| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
У першому розділі “Загальна характеристика злочинів проти довкілля”, який включає два підрозділи, дається еколого-географічна характеристика Причорноморського регіону України та проводиться юридичний аналіз злочинів, що посягають на довкілля.
У підрозділі 1.1. “Сучасний стан природних складових довкілля Причорноморського регіону України та його екологічних проблем” обґрунтовується доцільність виконання дисертаційного дослідження на матеріалах Причорноморського регіону України. Дослідження дало змогу прийти до висновків щодо значної подібності, а інколи навіть тотожності демографічних, соціальних та екологічних проблем, що стоять перед областями Причорноморського регіону, та дуже близького ступеня їх невирішеності. На основі аналізу сучасного стану природних складових довкілля регіону сформульовані спільні для областей регіону найбільш суттєві екологічні проблеми.
У підрозділі 1.2. “Кримінально-правова охорона довкілля”, який містить два пункти, зазначається, що структура та порядок розташування розділів Особливої частини КК виступає певним показником реалізації положень Конституції України у кримінальному законодавстві. Зважаючи на те, що злочини проти довкілля посягають на самі основи біологічного існування людини, вважається за доцільне розмістити цей розділ четвертим.
Автором запропоновано класифікацію злочинів проти довкілля залежно від безпосереднього об’єкту злочинного посягання: 1) злочини, що посягають на довкілля в цілому та конституційні екологічні права громадян (ст.ст.236-238, 253); 2) злочини, що посягають на окремі елементи чи об’єкти довкілля. Залежно від виду природного об’єкта, на який спрямоване злочинне посягання, доцільно поділити всі злочини, що відносяться до другої групи, на сім підгруп: злочини у сфері охорони земель (ст.ст.239, 254 КК); злочини у сфері охорони надр (ст. 240 КК); злочини у сфері охорони вод (ст.ст.242, 243 КК); злочини у сфері охорони атмосферного повітря (ст.241 КК); злочини у сфері охорони тваринного світу (ст.ст.248-251 КК); злочини у сфері охорони рослинного світу (ст.ст.245-247 КК, а також ст.249 КК – в частині незаконного добування промислових водних рослин і водоростей); злочини у сфері охорони природних територій та об’єктів особливої охорони (ст.ст.244, 252 КК).
У п. 1.2.1. “Злочини, що посягають на навколишнє природне середовище в цілому та конституційні права громадян на безпечне довкілля” автором звертається увага на відсутність в розділі “Злочини проти довкілля” норм, що встановлюють відповідальність за порушення правил поводження з небезпечними матеріалами і відходами, їх незаконне ввезення та захоронення на території України. У зв’язку з цим запропоновано доповнити розділ КК “Злочини проти довкілля” статтею, що носила б загальний характер і встановлювала відповідальність за забруднення відходами довкілля. Зважаючи на нелогічне, на думку автора, розміщення окремих норм екологічного характеру у розділі 9 КК “Злочини проти громадської безпеки”, а також на зарубіжний досвід, представляється доцільним включення до розділу “Злочини проти довкілля” ст.ст.265-267 та 326 КК.
У п. 1.2.2. “Злочини, що посягають на окремі елементи та об’єкти довкілля” автором детально проаналізовані елементи складу найбільш розповсюджених злочинів проти довкілля – незаконної порубки лісу (ст.246 КК) та незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст.249 КК). З метою усунення неоднозначності при вирішення питань, що стосуються оцінки шкоди, заподіяної в результаті незаконної порубки лісу та браконьєрства, на думку автора, доцільно доповнити ст.ст.246, 248, 249 КК примітками, що містили б чіткі кількісні критерії поняття “істотна шкода”. Зазначається, що неоднозначність терміну “промисел” у назві та диспозиції ст.249 КК може призвести до відмінностей у тлумаченні та застосуванні зазначеної норми, тому пропонується змінити назву та диспозицію ст.249 КК “Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” на “Незаконне добування водних тварин та рослин”. Зважаючи на невідповідність тексту бланкетної диспозиції ст.246 КК лісовому законодавству (ст.98 Лісового кодексу України), запропоновано доповнити диспозицію ст.246 КК словами “а також пошкодження до ступеня припинення росту”. З метою більш ефективної боротьби зі злочинами, передбаченими ст.ст.246, 249 КК, значна частина яких вчиняється у групі, автором внесено пропозицію щодо доповнення диспозиції цих статей такою кваліфікуючою ознакою, як “вчинення злочину групою осіб”.
