Грек Б.М. Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні основи, а також інформаційна та теоретична бази дослідження, характеризується наукова і практична значущість одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ “Загальна характеристика відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством” складається з трьох підрозділів і присвячений питанням дослідження теоретичних аспектів проблем кримінально-правової відповідальності за кримінальні банкрутства, обґрунтуванню необхідності її вдосконалення.

У першому підрозділі “Поняття банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства в законодавстві України й окремих правових системах світу” за результатами опрацювання законодавства України, окремих правових актів іноземних держав, а також наукових літературних джерел, охарактеризовано поняття “банкрутство”, “неплатоспроможність”, “фіктивне банкрутство” та “доведення до банкрутства”. Дисертант підтримує думку тих вчених, які вважають, що терміни “фінансова неспроможність” і “банкрутство”  мають різні правові значення.

Термін “фінансова неспроможність” є більш широким поняттям, ніж “банкрутство”, яке фактично обмежується процедурою конкурсного задоволення претензій кредиторів шляхом ліквідації майна банкрута. Дисертант звертає увагу на те, що терміни “неплатоспроможність”, “фінансова неспроможність” і “банкрутство” у праві різних держав вживаються в різних значеннях. У більшості з них банкрутство є частковою фінансовою неспроможністю, кримінальним її видом. Порівняльний аналіз визначень цих термінів, що містяться у ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, і терміну “фінансова неспроможність” у ст. 209 ГК України та статтях 218, 219 КК дає підстави вважати, що термін “фінансова неспроможність” вживається для характеристики фінансового стану суб’єкта господарювання, як “боржника”, так і “банкрута”. Боржника відрізняє від банкрута те, що для визнання боржника банкрутом потрібне відповідне рішення господарського суду. Саме тому, на думку автора, банкрутство, за своїм змістом, не може бути синонімом фінансової неспроможності. Дисертант дійшов висновку, що загальноприйнятих кримінально-правових і кримінологічних понять “фіктивне банкрутство” та “доведення до банкрутства” не існує. Більше того, у різних правових системах світу ці поняття дуже різняться.

У другому підрозділі “Становлення та розвиток інституту банкрутства в Україні” автором здійснено аналіз історії і практики розвитку інституту банкрутства в Україні, проаналізовано й узагальнено причини виникнення банкрутства.

Розглянувши різні думки, автор виділяє такі фактори, сукупність яких є необхідною і достатньою основою для пояснення існування і вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечують захист суб’єктів господарювання від доведення до банкрутства, а також від фіктивного банкрутства: 1) соціально-економічні, що відображають залежність існування нормальних економічних відносин від дотримання суб’єктами господарської діяльності умов добросовісної діяльності; 2) нормативні, що відображають систему кримінально-правової охорони відносин у сфері господарської діяльності, передбачені Конституцією та законодавством України; 3) кримінологічні, що визначають суспільну небезпеку злочинів, передбачених статтями 218 та 219 КК, їх поширеність, а також можливість і доцільність кримінально-правових заходів боротьби з ними.

Третій підрозділ “Порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за незаконні дії, пов'язані з банкрутством у різних  правових системах світу” присвячено вивченню законодавства про кримінальну відповідальність за такі злочини у Франції, ФРН, США, Великобританії, Російській Федерації.

Автор наводить аргументи на користь використання переваг законодавства у сфері боротьби з кримінальними формами банкрутства країн з ринковою економікою, що допоможе найбільш ефективному впровадженню правових інструментів, які найкраще відповідають сьогоднішньому стану регулювання майнових відносин в Україні, а також допоможе створенню нової концепції подальшої розробки законодавства про фінансову неспроможність. Разом із тим, дисертант наголошує, що слід дуже обережно ставитися до імплементації іноземного права, і застерігає від “механічного запозичення змісту і форм права”.

У розділі 2 “Юридичний аналіз складів злочинів, пов’язаних із банкрутством”  досліджуються об’єкт, суб’єкт, об’єктивна і суб’єктивна сторони злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК України.

У першому підрозділі “Об’єкт та предмет злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України”, здійснено аналіз безпосереднього об’єкта цих злочинів. За висновком дисертанта, безпосереднім об’єктом фіктивного банкрутства і доведення до банкрутства є суспільні відносини, що підпадають під дію кримінального закону. Визначення безпосереднього об’єкта дало можливість зробити висновок і про родовий об’єкт, яким, на думку автора, є суспільні відносини у сфері господарської діяльності як важливої і невід’ємної складової частини економічної системи суспільства.

Автор дійшов висновку, що предмет суспільних відносин і предмет злочину – різні правові явища. На підставі наукових джерел та особистого розуміння питання автором доведено, що ототожнювання предмета злочину з його об’єктом є помилковим.

