Сийплокі М.В. Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності : Сийплоки М.В. Уголовно-правовая характеристика привлечение заведомо невиновного к уголовной ответственности

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв’язок дослідження з науковими планами та програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методологічні засади дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкриваються наукове та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 “Розвиток законодавства про відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності: теоретико-прикладні передумови здійснення дослідження, історико-правовий та порівняльно-правовий аналіз” складається з двох підрозділів і містить історичні та порівняльно-правові аспекти дослідження кримінальної відповідальності за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-прикладні передумови здійснення дослідження та історико-правовий аналіз становлення норм про відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” зроблено огляд літератури за темою і обґрунтовано напрям дослідження. Також дисертантом проаналізовано історичний процес становлення норми про відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності у вітчизняному законі про кримінальну відповідальність, який відбувався в контексті розвитку норм, що передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя.

Перші норми, які можна розглядати як певний зразок тих положень, що встановлюють відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, були сформульовані лише у Вироку про губні справи 1555 р. Проте подальші вітчизняні закони про кримінальну відповідальність середини XVI – середини XX ст.ст., включаючи КК УРСР 1922, 1927 рр., спеціальних норм, які б встановлювали відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, не містили. Аналізована стаття з’являється лише у КК УРСР 1960 р. (ст. 174). У КК 2001 р. відповідна норма, що встановлює відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, зазнала певних змін. Зокрема, із основного складу цього злочину законодавцем було вилучено вказівку на “корисливий мотив” вчинення злочину або “іншу особисту зацікавленість” при притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Редакційних змін зазнав й кваліфікований склад та санкції відповідних норм.

У підрозділі 1.2. “Відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав” проведено порівняльний аналіз ст. 372 КК з аналогічними та схожими нормами кримінального законодавства окремих зарубіжних держав.

Аналіз зарубіжного законодавства дозволив зробити висновок про те, що норми, які регламентують відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, закріплені у КК багатьох держав світу. Водночас підходи законодавців держав світу до врегулювання питань відповідальності за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є різними. Зроблено висновок, що у КК більшості пострадянських республік (окрім Литви) відповідні норми утворюють самостійні основані склади злочинів. Втім спостерігається різний підхід законодавців цих держав до конструювання кваліфікованих складів притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

Наголошено, що заслуговує уваги вітчизняного законодавця досвід республік колишнього СРСР у диференціації кримінальної відповідальності у разі притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності і конструюванні кваліфікованих складів аналізованого злочину. Зокрема, КК Молдови (п. “b” ч. 2 ст. 306) та Латвії (ч. 2 ст. 289) передбачають як кваліфікуючу ознаку вчинення цього злочину з корисливих мотивів. Те саме стосується іншої кваліфікуючої ознаки, передбаченої у КК Білорусі (ч. 3             ст. 393), Вірменії (ч. 2, 3 ст. 336), Молдови (п. “с” ч. 2 ст. 306), Таджикистану  (п. “в” ч. 2 ст. 348), якщо притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності спричинило тяжкі наслідки (відповідальність може диференціюватися залежно від суб’єктивного ставлення винного до тяжких наслідків). Встановлено, що санкції у ст. 372 КК України (поряд з санкціями у КК Молдови та Киргизії), є одними з найбільш суворих  порівняно з іншими санкціями відповідних норм кримінального законодавства країн колишнього СРСР. Водночас найменш суворі санкції за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності передбачено за КК Білорусі, Таджикистану, Азербайджану. В окремих санкціях відповідних норм КК республік колишнього СРСР (Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови, Таджикистану) виділено й додатковий вид покарання – позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. На думку автора, такий додатковий вид покарання слід передбачити й у санкціях ст. 372 КК України.

Встановлено дві основні тенденції розвитку кримінального законодавства інших зарубіжних країн, окрім пострадянських республік, щодо регламентації відповідальності за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Перша тенденція – це передбачення спеціальної норми, що встановлює відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (за КК Австрії, Данії, Німеччини, Польщі, Китаю); друга – це відсутність спеціальної норми, яка б встановлювала відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (за КК Аргентини, Болгарії, Іспанії, Норвегії, Франції, Туреччини, Південної Кореї, Японії). На думку дисертанта, у цьому разі дії винної особи мають підлягати кваліфікації як зловживання владою чи перевищення влади.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” розкрито основні ознаки об’єкта притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Визначаючи об’єкт злочину, який передбачений ст. 372 КК, дисертант виходить з поширеної в юридичній літературі (В.Я. Тацій, М.Й. Коржанський) точки зору, що об’єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною закону про кримінальну відповідальність, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди. Родовим об’єктом притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності визначено суспільні відносини, які забезпечують кримінально-правову охорону правосуддя. Автор пропонує виділити видовий об’єкт злочину, передбачений ст. 372 КК (відносини, що забезпечують реалізацію конституційних принципів діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду), що дозволило би більш чітко виокремити із суспільних відносин, які забезпечують правосуддя, певну групу відносин, котрі мають спільні ознаки за об’єктом. Тому в дослідженні зроблено висновок, що, окрім вказаного злочину, на цей видовий об’єкт посягають також злочини, передбачені ст.ст. 371, 374, 375, 376, 397 КК.

