових витрат; 4) бажання настання наслідку у вигляді біологічної смерті потерпілого або свідоме припущення такого наслідку.

Розглядаючи різні наукові визначення корисливого мотиву, а також підходи правозастосовчої практики до кваліфікації окремих кримінально-правових ситуацій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, автор встановив, що останнім часом тлумачення корисливості при вчинені вбивства є надто широким. Так, аналіз чинної постанови Пленуму ВСУ дозволив автору прослідкувати тенденцію: вбивство з наміром використання органів потерпілого для трансплантації собі або близьким – але не для продажу; вбивство з метою вчинити угон транспортного засобу – але не з метою звернення цього засобу на власну користь чи користь третіх осіб; вбивство з метою заволодіння зброєю, наприклад, для створення банди – але не з наміром продати цю зброю; вбивство з метою заволодіння наркотичними засобами для власного використання тощо, правозастосовча практика, з урахуванням роз’яснень вищої судової інстанції, кваліфікує за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Дисертант вважає такий підхід невірним, і заперечує можливість настільки широкого розуміння корисливості. Умисне вбивство людини у вказаних ситуаціях пропонується оцінювати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК – як вчинене з метою полегшити інший злочин.

Враховуючи надто широкий «діапазон» розуміння корисливого мотиву у наукових працях та правозастосовчій практиці, автор вважає доцільним дати визначення цього поняття на нормативному рівні. У зв’язку з цим, пропонується доповнити ст. 115 КК приміткою наступного змісту: «У п. 6 ч. 2 статті 115
під корисливим мотивом умисного вбивства визнаються спонукання особи протиправним шляхом заволодіти чужим майном або майновими правами, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків, а також незаконно отримати інші вигоди матеріального характеру для себе або для інших осіб».

На підставі дослідження дається «кримінологічний портрет» суб’єкта умисного вбивства з корисливих мотивів: це здебільшого чоловік у віці
21-35 років, із середньою освітою. Працездатний, але не працює й не навчається. Негативно характеризується за місцем проживання. Злочин вчиняє, як правило, у стані алкогольного сп’яніння, у вечірній та нічний час.
Має антисуспільну орієнтацію, дефекти моральної і правової свідомості.
Йому притаманне бажання отримати користь та незаконне збагачення
будь-якою ціною, в тому числі за рахунок вчинення найтяжчого злочину проти життя людини – умисного вбивства.

У підрозділі 2.2. «Співвідношення умисного вбивства з корисливих мотивів з іншими злочинами» розглянуте співвідношення умисного вбивства, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК з іншими різновидами умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; з злочинами, юридичні склади яких передбачають конструкцію «посягання на життя»; з злочинами, юридичні склади яких передбачають наслідок у вигляді смерті людини; з так званими складеними злочинами.

Враховуючи той факт, що специфічний зміст видової ознаки, передбаченої п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, визначає, насамперед, особливості суб’єктивної сторони умисного вбивства з корисливих мотивів, дисертант вказує, що у кваліфікації
п. 6 може поєднуватись з усіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, що характеризують ті елементи юридичного складу злочину, які відносяться до об’єкту, об’єктивної сторони чи суб’єкта злочину.

Розглянувши співвідношення умисного вбивства з корисливих мотивів
з іншими різновидами вбивств, які характеризуються спеціальним мотивом чи метою вчинення, дисертант доходить висновку, що пошук при кваліфікації «основного» або «переважного» мотиву, призводить до того, що оцінка вчиненого є неповною, не відображає всіх фактичних обставин справи.
На думку автора, поведінку особу можуть визначити декілька мотивів одночасно.

Дослідивши зміст хуліганських мотивів, та встановивши їх специфічні ознаки, а саме: раптовість їх виникнення, формування та скороминучість дії; їх мізерність (явна малозначність приводу або неспіврозмірність з вчиненим діянням; відносна «легковажність» мотивації; публічність, явність їх виявлення, автор вважає, що умисне вбивство однієї особи не може бути вчинено одночасно з корисливих та хуліганських мотивів.

Дисертант вказує, що при вчиненні умисного вбивства з метою полегшити корисливий злочин, дії винної особи підлягають кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, який в цій частині є своєрідною спеціальною по відношенню до п. 9 ч. 2 ст. 115 КК нормою, оскільки передбачає зв'язок умисного вбивства саме з корисливим злочином. У разі, коли умисне вбивство було вчинено після скоєння будь-якого корисливого злочину з метою його приховання, дії винного, на думку автора, не дають підстав для кваліфікації цього вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках, коли умисел на вбивство потерпілого виник вже після заволодіння його майном, і супроводжується іншими – некорисливими – прагненнями, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і статтею,
яка передбачає відповідальність за корисливий злочин. При цьому, на рівні складу останнього злочину, вбивство відображатись не може. Отже, одночасна кваліфікація умисного вбивства однієї особи за п.п. 6 та 9 ч. 2 ст. 115 КК,
як вважає автор, можлива лише тоді, коли існує реальна сукупність обтяжуючих обставин, про які йдеться у цих пунктах.

