Чистякова А.С. Кримінально-правові аспекти відповідальності за примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК України)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв’язок дослідження з науковддими планами та програмами, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У розділі 1 „Об’єктивні ознаки примушування до антиконкурентних узгоджених дій”, що складається з двох підрозділів розкривається зміст об’єктивних ознак складів злочину, передбаченого ст. 228 КК України.

У підрозділі 1.1. „Об’єкт примушування до антиконкурентних узгоджених дій” аналізується зміст (юридичний та економічний) конкуренції як об’єкта правової та кримінально-правової охорони, розглядаються види та зміст конкурентних правопорушень, визначається місце антиконкурентних узгоджених дій в системі конкурентних правопорушень, аналізуються види антиконкурентних узгоджених дій та механізм їх вчинення.

З урахуванням змісту конкурентних правопорушень, дисертант робить висновок, що видовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 228 КК слід вважати свободу здійснення господарської діяльності, яка ґрунтується на дотриманні суб’єктами господарювання порядку (правил) добросовісної економічної конкуренції, визначеного правовими нормами. Таке визначення видового об’єкта дозволяє злочини, склади яких передбачені ст. ст. 203¹, 206, 228, 229, 231, 232, 232¹ розділу VII Особливої частини КК, віднести до однієї групи злочинів – проти економічної та добросовісної конкуренції. Обґрунтовується, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є свобода здійснення господарської діяльності, пов’язана з дотриманням суб’єктами господарювання передбачених нормативно-правовими нормами правил економічної добросовісної конкуренції. При цьому, залежно від виду посягання, додатковим об’єктом злочину може бути здоров’я людини, право власності фізичних осіб або суб’єктів господарювання, права споживачів продукції, що виробляється та реалізується з порушенням засад (правил) економічної конкуренції (тобто має місце множинність, полісемічність об’єкту злочину). Відсутність конкретизації антиконкурентних узгоджених дій, примушування до яких вважається злочином, створює певні труднощі при тлумаченні кримінально-правової норми, оскільки: а) відсутній вичерпний перелік антиконкурентних узгоджених дій в Законі „Про захист економічної конкуренції”; б) деякі види антиконкурентних узгоджених дій, за певних обставин, можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом України або Кабінетом Міністрів України; в) „усунення”, „спотворення”, „обмеження” конкуренції є видами юридичних презумпцій, тобто є встановленими законом припущеннями про існування певного факту, реальність якого вважається істиною і не потребує доказів; г) об’єктивні ознаки „усунення”, „спотворення”, „недопущення” конкуренції залежать від ринку, на якому відбувається конкурентне правопорушення.

У підрозділі 1.2. «Об’єктивна сторона примушування до антиконкурентних узгоджених дій» дисертантом здійснено детальний аналіз: 1) змісту терміну «примушування» та особливостей його вживання у кримінальному законі; 2) характеру та змісту поведінки (правомірна, неправомірна), до якої примушують потерпілого; 3) способів конкретизації у диспозиціях кримінально-правових норм терміну «примушування». Законодавець необґрунтовано (з огляду на положення статей 189, 206 КК) обмежує у ст. 228 КК способи примушування до антиконкурентних узгоджених дій, створивши ситуацію, коли примушування шляхом шантажу чи іншим суспільно небезпечним способом, відповідно до чинної редакції             ст. 228, злочину не утворює, хоча при цьому може бути заподіяно, за певних обставин, істотну шкоду інтересам потерпілих осіб.

У диспозиції ст. 228 КК вказані чотири альтернативні способи примушування: а) застосування насильства; б) заподіяння матеріальної шкоди; в) погроза застосування насильства; г) погроза заподіяння матеріальної шкоди. Обґрунтовується, що при вчиненні даного злочину може мати місце як часткове, так і повне поєднання зазначених способів. Автором визначаються особливості поєднання способів примушування до антиконкурентних узгоджених дій: перехід від „доведення погрози до відома потерпілого” до її „реалізації”, від менш інтенсивних (щодо впливу на свідомість та волю потерпілої особи) – всі види погроз – до більш інтенсивних способів примушування – реалізація погроз.