Аналізуючи сформульовані в кримінально-правовій науці позиції щодо сутності основного безпосереднього об’єкта цього злочину, дисертантом запропоновано визначати їх як суспільні відносини, що забезпечують врегульовану Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством діяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури щодо притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності визначено права та інтереси, які передбачені Конституцією України та Кримінально-процесуальним кодексом України, особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом аналізованого злочину (у разі штучного створення доказів обвинувачення або іншій фальсифікації доказів) можуть виступати суспільні відносини, що забезпечують визначений законом порядок діяльності державного апарату в частині підготовки, складання і використання офіційних документів.

У підрозділі 2.2. “Зміст об’єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” розкрито основні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 372 КК, та визначено момент закінчення цього злочину. Дисертант вважає, що аналізований склад злочину за своєю конструкцією є формальним, оскільки суспільно небезпечні наслідки, що можуть настати у разі його вчинення, не включено до диспозиції відповідної норми Особливої частини КК як обов’язкову ознаку складу злочину.

Розкриття змісту об’єктивної сторони аналізованого злочинного діяння дозволило автору зробити висновок про те, що кримінальною відповідальністю є вимушене перетерпіння особою, що вчинила злочин, державного осуду, а також позбавлень особистого, майнового та іншого характеру, які передбачені законом про кримінальну відповідальність і покладаються на винного спеціальним органом держави – судом. Її початковим моментом визначено  день вступу в законну силу обвинувального вироку суду. У дослідженні обґрунтовано, що це положення не відповідає тому, що викладено законодавцем у ч. 1 ст. 372 КК, в якій чітко визначено коло суб’єктів цього злочину – слідчий, прокурор чи інша уповноважена на те законом особа. Звернення до положень кримінально-процесуального законодавства дозволяє дисертанту дійти висновку, що зазначені суб’єкти не вповноважені притягувати особу до кримінальної відповідальності. Своїми процесуальними діями вони лише створюють відповідні умови для притягнення винних до кримінальної відповідальності судом: порушують кримінальну справу, виконують необхідні слідчі дії, пред’являють обвинувачення тощо. Отже, спостерігаємо певну неузгодженість положень кримінального та кримінально-процесуального законів щодо визначення поняття “притягнення до кримінальної відповідальності”. З метою надання більш правильного, адекватного вираження у законі змісту злочинного діяння, яке може вчинити слідчий чи інша уповноважена на те законом особа під час розслідування кримінальної справи, у дослідженні запропоновано зміст ч. 1 ст. 372 КК викласти у такій редакції:       “1. Притягнення як обвинуваченого завідомо невинної особи слідчим чи іншою уповноваженою на те законом особою …”.

Дисертантом обґрунтовано думку про те, що об’єктивна сторона аналізованого злочину має наступні форми притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, а саме винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого: за відсутністю події злочину; за відсутністю складу злочину в її діянні; у більш тяжкому злочині, ніж дійсно, який вона вчинила; за злочин, який вона не вчиняла і за злочин який вона дійсно вчинила; при встановленні факту її невинуватості вже після притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та при виникненні необхідності під час досудового слідства змінити пред’явлене обвинувачення або доповнити його. Автор погоджується із позицією, яка висловлена окремими вченими (В.О. Тепловим, А.О. Чекальною, С.В. Мілюковим) і вказує, що цей злочин необхідно вважати закінченим вже з моменту винесення постанови про притягнення завідомо невинного як обвинуваченого. Про це свідчать і дані анкетування працівників правоохоронних органів (51,2 % осіб з усіх опитаних підтримали вказане положення). Зумовлено це тим, що вже протягом двох днів, коли обвинувачення ще фактично не пред’явлено, відповідний слідчий, котрий виніс постанову про притягнення завідомо невинного як обвинуваченого, може застосувати до потерпілого запобіжні заходи та суттєво обмежити його права, чим завдаватиме йому значної моральної шкоди.

Кваліфікуючими ознаками, пов’язаними з об’єктивною стороною вказаного злочину, визначено такі: притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією. За результатами проведених емпіричних досліджень матеріалів кримінальних справ (загалом 20 кримінальних справ було порушено за ст. 372 КК): у 14 кримінальних справах (70,0 %) вказано кваліфікуючі ознаки, визначені одночасно слідчими прокуратури у відповідних формулах кваліфікації.

