Рощина І.О. Ефективність норм кримінального права України у запобіганні злочинам

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються вибір та актуальність теми дослідження, ступінь новизни одержаних результатів, визначаються мета і основні завдання, об’єкт та предмет, методи, розкривається наукове та практичне значення дисертації, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію та впровадження в практику результатів дослідження.

Розділ перший  «Теоретичні засади ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття і складові елементи ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» досліджуються поняття і складові елементи ефективності норми кримінального права у фокусі наукового обґрунтування її ефективності у запобіганні злочинам.

Під ефективністю норм кримінального права у запобіганні злочинам слід розуміти їх здатність забезпечити досягнення конкретної мети, яка поставлена законодавцем перед тією або іншою нормою. А ефективність правозастосовної діяльності означає її спроможність забезпечити таку своєчасну і погоджену з вимогами закону реалізацію юридичних норм, яка при найменших витратах оптимально позитивно впливала б на регульовані суспільні відносини та поведінку їх учасників у бажаному напрямі.

До складових елементів ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам слід віднести:

1) відображення в нормі волі народу та основних напрямків політики держави;

2) чітке визначення мети прийняття норми;

3) повноту відображення в нормі особливостей злочинності сучасного періоду;

4) прогнозування – наскільки ефективною виявиться запропонована або така, що проектується, норма;

5) урахування при прийнятті норми економічних, політичних, ідеологічних та інших спеціальних процесів, що відбуваються у суспільстві;

6) відображення в нормі об’єктивних потреб і можливостей суспільства;

7) своєчасність і повнота застосування норми;

8) дотримання законності при застосуванні норми;

9) стан рецидивної злочинності;

10) порівняння результатів застосування  норм з їх безпосередньою метою;

11) системний підхід до підвищення ефективності норм у запобіганні злочинам;

12) необхідна підготовка виконавців, які реалізують норму;

13) відповідність покарання суспільній небезпеці злочину;

14) аналіз правозастосовної діяльності у запобіганні злочинам;

15) урахування передбачуваних (планових) і фактично здійснених витрат пов'язаних з правозастосуванням норми;

16) дослідження норм кримінального права, які в найкращий ступені забезпечили охорону та розвиток суспільних відносин у нашій країні та використання їх методів регулювання, форм і рамок при прийнятті нових норм кримінального права;

17) передбачення в бюджеті країни на кожен рік відповідну статтю витрат на це дослідження.

У підрозділі 1.2 «Кримінологічне обґрунтування окремих видів норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам» обгрутовується, що ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам залежить не тільки від того, наскільки повно й адекватно в процесі законодавчої регламентації враховані обсяг і специфіка регульованих відносин чи оптимальний вибір методів правового регулювання, а й від того, наскільки відповідають норми, що приймаються, принципам кримінального права.

До способів дії кримінально-правових норм, що упорядковують поведінку людей, забезпечують захищеність інтересів особи, суспільства і держави від злочинних посягань, належать покарання (загроза покарання, застосування покарання або звільнення від нього), а також інші примусові заходи (медичного і виховного характеру). Окрім державного примусу, методом кримінально-правового регулювання є й договірно-заохочувальний.

Відповідно до цього автор вважає, що у ст. 46 КК України слова „невеликої тяжкості” замінити на слова ”невеликої та середньої тяжкості”.

Наголошується, що удосконалення кримінального законодавства у напрямі розроблення правових норм, які стимулюють соціально активну поведінку, повинно бути тенденцією в кримінальній політиці й обумовлювати підвищення запобіжної дії кримінально-правових норм на поведінку громадян, а зрештою – підвищення їх ефективності у боротьбі зі злочинністю.

У підрозділі 1.3 «Структурні елементи норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам» зазначається, що структурність – невід’ємний атрибут усіх існуючих явищ, який щодо норм кримінального права виявляється у внутрішній логіці їх побудови, у взаємній обумовленості правових приписів, що забезпечує цілісний характер окремої норми права. При цьому структура виступає не просто логічною, а й об’єктивно існуючою організацією змісту норм кримінального права.