На думку дисертанта, умисне вбивство, вчинене на замовлення, і умисне вбивство з корисливих мотивів – це різні за своїм змістом кваліфікуючі ознаки умисного вбивства, які мають суттєві відмінності, досліджені у роботі.

Питання про кваліфікацію дій співучасників вбивства на замовлення, коли один з них діє з корисливих спонукань, дисертант пропонує вирішувати з огляду на зміст ст. 29 КК, Розглянувши положення ч. 3 ст. 29 КК, автор доходить висновку, що термінологічний зворот «ознаки, які характеризують особу окремого співучасника» стосується лише ознак суб’єкта злочину.

Дисертант вважає, що підхід відносно кваліфікації дій суб’єктів в однотипних ситуаціях має бути однаковий. Враховуючи позицію Пленуму
ВСУ щодо оцінки дій замовника умисного вбивства, який сплачує
майнову винагороду, доводиться, що кваліфікація дій виконавця умисного вбивства на замовлення у тих випадках, коли замовник діє з корисливих мотивів, повинна залежати від усвідомлення виконавцем вказаної обставини.
У зв’язку з цим пропонується доповнити абз. 6 п. 15 постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. №2 наступним роз’ясненням: «Дії виконавця злочину також підлягають кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, якщо він усвідомлює (знає або передбачає) ту обставину, що замовник вбивства діє з корисливих спонукань».

На переконання автора, кваліфікація умисного вбивства однієї особи, зокрема – спеціального потерпілого, одночасно за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і нормою, яка встановлює відповідальність за посягання на життя такого потерпілого
у зв’язку з його службовою, професійною чи громадською діяльністю, є неможливою. Кваліфікація має здійснюватись за спеціальними нормами
(ст. ст.112, 348, 379, 400, 443 КК), навіть у разі, якщо корисливий мотив поєднувався у свідомості суб’єкта з мотивом невдоволення правомірною діяльністю потерпілого чи мотивом помсти за таку діяльність, і вплинув
на формування наміру вчинити умисне вбивство. У зв’язку з цим,
пропонується виключити останнє речення абз. 5 п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. №2.

У разі кваліфікації умисного вбивства з корисливих мотивів за сукупністю з іншим злочином, неприпустимим при кваліфікації цього злочину є інкримінування винному кваліфікуючої ознаки «смерть потерпілого», «загибель людей», «тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки» тощо, якщо йдеться про умисне вбивство однієї і тієї ж особи. Кваліфікація має здійснюватись з урахуванням конкретних обставин справи за відповідною частиною статті КК, яка інкримінується винному, за сукупністю з п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Проаналізувавши підходи, які сформувалися останнім часом і застосовуються при кваліфікації нападів, вчинених бандою, злочинів, вчинених учасниками злочинних організацій, посягань в процесі хуліганських дій,
автор вважає, що практика почала відходити від традиційного розуміння складеного злочину і фактично позбавила змісту це поняття. У зв’язку з цим, вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів, наприклад в межах нападу, вчиненого бандою, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 257 КК.

Розділ 3 «Покарання за вбивство з корисливих мотивів» складається
з двох підрозділів, у яких досліджуються особливості санкції ч. 2 ст. 115 КК,
її співвідношення з іншими санкціями окремих статей в Особливій частині КК,
а також розглядаються деякі питання призначення покарання за умисне вбивство з корисливих мотивів.

Визначення конкретного змісту санкції у ч. 2 ст. 115 КК дисертант поєднує з аналізом санкцій інших кримінально-правових норм. Із проведених автором розрахунків випливає, що ступінь зростання караності тих злочинів, у яких наявність корисливого мотиву передбачена у диспозиції відповідної норми як обтяжуюча обставина (кваліфікуюча ознака) є дуже різним залежно від виду злочину. Так, найбільший розмір показника ступеня зміни тяжкості покарання за кваліфікований склад стосується такого виду злочину, як завідомо
незаконне затримання або незаконний привід (ч. 1 ст. 371 КК) – для цього посягання наявність корисливого мотиву є підставою для збільшення покарання у 7,5 разів. Один з найнижчих показників зростання караності як раз і стосується умисного вбивства – він становить 1,14. Незначний ступінь зростання покарання за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами порівняно з іншими видами злочинів, може виступати аргументом на користь підвищення максимальної межі покарання у виді позбавлення волі на певний строк у санкції ч. 2 ст. 115 КК.

Враховуючи ці розрахунки, а також позиції відомих науковців та позитивний досвід окремих зарубіжних країнах (перш за все – колишніх республік СРСР), пропонується змінити максимальну межу покарання у виді позбавлення волі на певний строк у санкції ч. 2 ст. 115 КК, піднявши її до
20 років (з внесенням відповідних змін і до норм Загальної частини КК).

Дослідивши приклади з судової практики, дисертант стверджує, що кваліфікація вчиненого за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не обов’язково вказує на наявність у винного корисливого мотиву. У зв’язку з цим пропонується відмовитись від обов’язкового характеру конфіскації майна як додаткового покарання у санкції ч. 2 ст. 115 КК.

Отже, санкцію ч. 2 ст. 115 КК автор пропонує викласти в такій редакції: «карається позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті, або без такої конфіскації».