Сарнавський О.М. Кримінально-правова характеристика викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається об’єкт, предмет, мета, завдання та методологічна основа дослідження, висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами та планами, формулюються положення, що містять наукову новизну, висвітлюється теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 “Об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 262 КК”, присвячений дослідженню ознак об’єкта, предмета та об’єктивної сторони злочину. Розділ складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Об’єкт злочину, передбаченого ст. 262 КК”, дається характеристика об’єкта злочину.

Визначаючи родовий та безпосередній об’єкти злочину, передбаченого ст. 262 КК, дисертант виходить з поширеної серед науковців точки зору, що загальним об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом від злочинних посягань.

У підрозділі аналізуються позиції науковців щодо визначення поняття громадської безпеки, серед яких прийнятною вважається та, згідно з якою під громадською безпекою розуміється стан захищеності невизначеного кола осіб від потенційно негативного впливу джерел підвищеної небезпеки.

На підставі дослідження етимології слів “безпека” та “громада”, а також дослідження сутності злочинів проти громадської безпеки, дисертант висловлює своє критичне ставлення до позицій авторів, які роблять спробу ототожнити поняття громадської безпеки та загальної безпеки. Остання, як обґрунтовує дисертант, має розглядатись у більш широкому значенні порівняно з громадською безпекою.

У підрозділі проведено структурний аналіз суспільних відносин на рівні безпосереднього об’єкта розглядуваного злочину, з’ясовано їх елементи, зміст та механізм спричинення шкоди, дається авторське визначення безпосереднього об’єкта злочину.

У підрозділі 1.2. “Предмет злочину, передбаченого ст. 262 КК”, проведено аналіз предметів розглядуваного злочину. Ними, як це випливає із закону, є вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали.

Дисертант обґрунтовує необхідність визнати на законодавчому рівні предметом цього злочину не лише зброю вогнепальну, а й інші її види. Сучасний світ характеризується високотехнологічними системами озброєнь. Відкриття нових джерел енергії і фізичних законів дає можливість створення і виробництва нових видів зброї, які ґрунтуються на нових принципах дії. Прийнятною, як вважає дисертант, є позиція законодавця з цього питання, наприклад, у ст. ст. 201 та 410 КК.

У підрозділі проаналізовано роз’яснення Пленуму Верховного Суду України щодо віднесення гладкоствольної мисливської зброї (обрізів, перероблених з неї) до предметів злочинів, передбачених іншими статтями КК, та вказується на його непослідовність з цього питання.

З огляду на підвищену небезпечність вибухових пристроїв для оточення та з метою дотримання послідовності у позиціях законодавця щодо встановлення кримінальної відповідальності за незаконне поводження з ними пропонується передбачити кримінальну відповідальність і за ч. 3 ст. 262 КК, тобто за вчинення розбою з метою викрадення не тільки вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин та радіоактивних матеріалів, а й вибухових пристроїв. Аналогічна доцільність вбачається і стосовно вимагання вибухових пристроїв, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров’я. З точки зору вимог законодавчої техніки вибухові пристрої повинні бути зазначені і в назві ст. 262 КК.

Підрозділ 1.3. “Об’єктивна сторона злочину, передбаченого
ст. 262 КК”, присвячується аналізу ознак об’єктивної сторони злочину. Вказується, що розглядуваний злочин може бути вчинено лише шляхом активної поведінки – дії. Формами злочинної дії, передбаченими у ст. 262 КК,
є викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння певними способами вказаними у ній предметами та розбій. Дисертант піддає критиці позиції науковців, котрі ці форми злочинної дії ототожнюють із способами вчинення цього злочину. Дисертант визнає наявність способів вчинення розглядуваного злочину як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони цього злочину, однак лише тих, завдяки яким вчиняється заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями або радіоактивними матеріалами, тобто способами шахрайства та зловживання службовим становищем. Крім того, дисертантом визнається у якості способу вчинення розглядуваного злочину і насильство, небезпечне для життя і здоров’я, завдяки якому вчиняється вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів.

У підрозділі обґрунтовується, що підхід законодавця, який застосовано при побудові диспозиції ст. 262 КК у частині зазначення форм злочинного посягання, не є досконалим. Конструкція диспозиції ст. 262 КК є надто казуїстичною, вона є складною для сприйняття та для правозастосування. Дисертант обґрунтовує, що підхід законодавця, який було застосовано при побудові статті 223 “Розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин” КК 1960 р. є більш вдалим.

За результатами теоретичного дослідження ознак форм злочинної дії, які передбачені у ст. 262 КК, та вивчення судової практики по розгляду кримінальних справ цієї категорії, дисертант пропонує застосувати
у ст. 262 КК узагальнюючий термін для певних форм злочинної дії. Таким терміном пропонується визнати “розкрадання”. Дисертантом пропонується власне визначення поняття розкрадання, яке слід зазначити у примітці
до ст. 262 КК.

Розділ 2 “Суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 262 КК”, присвячений дослідженню ознак суб’єктивної сторони та суб’єкта злочину. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого
ст. 262 КК”, розглядається вина як єдина обов’язкова ознака суб’єктивної сторони розглядуваного злочину, що проявляється у формі прямого умислу. Інтелектуальний момент умислу передбачає усвідомлення винною особою об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 262 КК, а вольовий момент полягає в бажанні винної особи вчинити дії, які передбачені цією статтею.

