Красноголовець С.В. Кримінальна відповідальність за порушення виборчих та референдних прав громадян в Україні та державах Центральної Європи (порівняльний аналіз на прикладі Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається зв’язок роботи з науковими програмами та планами, мета та завдання дослідження, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та апробація результатів дослідження, перелік публікацій.

Перший розділ «Загальні засади порівняльно-правового дослідження проблем кримінальної відповідальності за порушення виборчих та референдних прав громадян в Україні та державах Центральної Європи» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття порівняльного дослідження та його методика» наводяться особливості проведення порівняльного дослідження, у тому числі і в галузі кримінального права, аналізуються принципи порівняльно-правового методу дослідження, засади проведення порівняльного аналізу.

Дисертантом обґрунтовано висновок, що проведення порівняль­ного аналізу кримінальної відповідальності за порушення виборчих та референдних прав громадянина в Україні та окремих країнах Центральної Європи пов’язано з певними тенденціями розвитку законодавства, встановленням на міжнародному рівні певних вимог до забезпечення конституційних політичних прав і свобод громадян у зазначеній сфері.

У підрозділі 1.2. «Особливості кримінально-правових сімей сучасності» розглядаються питання, пов’язані з поділом правових систем на правові сім’ї за низкою критеріїв. Дисертант доходить висновку, що типологію кримінально-правових систем слід здійснювати через призму класифікації правових систем в цілому, що є найбільш обґрунтованим. Водночас протиставлення сім’ї загального права і континентальної правової сім’ї значно зменшує можливості компаративного дослідження. Саме тому автор обґрунтовує необхідність пошуку нового підходу проведення порівняльно-правових досліджень, в тому числі і у галузі кримінального права, та викладає своє бачення проведення компаративного дослідження.

У підрозділі 1.3. «Міжнародні стандарти у галузі виборчих і референдних прав громадян та їх значення для проведення порівняльно-правового дослідження» наводиться обґрунтування необхідності застосування під час порівняльного аналізу міжнародних стандартів у галузі виборчих і референдних прав громадян. Аналізуються різні підходи до тлумачення сутності міжнародних стандартів прав і свобод громадян, їх поділу за тими чи іншими критеріями. Нами запропоновано власне визначення міжнародних стандартів виборчих і референдних прав громадян, які визначаються як прийняті на міжнародному рівні конвенції, декларації, пакти та інші документи, ратифіковані державами-учасницями, а також міжнародно-правові документи, прийняті міжнародними організаціями (об’єднаннями), в яких містяться норми-принципи або норми-рекомендації в галузі регулювання виборчих і референдних правовідносин, що є загальнообов’язковими для держав-учасниць чи держав-членів організацій (об’єднань) та за порушення яких до держав можуть бути застосовані заходи міжнародного впливу.

У підрозділі 1.4. «Загальна характеристика норм КК України, КК Польщі, КК Словаччини, КК Угорщини та КК Чехії, які встановлюють кримінальну відповідальність за порушення виборчих і референдних прав громадян» проводиться аналіз статей КК Польщі, КК Словаччини, КК Угорщини, КК Чехії та КК України, якими встановлено відповідальність за порушення виборчих і референдних прав громадян. Вибори та референдум є подібними за своєю правовою природою, а тому механізм кримінально-правового захисту цих форм безпосередньої демократії не повинен відрізнятися один від одного. Пропонуються напрямки вирішення цієї проблеми.

Другий розділ «Кримінальна відповідальність за порушення виборчих та референдних прав громадянина за КК України, КК Чехії та КК Словаччини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Особливості відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчих та референдних прав громадян» проаналізовано об’єкт цих злочинів, яким є виборче право громадянина та право голосувати на референдумі. Дисертантом зазначено, що порушувані права є конституційними, адже закріплені у Конституції Словаччини, ст. 21 Хартії основних прав та свобод Чехії та у ст. 38 ч. 1 Конституції України. На підставі цього ми вважаємо, що норми, які передбачають відповідальність за порушення виборчих прав та права на участь у референдумі за КК України, КК Словаччини, КК Чехії, є нічим іншим, як правовою гарантією реалізації конститу­ційних прав громадян цих держав, а від їх ефективного застосування залежить існування належного механізму відповідаль­ності за порушення виборчих та референдних прав громадян. Внаслідок несистемного бачення змін, які вносяться до КК України, вітчизняний законодавець відокремив відповідальність за перешкоджання реалізації громадянином України своїх виборчих прав та права на участь у референдумі.

У межах підрозділу проаналізовано способи перешкоджання реалізації виборчих та референдних прав громадян.

КК України, на відміну від КК Чехії, КК Словаччини, передбачив доволі розгалужену систему кримінально-правових покарань, перед­бачених у санкції ст. 157 КК України, що оцінюється нами позитивно.

