| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, вказується на методологію, приділяється увага ступеню наукової розробки проблеми та новизні отриманих результатів, формулюється теоретичне і практичне значення цих результатів, надаються основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.
Розділ І “Кримінально-правова і кримінологічна характеристика розбою, поєднаного з проникненням у житло” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу кримінально-правових ознак розбою як різновиду корисливо-насильницьких злочинів, зокрема, поєднаного з проникненням у житло, та кількісно-якісним показникам кримінологічної характеристики цих злочинів.
У підрозділі 1.1. “Аналіз кримінально-правових ознак розбою як різновиду корисливо-насильницьких злочинів” розглядається склад розбою, аналізується кваліфікуюча обставина “проникнення у житло”, історія її у складі розбою за Кримінальним кодексом 1960 р. Пильна увага до тих чи інших ознак складу будь-якого злочину не є випадковою, тому що саме кримінальне право, зокрема вчення про склад злочину, значною мірою визначає межі і зміст кримінологічного дослідження того чи іншого виду (групи) злочинів. При розгляді об’єктивних і суб’єктивних елементів складу розбою увагу зосереджено на тих питаннях, які не отримали в спеціальній літературі однозначного вирішення. Так, розглядаючи об’єктивну сторону розбою, автор доходить до висновку, що “напад” та “насильство” не є ідентичними поняттями: насильство при розбої є більш широким за напад поняттям. Автор, спираючись на вивчення судової практики, дійшов до висновку, що співучасники розбою можуть діяти і з інших мотивів, переслідувати інші цілі, ніж користь (наприклад, з помилкового розуміння товариства). Головне, щоб співучасники були повідомлені про істинні корисливі наміри виконавця злочину.
В цьому ж підрозділі з політико-історичних та соціально-економічних позицій з’ясовано причини доповнення в 1983 р. ст.142 КК України 1960 р. “Розбій” новою обставиною “проникнення у житло”. Зокрема, поява ч.3 ст.142 зумовлена помітним збільшенням кількості розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, через певне зростання добробуту значної маси населення на початку 80-х років. Але умови тотального дефіциту товарів народного споживання стали приводити до того, що у громадян скупчувалася вдома значна грошова маса, яку вони прагнули вкласти в придбання тих або інших цінних речей. Ця обставина не могла не привернути уваги злочинців. При проникненні в квартири і будинки громадян винні отримували можливість заволодівати найбільш цінним майном або майном у великій кількості. Є очевидним, що коли розбій поєднується з проникненням у житло, то його суспільна небезпека значно підвищується: нарівні з іншими благами, які охороняються правом, порушується і таке важливе благо людини, як недоторканість його житла, що гарантовано Конституцією України. При цьому винні особи виявляють особливу зухвалість: знищують або ушкоджують перешкоди, можуть приводити в стан непридатності певні конструкції будівлі (дверні, віконні рами тощо), загалом виявляють особливу наполегливість при підготовці і вчиненні злочинів. Таким чином, введення в кримінальний закон вказаної кваліфікуючої ознаки було спрямоване на забезпечення більш диференційованого підходу до оцінки суспільної небезпеки діяння, тому що при інших рівних обставинах розбій, поєднаний з проникненням у житло, є більш суспільно небезпечним за вуличний розбій. У той же час закріплення в законі розбою, поєднаного з проникненням у житло, диктувалося й необхідністю осмислення накопиченого досвіду правозастосовчої діяльності і на цій підставі розробки пропозицій і рекомендацій з подальшого вдосконалення кримінального закону і практики його застосування при розгляді справ про розбої (крадіжки, грабежі), що вчиняються з проникненням у житло. У політико-історичному аспекті початок 80-х років ознаменувався загалом активізацією боротьби з посяганнями на відносини власності. Усе це й обумовило необхідність введення до кримінального закону даної кваліфікованої обставини.
Наприкінці підрозділу докладно аналізується кваліфікуюча обставина “проникнення у житло”, яка набувала згідно з ч.3 ст.142 КК України значення обов’язкової ознаки.
