Федоренко Д.В. Геокриміногенна обстановка в особливо великому промисловому місті (на основі статистичних даних по місту Донецьку)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його мета і завдання, наукова новизна одержаних результатів, практичне значення результатів дисертаційного дослідження  та їх апробація.

Розділ 1 - Кримінологічна характеристика злочинності в особливо великому промисловому місті складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Кримінологічні аспекти урбанізації, їх вплив на злочинність“ сформульовано поняття особливо великого промислового міста як населеного пункту, що досягнув кількості населення понад один мільйон мешканців і виконує переважно промислові функції (де більше 80 % мешканців міста зайнято у промисловості) в поєднанні з адміністративними функціями управління областю, функціями транспортного центру, концентрацією навколо себе більш дрібних міст, що утворюють агломерацію.

У цьому ж підрозділі подається загальна характеристика основних кримінологічних аспектів особливо великого промислового міста: 1) підвищена густина населення, що призводить до часткового погіршення умов життя, до ускладнення взаємовідносин між людьми, що в кінцевому рахунку часто приводить до вчинення правопорушень. Порівняльний аналіз показує наявність прямого зв’язку між показниками густоти населення та рівнем злочинності (+0,89); 2) міграція населення, з якою пов’язана проблема адаптації нових мешканців, можливість соціального контролю над нею; з іншого боку – еміграція за кордон найбільш правослухняного прошарку населення. З маятниковою міграцією пов’язані: 1) збільшення психологічного навантаження; 2) додаткові матеріальні витрати на переїзд у громадському транспорті; 3) безробіття; 4) підвищена  концентрація маргінальних прошарків (бродяг, жебраків та інших), злочинців, що переховуються; 5) зростання нервових навантажень на людину, збільшення стресових, конфліктних ситуацій; 6) промисловий і транспортний травматизм; 7) послаблення родинних та сусідських зв’язків; 8) підвищене екологічне навантаження на людину, яке створює реальну загрозу біологічним основам життя, здоров’ю та розвитку людини.

У другому підрозділі “Загальна характеристика і особливості скоєння злочинів у особливо великому промисловому місті“ відзначається, що висока густота населення сприяє скоєнню крадіжок, приховуванню слідів злочинів, допомагає злочинцям ”розчинитися” в міській масі, вести антисуспільний спосіб життя. Територіальний аналіз свідчить, що найбільша кількість корисних злочинів, актів  хуліганства скоюється в центральних і “спальних” районах міста, тобто там, де густота населення - найбільша.

У пункті 1.2.1 “Умисні злочини” дається аналіз статистичних даних про злочинність по м. Донецьку. Цей аналіз дозволяє стверджувати, що абсолютні і відносні показники злочинності збільшились у період з 1989 по 1993 р. в 1,5 рази, після чого дещо зменшилися. Однак, показники злочинності в 1998 р. порівнянні з 1989 р. зросли в 1,2 рази. Корисливі загальнокримінальні злочини мають масовий характер і в структурі злочинності досягають 55 %. При цьому кількість крадіжок зменшилося на 1,59 %, що пояснюється збільшенням їх латентності. Рівень пограбувань зріс у 1,15 рази, розбоїв у 1,3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає економічна злочинність. Її абсолютні показники збільшилися в 1,95 рази. Стан економічної злочинності визначається збільшенням розкрадань, рівень яких зріс у 1,8 рази, а питома вага склала 37,6%, а також криміналізацією ряду діянь, серед яких виділяються ухилення від сплати податків, інших обов’язкових виплат, частка яких досягла 21,45 %, шахрайство з фінансовими ресурсами – 3,52 %. Сучасний стан злочинності в особливо великому промисловому місті характеризується не тільки корисною мотивацією, але й надзвичайною жорстокістю, агресією. Питома вага насильницьких злочинів у структурі злочинності у м. Донецьку вища, ніж у середньому  по країні, і досягає 22 %. Найбільш небезпечними темпами зростає кількість вбивств, важких тілесних ушкоджень, результатом яких є смерть потерпілого; рівень цих злочинів поряд з хуліганством значно вищий (приблизно у 2 рази), ніж в середньому по Україні. Спостерігаємо також небезпечні тенденції до зростання числа злочинів, пов’язаних з наркотичними засобами. Їх абсолютні показники збільшились у 4,5 рази. Вживання наркотиків стає модним у молодіжному середовищі, у місті з’явилися так звані “важкі” наркотики. Пияцтво, вживання наркотиків – живильне середовище і джерело злочинності. Найбільш небезпечні у м. Донецьку темпи зростання числа таких злочинів, як вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого, хуліганства, коефіцієнт яких – один із найвищих по країні.

