Гайворонський Є.П. Контрабанда культурних цінностей: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, міститься інформація про їх апробацію, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1. "Правова характеристика контрабанди культурних цінностей" складається із 2-х підрозділів і висновків.

У підрозділі 1.1. "Боротьба з контрабандою на території України: історичний аспект" зазначається, що виникнення контрабанди на території України належить до періоду, коли відбувалось зародження єдиного ринку і встановлення на державному кордоні митних бар’єрів. Названі процеси проходили на території Східної Європи на початку XVII ст., тому цих часів і сягає визнання контрабанди тяжким злочином. Значного розвитку регулювання митних відносин зазнало у XVIII ст. Поступово, паралельно зі втратою самостійності, на Україну поширювалось російське законодавство.

Пошуки ефективних засобів боротьби з контрабандою в Російській імперії тривали постійно впродовж XIX ст. За станом на початок XX ст. застосовані урядом заходи щодо боротьби з контрабандою й істотне підвищення темпів промислового розвитку країни призвели до суттєвого зменшення правопорушень у цій сфері: в останнє десятиріччя перед першою світовою війною розміри контрабанди були незначними порівняно з легальним товарообігом. Що стосується незаконного вивезення (контрабанди) саме культурних цінностей, то перші спроби криміналізувати це діяння належать початку XX ст., але роботу над проектом відповідного закону так і не було завершено.

Декретом Ради Народних Комісарів РРФСР від 19 вересня 1918 р. “Про заборону вивезення за кордон предметів мистецтва та старовини” вивезення культурних цінностей заборонялося без спеціального дозволу Колегії у справах музеїв та охорони пам’яток мистецтва і старовини, створеної при Народному комісаріаті просвіти. Протягом 1918-1928 років було видано значну кількість нормативних актів щодо боротьби з контрабандою, завдяки чому її обсяги значно зменшились. Протягом тривалого часу незаконне вивезення культурних цінностей мало незначний, так би мовити, «пасажирський» характер. Проте з плином часу ситуація почала загострюватись. Починаючи з середини 80-х років XX ст. активізувався злочинний бізнес, пов’язаний з перепродажем і незаконним вивезенням предметів культурного надбання. З набуттям Україною незалежності починається сучасний період розвитку законодавства в боротьбі з контрабандою.

У підрозділі 1.2. "Особливості юридичної відповідальності за вчинення незаконного переміщення культурних цінностей через митний кордон України" вказується на необхідність правильної кваліфікації досліджуваного діяння, для чого розкривається зміст поняття «культурні цінності» як предмета контрабанди. Згідно зі ст. 201 чинного КК України контрабандою є переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила їх вивезення за межі України.

Далі вказується на помилковість формулювання поняття “історичні та культурні цінності”, оскільки згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України “Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 р., № 1068-XIV культурні цінності – це “об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України”. Схожі трактування цього поняття наводяться і в міжнародних актах, зокрема, в Конвенції про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 р. Як випливає з вищенаведеного, поняття “історичні цінності” входить до складу більш широкої категорії - “культурні цінності” як одне з її різновидів. Наявність застарілого визначення поняття “історичні та культурні цінності” в диспозиції ст. 201 КК України зумовлює неоднозначність його тлумачення, що дозволяє контрабандистам уникати відповідальності за вчинення контрабанди культурних цінностей. З урахуванням зазначеного, замість терміна “історичні та культурні цінності” в дисертаційному дослідженні використовується словосполучення “культурні цінності”. Автор вважає доцільним законодавчо змінити визначення предмета контрабанди з формулювання “історичні та культурні цінності” на “культурні цінності” шляхом усунення з диспозиції ст. 201 КК України слів “історичних та”.