Дисертант звертає увагу на те, що індивідуалізація якостей структурних елементів норм кримінального права має велике пізнавальне і практичне значення. Такий підхід сприяє виявленню причин недостатньої ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам і прийняттю науково обґрунтованих рішень, спрямованих на вдосконалення законодавства.

При визначенні структурних елементів норм кримінального права передусім слід врахо­вувати специфічність предмета правового регулювання. Предмет регулюван­ня норм кримінального права - це відносини, що виникають між громадяна­ми і державою через запобігання злочинів на основі кримінально-правової заборони, або у зв'язку з притягненням осіб, які вчинили злочини, до кримі­нальної відповідальності, або у зв'язку з призначенням кримінального покарання. Тобто це - відносини, так чи інакше пов'язані з фактами вчинення злочину і призначенням покарання, а також звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Як підсумок зазначається, що:

а) норма права не тотожна зі статтею закону або іншого нормативного акту. Норма права – це правило, а стаття законодавчого акту – це форма викладу думки законодавця й форма виразу його державної волі;

б) головний адресат будь-якої норми кримінального права визначається виходячи із спрямованості вимоги, що становить зміст її диспозиції;

в) для забезпечення одноманітності в правозастосовній діяльності необхідно відповідне пояснення, бо від правильного розуміння змісту норми закону багато у чому залежить не тільки законність і обґрунтованість притягнення особи до кримінальної відповідальності, а й справедливість її подальшого засудження;

г) всі пояснення та дефініції повинні розглядатися не як самостійні норми, а як співвідносні з положеннями статей Особливої частини КК України – як загальні умови застосування конкретних кримінальних норм.

У підрозділі 1.4 «Вплив змін у кримінальному законодавстві на ефективність  норм кримінального права у запобіганні злочинам» наголошується, що на сучасному етапі розробка наукових проблем ефективності запобігання злочинам, у тому числі й нормами кримінального права, потребує ще більшої активізації. Візьмемо деякі статті чинного КК щодо злочинів у сфері службової діяльності і порівняємо їх з аналогічними статтями попереднього КК (1960 р.) та реальною криміногенною обстановкою у державі.

Наприклад, санкція ч. 1 ст. 368 (одержання хабара) КК (2001 р.) за одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища передбачає покарання у виді штрафу від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. За аналогічні дії санкція ч. 1 ст. 168 (одержання хабара) КК 1960 р. передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і позбавленням права займати певні посади на п’ять років.

Порівнявши санкції за одержання хабара за чинним і попереднім Кримінальними кодексами, бачимо, що санкція чинного КК значно нижча, навіть конфіскація майна не передбачена. Значно менші санкції і  ч. 2 та 3 ст. 368 чинного КК. І це в умовах посилення корумпованості нашого суспільства, коли з кожним роком у країні зростає хабарництво. Так, якщо  2003 р. виявлено 3 тис. фактів хабарництва, то  2006 р. – зареєстровано 3,3 тис. фактів хабарництва.

Законодавець виключив з видів покарання смертну кару і ввів нову міру покарання – довічне позбавлення волі. Чи мав законодавець статистичні дані про злочинність, що дозволяли б йому зробити висновок про доцільність такого рішення, і чи виражав він волю абсолютної більшості громадян України?

2006 р. зареєстровано 3,2 тис. умисних убивств. На замовлення було вчинено 25 умисних убивств. Також зареєстровано 114 випадків одночасного вбивства двох або більше людей.

За проведеним дисертантом опитуванням 60,78% населення вважають: скасування смертної кари в Україні у 2001 р. сприяло збільшенню числа умисних вбивств, а 80,4% переконані, що відновлення покарання у виді смертної кари за умисне вбивство мало б запобіжне значення.

Проведене автором опитування слідчих МВС України свідчить, що 74,19% із них вважають, що скасування смертної кари  2001 р. сприяло збільшенню числа умисних вбивств, а 85,75% переконані – відновлення у КК України смертної кари за умисне вбивство мало б запобіжне значення.