У підрозділі 1.2. “Рівень, структура, динаміка і латентність розбоїв, поєднаних з проникненням у житло”, автор, проаналізувавши різні точки зору щодо поняття “кримінологічна характеристика”, дійшов до висновку, що кримінологічна характеристика повинна включати тільки ті параметри злочинності, які є на момент вивчення, без включення активного попереджувального впливу на них з боку суспільства, держави, інших суб'єктів, а саме: кількісно-якісні показники, істотні риси і властивості особистості злочинця і потерпілого від злочину, а також причини і умови злочинних проявів, тобто кримінологічна характеристика повинна обмежуватися констатацією лише початкових даних про злочинність. А попереджувальна робота, що спрямована на втручання у розвиток негативного явища – злочинності, повинна виступати самостійним елементом вивчення і отже не включатися в поняття “кримінологічна характеристика”. У зв’язку з серйозністю і об’ємністю таких елементів як особистість злочинця і особистість потерпілого, а також детермінація злочинної поведінки, які вивчаються в наступних підрозділах, в цьому підрозділі увага приділяється лише кількісно-якісним показникам розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, – їх рівню, структурі, динаміці і латентності.
Хоча у період з 1994 р. по 2000 р. у динаміці розбоїв спостерігалося уповільнення зростання їх числа, що повинно було б свідчити про стабілізацію кримінальної обстановки в країні загалом і тяжкої корисливо-насильницької злочинності зокрема, однак у 2000 і 2001 рр. правоохоронними органами України була зафіксована максимальна кількість розбоїв, вчинених на території України, включаючи і радянський період історії нашої держави (приріст до 1999 р. становив +9%). Статистична звітність МВС України не містила і не містить окремо кількісні дані про розбої з метою заволодіння державним або колективним майном і окремо дані по розбоях з метою заволодіння майном громадян. За результатами нашого дослідження, на частку діянь, кваліфікованих за ст. 142 КК 1960 р., доводилося 92-93% усіх зареєстрованих випадків вчинення розбоїв, а частка злочинів, передбачених ст. 86 КК 1960 р., складала відповідно 7-8%. Окрім того, статистична звітність в масштабах усієї України не давала відомостей про те, скільки розбоїв поєднано саме з проникненням у житло громадян. Проведені нами дослідження показали, що 12% злочинів, які отримали правову кваліфікацію за ч.3 ст.142 КК 1960 р. (ч.3 ст.187 КК 2001 р.), поєднані з проникненням у житло. Цей висновок підтверджується й даними, раніш отриманими С.О. Єлісеєвим і Л.М. Прозументовим (13%). У структурі ж всієї злочинності розбої усіх видів складають приблизно 1%.
Розбої, поєднані з проникненням у житло, в абсолютній більшості випадків мають “міський” характер (80%); злочинцями обираються, як правило, ізольовані квартири або приватні будинки громадян. У приміщення розбійників впускають в основному самі потерпілі. Для цього винними вигадуються різні мотиви. За часом доби розбої вчиняються і вранці, і вдень, і у вечірні та нічні години, однак сплеск цих злочинів починає відбуватися у період з 16.00 до 20.00 години, коли вчиняється 20% розбійних нападів, поєднаних з проникненням у житло, а з 20.00 до 24.00 години фіксується найбільша кількість розбоїв – 28%. За порою року менше усього розбійних нападів вчиняється літом (15%), а більш всього припадає на зимовий сезон та холодний період осінніх і весняних місяців. За днями тижня “найнебезпечнішим” днем виявилася середа. У цей день, за нашими даними, було вчинено 18% усіх розбоїв. “Найспокійнішим” з усіх днів тижня виявилася субота, коли зареєстровано 9% усіх злочинних діянь. Аналіз матеріалів кримінальних справ показав, що в загальній масі розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, велика питома вага злочинів вчинено в групі (76%). З них 10% розбоїв було вчинено організованими групами; злочинним угрупованням – 19% розбоїв. Злочинні групи складалися переважно з трьох-п’яти осіб (49%). Найчастіше груповий характер мали діяння “гастролерів”. Заволодіння майном громадян в 61% було пов'язане із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя й здоров'я особи, яка зазнала нападу. Психічне насильство супроводжувало 39% розбійних нападів. Майже кожний четвертий потерпілий при розбої був убитий. У переважній більшості факту розбою передувало особисте знайомство винного і потерпілого (одного з винних у злочинах, вчинених групою осіб) – 57%. Це, зокрема, родинні зв'язки між винним і потерпілим, дружні та приятельські стосунки, візуальні знайомства, відносини по службі, бізнесу, колишній оренді квартири потерпілого тощо.