Не всі предмети культури й мистецтва можуть бути визнані культурними цінностями. У низці підзаконних актів указується, що не є культурними цінностями сувенірні вироби, предмети культурного й ужиткового призначення серійного й масового виробництва. Як вбачається, необхідно встановити в законодавстві більш чіткі ознаки, за наявності яких продукт людської діяльності може бути визнано культурною цінністю. Такими ознаками, на нашу думку, є: а) унікальність або рідкісність (єдиний і неповторний предмет або декілька рідкісних ідентичних предметів); б) давність (створення предмета в минулі епохи); в) підвищена ринкова вартість; г) наукова, музейна, історична, мистецька цінність.

Розділ 2. "Кримінологічна характеристика контрабанди культурних цінностей" складається з 3-х підрозділів і висновків.

У підрозділі 2.1. "Кількісно-якісні показники контрабанди культурних цінностей" наводяться відповідні показники: рівень злочинності в досліджуваній сфері, її структура, динаміка, «географія», ціна та ін. Після наведення даних стосовно рівня злочинності (15-20 злочинів на рік) відзначається, що контрабанда культурних цінностей становить 4,3% у структурі всієї контрабанди. При вчиненні злочину корисливі мотиви мали місце у 89,5% випадків, некорисливі – у 10,5%. Лише в 9,4% контрабанду культурних цінностей було вчинено у співучасті. Предметом злочину були ікони у 25,6% випадків, монети – 20,9%, медалі й ордени – 11,6%, картини – 9,3%, археологічні предмети – 7%, інше – 25,6%. Наведене свідчить про наступне: 1) відповідну заінтересованість іноземних покупців у придбанні антикваріату певного виду; 2) легкість приховування від митного контролю невеликих предметів, внаслідок чого правопорушники намагаються вчинити саме їх контрабанду; 3) доступність відповідних предметів для придбання в Україні. Досліджуваний злочин має високий рівень латентності, який згідно з наведеними експертними оцінками може сягати 90% від усіх фактично вчинених злочинів. Протягом 2001-2007 років динаміка злочинності змінювалася недуже інтенсивно. Деяке зменшення кількості злочинних посягань і вартості контрабандно переміщуваних предметів у 2005-2007 роках є, з нашого погляду, позитивним наслідком реалізації Державної програми “Контрабанді – СТОП”.

Що стосується “географії” контрабанди культурних цінностей, то вона вчинюється в основному на західному кордоні України й у міжнародних аеропортах (насамперед ідеться про Державний міжнародний аеропорт “Бориспіль”). У 20% контрабанди культурних цінностей мало місце незаконне переміщення цих предметів до Російської Федерації, у 10% – до інших країн СНД, у 20% – до Польщі, у 36,7% – до інших країн ЄС, у 13,3% – до інших країн світу.

Способи придбання предметів контрабанди є переважно законними. Способи ж переміщення культурних цінностей через митний кордон України можуть бути найрізноманітнішими, у тому числі: а) за допомогою тайників та інших засобів, що ускладнюють виявлення цих предметів; б) з використанням підроблених чи здобутих неправдивим шляхом документів, які дають право безперешкодно переміщувати предмети через кордон; в) без безпосередньої участі суб’єкта злочину (так званий “безхазяйний” спосіб); г) шляхом переміщення культурних цінностей поза митним контролем (дуже рідкісний спосіб).

Контрабанда культурних цінностей є привабливою сферою для організованих злочинних угруповань, оскільки дозволяє отримати великі прибутки. Проанкетовані митники (45,8%) вважають, що переважна більшість випадків такої контрабанди є проявом діяльності організованих злочинних структур. За інформацією Національного центрального бюро Інтерполу лише в країнах Західної Європи діє понад 40 організованих злочинних угруповань, які спеціалізуються на викраденні й контрабанді культурних цінностей з території України та інших країн СНД.

У підрозділі 2.2. "Деякі риси соціальної та психологічної характеристики особи злочинця-контрабандиста" дається розгорнута характеристика відповідних рис. За ознакою громадянства згідно з проведеним дослідженням чисельність громадян України серед осіб, які вчинили контрабанду культурних цінностей, становить 45,5%, РФ – 30,3%, інших країн СНД – 12,1%, ЄС – 9,1%, інших – 3%. За статевою ознакою чоловіки становлять 88,2%, жінки – 11,8%. За віком особи 18-29 років становлять 10,5%, 30-40 – 47,4%, 41-50 – 15,8%, 51-60 – 15,8%, понад 60 – 5,3%.