Посилення відповідальності за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину зумовлене тим, що визнання потерпілого винним у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину тягне для нього більш сувору реакцію з боку держави як у частині видів і строків покарання, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, встановлення строків давності, так і щодо виду виправної установи, умов відбування покарання, вирішення питання про переведення із одного виду виправної установи в інший тощо.

Дисертант вважає, що фальсифікація доказів у кримінальній справі в контексті ч. 2 ст. 372 КК може полягати у таких діяннях винного:                             1) підробленні або використанні підроблених документів, що є доказами в кримінальній справі; 2) підміні, вилученні або знищенні речових доказів та документів; 3) умисному неправильному тлумаченні або викривленні фактів, подій, встановлених та закріплених у процесуальних документах; 4) штучному створенні речових доказів та документів; 5) невідображенні у справі фактів та обставин, що спростовують обвинувачення; 6) відмові у виклику осіб як свідків і як потерпілих для допиту, або як експертів для дачі висновків; 7) підкладанні предметів або документів з метою їх подальшого вилучення і оформлення, як доказів тощо.

У вітчизняному законі про кримінальну відповідальність наслідки, які настали для потерпілого у разі необґрунтованого притягнення його до кримінальної відповідальності, перебувають поза межами складу аналізованого злочину, що є не обґрунтованим. У зв’язку з цим, автором запропоновано доповнити ч. 3 ст. 372 КК, а її зміст викласти у такій редакції: “Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки”. Про необхідність регламентації в ст. 372 КК наслідків, які настали для потерпілого у разі необґрунтованого притягнення його до кримінальної відповідальності, свідчать і дані анкетування працівників правоохоронних органів (зокрема 66,7 % осіб з усіх опитаних підтримали це положення).

Тяжкі наслідки, що можуть настати внаслідок притягнення як обвинуваченого завідомо невинного, в дослідженні поділяються на матеріальні і нематеріальні. До матеріальних тяжких наслідків віднесено: шкоду, що має особистий (фізичний) характер (самогубство потерпілого, його інвалідність, психічне захворювання, переривання вагітності тощо), позитивну шкоду чи упущену вигоду в особливо великих розмірах. До нематеріальних тяжких наслідків віднесено: порушення основних конституційних прав значної кількості громадян, тривале утримання під вартою особи тощо.

У підрозділі 2.3. “Суб’єкт притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” розкрито основні ознаки суб’єкта складу злочину, передбаченого ст. 372 КК.

Дисертантом обґрунтовано думку про те, що суб’єкт злочину, передбаченого ст. 372 КК, – спеціальний. У дослідженні спеціальним суб’єктом злочину визначено слідчого (слідчого прокуратури, слідчого органів внутрішніх справ, слідчого органів безпеки, слідчого податкової міліції) та начальника слідчого відділу, який може виступати в якості співвиконавця.            Про це свідчать й результати проведених емпіричних досліджень матеріалів кримінальних справ та категорій осіб (загалом 20 кримінальних справ було порушено проти 14 осіб) підозрюваних (обвинувачених чи засуджених) за вчинення злочину, передбаченого ст. 372 КК: 11 осіб (78,6 %) працювали на посаді слідчого, 2 особи (14,3 %) – старшого слідчого, 1 особа (7,1 %) – начальника слідчого відділу (з вказаних осіб – 2 особи (14,3 %) працювали у податковій міліції, 12 осіб (85,7 %) – в органах внутрішніх справ).

Зроблено аргументований висновок, що до прийняття відповідних законів (за умови незмінності ст. 121 Конституції України) прокурор може бути суб’єктом притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, перебуваючи у процесуальному статусі саме слідчого. Зважаючи на ці обставини, на думку дисертанта, в диспозиції ч. 1 ст. 372 КК слід вилучити вказівку на прокурора  як окремого суб’єкта вказаного складу злочину.             Автор погоджується з думкою окремих науковців (С.А. Альпертом, Є.Г. Коваленком, Л.М. Лобойко, В.В. Назаровим), які вважають, що дізнавач не може бути виконавцем цього злочину. Про це свідчать і дані анкетування працівників правоохоронних органів: лише 5 осіб (1,3 %) визнали суб’єктом злочину, передбаченого ст. 372 КК, дізнавача. Приватні особи, які сприяють вчиненню аналізованого злочину зазначеними службовими особами і не мають ознак спеціального суб’єкта, можуть виступати як організатори, підбурювачі, пособники у злочині, який вчиняє виконавець – спеціальний суб’єкт. При цьому дії таких співучасників підлягають кваліфікації за статтею, яка передбачає відповідальність виконавця злочину (наприклад, формула кваліфікації дій підбурювача до притягнення завідомо невинного як обвинуваченого матиме такий вигляд: ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 372 КК).