Робиться висновок, що насильство у складах злочину, передбаченого        ст. 228 КК, є, перш за все, характеристикою діяння, тому злочин, вчинений цим способом, буде вважатись закінченим з моменту фактичного застосування насильства і в цьому випадку кваліфікація не буде залежати від настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків. При кваліфікації примушування до антиконкурентних узгоджених дій слід враховувати, що чинна редакція ст. 228 КК передбачає наявність двох альтернативних насильницьких способів примушування: насильства фізичного та психічного. Під першим із них (фізичним насильством) слід розуміти: 1) насильство, яке безпосередньо пов’язане із заподіянням фізичного болю потерпілому і може виражатися у нанесенні ударів, побоїв, мордуванні, катуванні, вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, незаконному позбавленні волі, заподіянні легких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень;                             2) насильство, яке безпосередньо не пов’язане із заподіянням фізичного болю потерпілому (впливом на тіло потерпілого) і може виражатися у триманні потерпілого в закритому приміщенні проти та всупереч його волі. При цьому, заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, смерть потерпілого не охоплюється ознакою „застосування насильства”, передбаченою в диспозиції ч. 1 ст. 228 КК, і повинні діставати самостійну кваліфікацію. Під другим із них (психічним насильством) слід розуміти всі види погроз, незалежно від її (погрози) виду, а також інший психологічний вплив, який здійснюється на потерпілого і, який, перш за все, характеризується тим, що потерпілий під примусом змушений вчиняти певні дії всупереч чи поза своєю волею.

При вчиненні злочину шляхом заподіяння матеріальної шкоди він є закінченим з моменту заподіяння потерпілому матеріальних збитків. Кримінальним законом не враховано, що матеріальна шкода може бути завдана при вчиненні самих антиконкуретних узгоджених дій: 1) суб’єктам господарювання, які не беруть участь у антиконкурентних узгоджених діях;        2) споживачам; 3) державі. Вид, розмір та зміст матеріальної шкоди залежить від: 1) ознак ринку, на якому відбувається правопорушення; 2) виду антиконкурентних узгоджених дій; 3) суб’єктного складу правопорушення. 

Як примушування до антиконкурентних узгоджених дій, так і самі по собі антиконкурентні узгоджені дії можуть бути вчинені виключно у певній ситуації – поєднання часу, місця та обстановки, якою є конкурентний ринок з його територіальними, часовими та товарними межами.

Розділ 2 „Суб’єктивні ознаки примушування до антиконкурентних узгоджених дій” складається з двох підрозділів, присвячених аналізу змісту ознак суб’єкта та суб’єктивної сторони складів злочину, передбаченого                 ст. 228 КК України.

У підрозділі 2.1. “Суб’єкт примушування до антиконкурентних узгоджених дій” з урахуванням логіко-граматичного та системного аналізу суб’єктного складу господарського правопорушення, яким є антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання робиться висновок, що примушування до антиконкурентних узгоджених дій може вчинюватись: 1) особою, яка є учасником ринку та учасником антиконкурентних узгоджених дій. Такими особами можуть бути: а) керівники, власники, засновники та учасники юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми та форми власності; б) фізичні особи – підприємці; в) особи, які здійснюють контроль за іншими юридичними чи фізичними особам; г) особи, що здійснюють управління господарськими об’єднаннями; д) службові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. При цьому під „контролем” слід розуміти вирішальний вплив однієї чи декількох пов’язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб’єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб’єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління  суб’єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів наглядової ради, правління, інших наглядових чи  виконавчих органів суб’єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов’язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта господарювання. Ознаки вказаних осіб залежать від виду антиконкурентних узгоджених дій та організаційно-правової форми суб’єкта господарювання; 2) будь-якою іншою фізичною особою, яка досягла 16-річного віку і яка не є учасником конкурентного ринку або антиконкурентних узгоджених дій, зокрема, особою, яка виконує замовлення вчинити дії по примушуванню суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій.

У підрозділі 2.2. „Суб’єктивна сторона примушування до антиконкурентних узгоджених дій” обґрунтовується, що примушування до антиконкурентних узгоджених дій вчинюється з прямим умислом, оскільки при примушуванні має місце однакове психічне ставлення до діяння, яким є примушування, зазначеними у диспозиції ст. 228 КК способами, до вчинення антиконкурентних узгоджених дій, та до наслідків, вид і характер яких обумовлюється способами примушування, а також до ймовірних наслідків від вчинення антиконкурентних узгоджених дій.