Стосовно стану працевлаштування та професійної діяльності осіб, які вчинили контрабанду культурних цінностей, матеріали СБУ наводять наступні цифри: безробітні становлять 44,8%, приватні підприємці – 13,8%, працівники залізниці – 10,3%, працівники Міністерства закордонних справ та посольств – 10,3%, водії – 6,9%, колишні військовослужбовці – 6,9%, працівники державних підприємств – 6,9%. За проведеним нами дослідженням безробітних було 47,6%, працюючих – 38,1%, пенсіонерів – 14,3%.

Дослідження соціально-психологічних рис контрабандистів, глибини і стійкості їх антисуспільних поглядів та установок, кримінально значущих ознак учинених ними злочинів дозволило типологізувати злочинців на випадкових (ситуативних) і спеціалізованих. Серед останніх виокремлюються злісні контрабандисти, які відрізняються яскраво окресленою антисуспільною спрямованістю. Ними можуть створюватися організовані злочинні угруповання, що спеціалізуються на контрабанді культурних цінностей, вони налагоджують стабільні корупційні зв'язки з представниками правоохоронних органів, вчинюють злочини з метою одержання коштовних предметів культурного надбання для подальшого їх незаконного переміщення через митний кордон та реалізації.

Характерним мотивом контрабанди є користь, метою – незаконне збагачення. Контрабандні дії можуть бути також результатом уже вчинених злочинів: незаконних археологічних розкопок, розкрадання антикваріату та ін. Проведене дисертантом дослідження показало, що корисливі мотиви мали місце у 89,5% випадків, некорисливі – у 10,5%.

У підрозділі 2.3. "Стан адміністративної деліктності у сфері незаконного переміщення культурних цінностей через митний кордон України та її місце у кримінологічній характеристиці контрабанди культурних цінностей" наводяться кількісно-якісні показники таких правопорушень (при відсутності ознак злочину вони можуть бути кваліфіковані за статтями 339-341 Митного кодексу України). Масштаби їх учинення є значними – від 100 до 250 на рік. Щодо напрямку незаконного переміщення культурних цінностей, то аналіз порушених справ свідчить, що лише у 2,6% випадків зафіксовано ввезення цих предметів в Україну, а у 97,4% правопорушень особи робили спробу вивезти їх за межі України.

За країнами, до яких зловмисники намагалися перемістити культурні цінності, поділ такий: США – 36,8%, країни Західної Європи – 39,5%, Російська Федерація – 10,5%, інші країни СНД – 5,3%, інші країни світу – 7,9%. Наведені цифри ілюструють ринковий попит на предмети антикваріату у відповідних країнах, їх економічний добробут, пріоритетні напрямки службових та туристичних маршрутів громадян України, які становлять переважну більшість серед правопорушників – 84,2%, тоді як громадян США й Канади – 5,3%, громадян країн ЄС – 10,5%. Великий відсоток громадян України свідчить, зокрема, про недостатність виховних і роз'яснювальних заходів серед них.

Боротьба з митними правопорушеннями є необхідним складником запобігання контрабанді культурних цінностей, оскільки вони, по-перше, є фоновими явищами, тобто поживним ґрунтом для злочинності. По-друге, зважаючи на їх велику кількість і високу загальну вартість вилучених предметів, такі правопорушення наносять значних втрат культурній спадщини та економіці держави.

Розділ 3. "Детермінація контрабанди культурних цінностей" складається з 3-х підрозділів і висновків.