У підрозділі 2.2. «Відповідальність за підробку виборчих документів чи документів референдуму та фальсифікацію результатів голосування» автором проаналізовано ч. 2 §177 КК Чехії, якою встановлено кримінальну відповідальність за підробку відомостей у документах щодо кількості членів політичної партії, чи за іншу підробку у документі, призначеному для виборчих цілей, чи у будь-якому іншому документі, що пов’язаний з виборами чи референдумом. Дисертантом сформовано перелік виборчих і референдних документів, які можуть бути предметом цього злочину.

У п. «а» ч. 2 §351 КК Словаччини, ч. 3 §177 КК Чехії встановлено відповідальність за завідомо невірний підрахунок голосів. Аналогічна норма передбачена у ст. 158 КК України, якою встановлено кримінальну відповідальність за фальсифікацію виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікацію підсумків голосування. Ми дійшли висновку, що фальсифікація результатів виборів чи референдуму, або свідомо невірний підрахунок голосів має місце тоді, коли результат дійсних виборів або результат підрахунку голосів на виборах чи референдумі подається у вигляді, що не відповідає фактичному голосуванню громадян, через порушення під час підрахунку голосів чи складення протоколу про результати голосування. При цьому такі порушення, в першу чергу, можуть бути відображені в протоколі підрахунку голосів на виборах чи референдумі.

У підрозділі 2.3. «Відповідальність за порушення таємниці голосування» здійснюється тлумачення ч. 2 §351 КК Словаччини, ч. 3 §177 КК Чехії, диспозицією яких встановлено кримінальну відпові­дальність за порушення таємниці голосування. Нами виокремлюються умови, за яких забезпечується дотримання принципу таємності за виборчим законодавством Чехії та Словаччини, проводиться аналіз цих принципів.

Третій розділ «Особливості кримінальної відповідальності за порушення виборчих та референдних прав громадян за КК України та КК Польщі» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчих і референдних прав громадянина» досліджується об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 249 КК Польщі. Автором зазначено, що, за КК Польщі, перешкоджання вчиняється шляхом застосування насильства, протизаконної погрози або обману при: проведенні зборів, які здійснюються перед голосуванням; реалізації права обирати і бути обраним; голосуванні або підрахунку голосів; складанні протоколів або інших документів, що стосуються виборів або референдуму.

Нами проводиться тлумачення диспозиції §1 ст. 250 «а» КК Польщі, яким встановлюється відповідальність особи за схиляння шляхом надання матеріальної винагороди чи створення особистої вигоди до голосування у визначений спосіб, а в §3 цієї ж статті передбачено спеціальний випадок звільнення особи від кримінальної відповідальності. Зазначена спеціальна підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності не встановлена КК України, а тому автором обґрунтовується необхідність внесення такої норми до чинного КК України.

У підрозділі 3.2. «Відповідальність за фальсифікацію та незаконні дії щодо виборчих документів чи документів референдуму» дисертант аналізує ст. 248 КК Польщі, якою встановлено відповідальність за фальсифікацію виборчих документів та документів референдуму. Виходячи з тлумачення п. 2 ст. 248 КК Польщі, автор доходить висновку, що предметом фальсифікації є список кандидатів і виборців, протоколи або інші документи, пов’язані з виборами або референдумом.

Дисертант вважає, що із внесенням змін до ст. 158 КК України навіть малозначне діяння та підробка другорядного виборчого документа підпадає під кваліфікацію за ч. 2 ст. 158 КК України, а тому законодавець у цьому випадку запровадив дуже жорстку та необґрунтовану кримінально-правову норму. Хоча можливим є застосування ч. 2 ст. 11 КК України, однак у цьому випадку питання про суспільну небезпеку вчиненого злочину вирішується право­застосовним органом.

Автором аналізується диспозиція п. 5 ст. 248 КК Польщі, якою встановлюється відповідальність за одну з двох дій: 1) передача іншій особі перед закінченням голосування невикористаної картки для голосування з метою голосування цією карткою; 2) встановлюється відповідальність того, хто забирає від іншої особи невикористану картку для голосування з метою її використання для голосування. Аналогічний злочин передбачений диспозиціями частин ч. 4, 8 ст. 158 КК України. Проводиться порівняльне дослідження зазначених статей КК України та КК Польщі.

У підрозділі 3.3. «Відповідальність за фальсифікацію результатів голосування на виборах чи референдумі, підробку виборчих документів чи документів референдуму» автором аналізується п. 4 ст. 248 КК Польщі, яким встановлюється від­повідальність за здійснення фальсифікації або допускання можливості фальсифікації при голосуванні і підрахунку голосів.

Звертається увага на те, що у п. 6 ст. 248 КК Польщі встановлено кримінальну відповідальність за фальсифікацію при складанні списків з підписами громадян на підтримку кандидатів на виборах до проведення виборів, або списків для ініціювання проведення референдуму.

