Мезенцева І.Є. Кримінально-правові і кримінологічні аспекти легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; визначаються його об’єкт і предмет, цілі й завдання, наукова новизна роботи; формулюються основні положення, які виносяться на захист; розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів дослідження; наводяться дані про їх апробацію.

Перший розділ “Історико-правовий огляд проблеми легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом” складається з двох підрозділів та присвячений аналізу розвитку законодавства про відповідальність за відмивання “брудних” коштів на міжнародному та національних рівнях; дослідженню змісту і значення основних міжнародних документів у цій галузі та їхнього впливу на становлення українського законодавства; аналізу визначення поняття легалізації злочинних доходів; розглядається сучасний стан проблеми легалізації злочинного капіталу в Україні.

У підрозділі 1.1. “Порівняльно-правовий аналіз розвитку закордонного законодавства в галузі боротьби з легалізацією злочинних доходів” аналізуються особливості законодавчих підходів до здійснення правового регулювання кримінальної відповідальності за відмивання “брудних” коштів у Австрії, Швейцарії, Італії та США. Автором розглянуто і проаналізовано міжнародні та національні правові акти окремих держав, що стосуються проблеми легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом. Аналізуються положення міжнародно-правових актів, в яких сформульовані основні принципи і визначені підстави притягнення до відповідальності за діяння, пов’язане з легалізацією злочинно здобутих доходів.

Особливу увагу в роботі приділено трактуванню поняття “легалізація” як міжнародного кримінального злочину, термінологічному оформленню зазначеного поняття.

Аналізуючи різні варіанти концептуального тлумачення питання про зміст понять “легалізація”, “відмивання” грошей, автор робить висновок, що можливим є використання понять “легалізація” грошей та “відмивання” грошей як таких, що окреслюють одне і те ж соціальне явище.

У роботі проаналізовано зміст Конвенції ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” (Відень, 1988 р.), Конвенції Ради Європи “Про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності” (Страсбург, 1990 р.), Директиви Ради Європейського Співтоваристві № 911/308 ЄЕС від 10 червня 1991 р. “Про протидію використанню фінансової системи для відмивання грошей” та інших міжнародно-правових актів, які регламентують відповідальність за відмивання “брудних” грошей.

Підрозділ 1.2. “Сучасний стан проблеми легалізації злочинного капіталу в Україні” присвячено особливостям кримінальної відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, за чинним законодавством України, основні напрямки удосконалення кримінально-правової політики України в досліджуваній галузі.

Автор доходить висновку, що реформування економіки України без створення адекватного механізму контролю і захисту від протиправних посягань створило сприятливі умови для зростання економічної злочинності.

У другому розділі “Підстави встановлення кримінальної відповідальності за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом”, який складається з трьох підрозділів, розкриваються причини і передумови виникнення проблеми легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом; форми “відмивання” грошей та принципи криміналізації зазначеного злочину.

У підрозділі 2.1. "Причини і передумови виникнення проблеми легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" автор доходить висновку, що розглянуті злочинні прояви мають місце в усьому світі, незалежно від моделей економічного розвитку і досконалості (чи недосконалості) законодавчої бази конкретних країн.

Проблема боротьби з легалізацією злочинно здобутих майнових цінностей є невід'ємною частиною комплексу питань, що стосуються протистояння міжнародній організованій злочинності.

Специфічні особливості української економіки і суспільства перехідного періоду, безумовно, вплинули на передумови і форми розвитку цього кримінального явища в нашій країні. Однак ці особливості не можуть змінити суті, правового змісту злочинних діянь. Тому, у будь-якому випадку, українському законодавцю і правозастосовувачам, вітчизняній правничій науці і громадськості доцільно в прийнятній формі враховувати міжнародні підходи в галузі боротьби з легалізацією злочинно отриманих коштів і майна. Правовий і практичний досвід зарубіжних країн може бути корисним у ході створення і розвитку основ законодавства України в сфері економічного і кримінального права.