У підрозділі 3.1. "Фактори (чинники) контрабанди культурних цінностей" першим називається наявність культурних цінностей на території України. Вітчизняна мережа музеїв налічує 1269 установ (з яких державних – 376), кількість експонатів основного фонду – понад 11 млн. Другий фактор – це стійкий попит (колекційний або комерційний) на культурні цінності у світі. Третій чинник - невідповідність українських і світових цін на ці предмети, що спричиняє отримання великої вигоди злочинцями від реалізації контрабандних культурних цінностей. Згідно з інформацією ЮНЕСКО та Інтерполу це діяння за прибутковістю у злочинному бізнесі посідає 3-тє місце після контрабанди наркотиків і незаконної торгівлі зброєю.

 Детермінує вчинення досліджуваного злочину також наявність в Україні легального й нелегального антикварних ринків, де, зокрема, відбувається придбання контрабандистами культурних цінностей. Потрапляти на нелегальний ринок вони можуть внаслідок їх розкрадання. Кількість таких злочинів становила у 1999 р. – 236; у 2000 р. – 259; у 2001 р. – 302; у 2002 р. – 265; у 2003 р. – 408, а у 2006 р. – 213.

Досить активно сприяє злочинності низький рівень охорони культурних цінностей, недостатнє фінансування відповідних заходів. За даними МВС із 13217 храмів в Україні системами сигналізації й охорони обладнані тільки 2372. Із 1269 вітчизняних музеїв система охорони діє в 488, і лише 117 із них забезпечені фізичною охороною. Іншим шляхом надходження культурних цінностей на "чорний ринок" є проведення незаконних археологічних розкопок. За інформацією Інституту археології Національної академії наук України на початок 2006 р. зруйновано близько третини всіх пам’яток археології. Кожного року знищується 1200-1500 таких об’єктів, злочинці щорічно привласнюють археологічні предмети на десятки мільйонів гривень.

Серед факторів (чинників) контрабанди окремою групою слід назвати обставини, пов’язані з глобалізаційними процесами. До них можна віднести розвиток світової торгівлі, систем транспорту й комунікацій: можливість швидкого переміщення людей, товарів і капіталів на планеті, інформаційно-телекомунікаційну революцію й появу мережі Інтернет, специфічною особливістю якої є відсутність кордонів. Щодоби митний кордон України перетинає понад 160 тис. осіб та близько 40 тис. транспортних засобів, що унеможливлює проведення суцільного митного контролю.

У підрозділі 3.2. "Причини контрабанди культурних цінностей" відзначається, що для з’ясування таких причин необхідно звернутися спочатку до мотивації особи, яка вчинила злочин. До основних негативних психологічних установок, під впливом яких в людини формується корисливий мотив учинення контрабанди культурних цінностей, слід віднести: 1) низький рівень почуття патріотизму й національної свідомості; 2) неусвідомлення особою повною мірою суспільної небезпечності контрабанди культурних цінностей; 3) нехтування інтересами суспільства та правовий нігілізм. Зазначені деформації свідомості людини виникають під впливом таких основних негативних обставин, як-то: а) недоліки виховання на різних стадіях соціалізації (сім'я, школа); б) недоліки державної інформаційної політики (недостатній захист суспільної моралі, нечисленність вітчизняної відеопродукції патріотичного спрямування); в) обставини матеріального характеру (зубожіння окремих верств населення, значне розшарування серед громадян за рівнем доходів, безробіття, дорожнеча ліків і медичної допомоги тощо).