Розбій – мінімально латентний злочин. Це пояснюється тим, що під час розбійного нападу жертвам можуть завдаватися тяжкі тілесні ушкодження, заподіюватися смерть. Крім того, громадяни втрачають свої матеріальні цінності, багатьом з них досягти того рівня матеріального достатку, який був у них до пограбування, дуже важко. Передусім саме внаслідок вищеперелічених причин розбої майже завжди потрапляють у поле зору правоохоронних органів. За своєю природою латентні розбої можуть бути лише штучно латентними, оскільки завжди є потерпілі від злочину (значить, про факт вчинення злочину відомо не лише одному винному), і помилитися в небезпечності дій, що учиняються злочинцями, так само неможливо (а, значить, виключені й “суміжні” ситуації).
Розділ ІІ “Особистість злочинця-розбійника” складається з 3-х підрозділів, в яких розглядаються деякі проблемні питання особистості злочинця як такого, вивчається особистість злочинця-розбійника, діяння якого поєднані з проникненням в житло, а також надається типологія розбійників.
У підрозділі 2.1. “Поняття і основні кримінологічні риси особистості злочинця” відмічається, що взагалі особистість – досить складний об'єкт пізнання для будь-якої галузі знань. Цілком вона не охоплюється жодною науковою дисципліною. Методологічною основою кримінологічного аналізу особистості злочинця є філософське і соціологічне вчення про особистість як таку. У цьому підрозділі роботи на основі аналізу різних підходів до вивчення особистості злочинця автором надається своє визначення даної категорії. Особистість злочинця – одночасно і соціальна, і біологічна істота, яка має складну структуру, багато елементів якої сформувалося під впливом навколишнього середовища протягом певного відрізка часу і які обумовили за наявності відповідних зовнішніх умов свідомий вибір цією людиною саме злочинного способу дій для досягнення своїх цілей.
У цьому ж підрозділі підкреслюється, що ефективне вивчення особистості злочинця не можна уявити без скрупульозного дослідження структури даної особистості. У структурі особистості злочинця, на думку автора, слід акцентувати увагу на соціально-демографічних, кримінально-правових, морально-психологічних, психофізіологічних властивостях і рисах, а також соціальних ролях, що виконує така особистість в суспільстві. Ці групи ознак детально описуються стосовно особистості розбійника в наступному підрозділі.
Підрозділ 2.2. “Кримінологічна характеристика особистості злочинця-розбійника” присвячений аналізу вищепереличених рис і властивостей особистості злочинця-розбійника, діяння якого поєднані з проникненням у житло. Зокрема, дослідження показало, що розбої – це різновид “чоловічої” злочинності, тому абсолютна більшість серед осіб, які вчинили розбій, поєднаний з проникненням в житло, належить чоловікам – 89%. На частку жінок відповідно припадає 11%. Але належність до тієї або іншої статі, як біологічного атрибуту, не слід розглядати в якості безумовної причини криміногенних властивостей особистості. Стать лише одна з обставин, з якою пов'язані різні соціальні прояви особистості. Звертає на себе увагу, що найбільшу питому вагу складають перш за все особи молодіжного і певна частина осіб неповнолітнього віку; одружені чи перебувають у фактичних шлюбних відносинах тільки 28% осіб; суспільно корисною працею займалися лише 20%; близько 40% раніш вже були судимими.