У підрозділі 2.4. “Характеристика суб’єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” зазначено, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК, характеризується лише прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він притягує завідомо невинного до кримінальної відповідальності, завідомо знає про неправомірність своїх дій і бажає притягнути завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Непрямий умисел при вчиненні цього злочину виключається. Дисертант стверджує, що “завідомість” як елемент суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 372 КК, характеризує високий ступінь усвідомлення винним обставин справи і зокрема того, що до кримінальної відповідальності притягується невинна особа. Якщо особа не усвідомлює злочинності своїх дій, не усвідомлює, що притягує до відповідальності невинного (наприклад, внаслідок необ’єктивної оцінки зібраних за справою доказів), то відповідальність за ст. 372 КК виключається, а діяння є дисциплінарним проступком або містить ознаки (за інших необхідних умов) злочину, передбаченого ст. 367 КК.

У дослідженні обґрунтована авторська позиція, що притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, яке спричинило тяжкі наслідки (такі наслідки пропонуються передбачити кваліфікуючою ознакою злочину в       ч. 3 ст. 372 КК), слід відносити до злочинів із матеріальним складом.                 Зміст суб’єктивної сторони цього злочину характеризується прямим умислом особи щодо притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності і необережним ставленням до можливих наслідків такого діяння – заподіяння тяжких наслідків (злочин зі складною формою вини). Спричинення тяжких наслідків повністю буде охоплюватися ч. 3 ст. 372 КК і додаткової кваліфікації за ст. ст. 119, 128 КК тощо, не потребуватиме. Водночас у випадку, коли особа умисно ставиться як до діяння, так і до усіх його наслідків (заподіяння смерті, тілесних ушкоджень, завдання майнової шкоди тощо), матиме місце сукупність злочинів: ч. 3 ст. 372 і відповідна ст. 115 (121, 194) КК тощо.

Мотиви й мета вчинення цього злочину, на думку дисертанта, не мають значення для кваліфікації, оскільки не передбачені законом як обов’язкові ознаки складу злочину. Мотиви вчинення аналізованого злочину можуть бути різними: корисливість (бажання отримати матеріальну вигоду або позбавитися від матеріальних витрат), помста, ревнощі, кар’єризм тощо. З урахуванням того, що притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності з корисливих мотивів (наприклад, внаслідок одержання хабара) значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину, автором запропоновано виділити вчинення таких дій в особливо кваліфікований склад цього злочину – ч. 3 ст. 372 КК. Таку пропозицію підтримують й працівники правоохоронних органів. Так, за даними анкетування (71,5 % осіб з усіх опитаних підтримали це положення).

Розділ 3 “Особливості кваліфікації притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Відмежування притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності від суміжних складів злочинів” визначені суміжні до притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності злочини, а також запропоновано перелік ознак, які дозволять відмежувати вказані діяння.

Суміжними злочинами щодо притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності визначені діяння, передбачені ст.ст. 364, 365,  366 КК. Умисне непритягнення винної особи до кримінальної відповідальності, незаконне закриття справи або незаконна відмова у її порушенні, зумовлюють відповідальність саме за ст. 364 КК.

У підрозділі 3.2. “Кваліфікація притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності за сукупністю злочинів” зазначено, що притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може бути поєднане із вчиненням інших злочинів.

Усі злочини, які можуть бути вчинені при цьому, дисертант умовно поділяє на два види. Перший стосується злочинів саме проти правосуддя. Загальним для всіх цих злочинів визначено те, що вони мають однаковий родовий об’єкт – суспільні відносини, які забезпечують кримінально-правову охорону правосуддя. Другий вид стосується інших злочинів, які безпосередньо не посягають на вказаний об’єкт. Відмінність між цими злочинами, головним чином, полягає у різному родовому об’єкті. Можливі, зокрема, такі варіанти сукупності злочинів. У разі притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, що поєднане, зокрема, із незаконним затриманням, приводом або арештом; примушуванням давати показання; порушенням права на захист – такі дії утворюють сукупність злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 372 та ст.ст. 371, 374, 375 КК. У разі притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, що поєднане із співучастю у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину, дії уповноваженої службової особи підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 372 та відповідною частиною ст. 27 та ч. 1 (2) ст. 383 КК. У разі притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, що поєднане з іншим зловживанням владою або службовим становищем, дії службової особи підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 372 та ч. 3 ст. 364 КК.

Дослідження притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності в історичному, порівняльно-правовому аспектах та встановлення критеріїв відмежування таких протиправних дій від суміжних складів злочинів дозволило автору визначити межі потенційної кримінальної відповідальності, тобто запропонувати нову науково обґрунтовану модель санкцій норм, які передбачено в ст. 372 КК.