Розділ 2. “Стан злочинності у сфері охорони довкілля” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Кримінологічна характеристика злочинів проти навколишнього природного середовища та осіб, що їх вчиняють”, який містить два пункти, проводиться кримінологічно-порівняльний аналіз стану екологічної злочинності у Причорноморському регіоні та в Україні в цілому.
У п. 2.1.1. “Кримінологічна характеристика екологічної злочинності в Україні” на основі аналізу існуючих точок зору щодо поняття екологічної злочинності запропоновано її авторське визначення. Ідентифікуючими ознаками екологічної злочинності повинні бути екологічна спрямованість злочинів, що її утворюють, та створення небезпеки біологічним основам існування людства.
Зазначається, що найчастіше виявляються злочини, пов’язані із незаконним заволодінням природними ресурсами (93,4% в Україні; 94,0% в регіоні). Аналіз статистичних відомостей дозволив визначити значні зміни у структурі екологічної злочинності, що відбулися протягом останніх років: зростання незаконної порубки лісу (з 1998 по 2004 роки – в 4 рази) та злочинів, пов’язаних з розкраданням та нелегальною розробкою невідновлювальних природних ресурсів, – у 6 разів; зменшення більш ніж у 3 рази кількості виявлених фактів кримінально караного браконьєрства.
Проведене дослідження дало можливість виділити характерні соціально-демографічні ознаки осіб, що вчинили злочини проти довкілля. Переважно це особи чоловічої статі віком від 18 до 39 років – 63,2%, які мають загальну середню, професійно-технічну, початкову загальну або взагалі не мають освіти – 93,4%, більшість з них є працездатними, які не працюють і не навчаються, та безробітними – 75,0%. Характерною особливістю екологічної злочинності є незначна частка раніше судимих осіб – 4,8% (для загальної злочинності – 22,9%). Звертає на себе увагу груповий характер вчиняємих злочинів (19,0% серед зареєстрованих злочинів та 43,0% – серед засуджених осіб), а також незначна порівняно із загальною злочинністю (11,0%) частка злочинів, що вчинялись особами у стані алкогольного, наркотичного, токсичного, психотропного сп’яніння – 1,9%, а серед засуджених осіб – 0,7%, що пояснюються умисним характером вчиняємих злочинів, серед яких домінують браконьєрство, незаконна порубка лісу та порушення правил охорони надр, де досягнення злочинного результату повністю залежить від цілеспрямованої, заздалегідь підготовленої, вольової діяльності правопорушника.
Проведений дисертантом аналіз стану судимості осіб, що вчинили злочини проти довкілля, дозволив зробити висновок, що типовими рішеннями у справах даної категорії є призначення як покарання штрафу – 48,9% та звільнення від покарання – 46,9%.
У п. 2.1.1. “Кримінологічна характеристика злочинів проти навколишнього природного середовища у Причорноморському регіоні України” звертається увага на особливостях структури екологічної злочинності Причорноморського регіону, для якого характерна значно менша порівняно із загальноукраїнським показником (54,4%) частка незаконної порубки лісу у структурі злочинів проти довкілля – 30,5% та значно вища за загальнодержавний (24,8%) питома вага незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – 53,2%.
Дослідження особливостей злочинців, які притягувались до відповідальності за зайняття незаконним рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, дозволило виділити залежно від мотивації, соціального статусу та стійкості злочинної поведінки три категорії осіб, які вчиняють злочини даної категорії. Найчисельнішу групу складають мешканці населених пунктів, які розташовані неподалік до водоймищ. Це особи, як правило, працездатні, які не працюють і не навчаються та порушують закон вимушено, у зв’язку з втратою легальних доходів у наслідок проблем матеріального характеру. Другу категорію складають особи, які у зв’язку з особливостями роботи перебувають у місцях потенційного промислу, а також особи, які займаються незаконним виловом риби епізодично та сприймають його не стільки як засіб забезпечення харчуванням, а як форму організації дозвілля. Третю категорію становлять “професійні” браконьєри, які хижацькими методами систематично винищують рибні запаси. Утворення зазначеної групи злочинців є результатом трансформації внаслідок безкарності та високої прибутковості цієї діяльності, мотивів забезпечення сім’ї продуктами харчування у мотиви збагачення. До “професійних” браконьєрів слід віднести також осіб, які є працівниками рибодобувних організацій і займаються незаконним виловом риби (з перевищенням лімітів, забороненими засобами, без записів у промислові журнали та ін.).