У другому підрозділі "Об’єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України" доведено, що значення об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК полягає в тому, що у ній значною мірою відображаються соціальна небезпечність діяння, замисел злочинця та втілюється його злочинний план. Автором доведено, що найбільш складною у складі злочинів про банкрутство, є саме об’єктивна сторона. Ця складність обумовлена тією обставиною, що правове регулювання здійснюється правовими нормами, що мають різну галузеву приналежність. Порівняльно-правовий аналіз об’єктивної сторони показав, що злочини, передбачені статтями 218 і 219 КК, за своєю конструкцією відносяться до злочинів із матеріальним складом, що суттєво розходиться з сучасною світовою практикою, яка передбачає відповідальність за банкрутство за формальним складом злочину.

Третій  підрозділ “Суб’єкт злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України” присвячений розгляду суб’єкта злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК, зазначених безпосередньо в диспозиціях цих статей.

Автором доведено, що суб’єкти даних злочинів відносяться до категорії спеціальних суб’єктів, якими у сфері банкрутства є: у фіктивному банкрутстві – громадянин-засновник або власник суб’єкта господарювання, службова особа суб’єкта господарської діяльності, або громадянин-суб’єкт підприємницької діяльності; у доведенні до банкрутства – власник або службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Оскільки практика доводить, що термін "доведення до банкрутства" може бути використаний і до дій кредиторів, які використовують тимчасові фінансові труднощі боржника для порушення в господарському суді справи про банкрутство підприємства, переслідуючи корисливі цілі, дисертант обґрунтовує необхідність законодавчого визначення кредитора як суб’єкта складу злочину, передбаченого статтею 219 КК.

У четвертому підрозділі "Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України"  автор при дослідженні суб’єктивної сторони складу банкрутських злочинів виходив із загальноприйнятих, вироблених кримінально-правовою наукою України та інших країн, положень і дефініцій котрі в основному зводяться до того, що встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.

Аналізуючи зміст суб’єктивної сторони злочину, дисертант зазначає, що його характеризують певні юридичні ознаки, яким є: вина особи у формі умислу або необережності, що є основною та обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину; мотив, тобто спонукання до вчинення злочинної дії; мета злочину – як бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних наслідків, кінцевого результату. Автором доведено, що корисливий мотив завжди присутній у діях, спрямованих на ущемлення майнових інтересів кредиторів, однак винний може діяти не тільки з корисливих, а й з інших мотивів, зокрема, бажання помститися конкретній особі, задовольнити інтереси іншої особи, отримати взаємну послугу, чи з мотивів антисуспільного характеру, що безпосередньо не вбачається з диспозиції ст. 219 КК.

Розділ 3 “Проблеми кримінально-правової відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” визначає основні шляхи вдосконалення правового забезпечення боротьби з фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства.

Перший підрозділ “Загальна характеристика стану правозастосовчої діяльності в Україні в боротьбі з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства” присвячений проблемам правозастосовчої діяльності в Україні в сфері, що розглядається, та містяться пропозиції щодо їх вирішення.

Більшість злочинів, пов`язаних із банкрутством, носять латентний характер і ретельно приховуються суб`єктами господарювання під виглядом цивільних правовідносин. Навіть незначна кількість порушених кримінальних справ, на думку автора, доводить, що ці норми виконують важливу охоронну функцію – заборону вчинення злочинних діянь під загрозою застосування кримінальної санкції. До того ж факт латентності злочинів не є приводом для неуважного ставлення до них. Аналіз кримінальних справ показує, що зловживають інститутом банкрутства як боржники, так і кредитори. Суспільна небезпека цих зловживань полягає не тільки в тому, що вони порушують інтереси конкретних осіб, але й у тому, що підривають основи позики і кредиту. Крім того, автор відзначає, що перелік способів доведення до банкрутства є дуже широким, а такі способи не завжди характеризується корисливою метою. Вивчення кримінальних справ свідчить, що у більшості випадків (до 80%) суб’єктами злочинів, пов`язаних із банкрутством, є службові особи суб’єктів господарювання. Дисертант відзначає складність доведення наявності корисливих мотивів і наміру в осіб, що довели підприємство до банкрутства і користуються його результатами, розглядає питання кваліфікації таких зловживань, відмежовує їх від розкрадань, ухилення від сплати податків, фіктивного підприємництва, використання службового становища, та інших.

У другому підрозділі “Напрями вдосконалення інституту кримінально-правової відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” автор доходить висновку, що кримінально-правова відповідальність за порушення законодавства України про банкрутство – це правовідносини між суб’єктами права, що виникають на підставі їх взаємних обов’язків нести несприятливі наслідки за порушення норм законодавства України.

Автор наголошує, що основною метою реалізації інституту банкрутства не є застосування карального засобу, яким є кримінальна відповідальність. Це – вимушений захід, що слід розцінювати як об’єктивну необхідність, зумовлену наявністю складу злочину. Тому, з метою вдосконалення правового забезпечення боротьби з фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства, дисертантом пропонується ряд заходів для вдосконалення інституту кримінальної відповідальності.