Розділ другий «Шляхи підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Умови підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» вказується, що кожен етап розвитку суспільства знаходить своє відбиття в злочинності. Зміни в суспільно - політичному ладі впливають на структуру й динаміку злочинності. Це повною мірою стосується сьогодні й України. З моменту розпаду СРСР в Україні не тільки різко зросла загальна злочинність, але й з'явилися нові види злочинів (організована злочинність, корупція тощо). Тут слід також зазначити, що темпи приросту злочинності у світі випереджають темпи приросту населення. Очікується, що ця тенденція збережеться й у майбутньому.

До основних умов підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам варто віднести:

1) обов’язкове прогнозування наслідків прийняття норм кримінального права;

2) вивчення існуючої правозастосовної практики;

3) обмеження в Особливій частині Кримінального  кодексу України спеціальних складів злочинів;

4) розробка  механізму реального контролю над доходами, а тим більше
 з'ясування походження деяких станів і вилучення
 награбованого у народу;

5) усунення диспропорцій у структурі Кодексу, необґрунтованого відступу від типової побудови статей його Особливої частини;

6) усунення невиправданої концентрації в диспозиціях норм, котрі в них закріплюються, ряду діянь, кожне з яких у принципі могло б становити зміст окремої норми;

7) організаційне забезпечення процесу внесення змін і доповнень до КК України, зокрема вирішення питання про його концептуальну визначеність;

8) прийняття норми кримінального права у відповідності зі сформованою політичною, економічною  тощо обстановкою в країні.

У підрозділі 2.2 «Правові та організаційні заходи підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» розкривається, що кримінологічна ефективність норм кримінального права дуже низька, тому настала гостра необхідність підвищення ефективності цих норм.

Підвищення кримінологічної ефективності норм кримінального права можливо такими двома паралельними шляхами: 1) проведення кримінологічної експертизи всіх норм кримінального права, що приймаються; 2) проведення соціологічного опитування населення щодо найбільш важливих і актуальних норм кримінального права, що приймаються.

Наголошується, що з метою підвищення можливостей дослідження ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності необхідно розробити єдину форму аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції.

Для більш повного та об’єктивного дослідження ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності необхідно в єдиній формі аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції враховувати також усі акти помилування, які здійснюються у відповідності  ст. 87 КК України.

Обґрунтовано, що кримінальну політику України необхідно радикально змінити, а саме – посилити увагу до потреб, прав і законних інтересів потерпілих від злочинів, так, як це зроблено у цивільному процесі щодо позивача. Центральною процесуальною фігурою кримінального судочинства має бути потерпілий від злочину, а не злочинець. Без такої реформи кримінального процесу вжиття будь-яких заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю не дасть позитивних результатів.

У підрозділі 2.3 «Виявлення громадської думки та її використання для розробки і прийняття більш ефективних норм кримінального права у запобіганні злочинам» автор зазначає, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства вивчення громадської думки про ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам, є одним із важливих і невідкладних завдань соціально-правових досліджень.

Громадську думку можна визначити як один із способів існування суспільної свідомості у вигляді оціночного судження, що виражає їх ставлення до подій, явищ суспільного життя і полягає у схваленні чи осуді останніх. Слід зазначити, що громадська думка – феномен, властивості якого дуже різноманітні, але недостатньо вивчені, особливо ті з них, що дають можливість використовувати цю думку для запобігання злочинам.

Вплив громадської думки на ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам здійснюється за двома основними напрямами: у бік посилення мір покарання і в бік послаблення мір покарання. Але в обох випадках йдеться про той або інший ступінь незгоди членів суспільства з політикою боротьби зі злочинністю в державі.

Запобіжний потенціал громадської думки закладений вв її нормативно-ціннісному змісті, оскільки саме суспільна думка підтримує і поширює визначені моделі поведінки, впливає на орієнтацію суб’єктів суспільних відносин у стандартних і нестандартних ситуаціях. Формування, застосування і вивчення громадської думки – один із напрямів запобігання злочинам.