Дисертант стверджує, що Україна, визнаючи пріоритет за нормами міжнародного права, у цілому привела законодавчу базу у відповідність до його вимог. Порівнюючи антилегалізаційне законодавство, автор встановлює відповідність ст.209 КК України міжнародно-правовим нормам, спрямованим на протидію відмиванню злочинних доходів.

У підрозділі 2.2. "Форми “відмивання” грошей” розкрито та проаналізовано сам процес легалізації грошей, а також специфіку цих способів. Найбільш розповсюдженою є трьохфазова модель, прийнята, зокрема, GAFI. У цій моделі процес “відмивання” грошей підрозділяється на три фази:

1.    У першій фазі (Placement) відбувається введення “брудної” готівки в легальний господарський обіг.

2.     У другій фазі (Layering) у результаті безлічі операцій гроші відокремлюються від джерела їхнього походження, втрачають “сліди”.

3.    У третій фазі (Integration) гроші знаходять нове — “легальне” — джерело походження й інвестуються в легальну економіку.

Кожній з цих фаз притаманно свій набір форм відмивання грошей, які і розглядає дисертант поряд з іншими моделями легалізаторської діяльності.

У підрозділі 2.3. “Принципи криміналізації “відмивання” грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом”  дисертант стверджує, що установлення злочинності діяння в кримінальному праві нерозривно пов'язано з установленням його караності. Однак, за допомогою одного лише формулювання в санкції Особливої частини КК суворого покарання за діяння, вчинені з приводу легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, не завжди вдається досягти мети покарання.

Автор наголошує на тому, що будь-які зміни до кримінального закону не повинні вноситися без наукового обґрунтування пропонованих новел та системного аналізу основ криміналізації суспільно небезпечного діяння. Метод спроб і помилок, який найчастіше застосовується при зміні КК сьогодні, спричиняє вкрай негативні наслідки для практики боротьби зі злочинністю. Отже, підставою криміналізації “відмивання” грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, є стійка тенденція до зростання в Україні числа злочинів, вчинених у сфері економіки.

Зроблений автором системний аналіз уможливив висновок про наявність необхідних і достатніх підстав для криміналізації такого явища, як легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, і відповідності її виробленим наукою кримінального права принципам криміналізації (декриміналізації) суспільно небезпечних діянь.

Третій розділ “Кримінально-правова характеристика легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом” складається з чотирьох підрозділів, розкривається зміст об'єкта і предмета, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони легалізації злочинних доходів; розглядаються кваліфіковані склади легалізації; пропонується низку рекомендацій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування з метою ефективної протидії використанню майна, отриманого злочинним шляхом.

У підрозділі 3.1. "Об'єктивні ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" досліджено родовий, безпосередній основний і додатковий об'єкти, предмет злочину; подано аналіз форми діяння як ознаки об'єктивної сторони легалізації злочинних доходів.

Визначаючи об'єкт легалізації злочинних доходів, дисертант виходить з усталеного в юридичній літературі положення про те, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом від злочинних посягань суспільні відносини, які являють собою певну цілісну систему взаємопов'язаних носіїв (суб'єктів) відносин, предметів, з приводу яких склалися відносини, і суспільно значущої діяльності (соціального зв'язку) як змісту цих відносин.

Автор доходить висновку про те, що досліджуване діяння, незалежно від форми, способів і обставин його здійснення, є, як мінімум, двохоб’єктним. Об'єкти посягання можуть бути при цьому визначені як установлений законодавством порядок вчинення заснованої на законі підприємницької й іншої господарської діяльності, з одного боку, й інтереси правосуддя – з іншого. Ці два безпосередніх об'єкти в рамках розглянутого злочинного діяння взаємозалежні, але не супідрядні. Кожний з них має самостійний кримінально-правовий зміст, обумовлений приналежністю до відповідного видового об'єкта (об'єкти господарських злочинів і злочинів проти правосуддя). Особливості правового статусу предмета легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (зброя, наркотики, отрути, тощо), можуть викликати приєднання до складу конкретного злочину ще деяких додаткових об'єктів, таких як: громадська безпека, здоров'я населення і суспільна моральність. Наявність зазначених додаткових об'єктів у складі злочинної легалізації можлива далеко не у всіх випадках. Ці елементи мають місце в тих випадках, коли легалізуються майнові предмети, що є джерелами підвищеної небезпеки.