Примушування до вчинення антиконкурентних узгоджених дій характеризується наявністю корисливого мотиву у його широкому розумінні, під яким слід розуміти прагнення винної особи отримати яку-небудь вигоду (матеріальну чи нематеріальну) від своїх дій, та наявністю не лише мети вчинення конкретних дій – спонукати потерпілого вчинити антиконкурентні узгоджені дії, а й проміжної та кінцевої мети. Мета вчинення конкретних дій полягає у прагненні винної особи, зазначеними в диспозиції ст. 228 КК способами, „вплинути” на потерпілого. Проміжною метою вчинення цього злочину слід визнати вчинення потерпілим антиконкурентних узгоджених дій, а кінцевими цілями вчинення цього злочину є отримання ринкової влади, отримання доходу у великому розмірі, отримання інших переваг на ринку. На кваліфікацію дій винного не впливає фактичне досягнення кінцевих цілей, але, їх наявність має враховуватись при призначенні покарання, оскільки вона впливає на ступінь суспільної небезпечності вчинюваного діяння.

У розділі 3 „Проблеми кваліфікації примушування до антиконкурентних узгоджених дій та його відмежування від суміжних злочинів та інших правопорушень”, який складається  з трьох підрозділів, дисертант розглядає питання відмежування примушування до антиконкурентних узгоджених дій від суміжних злочинів та інших правопорушень а також визначає особливості кваліфікації примушування до антиконкурентних узгоджених дій, вчиненого організованою групою.   

У підрозділі 3.1. „Відмежування примушування до антиконкурентних узгоджених дій від суміжних злочинів” обґрунтовується, що при відмежуванні примушування до антиконкурентних узгоджених дій від суміжних злочинів необхідно враховувати зміст (суб’єктивні та об’єктивні ознаки) кожного з видів антиконкурентних узгоджених дій, до яких примушують потерпілого.

При примушуванні до окремих видів антиконкурентних узгоджених дій, за умови співпадіння способів протиправного впливу на потерпілого та інших обставин, може мати місце ідеальна сукупність злочинів, передбачених                ст. ст. 206 та 228 чи 355 і 228 КК. При відмежуванні примушування до антиконкурентних узгоджених дій та вимагання (ст. 189 КК) слід враховувати положення до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».

У випадку, коли службова особа, примушуючи потерпілого до антиконкурентних узгоджених дій, зловживає владою або службовим становищем чи перевищує владу або службові повноваження, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за відповідними частинами ст. ст. 228 та 364 чи ст. ст. 228 та 365 КК.

В окремих випадках заподіяння матеріальної шкоди при примушуванні до антиконкурентних узгоджених дій може виражатись в умисному знищенні або пошкодженні майна чи умисному пошкодженні об’єктів електроенергетики, відповідальність за які передбачена ст. 194 та ст. 194¹ КК. Кваліфікація дій винного у таких випадках має здійснюватись за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 194, 194¹ та ст. 228 КК з урахуванням співвідношення санкцій зазначених норм.

У підрозділі 3.2. „Відмежування примушування до антиконкурентних узгоджених дій від інших правопорушень” розглядаються питання змішаної протиправності конкурентних правопорушень. Дисертантом проаналізовані: 1) види юридичної відповідальності за вчинення конкурентних правопорушень; 2) кримінальні кодекси 32 зарубіжних країн [ЄС, СНД та ін.] на предмет наявності в них норм, що передбачають кримінальну відповідальність за конкурентні правопорушення, зокрема за вчинення та за примушування до вчинення антиконкурентних узгоджених дій. Автором розглядаються питання доцільності та обґрунтованості запозичення окремих приписів в КК з врахуванням специфіки національного законодавства.

У підрозділі 3.3. „Особливості кваліфікації примушування до антиконкурентних узгоджених дій, вчиненого організованою групою”, з’ясовується зміст узгоджених дій, до яких примушують потерпілого, та аналізуються особливості умисної спільної участі декількох суб’єктів злочину у примушуванні до антиконкурентних узгоджених дій. Робиться висновок, що узгодженість, до якої примушують потерпілого, має суб’єктивні та об’єктивні ознаки, які характерні для співучасті у власному розумінні, що враховується при формулюванні пропозицій. Законодавець не обґрунтовано, зважаючи на ймовірність вчинення примушування до антиконкурентних узгоджених дій групою осіб за попередньою змовою, криміналізує лише їх вчинення організованою групою. У зв’язку з цим пропонується врахувати в диспозиціях ст. 228 КК, що примушування до антиконкурентних узгоджених дій може бути вчинено як за попередньою змовою групою осіб так і організованою групою.