У цьому розділі автор запропонував узагальнений кримінологічний портрет сучасного розбійника. Він виглядає наступним чином: у переважній більшості розбійники – це молоді люди 22-27 років, неодружені, не зайняті суспільно корисною працею, час від часу намагаються займатися дрібним бізнесом, причому не завжди легальним. Вихідці з неблагополучних сімей, але в побуті характеризуються частіше за все позитивно або задовільно. Мають середню освіту. Систематично вживають спиртні напої, у зв'язку з чим у них виникає залежність від алкоголю. Можуть мати судимість, як правило, за злочини корисливої або насильницької спрямованості, вчинені у неповнолітньому або дуже молодому віці. Це люди, які прагнуть триматися у колі спілкування собі подібних. При певній наполегливості могли б знайти легальне застосування своїм здібностям, але внаслідок звичок, потреб, що склалися, орієнтовані на швидке отримання прибутку. Відрізняються емоційною нестійкістю, психопатичними рисами характеру, особливо помітні грубість, цинізм, нав'язливість, ворожість до оточуючих. Застерегти таких людей від протизаконного вчинку з кола рідних і близьких, по суті, нікому. Від власної сім'ї факт вчинення злочину розбійники приховують, про це рідні дізнаються від сторонніх людей або правоохоронних органів. Прибуток, отриманий від злочину, невеликий, оскільки у вчиненні злочинного діяння звичайно беруть участь декілька осіб. Крім того, не завжди порівну розподіляється викрадене майно. Беруть з житла потерпілих все, що попадає на очі, навіть складають викрадене в сумки потерпілих. Останнім часом особливу увагу розбійників привертають продукти харчування і алкогольні напої. Найбільш поширений засіб фізичного або психічного впливу на потерпілого – кухонний або складаний ніж, можливо, удавка. При вчиненні злочину розбійники, в основному, обмежуються психічним насильством або легкими тілесними ушкодженнями, коли у них відсутній суб'єктивний намір на спричинення потерпілим більш тяжких тілесних ушкоджень. Але, якщо такий намір у розбійників все ж є, то з самого початку ними планується спричинення потерпілому саме смерті.
Невід'ємний атрибут розбою – насильство – є не що інше, як прояв людської агресивності. У дисертаційній роботі при розгляді морально-психологічної характеристики розбійника зазначено, що агресивна поведінка розбійників має різні джерела, зокрема: елементарне боягузтво, самоствердження в своїх власних очах і в очах навколишніх, агресія як модель поведінки – іншими словами агресія заради агресії, страх викриття, афект. Однак автор вважає, що феномен агресивної поведінки, який має місце при вчиненні багатьох різновидів злочинів, вимагає подальшого вивчення.
У підрозділі 2.3. “Типологія злочинців, які вчинили розбій, поєднаний з проникненням у житло” запропонована нова типологія особистості розбійника, в основі якої лежить комплексний критерій поділу всіх розбійників на окремі групи. Виходячи з цього, виділення типологічних груп розбійників, діяння яких поєднанні з проникненням у житло, зроблене на підставі такого критерію, як ступінь відбиття настанови особистості на вчинення корисливо-насильницького злочину, що обумовлює домінуючий стереотип поведінки. Згідно із запропонованим критерієм автором виділяються наступні типи розбійників, злочини яких поєднані з проникненням у житло: деградований, “обачний”, “завзятий”, внутрішньо готовий до вчинення злочину тип розбійника, “скритний”, “напружений”, “ідейний”.
До деградованого типу розбійників (25%) відносяться в переважній більшості чоловіки, 25-40 років, з неповною середньою або середньою освітою, які довгий час не працюють, як правило, не мають власної родини (хронічні алкоголіки, рідше наркомани, “з досвідом”). Для цих осіб характерним є фактичний розпад особистості, спостерігається повна перебудова ієрархії мотивів, коли інтерес втрачається до всього, окрім алкоголю. Зовнішній вигляд часто неохайний. Потерпілими від їх злочинів може стати практично будь-хто, але частіше за все жертвами деградованих стають такі ж товариші-пияки зі “своєї компанії”, як і вони. Головна умова – легкість доступу в житло. До вчинення розбою 60% з них вже були судимими за вчинення корисливих та насильницьких злочинних діянь. У побуті ці люди постійно припускаються антигромадських, аморальних вчинків. Кількість розбоїв ніколи не перевищує одного-двох. При цьому деградовані розбійники ніколи не організуються у стійкі злочинні групи для тривалого заняття злочинною діяльністю.