У пункті 1.2.2. “Необережні злочини“ відзначається, що небезпечними за тяжкістю наслідків та ймовірністю їх настання є злочини, скоєні з необережною формою вини, питома вага яких у м. Донецьку складає 14-16 %. У сфері взаємодії людини з технікою коефіцієнт частоти нещасних випадків на виробництві, що призвели до смерті потерпілого, в 1997 р. у країні становив 0,086 (1646 чоловік). У м. Донецьку в 1990 р. загинуло 89 чоловік (коефіцієнт на 1000 працюючих склав 0,161), в 1996 р. – 60 (0,153), в 1997 році – 52 (0,158). Це найвищий показник із усіх регіонів України. У структурі необережних злочинів найбільше - дорожньо-транспортних пригод (до 75%). На сьогодні автомобільний парк м. Донецька значно збільшився. Зростає швидкість автомашин, інтенсивність руху, значно ускладнюються умови керування транспортним засобом. Звідси зростає небезпека збільшення числа ДТП, які спричиняють аварії, загибель, поранення людей, матеріальну шкоду. На кожні 10 ДТП в м. Донецьку припадає більше 1,2 смертей і 10 поранених.

Разом з тим, коефіцієнт злочинності в м. Донецьку (в середньому за минуле десятиліття - приблизно 1000 злочинів на 100 тисяч населення) значно нижчий, ніж в інших регіонах країни і в середньому у світі. Порівняно низький коефіцієнт злочинності в м. Донецьку – це наслідок високої латентності злочинів, результат погано поставленого обліку. Вивчення виявило закономірність у змінах рівня злочинності  залежно від ступеня латентності. Низьколатентні злочини (вбивства, важкі тілесні ушкодження, розбійні напади та ряд інших) зросли в 1,5 – 2 рази. Рівень високолатентних злочинів знижується. За минулі десятиліття криміногенна ситуація в м. Донецьку фактично погіршується, а правоохоронні органи контролюють лише незначну частину загальнокримінальної злочинності.

У пункті 1.2.3. “Особистість злочинця в особливо великому промисловому місті”  розглянуто найбільш загальні параметри моделі сучасного злочинця в м. Донецьку. Темпи зростання виявлених злочинців за минуле десятиліття в м. Донецьку перевищують темпи зростання злочинності. Кількість виявлених осіб, що скоїли злочини, збільшилася приблизно у 1,5 рази, що вдруге скоїли злочини в 1,7 рази. Близько 86 % злочинців – це чоловіки. Переважають люди у віці від 25 до 40 років (близько 50 %). Неповнолітні складають 13 – 15 %. Серед них (більше третини) – учні загальноосвітніх шкіл і ПТУ. Ознаки, які характеризують злочинців, залежать від виду скоєних злочинів. Відзначається підвищена соціальна дезорганізація злочинців, що скоїли загальнокримінальні корисні і насильницькі злочини: вони, як правило, не мають сім’ї, роботи, рівень їх освіченості є досить низьким.

Виявляється причинна залежність між злочинами, скоєними у місті, і раніше скоєними малозначними, аморальними вчинкам: чим частіше особа порушує закон, тим рішучіше проявляється злочинна ініціатива. У великих та надвеликих містах швидко формуються неформальні групи.

Особливо це характерно для молодіжного віку і неповнолітніх. Перебування в таких групах підвищує сумарну активність, упевненість у власних силах, породжує почуття безкарності. Статистичний облік злочинців за їх матеріальним становищем (належністю до багатих, середніх прошарків, бідних і злиденних) у МВС відсутній. Думаємо, що аналіз цієї проблеми на сьогодні є досить-таки актуальним.

Розділ 2 “Фактори злочинності в особливо великому промисловому місті“ складається з трьох  підрозділів.