Говорячи про структурну приналежність даного діяння до економічних злочинів, не можна забувати про те, що в силу перерахованих вище особливостей об'єкта легалізації чисто механічне віднесення її до якої-небудь однієї, об'єднаної загальним видовим об'єктом, групи злочинів з наукового погляду не тільки не безперечно, але і дуже сумнівно. Більш того, подібна спроба уніфікації (згідно зі ст.209 КК), зведення безпосереднього об'єкта легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, до загального і єдиного родового чи видового знаменника, таїть у собі подальші помилки в оцінці правової природи цього діяння. У теоретичному сенсі легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, може бути інтегрована у вигляді структурного елемента як у систему злочинів проти правосуддя, так і в систему економічних (господарських) злочинів. Однак це можливо тільки в наукових дослідженнях, зміст же закону повинен бути більш однозначним і визначеним.

Це діяння завдає шкоди суспільним відносинам, які забезпечують легальну економічну діяльність, і полягає в:

-       порушенні принципу рівноправності суб'єктів економічної діяльності, підриві основ чесного підприємництва, заснованого на законі;

-       порушенні функції грошей як засобу підтримки балансу між мірою праці і мірою споживання;

-       перешкоджанні здійсненню орієнтованої на пріоритетні соціальні напрямки економічної політики;

-       створенні неконтрольованих грошових та інших майнових фондів, що потенційно можуть бути використані на шкоду суспільству;

-       стимулюванні нелегальної (“тіньової”) економіки і заохочення невиправданого майнового розшарування населення.

Аналіз назви і диспозиції ст.209 КК свідчить про те, що до змісту безпосереднього об'єкта легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, належать суспільні відносини, які забезпечують легальний (тобто відповідний фінансовому, банківському, господарському та іншому законодавству України) обіг майна і такий його різновид, як грошовий обіг.

Предмет розглянутого злочину визначений законодавцем у ст.209 КК України як “грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом”.

Дисертант, керуючись цивільно-правовою характеристикою поняття “речі”, вважає, що до предмета злочину ст.209 КК варто віднести кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі (у всіх грошових одиницях (валютах, що існують у світі)), цінні папери усіх видів, речові, майнові права матеріального характеру, що мають юридичне значення, документи, так чи інакше зв'язані з майновими цінностями, що відмиваються.

Об'єктивна сторона аналізованого злочину включає наступні дії:

1) здійснення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом;

2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності;

3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Автор вважає, що диспозиція ст.209 КК має досить високий рівень бланкетності, тому ряд понять, застосованих законодавцем для описування об'єктивної сторони складу злочинної легалізації, має потребу або в “розшифровці” за допомогою норм інших галузей права (цивільного, фінансового, банківського), або в науковому тлумаченні, роз'ясненні змісту спеціальних термінів не кримінально-правового походження.

Дисертант вважає, що під фінансовими операціями доцільно розуміти :

-       банківські операції й інші угоди кредитних організацій і їхніх філій, позв'язані з коштами, цінними паперами, дорогоцінними металами, дорогоцінними каменями й іншими цінностями відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”;

-       угоди з цінними паперами, що тягнуть за собою перехід права власності чи інших майнових прав на ці цінні папери;

-       поштові і телеграфні перекази коштів, поштові відправлення з цінними вкладеннями;

-       переміщення (у першу чергу за контрактами) через митний кордон України коштів, у тому числі іноземної валюти, а також цінних паперів, транспортних засобів та іншого рухомого майна;

-       одержання виграшу в казино, лотереї, тоталізаторі, системній (електронній) грі й в інших заснованих на ризику іграх, організація і проведення яких здійснюються відповідно до дозволу (ліцензії) уповноваженого державного чи муніципального органу;

-       внесення фізичною чи юридичною особою (страхувальником) коштів (страхового внеску) страховику за договорами майнового чи особистого страхування, а також одержання страхового відшкодування або страхової суми за цими договорами;

-       передача в ломбард чи на збереження (депонування) цінних паперів, дорогоцінних металів і каменів, інших дорогоцінних речей і майнових цінностей.