У “внутрішньо готового” типу розбійників (37%) вчинення розбою, поєднаного з проникненням у житло, обумовлено нестійкими моральними та правовими особистісними позиціями. Серед них переважають особи підліткового та дуже молодого віку (14-25 років), які, як правило, не одружені, з неповною середньою чи середньою освітою, не працюють. Злочини вчиняють під час сприятливої зовнішньої ситуації, переважно в групі, в якій є активними учасниками. Їхніми жертвами стають різні категорії людей: добрі знайомі, родичі, близькі особи, випадкові перехожі, що впали їм в око за зовнішнім виглядом, люди похилого віку, інваліди, діти, алкоголіки. Злочинна діяльність (2-4 розбійних напади) продовжується до часу затримання.
“Завзятими” розбійниками (18%) є виключно чоловіки, з твердою антисоціальною спрямованістю, які, як правило, невиправні. “Спілкування” жертви з таким контингентом означає одне – смерть, тому що з самого початку злочинці орієнтуються на вбивство потерпілих. На рахунку таких злочинців на час затримання по 5-6, а то і більше вбитих. Зі своїми жертвами злочинці майже у всіх випадках знайомі особисто. Намагаються підбирати майбутніх жертв за ознакою високої матеріальної забезпеченості. Часто до корисливого мотиву додаються мотиви помсти, особистої неприязні до потерпілих. Злочини вчиняють в стані алкогольного сп’яніння, бо майже всі “завзяті” – побутові п’яниці. Завжди озброєні, переважно вогнепальною зброєю, співорганізуються в стійкі злочинні групи, з чітким розподілом ролей, взагалі не піклуються про маскування злочину. Дотримуються злочинних традицій, звичаїв. Працю вважають не гідним для себе заняттям. Власних сімей ніхто практично не має, 35-45 років, мають неповну середню чи середню освіту. Багатьом з них притаманні психопатичні риси характеру та інші психічні аномалії.
До “скритних” розбійників (6-7%) відносяться ті, поведінка яких зовнішньо нічим протиправним не відрізняється. “Скритні” – люди підліткового і молодого віку (16-25 років), мають достатньо високий освітній рівень, певний інтелект, немало позитивних рис, добре характеризуються у побуті, за місцем роботи, навчання, не одружені, раніше протиправних вчинків не вчиняли, не судимі. Розбій, який часто супроводжується вбивствами, є способом утвердження себе у власних очах, це виклик самому собі. Злочин вчиняється, в основному, одноособово. Кількість розбоїв – не більше одного. З потерпілими винні знайомі особисто.
“Напружені” розбійники (6%) злочин вчиняють вперше під впливом вкрай несприятливих зовнішніх обставин, коли вчинення злочину вважають єдиним виходом із складного становища, що частіше за все пов’язано з необхідністю повернення великих боргів, відсотків за них тощо. Злочини вчиняють самостійно або в групі з дуже близькими людьми. Їхніми жертвами є особисто знайомі їм люди (родичі, знайомі за місцем проживання, роботи). В основному, всі розбійники даної категорії люди, які вже сформувалися як особистості (30-45 років), сімейні, мають професію, працюють, отримали середню спеціальну чи вищу освіту. Раніше ці особи не були судимі, правопорушень у побуті не припускалися. Розбійних нападів не буває більше ніж один. Підгрупу “напружених” складають ті розбійники, на характері вчинення злочину яких позначилися особливості їхньої професійної або іншої діяльності, якою вони регулярно займаються чи займалися у минулому (кадрові військовослужбовці строкової служби, колишні воїни-афганці, учасники чеченських війн, професійні спортсмени тощо).