У підрозділі 2.2. “Проблема латентності екологічної злочинності” зазначено, що значна латентність екологічної злочинності сприяє її самодетермінації та “удосконаленню”. З метою визначення реальної ситуації з виявленням порушень правил рибальства у регіоні автором проведена оцінка розмірів латентності незаконного рибного промислу на території Херсонської області. Сутність метода полягає в анонімному анкетуванні рибалок, у ході якого з’ясовувалося, скільки років респондент займається риболовлею, скільки виходів у нього буває в середньому протягом року, чи були зустрічі з представниками органів рибоохорони або міліції і, якщо були, скільки разів він перевірявся на предмет заняття незаконним рибальством. Співставлення отриманих даних і показників дає відповідь на питання: за скільки виходів рибалка перевіряється рибінспекцією один раз. У результаті обробки відповідей визначено, що 1 раз рибалка перевіряється рибінспекцією в середньому за 200 виходів, отже показник виявлення порушень правил рибальства не може бути більшим ніж 0,5%.
У підрозділі 2.3. “Детермінанти злочинів проти навколишнього природного середовища” автором висловлена думка, що, виходячи з характеру та змісту детермінуючих чинників, вони можуть бути згруповані в такі блоки: соціально-економічного, природно-географічного, нормативно-правового, організаційно-управлінського характеру, фактори, що обумовлюють низький рівень екологічної правосвідомості громадян та пов’язані з недоліками правозастосовчої діяльності органів екологічного контролю та правоохоронних органів.
Фактори соціально-економічного характеру проявляються, по-перше, у економічних причинах, які утворюють виробничо-технологічну основу детермінації злочинів, пов’язаних із негативним впливом на природне середовище, а по-друге – соціальних, які детермінують злочинне використання природних ресурсів.
Природно-географічні умови регіону, в яких здійснюється злочинна діяльність, утворюють екологічну основу детермінації злочинів проти довкілля.
До факторів нормативно-правового характеру автор відносить недоліки конструкції кримінально-правових норм екологічного характеру та екологічного законодавства в цілому.
До факторів організаційно-управлінського характеру автором віднесені недоліки існуючого механізму державного контролю в галузі охорони довкілля.
Зазначається, що фактором, який формує особу екологічного злочинця та посилює криміногенний вплив інших детермінуючих чинників, є низький рівень екологічної правосвідомості громадян.
Звертається увага на те, що з детермінуючими чинниками правового та організаційно-управлінського характеру тісно пов’язані фактори, які стосуються недоліків правозастосовчої діяльності органів екологічного контролю та правоохоронних органів.
Розділ 3. “Запобігання злочинам проти навколишнього природного середовища” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Загальносоціальні заходи запобігання злочинам проти довкілля” зазначається, що залежно від характеру та спрямованості запобіжних заходів можливо виділити такі блоки: морально-виховного; інформаційного; економічного; технічного; соціального; правового характеру. Зважаючи на специфіку регіональних соціально-економічних, еколого-географічних, організаційно-управлінських та інших факторів, найбільш перспективними запобіжними заходами в Причорноморському регіоні України є: запровадження ефективної системи безперервної екологічної освіти шляхом прийняття та реалізації регіональної цільової програми “Екологічна освіта та виховання населення на 2006-2010 роки”; створення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу населення до інформації про стан довкілля; підвищення ефективності функціонування державної системи моніторингу довкілля в регіоні; стимулювання переходу підприємств на більш сучасні технологічні процеси, що забезпечують зменшення відходів та їх максимальну утилізацію, налагодження системи по здійсненню сортування та переробки відходів, створення та експлуатацію високоефективних очисних споруд; стимулювання розвитку визначених на підставі проведеної науково обґрунтованої комплексної оцінки регіону депресивних територій шляхом запровадження особливих механізмів соціальної, бюджетної, фінансово-кредитної, інноваційної та інвестиційної політики щодо таких територій.
Підрозділ 3.2. “Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам проти довкілля” присвячено дослідженню системи суб’єктів запобігання злочинам проти довкілля та шляхам її удосконалення. Залежно від змісту функцій суб’єктів запобігання здійснено їх класифікацію на судові, правоохоронні, органи екологічного контролю та громадські органи.
Зазначено, що позитивний досвід функціонування природоохоронних прокуратур, їх особливий статус та специфіка наглядових функцій у сфері охорони довкілля дає підстави для надання природоохоронним прокуратурам повноважень щодо координації дій всіх спеціалізованих суб’єктів запобігання злочинам проти довкілля, а також визначення їх як базового органу у запропонованій автором системі екологічної юстиції. Автором внесено пропозицію в межах Причорноморського регіону провести пілотний проект із поступового запровадження екологічної юстиції, для чого розроблено проект Комплексної цільової регіональної програми профілактики екологічних правопорушень і злочинів у Причорноморському регіоні України на період 2006-2010 років. |