Дисертант обґрунтовує, що мотив та мета розглядуваного злочину не є обов’язковими ознаками його суб’єктивної сторони, однак їх встановлення має важливе значення для оцінки ступеня суспільної небезпечності діяння та особи, що його вчинила. Один і той же мотив при вчиненні розглядуваного злочину може породжувати декілька цілей, у той же час різні мотиви можуть породжувати лише одну мету.

У підрозділі розглядається ряд прикладів із судової практики, вирішуються спірні питання кваліфікації злочинних посягань в залежності від змісту ознак їх суб’єктивної сторони.

У підрозділі 2.2. “Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 262 КК”, дається характеристика ознак суб’єкта злочину. Ним може бути як загальний, так і спеціальний суб’єкт.

Спеціальним суб’єктом злочину вчиняється привласнення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, а також заволодіння цими предметами шляхом зловживання службовим становищем.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення розглядуваного злочину, є диференційованим. Суб’єктом вчинення вимагання, грабежу, розбою, а також крадіжки, передбаченої лише ч. 1 ст. 262 КК,
є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилось 14 років. Суб’єктом вчинення злочинних дій в інших формах, передбачених
у ст. 262 КК, є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилось 16 років.

Дисертант наводить приклади судових помилок, наслідком яких є порушення законності при визначенні суб’єкта злочину, передбаченого ст. 262 КК. У підрозділі обґрунтовується необхідність у внесенні змін до
ч. 2 ст. 22 КК з метою визнання особи з 14 років суб’єктом крадіжки, вчиненої повторно, за попередньою змовою групою осіб та організованою групою, а не лише крадіжки, передбаченої ч. 1 ст. 262 КК.

Розділ 3 “Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 262 КК” складається із двох підрозділів. Він присвячений дослідженню кваліфікуючих (ч. 2 ст. 262 КК) та особливо кваліфікуючих
(ч. 3 ст. 262 КК) ознак злочину.

У підрозділі 3.1. “Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого
ч. 2 ст. 262 КК”, характеризуються кваліфікуючі ознаки злочину. До них належать вчинення злочину повторно та за попередньою змовою групою
осіб.

Дисертант обґрунтовує необхідність у розширенні поняття повторності у ст. 262 КК. З цією метою пропонується доповнити статтю приміткою, у якій зазначити, що повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею, або злочин, передбачений статтею 410 цього Кодексу, предметом якого були зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини.

Повторним вчинення злочину, передбаченого ст. 262 КК, слід визнавати незалежно від того, чи була особа засуджена за раніше вчинений нею цей злочин.

У підрозділі приділяється значна увага питанню законності інкримінування судами кваліфікуючої ознаки – вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. За результатами узагальнення судової практики наводяться типові приклади судових помилок.

У підрозділі 3.2. “Особливо кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262 КК”, характеризуються особливо кваліфікуючі ознаки злочину. До них належать вчинення злочину організованою групою та із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я (лише стосовно вимагання як форми злочинної дії).

У підрозділі дисертантом піддається критиці позиція органів досудового слідства (з наведенням прикладів із практики), які інкримінують особам, що вчинили злочин, передбачений ст. 262 КК, кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину організованою групою – у тих випадках, коли у діях особи має місце ексцес виконавця.

Розділ 4 “Відмежування злочину, передбаченого ст. 262 КК, від суміжних злочинів та кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами” складається із двох підрозділів. У ньому досліджуються питання відмежування розглядуваного злочину від суміжних злочинів, а також питання кваліфікації цього злочину за сукупністю з іншими злочинами.

У підрозділі 4.1. “Відмежування злочину, передбаченого ст. 262 КК, від суміжних злочинів” розглянуті питання відмежування розглядуваного злочину від злочинів проти власності, злочину, передбаченого ст. 410 КК,
а також від однорідних злочинів – злочинів проти громадської безпеки.

Дисертант обґрунтовує, що відшкодування вартості викраденого винною особою під час вчинення злочину, передбаченого ст. 262 КК,
на кваліфікацію не впливає.

У підрозділі обґрунтовується, що протиправне вилучення або обернення особою на свою користь чи користь інших осіб бойових припасів,
які призначені для стрільби із гладкоствольної мисливської зброї, підлягають кваліфікації за ст. 262 КК. Дисертант не погоджується із Пленумом Верховного Суду та тими науковцями, які не відносять до предмету розглядуваного злочину бойові припаси, які призначені для стрільби з гладкоствольної мисливської зброї. В обґрунтування своєї позиції автор приводить порівняння конструкцій диспозицій ст. ст. 262, 263 та ст. 201 КК.
В останній законодавець виключив із переліку предметів злочину ці боєприпаси, а в ст. ст. 262, 263 КК – ні.

У підрозділі 4.2. “Кваліфікація злочину, передбаченого ст. 262 КК,
за сукупністю з іншими злочинами” розглядаються питання кваліфікації розглядуваного злочину за сукупністю з іншими злочинами.

Дисертант поділяє позицію науковців, які вважають, що подальші зберігання та носіння без передбаченого законом дозволу вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, що здійснюється особою, яка вчинила злочин, передбачений ст. 262 КК, не утворюють самостійного складу злочину, передбаченого ст. 263 КК.

За результатами узагальнення судової практики дисертантом приводяться ряд прикладів різного підходу судами при вирішенні вищезазначеного питання кваліфікації за сукупністю злочинів.