“Обачні” розбійники (3-4%) – це чоловіки 30-45 років, з нормальним або високим матеріальним достатком, які мають офіційну роботу в комерційних структурах. Об’єктом розбійних нападів обирають своїх компаньйонів у бізнесі, своїх хазяїв або клієнтів комерційних структур, а також родичів даних осіб. Винні розраховують тільки на великий “прибуток”, тому злочин ретельно планується. “Обачні” ніколи не діють самі, дуже рідко є безпосередніми виконавцями, бо побоюються бути упізнаними. Їх функції при вчиненні злочину зводяться до організації, підмовництва та пособництва. До кримінальної відповідальності раніше ніколи не притягувалися, у побуті не припускалися серйозних правопорушень, характеризуються виключно позитивно. Серед них багато сімейних. Їхній освітній рівень найбільш високий серед всього контингенту досліджених нами розбійників – мають середню спеціальну, вищу чи незакінчену вищу освіту. Як правило, вчиняють не більше одного-двох розбійних нападів.
“Ідейні” розбійники (4%) в очах оточуючих бажають виглядати “відновниками соціальної справедливості”, людьми, “що експропріюють у багатих награбоване”, тобто прагнуть “вчинити справедливість”, але не своїми руками. Такі люди із задоволенням надають інформацію злочинцям, частіше за все виступають пособниками або підбурювачами. З цього випливає, що “ідейні” ніколи не вчиняють розбій одноособово. У людей даної категорії немало позитивних рис, багато хто з них мають власні родини. Їх характеризує активна життєва позиція, але в соціальному плані вони мало чого досягли, хоча мають середню спеціальну або вищу освіту. Як правило, “ідейні” мають роботу. Вік “ідейних” 35 і більше років. Свою жертву вони завжди знають особисто, хоча б візуально (сусіди, знайомі за місцем роботи, спільному проводженню часу, навіть родичі, особливо колишні). Але всі потерпілі – люди високого і дуже високого матеріального достатку. “Кар’єра” “ідейних” обмежується, як правило, одним злочинним епізодом.
Запропонована типологія дозволяє вирішити низку практичних питань, зокрема, зробити більш ефективною і спрямованою попереджувальну роботу відносно розбійних нападів, поєднаних з проникненням у житло.
Розділ ІІІ “Детермінація розбоїв, поєднаних з проникненням у житло” складається з 2-х підрозділів, в яких увага приділяється загальним питання причинності в кримінологічній науці, причинам і умовам розбоїв, а також особистості потерпілого від цих злочинів.
У підрозділі 3.1. “Причини і умови розбоїв, поєднаних з проникненням у житло” зазначається, що будь-яких “особливих” причин й умов розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, під час дослідження виявлено не було. Розбої зумовлюються в основному тими ж криміногенними чинниками, що й інші види корисливих і корисливо-насильницьких злочинів – крадіжки, грабежі, шахрайство, вимагання. Безпосередні причини розбійних нападів можуть бути представлені декількома групами: морально-психологічними, культурно-виховними, правовими, економічними прорахунками і недоліками в формуванні особистості розбійника та його індивідуального буття. Але серед усього причинного комплексу найбільш характерним чинником, що є наявним у всіх без винятку фактах вчинення розбоїв, виступає соціальний паразитизм, що доповнюється в ряді випадків спонуками, пов'язаними із заздрістю, помстою, почуттям помилкового розуміння товариства, прагненням до самоствердження тощо. При цьому необхідно зазначити, що матеріальна потреба, яка, із слів самих винних, ніби стає причиною їхньої злочинної поведінки, має відносний характер і аж ніяк не є головною в етіології розбоїв, оскільки, по-перше, “потреба” виникає з вини самих розбійників – внаслідок зловживання спиртними напоями, відсутності робочої кваліфікації, ведення паразитичного способу життя тощо, а, по-друге, винні, не зайняті суспільно корисною працею, показали, що на будь-яку роботу вони не погодилися б – лише на цікаву і (або в крайньому разі) на високооплачувану.