У підрозділі 3.3. "Умови, які сприяють учиненню контрабанди культурних цінностей" характеризуються ті факти реальної дійсності, наявність яких може активізувати виникнення в людини наміру вчинити злочин. Такими умовами є: 1) неврегульованість деяких питань правового статусу державного кордону України з країнами СНД та його необлаштованість сучасними засобами прикордонного контролю; 2) недостатній рівень професійної підготовки працівників митних і правоохоронних органів, що спричиняє помилки в боротьбі з контрабандою; 3) корупція в цих органах і пов’язані з нею правопорушення (наприклад, тільки за 6 місяців 2007 р. було складено 62 протоколи про корупційні діяння посадовців митної служби ); 4) зрощування окремих працівників митних та правоохоронних органів з організованою злочинністю; 5) неналежний рівень координації та взаємодії митних і правоохоронних органів; 6) наявність численних прогалин і протиріч у законодавстві про порядок переміщення культурних цінностей через митний кордон і боротьбу з протиправними посяганнями на них; 7) недостатнє міждержавне співробітництво (міжнародні угоди не завжди виконуються правоохоронними органами інших держав); 8) недоліки у проведенні мистецтвознавчої експертизи культурних цінностей, у видачі дозволів на їх переміщення, недобросовісність окремих експертів; 9) недосконалість контролю за обігом предметів антикваріату. В Україні немає повного банку даних з вичерпними відомостями (докладним описом, фотографіями) про культурні цінності, що знаходяться на її території.

Розділ 4. "Напрямки і зміст діяльності по запобіганню контрабанді культурних цінностей" складається із 3-х підрозділів і висновків.

У підрозділі 4.1. "Загально-соціальне запобігання контрабанді культурних цінностей" зазначається необхідність прищеплення громадянам України почуття патріотизму, роз’яснення важливості охорони культурної спадщини для збереження духовності й самобутності українського народу. Так, згідно з рекомендацією Генеральної конференції ООН з питань освіти, науки й культури від 28 листопада 1978 р. "Про охорону рухомих культурних цінностей" державним і приватним установам, відповідальним за інформацію й освіту, належить сприяти загальному усвідомленню значення культурних цінностей, небезпек, які їм можуть загрожувати, і необхідності їх зберігання. Для належного захисту культурного надбання слід розробити механізм залучення коштів приватних осіб. Доцільно заохочувати вітчизняних колекціонерів, розвивати легальний антикварний ринок, що сприятиме зменшенню корисливої мотивації на вивезення культурних цінностей з України. Економічні важелі варто застосовувати і для заохочення законослухняної поведінки працівників закладів культури, державних службовців, митників, для зменшення безробіття, допомоги малозабезпеченим верствам населення та ін.

У підрозділі 4.2. "Спеціально-кримінологічне запобігання контрабанді культурних цінностей" указується на потребу в застосуванні наступних заходів: 1) посилення боротьби з розкраданнями антикваріату, для чого, перш за все, слід поліпшити охорону музеїв, приватних колекцій, культових споруд; 2) покращання контролю за обігом культурних цінностей (наприклад, запровадити систему ліцензування колекційної діяльності за прикладом країн Європи); 3) проведення повного обліку й маркірування особливо цінних предметів культурного надбання незалежно від місця їх зберігання; 4) створення Державного реєстру культурних цінностей; 5) боротьба з незаконними археологічними розкопками; 6) удосконалення діяльності Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України; 7) упорядкування й удосконалення законодавства, яке регламентує переміщення культурних цінностей через митний кордон України; 8) належне фінансове, інформаційне, наукове, кадрове й матеріально-технічне забезпечення органів Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України; 9) удосконалення інформаційно-роз’яснювальної роботи митних і правоохоронних органів для підвищення правосвідомості населення; 10) надання митним органам права провадити оперативно-розшукову діяльність; 11) подолання корупції в митних органах; 12) завершення правового оформлення й належного облаштування державного кордону; 13) поліпшення взаємодії правоохоронних органів (внесення відповідних положень у Митний кодекс України; створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи правоохоронних органів); 14) покращання нормативної бази запобігання контрабанді культурних цінностей; 15) налагодження співпраці митних і правоохоронних органів з громадськими, релігійними організаціями, науковими установами, колекціонерами; 16) посилення міжнародного співробітництва, в тому числі інформаційного й наукового.

У підрозділі 4.3. "Запобігання контрабанді культурних цінностей на індивідуальному рівні" підкреслюється необхідність застосування негласних заходів відповідно до законодавства про оперативно-розшукову діяльність: оперативного впровадження, спостереження, контрольованої поставки тощо. Важливим є також здійснення виховної й роз’яснювальної діяльності.