Доляновська І.М. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету та основні завдання, розкрито теоретико-методологічні основи, окреслено джерельну базу, встановлено наукову новизну, показано практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ “Загальна характеристика законодавства щодо експлуатації дітей” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено історію розвитку норм вітчизняного законодавства щодо захисту дітей, а також відповідні норми зарубіжного та міжнародно-правового законодавства. Визначено чинники, які сприяють залученню дітей до експлуатації та зумовлюють потребу існування кримінальної відповідальності за цей злочин.

Метою підрозділу 1.1. “Історія розвитку вітчизняного законодавства про охорону дітей від експлуатації” є з’ясування питання захисту дітей від усіх форм експлуатації нормами вітчизняних та зарубіжних галузей права, що дозволило виявити стійку тенденцію нехтування правами дітей від найдавніших часів до кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Історико-правовий аналіз дозволив зробити висновок, що експлуатація дітей є відносно новим видом порушення прав дітей. Передусім це було обумовлено недостатньою захищеністю прав та інтересів дітей. В історії України та інших держав про такий вид злочину не згадується від найдавніших часів до кінця ХІХ – початку ХХ століття.
З цього часу почали з’являтися поодинокі нормативно-правові акти: закони “Про малолітніх, які працюють на заводах, фабриках і мануфактурах” (1882 р.), “Про заборону нічної праці неповнолітніх і жінок на фабриках, заводах і мануфактурах” (1885 р.), “Про працю малолітніх, підлітків та жінок” (1890 р.), декрет “Про дитячу соціальну інспекцію” (1921 р.), Кодекс законів про працю неповнолітніх та підлітків (1921 р.), Кодекс законів про працю УРСР (1922 р.).

Положення цих законів регулювали працю дітей, боротьбу із залученням їх до проституції, із дитячою безпритульністю та бездоглядністю тощо. Ці чинники і сприяють залученню дітей до експлуатації.

У підрозділі 1.2. “Міжнародно-правове та зарубіжне законодавство про відповідальність за експлуатацію дітей” міститься правовий аналіз норм міжнародно-правових актів: Женевська декларація (1924 р.), Загальна декларація прав людини (1948 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) та кримінальних кодексів Австралії, Білорусії, Грузії, Литви, Молдови, Німеччини, Республіки Сан-Маріно, Російської Федерації, Франції, Швейцарії, кримінального федерального законодавства США щодо захисту дітей від експлуатації та їх співставлення із відповідними нормами вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність.

Це дало змогу виявити у досліджуваних законах положення щодо кримінальної відповідальності лише за дії, які полягають у залученні дітей до сексуальної експлуатації. В КК України ж наявні заборони як щодо сексуальної експлуатації дітей (ч. 2, 3 ст. 149 “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” КК України; ч. 3 ст. 301 “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів” КК України; ч. 3, 4 ст. 303 “Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією” КК України), так і щодо економічної, тобто використання праці дітей, які не досягли віку працевлаштування (ст. 150 КК України).

У підрозділі 1.3. “Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей” було здійснено огляд становища дітей в Україні.

Чинниками, що зумовлюють економічну експлуатацію дітей, визначено: економічні перетворення на ринку праці у вигляді безробіття та попиту на дитячу працю; бідність; поблажливе суспільне ставлення до дитячої праці; віктимність дитини та її психологічні особливості; дитячу бездоглядність та безпритульність.

Зважаючи на негативні наслідки, завдані дитині через залучення її до експлуатації, соціальна обумовленість криміналізації експлуатації дітей пов’язана із суспільною небезпечністю вчиненого діяння. Це проявляється в заподіянні шкідливих наслідків у виді істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку та освітнього рівня дитини, а також небезпеки заподіяння таких наслідків при використанні дитячої праці в шкідливому виробництві.

У другому розділі “Об’єктивні ознаки експлуатації дітей” – проаналізовано об’єкт експлуатації дітей та її зовнішні прояви.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт експлуатації дітей” по-новому розкрито зміст родового об’єкту як суспільних відносин у виді сукупності конституційних прав і свобод дитини на вільний розвиток особистості.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину визначено суспільні відносини, які забезпечують трудові права дітей на виконання праці, дозволеної законодавством України відповідно до віку дитини та категорії роботи, яка нею виконується. При вчиненні експлуатації дітей шкода, насамперед, спричиняється трудовим правам конкретної дитини.