У першому підрозділі - “Соціально-економічні фактори злочинності“ аналізується економічна ситуація у м. Донецьку, яка так чи інакше впливає на криміногенну обстановку у регіоні. Поряд з погіршенням основних економічних показників (зниження балансового прибутку підприємств і обсягу продукції, що випускається у м. Донецьку) з’явилося і зростає швидкими темпами безробіття. Вивчення кримінальної статистики показує тісний зв’язок між кількістю непрацюючих і рівнем злочинності. Так, якщо у 1989 році у місті виявлено 993 непрацюючих громадянина, які скоїли різні злочини, то у 1998 році таких виявлено 39 тис. 963 особи, тобто показник збільшився майже у 40 разів. Заборгованість по заробітній платі, яка тільки у 1998 р. склала 24,2 %  від нарахованої до виплати, тісно корелює з числом зареєстрованих злочинів і складає +0,67.

У другому підрозділі – “Соціально-психологічні фактори злочинності“ відзначається, що економічні фактори в основному проявляються через інші групи зовнішніх умов, трансформуючись найчастіше в соціальні. Так, кризові явища супроводжуються зниженням життєвого рівня багатьох громадян, збільшенням відсотка тих, що живуть за межею бідності. Така ситуація сприяє зростанню числа злочинів, що скоюються цією категорією громадян. На іншому полюсі зростає число громадян, які володіють значними матеріальними благами, часто отриманими незаконним шляхом. Бездуховність, відсутність єдності у громадянському суспільстві, егоїзм, крайнім вираженням якого є кримінальний індивідуалізм, що протиставляє себе суспільству, державі, особистості, кримінально-правовим заборонам, мають криміногенний потенціал.

Особливо велике промислове місто концентрує розгалужену мережу розважальних закладів, ресторанів, кафе, кінотеатрів, стадіонів, казино. Однак не всі вони позитивно впливають на людей. В таких умовах морально нестійкі елементи, які сприймають в основному лише негативні прояви міського життя, швидше стають на протиправний шлях. Враховуючи це, думаємо, що назріла необхідність спеціального дослідження впливу на рівень злочинності кількості друкованої, кіно та іншого виду продукції, що пропагує культ жорстокості, насильства.

Недоліки в правотворчій та правозастосовній діяльності значно впливають на моральний стан суспільства і на злочинність. Якщо в праві проголошено прогресивні принципи, а практика нехтує ними, то це створює атмосферу неповаги до закону, зневажання прав і свобод людини. Таке право і практика його застосування – аморальні.

На сьогодні в Україні практично розбалансована система кримінального права, існуючі нині в КК оціночні поняття – орієнтири для кваліфікації злочинів, а також для призначення покарання, які визначаються без фундаментальних соціологічних досліджень, не відповідають загальнодержавним інтересам і ставлять правоохоронні органи в надзвичайно важке становище. Вважаємо, що необхідно провести кримінологічну експертизу раніше прийнятих законів, а такожзастосовувати знання спеціалістів при прийнятті нового Кримінального кодексу.

В третьому підрозділі – “Соціально - демографічні, історичні фактори злочинності в особливо великому промисловому місті” відзначається, що комплексний розгляд кримінологічних проблем неможливий без вивчення демографічних та історичних процесів, які не можна вважати детермінантами злочинності. Однак взаємозалежність все ж існує.

Чисельність м. Донецька у 1998 р. становила 1083,3 тисячі мешканців. Це найбільше місто  Донецької області, одне з найбільших міст в Україні. Населення м. Донецька за минуле десятиліття скоротилося на 45,2 тисячі мешканців. Причиною є низький показник народжуваності, зростання смертності та незначний приріст населення. За останні 5 років середня тривалість життя в Донецькому регіоні скоротилася на 3-4 роки і в 1996 р. становила 64 роки. У жінок – 76,9 років, у чоловіків – 56,8 років. Всі ці показники є значно гіршими, ніж по Україні.

У Донецьку високий відсоток жіночого населення. Співвідношення чоловіків і жінок (46 % до 54 %) в м. Донецьку протягом 1989-1998 р.р. залишилося практично без зміни. Питома вага населення у віці за 50 років у структурі всього населення міста протягом 1989-1998 р. не змінилася і становить близько 30 %. Разом з тим, кількість населення у віці 14-18 років зросла як в абсолютних, так у відносних показниках: з 5,1 % у 1989 р. до 7,6 % у 1998 р. Значно погіршились показники здоров’я населення. Особливо непокоїть стан здоров’я дітей. За останні шість років на 34 % зросла кількість дітей з вродженими вадами. Диспропорція у віковій структурі населення спричиняє тяжкі кримінологічні наслідки. У першу чергу, це зміни естетичного смаку, потреб, моди, звичок молоді, а в результаті - конфлікти між молодшими і старшими членами сім’ї. Окрім того, ресурси, які має у своєму розпорядженні уряд, очевидно, недостатні, щоб виконувати всі обов’язки держави перед людьми похилого віку. Це пояснюється розвалом економіки, послабленням системи соціального захисту.