Зовнішня середа впливає на особистість розбійника й у формі умов вчинення злочину. Всі умови ми пропонуємо поділити на окремі групи, що діють у хронологічній послідовності на певному проміжку життєдіяльності людини. У зв'язку з таким підходом виділяємо: 1) об'єктивні обставини спадковості, 2) умови розвитку особистості, 3) умови, що сприяють вчиненню злочинного діяння, або, іншими словами, умови, що провокують злочинну поведінку, і 4) умови, що сприяють досягненню злочинного результату, або умови, що полегшують вчинення злочину. Усі ці умови автором розглядаються скрізь призму вчинення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло.
У підрозділі 3.2. “Потерпілі від розбою, поєднаного з проникненням у житло” відмічається, що потерпілим може стати практично будь-яка людина, незалежно від її матеріального добробуту. Але насамперед злочинці обирають житло благополучних у матеріальному плані людей і членів їх сімей, а також маргінальних елементів – п'яниць, хронічних алкоголіків, наркоманів, інших осіб, які ведуть аморальний спосіб життя. У першому випадку розбійників привертає сума можливої злочинної “виручки”, а в другому – відносна легкість доступу в житло потенційної жертви. Але майже завжди проникнення в житло даних категорій осіб розбійники вважають за краще здійснювати тоді, коли в квартирі (будинку) залишаються в фізичному плані менш сильні люди. Тому найбільш “переважними” жертвами розбоїв, поєднаних з проникненням в житло, є діти, жінки, немолоді люди, а також особи, що страждають на алкоголізм і наркоманію.
Проблему жертви розбою не випадково розглянуто саме в розділі, присвяченому детермінації цих злочинів. Це пояснюється, зокрема тим, що віктимологічний чинник є одним з найважливіших у механізмі злочинної поведінки і поряд з іншими обумовлює вибір злочинного варіанту поведінки. Під час наукового дослідження було з'ясовано, в чому ж виразилася віктимна поведінка потерпілих від розбою, поєднаного з проникненням у житло. Так, у 47% потерпілих віктимність виявилася в елементарній необачності відносно свого майна, своєї особистої безпеки і безпеки своїх близьких; 11% потерпілих привернули увагу злочинців тим, що вони самі або хтось з членів їх сім'ї отримували значні, з точки зору винних, прибутки; 9% осіб стали жертвами злочину внаслідок необачного вибору знайомств; 11% – це малолітні або, навпаки, немолоді люди; віктимність 8% потерпілих виразилася в їх зловживанні алкоголем і наркотичними речовинами; 5% осіб відрізнялися підвищеною віктимністю внаслідок того, що вели аморальний спосіб життя; вихвалялися своїм матеріальним добробутом 4% потерпілих; 2% займалися виготовленням і реалізацією спиртних напоїв або наркотиків; 3% осіб привернули увагу злочинців тим, що займалися скупкою золота, обміном валюти, позикою грошей, здачею квартир в наймання, перепродували крадене тощо. Крім того, в цьому підрозділі аналізу підлягали й ті попереджувальні засоби, які здійснювалися потерпілими спеціально для охорони свого майна (91% потерпілих відмітили, що ніякі заходи спеціально для охорони свого майна від можливого злочинного посягання ними не вживалися).
Розділ ІV “Основні напрями попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло” складається з 3-х підрозділів, що присвячені загальній характеристиці сучасної системи попередження злочинності взагалі, а також теоретичним і практичним питанням попередження корисливо-насильницької злочинності й розбоям, поєднаним з проникненням у житло, зокрема.