Додатковим безпосереднім об’єктом експлуатації дітей є суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, фізичний розвиток та освітній рівень неповнолітніх, а також їх честь, гідність та волю.

Визначення нового змісту родового об’єкта дало підстави для обґрунтування пропозиції щодо виключення статті 150 КК України із розділу ІІІ Особливої частини КК України “Злочини проти волі, честі та гідності особи” і поміщення її до розділу V Особливої частини КК України “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.

Вивчення потерпілих від досліджуваного злочину, дає підстави виділити три вікові категорії таких осіб з урахуванням передбаченої законодавством про працю можливості початку ними трудової діяльності: до 14-ти років; від 14 до 15 років; від 15 до 16 років.

У підрозділі 2.2. “Зовнішній прояв експлуатації дітей” було проаналізовано ознаки цього елементу складу злочину.

При аналізі обов’язкового елементу об’єктивної сторони – дії, були виділені чіткі критерії розмежування законної трудової діяльності або інших видів праці неповнолітніх та, навпаки, незаконного залучення їх до праці, іншими словами – експлуатації.

Проведений аналіз дав змогу визначити, що експлуатація дітей полягає в суспільно небезпечних активних діях – експлуатації дитячої праці. Під такими діями слід розуміти залучення дитини до праці у будь-якій сфері виробництва, послуг, іншої діяльності, будь-яких засадах, в тому числі і добровільних, з присвоєнням певного прибутку від її зусиль або результату її праці або просто використання праці дитини, як про це зазначено у диспозиції статті. Використання праці дітей має здійснюватися з порушенням норм трудового законодавства.

Викладене складає суть поняття “економічна експлуатація дітей”, що вужче поняття “експлуатація дітей”. Це дозволило обґрунтувати позицію про необхідність закріплення в ст. 150 КК України терміну “економічна експлуатація дітей” замість терміну “експлуатація дітей”. Такі зміни обумовлені існуючою судово-слідчою практикою застосування ст. 150 КК України, наявністю інших кримінально-правових норм про відповідальність за сексуальну експлуатацію дітей, зобов’язанням України належним чином змінити своє законодавство відповідно до Конвенції ООН про права дітей.

Зважаючи на наведені фактори, аргументується висновок про недоцільність кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 150 КК України.

Існування частини 1 у статті 150 КК України є зайвим, суперечить міжнародно-правовим положенням щодо визначення поняття експлуатації дітей та сприяє надмірній криміналізації діяння.

Пропонується виключити з редакції ст. 150 КК України ч. 1 і викласти дану норму в наступній редакції:

Стаття 150. Економічна експлуатація дітей

Економічна експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку, якщо такі дії спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, –

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

На відміну від висловлених в науковій літературі поглядів, було наведено заперечення щодо виключної примусовості залучення дітей до експлуатації. Згідно вивчених кримінальних справ, розглянутих судами за ст. 150 КК України, а також враховуючи психофізіологічні особливості вікового характеру дітей, у більшості випадків експлуатації дітей їх згода на працю була добровільною. Тому цей факт не повинен впливати на кваліфікацію злочину за ст. 150 КК України.

Третій розділ “Суб’єктивні ознаки експлуатації дітей” містить аналіз внутрішньої сторони злочинного діяння та суб’єкта даного злочину.

У підрозділі 3.1. “Внутрішній прояв експлуатації дітей” проаналізовано форми вини даного діяння та їх вид як при вчиненні винною особою основного складу злочину, передбаченого ч. 1, так і кваліфікованого, передбаченого ч. 2 ст. 150 КК України.

Аналіз дав змогу визначити, що ставлення особи до основного складу злочину характеризується прямим умислом. В той час, як до кваліфікованого – різними формами вини.

Прямий умисел має місце: при залученні дитини до праці, у разі використання праці дитини на шкідливому виробництві, ставленні винної особи до віку дитини, яка залучена до експлуатації.