Донецька область, починаючи з післявоєнного періоду, стає найбільш неблагополучною у криміногенному плані. За цей період у Донбасі відбувалася значна міграція населення. Будівництво і реконструкція шахт вимагали припливу малокваліфікованої робочої сили. На багатьох ділянках відновлюваних робіт працювали особи, що відбули покарання у виправно-трудових колоніях. До середини 50-х років закінчився процес формування складу населення промислового Донбасу, часто з низьким рівнем культури, моралі та освіти. Закономірним результатом цього процесу і стала складна криміногенна ситуація, наслідки якої спостерігаються й сьогодні.

У третьому розділі  - “Попередження злочинності в особливо великому місті“, що об’єднує два підрозділи, розглядаються основні напрямки протидії злочинності в сучасних умовах у м. Донецьку.

У першому підрозділі “Стан і основні напрямки удосконалення протидії злочинності в особливо великому промисловому місті“ обґрунтовується необхідність організаційного і штатного підсилення основних підрозділів міліції, без чого неможливе підвищення ефективності у боротьбі зі злочинністю. Пропонується створення спеціалізованих кримінологічних служб зі своїми професіонально підготовленими кадрами, системою матеріально-технічного забезпечення. Тому питання про підготовку у Донецькому регіоні кадрів, як і у країні в цілому, що можуть здійснювати профілактику злочинів, проблематичне.

Вивчення роботи Донецького МУ дозволяє стверджувати, що рекомендації науки у практичній діяльності ОВС втілюються слабко. Так, у районних відділах міліції м. Донецька під час аналізу злочинності не користуються коефіцієнтом злочинності, а  звідси - неправильні висновки про стан злочинності, і далі - про напрямки боротьби з нею. Не вивчаються динаміка злочинності за тривалий час, фактори, що сприяють скоєнню злочинів, тощо.

Серед факторів, які можуть змінити коефіцієнт злочинності, особливо вирізняється активне співробітництво правоохоронних органів і громадськості. В м. Донецьку в напрямку залучення громадськості до боротьби зі злочинністю робиться дуже мало. Значною мірою це пояснюється характером ставлення населення до самих правоохоронних органів. В цьому відношенні ситуація в Україні складається не на користь боротьби зі злочинністю: громадська думка свідчить, що 33 % людей не довіряє міліції.

У цілому існує реальна можливість профілактики злочинів у містах. Чим ширше і глибше цивілізовані форми урбанізації охоплюють явища соціального життя, тим сильнішим є вплив на покрашення криміногенної обстановки міста.

У другому підрозділі “Про ефективність роботи органів внутрішніх справ у місті“ аналізуються основні критерії оцінки роботи ОВС і обґрунтовується, що існуюча система оцінки роботи міліції у боротьбі зі злочинністю за показниками зростання чи зниження числа зареєстрованих злочинів, за процентом розкриття створює можливість для довільного регулювання показників стану злочинності шляхом необґрунтованих відмов у порушенні кримінальних справ, приховування від обліку заяв і повідомлень, тобто шляхом штучного збільшення латентності. Збільшення кількості зареєстрованих злочинів, зниження процента розкритих злочинів не повинно розцінюватися як погіршення роботи ОВС. Результати їх роботи слід оцінювати не тільки за формальними показниками зниження чи росту зареєстрованих злочинів.

На нашу думку, система оцінки діяльності міліції повинна: відбиватися у відносних показниках, що дозволяють порівнювати результати роботи міськрайорганів; містити мінімально необхідну кількість оціночних критеріїв; відповідати кількості порушених справ і кількості осіб, які притягнені до кримінальної відповідальності з обвинувальним вироком у суді. Статистичним критерієм ефективності роботи ОВС повинно стати число громадян, захищених від злочинних посягань, або число громадян, чиї інтереси захищені у кримінальному судочинстві. Сьогодні про жертви злочинів немає ні державної, ні відомчої, ні судової статистики.