Наш перелік, безумовно, носить орієнтований характер, однак структурне вичленовування окремих різновидів фінансових операцій дозволило б більш чітко визначити границі правового регулювання цієї антилегалізаційної норми. Такий підхід в описі об'єктивної сторони конкретизує роботу правоохоронних органів, що, безумовно, буде сприяти більшому розкриванню злочинів.

Під використанням коштів чи майна, здобутих злочинним шляхом, для здійснення підприємницької чи іншої господарської діяльності в юридичній літературі розуміється вкладення таких засобів чи майна в створення і функціонування різних комерційних організацій, благодійних фондів, тощо.

Автор приєднується до висновку про те, що створенню в Україні чи за її межами організованих груп для легалізації злочинних доходів як одній з форм діянь об'єктивної сторони злочину не надається самостійного значення. При формулюванні диспозиції ст.209 КК законодавець ставить створення організованих груп для легалізації в один ряд з такими злочинами, як здійснення угод з майном, придбаним злочинним шляхом, і використання цього майна в господарській діяльності.

Однією з найбільш важливих ознак об'єктивної сторони є спосіб вчинення злочину. Під способом вчинення злочину звичайно розуміють методи, прийоми, шляхи здійснення посягань. Аналіз способів вчинення легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, має значення для розуміння змісту і конкретних форм прояву суспільно-небезпечного діяння а також для встановлення інших ознак складу злочину.

Підрозділ 3.2. “Суб'єктивні ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом” присвячений характеристиці ознак суб'єкта та суб’єктивній стороні легалізації злочинних доходів.

Відповідно до чинного законодавства, суб’єктом легалізації може бути лише фізична осудна особа, якій виповнилось шістнадцять років. Суб'єктами відмивання грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, є всі особи, які беруть участь у вчиненні фінансових операцій і інших угод з такими майновими цінностями. Важливо лише, щоб вони усвідомлювали, що фінансова операція чи інша угода з їхньою участю, а значить підприємницька або інша господарська діяльність здійснюється з коштами чи майном, здобутими свідомо злочинним шляхом.

Визнається обґрунтованою позиція законодавства щодо визначення суб’єктом лише фізичних осіб. Автор вважає за доцільне, з урахуванням тієї обставини, що найбільш небезпечні форми легалізації злочинних доходів, особливо від нелегального обігу наркотиків, знаходять своє вираження головним чином у легалізаторській діяльності за участю юридичних осіб, різних фірм і банків, контрольованих злочинними співтовариствами, визнати доцільною ідею про допустимість застосування державою серйозних цивільно-правових чи адміністративно-правових санкцій і до юридичних осіб, що створюються і використовуються кримінальним світом для досягнення злочинних цілей.

Суб'єктивна сторона досліджуваного злочину характеризується умисною формою вини, причому умисел може бути тільки прямим. Винний усвідомлює, що вчинює фінансову операцію чи будь-яку іншу угоду з грошовими коштами чи іншим майном, знаючи про фактично незаконне їхнє походження, і бажає цього.

Мотиви і цілі легалізації злочинно придбаних майнових цінностей, виходячи зі ст.209 КК, не є необхідними ознаками складу злочину й істотного впливу на кваліфікацію даного кримінального діяння не мають.