Непрямий умисел може мати місце у разі заподіяння істотної шкоди освітньому рівню дитини. Необережність у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості має місце у разі заподіяння дитині істотної шкоди для її здоров’я, фізичного розвитку.

В основі вчинення винною особою експлуатації дітей лежить корисливий мотив.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину експлуатації дітей, яка зазначена у диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України є мета, що полягає в прагненні отримати прибуток від праці потерпілих.

У підрозділі 3.2. “Суб’єкт експлуатації дітей” проведена класифікація суб’єктів даного злочину за особливостями їх правового зв’язку із потерпілою особою: родинні зв’язки; обов’язки, зумовлені законодавчими вимогами або домовленістю.

Ними можуть виступати особи, які є роботодавцями. Тобто, залучають дитину до виконання певного виду роботи або надають їй можливість таку роботу виконувати, а саме: 1) службові особи, наприклад, власники підприємств, керівники організацій; 2) батьки дітей або особи, які їх замінюють (опікуни, піклувальники); 3) сторонні для дітей особи. Це дало змогу визначити, що суб’єкт економічної експлуатації дитини є загальним.

Вивчені нами кримінальні справи дають підстави для висновків, що залучення дітей до експлуатації вчиняється, передусім, сторонніми особами.

Батьки дітей можуть відігравати вирішальну роль у залученні їх до експлуатації. В той же час злісне невиконання батьками обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило її залучення сторонніми особами до експлуатації, не дає підстав для визнання таких батьків суб’єктами злочину, передбаченого ст. 150 КК України.

У четвертому розділі “Особливості кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей” міститься два підрозділи, в яких проаналізовано кваліфікуючі ознаки злочину, а також проведено відмежування експлуатації дітей від суміжних посягань.

У підрозділі 4.1. “Кваліфікуючі ознаки експлуатації дітей” міститься аналіз таких кваліфікуючих ознак експлуатації дітей як спричинення істотної шкоди здоров‘ю, фізичному розвитку або освітньому рівню дитини, а також експлуатація декількох дітей і використання дитячої праці в шкідливому виробництві.

Це дало можливість обґрунтувати зміни до визначення окремих кваліфікуючих ознак даного злочину. Так, під заподіянням істотної шкоди здоров’ю дитини, слід розуміти не лише заподіяння їй фізичної шкоди, (тілесних ушкоджень, побоїв, захворювання на тяжку хворобу, втрату імунітету), а й шкоди моральної, яка полягає у втраті соціальних зв’язків дитини та, відповідно, деформації моральних норм. Заподіяння істотної шкоди освітньому рівню дитини – це неотримання мінімально необхідного об’єму змісту шкільної освіти, засвоєння якого приймається як норма освіченості її особистості, а також забезпечує їй рівність прав і можливостей при подальшому навчанні у вищому навчальному закладі, виборі професії і майбутньому працевлаштуванні.

У підрозділі 4.2. “Відмежування експлуатації дітей від суміжних злочинів” був здійснений аналіз суміжних із експлуатацією дітей складів злочинів, а саме: ч. 2,3 ст. 149, ст. 166, ч. 2 ст. 172, ч. 3 ст. 301, ч. 3, 4 ст. 303, ст. 304 КК України. Визначення кола суміжних злочинів проводилося із врахуванням спільності таких ознак їх складів, як вчинення злочину щодо неповнолітнього із використанням будь-якої діяльності такої особи. Крім того, злочини, передбачені статтями 149, 301, 303 КК України, також мають спільну ознаку, яка полягає у використанні діяльності або праці дітей для задоволення сексуальних потреб третіх осіб, що супроводжується корисливим мотивом або метою – бажанням отримати прибуток. Обґрунтовано, що такі дії підпадають під визначення сексуальної експлуатації дітей.

В контексті викладеного проведено відмежування сексуальної експлуатації дітей від економічної експлуатації дітей. Виходячи з наших пропозицій про родовий об’єкт, передбаченого ст. 150 КК України злочину, запропоновано доповнити визначенням сексуальної експлуатації ч. 1 примітку до ст. 149 КК України.