Проводячи порівняльно-правовий аналіз, автор відзначив, що обов’язковою умовою наявності злочину, передбаченого ч. 7 ст. 158 КК України, є наслідок у вигляді неможливості визначення волевиявлення виборців чи встановлення результатів референдуму та за відсутності конкретних наслідків, протиправні дії особи повинні кваліфікуватися з застосуванням ст. 15 КК України. Обґрунтовується думка, що кримінальну відповідальність за фальсифікацію результатів голосування необхідно встановити окремою статтею. При цьому у ч. 1 передбачити злочини з формальним складом, а в ч. 2 – з матеріальним, і як наслідок, передбачити всі ті випадки, що містяться у чинній на сьогодні ч. 7 ст. 158 КК України.

У підрозділі 3.4. «Відповідальність за порушення порядку фінансування виборчої кампанії та діяльності ініціативних груп з проведення референдуму в Україні та Польщі» автор зазначає, що розвиток правової держави, запровадження у суспільне життя принципів громадянського суспільства вимагає публічності та гласності діяльності суб’єктів виборчих і референдних правовідносин. Тут аналізуються джерела фінансування політичних партій.

Шляхом проведення порівняльно-правового аналізу дисертант доходить висновку, що вітчизняний законодавець із врахуванням міжнародно-правових стандартів пішов шляхом визначення кола осіб, яким забороняється робити внески на рахунки виборчих фондів кандидатів чи політичних партій (блоків).

Дисертант зазначає, що недоліком вітчизняного кримінального закону є відсутність закріплення відповідальності за порушення порядку фінансування проведення референдуму. Хоча, на думку автора, вказане є цілком доречним і нагальним, а порядок фінансування виборів та референдуму має ряд спільних ознак, які дозволять закріпити юридичні склади злочинів щодо порушення існуючого порядку фінансування в межах однієї статті кримінального кодексу.

Четвертий розділ «Особливості відповідальності за порушення виборчих та референдних прав особи за КК України та КК Угорщини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Кримінальна відповідальність за пере­шкоджання реалізації виборчих та референдних прав» дисертант, узагальнивши кримінальне законодавство зарубіжних країн, доходить висновку, що обов’язковою умовою складу злочину, за диспозицією п. «д» §212 КК Угорщини, є наявність потерпілого. Аналізуються окремі способи перешкоджання за КК Угорщини, серед яких – застосування насильства, погроза, підкуп, обман, які за своїм змістом не відрізняються від аналогічних способів, передбачених у КК України, КК Словаччини, КК Чехії та КК Польщі.

Нами проводиться аналіз кримінального покарання у вигляді позбавлення права брати участь у громадських справах, застосування якого передбачено §53 КК Угорської Республіки, та зроблено висновок про недопустимість доповнення системи покарань за КК України покаранням у вигляді позбавлення виборчого права чи права брати участь у референдумі.

У підрозділі 4.2. «Відповідальність за фальсифікацію виборчих документів чи документів референдуму та фальсифікацію резуль­татів голосування» автор здійснює тлумачення диспозиції п. d §211 КК Угорщини, яким встановлено відповідальність того, хто виконує свій підпис без права на те або подає фальшиві дані; п. g цього ж параграфу, яким встановлено відповідальність того, хто фальсифікує результат виборів та референдуму. На підставі порівняльного дослі­дження автор доходить висновку про надмірну деталізацію наслідків злочину у диспозиції ч. 7 ст. 158 КК України та необхідність вдоскона­лення вказаної частини статті.

Подібно до КК Польщі, у п. «а» §211 КК Угорщини встановлено кримінальну відповідальність особи, яка, порушуючи правила висунення шляхом застосування погрози, насильства, введення в оману або надання матеріальних засобів, отримує підтримку; пункт «в» цього ж параграфу встановлює відповідальність особи, яка в інтересах ініціювання виборів або референдуму отримає підтримку шляхом застосування погрози, насильства, введення в оману або надання матеріальних засобів. Дисертант доходить обґрунтованого висновку про необхідність доповнення КК України кримінальною нормою, якою слід встановити кримінальну відповідальність за підробку виборчих і референдних документів, що складаються до призначення виборів чи референдуму.

У підрозділі 4.3. «Кримінальна відповідальність за порушення таємниці голосування під час проведення виборів і референдуму» автором проаналізовано ч. «f» §211 КК Угорщини, яка передбачає кримінальну відповідальність особи за порушення таємниці голосування.

У підрозділі аналізуються способи порушення таємниці голосування та позитивно оцінено відсутність конкретного переліку таких способів у КК України.

Дисертант вважає, що основною метою порушення таємниці голосування є не вплив на волевиявлення, прагнення змінити його результати, а розкриття справжньої позиції особи про підтримку того чи іншого кандидата, тієї чи іншої політичної партії, ствердна чи негативна відповідь на питання, яке/які виноситься на референдум, невизначеному колу осіб.