У підрозділі 3.3. “Кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом” розкриваються, виходячи зі змісту ч.2. ст.209 КК, кваліфікуючі ознаки, якими є дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Легалізація грошових коштів та іншого майна злочинного походження визнається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо в ній брало участь дві чи більше особи, які заздалегідь (тобто до початку вчинення) домовилися про спільне вчинення злочину, які усвідомлюють злочинність здобуття коштів і беруть участь у такій операції (угоді) по легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. При цьому, попередня змова може існувати як між учасниками з обох сторін фінансової операції або іншої угоди, так і між учасниками, які представляють одну із сторін такої операції або угоди. У випадку, коли лише один з учасників розглянутої фінансової операції (чи угоди) обізнаний про злочинний характер здобуття грошових коштів та іншого майна, відповідальність повинна наставати (при відсутності інших кваліфікуючих ознак) за ч.1ст.209 КК.

Неодноразовість (повторність) означає вчинення двох і більше злочинів, що утворять відмивання майнових цінностей, придбаних незаконним шляхом, якщо за раніше вчинений злочин особа не була звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки (ст.48 КК), у зв’язку із закінченням строків давності (ст.49 КК), актом амністії ( ст.85 КК), а також якщо судимість за раніше вчинений за ст.209 КК злочин не була погашена чи знята в установленому законом порядку.

У підрозділі 3.4. “Відмежування складу легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, від суміжних складів злочинів” присвячений питанням відмежування легалізації злочинних доходів від суміжних складів злочинів, сукупності злочинів, а також удосконалення законодавства у сфері боротьби з зазначеним злочином.

Узагальнюючи проведений у цьому розділі аналіз складу злочину, що міститься в ст.209 КК і суміжних складів, автор відзначає, що розроблене на цей час (і постійно удосконалюється в процесі законотворчої роботи) кримінальне законодавство про боротьбу з легалізацією грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, у цілому створює правові передумови для ефективної протидії цього різновиду злочинної діяльності. У той же час варто визнати, що існуюча редакція ст.209 КК, безумовно, не може претендувати на абсолютну бездоганність юридичних формулювань; зауваження, що їх висловлено в нашій роботі щодо змісту диспозиції цієї статті, обґрунтовані. У цьому зв'язку становлять інтерес результати анкетного опитування 112 співробітників правоохоронних органів Києва і Харкова, яке показало, що 72 % респондентів вказали на проблеми відмежування легалізації злочинних доходів від суміжних складів. Це свідчить про недостатність вироблення критеріїв, які дозволяють відмежувати ст.209 КК України від інших кримінально-правових норм. Істотну допомогу в правильному розумінні цієї кримінально-правової норми могли б надати методичні вказівки Генеральної прокуратури і рекомендації з питань правозастосування, що даються Верховним Судом.

При цьому не можна забувати, що кращим критерієм оцінки теоретичних положень є практика, саме вона наповнює реальним змістом створені наукою конструкції складів злочинів, тому, з огляду на той факт, що шляхом теоретичного моделювання створити ідеальне законодавство можна, варто перевірити правовий потенціал ст.209 КК у процесі розслідування конкретних кримінальних справ і вже на основі набутого досвіду більш об'єктивно оцінити достоїнства і недоліки української антилегалізаційної норми.

Автор вважає, що легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, за ознаками об'єкта й об'єктивної сторони складу взаємозалежна з приховуванням злочинів (ст.396 КК), придбанням чи збутом майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст.198 КК), використанням коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.306 КК). Цей взаємозв'язок обумовлений вищевказаною двохоб’єктністю відмивання кримінальних капіталів.

Взаємозв'язок легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, з господарськими злочинами, з одного боку, і зі злочинами проти правосуддя – з іншого – обумовлює конкуренцію норми ст.209 КК зі ст.198 (“Придбання чи збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом” ), ст.306 (“Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”) і ст.396 (“Приховування злочинів”) КК України. Названі норми необхідно розмежовувати за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, з огляду на розходження у предметі цих злочинів і спрямованості наміру винних при їхньому здійсненні.