У підрозділі 4.1. “Поняття і загальна характеристика попередження злочинності” підкреслюється, що сьогодні попередження злочинності посідає центральне місце в боротьбі з цим негативним явищем. Визначається, що попередження злочинності – це система комплексних заходів, що вживаються державними органами, об'єднаннями громадян (громадськими організаціями і політичними партіями), окремими громадянами з метою попередження, нейтралізації і обмеження негативних явищ і процесів у суспільстві, які породжують злочинність і сприяють її відтворюванню, а також недопущення вчинення окремих злочинів на різних стадіях злочинної поведінки – на стадіях виникнення наміру, приготування, замаху і закінченого злочину. Автор додержується тієї точки зору (О.Б. Сахаров, В.М. Кудрявцев, Г.М. Міньковський, В.В. Голіна та ін.), що всю систему попередження злочинності слід поділяти на заходи загальносоціального і спеціально-кримінологічного впливу, а напрямками останнього є кримінологічна профілактика, запобігання і припинення.
Для попередження розбоїв, історія боротьби з якими є такою ж тривалою, як й історія боротьби з самою злочинністю, необхідно використати весь арсенал загальносоціальних і спеціально-кримінологічним попереджувальних заходів, які є на сьогоднішній день.
У підрозділі 4.2. “Загальносоціальне попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло” відмічається, що проблема попередження розбоїв як різновиду корисливо-насильницької злочинності повинна вирішуватися в руслі боротьби зі злочинністю взагалі. Але трьома найважливішими складовими, що продукують саме розглянутий в дисертаційному дослідженні вид антисоціальної поведінки, виступають економічна, соціальна і моральна. Звідси – три сфери, в яких необхідно передусім здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна і морально-психологічна. Головна мета проведення заходів загальносоціального попередження повинна полягати передусім у максимальному скороченні процесу подальшої стратифікації населення України, що веде, з одного боку, до соціальної незахищеності громадян, а, з іншого боку, до кримінального свавілля в суспільстві. Досягнення якісно іншого стану нашого суспільства, в якому людина буде мати високий життєвий статус, – обов'язкова передумова успішності реалізації заходів, безпосередньо спрямованих на попередження всієї злочинності загалом і розбійних нападів, поєднаних з проникненням у житло, зокрема.
У підрозділі 4.3. “Спеціально-кримінологічне попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло” автор серед заходів спеціально-кримінологічної спрямованості особливу увагу приділяє кримінологічній профілактиці, яка представлена заходами: 1) організаційно-технічного (створення зовнішніх перешкод доступу до майна громадян, яке є в їх житлі; своєчасне виявлення правоохоронними органами фактів незаконного виготовлення, придбання, зберігання вогнепальної і холодної зброї, вибухових речовин та їх вилучення; тощо); 2) інформаційно-виховного (правова пропаганда серед населення з боку засобів масової інформації, правоохоронних органів; правове виховання; виховна робота з дітьми; широка антиалкогольна пропаганда; тощо); 3) соціально-психологічного (нейтралізація та усунення сімейного неблагополуччя; припинення бродяжництва, жебрацтва, проституції; розробка і забезпечення виконання регіональних програм організації дозвілля та відпочинку неповнолітніх і молоді; тощо); 4) лікувально-профілактичного (діагностика, корекція і лікування психічних захворювань з використанням сучасних досягнень психотерапії, психіатрії, починаючи з раннього віку; розробка індивідуальних реабілітаційних програм для осіб, які страждають цими захворюваннями; усунення з навколишнього середовища психотравмуючих чинників; розробка і застосування методів контролю за агресивною поведінкою особи; лікування хворих на алкоголізм і наркоманію, у т.ч. й примусове; тощо); 5) соціально-адаптаційного (робота по підготовці засудженого до життя на свободі; сприяння особі в працевлаштуванні, розв'язанні житлового питання, налагодженні побуту після відбуття покарання; обов'язкове встановлення адміністративного нагляду); 6) організаційно-управлінського (створення спеціальних відділів, підрозділів з боротьби з корисливими та корисливо-насильницькими злочинами, централізованого банку даних у масштабах України осіб, які раніше вже вчиняли подібні злочини (дактилоскопічні карти, фотокартки, характеристики, відомості про спосіб життя, зв'язки, в тому числі в злочинному світі, характерні способи вчинення злочинів, шляхи реалізації викраденого); відродження досвіду добровільних народних дружин, пунктів охорони громадського порядку) і 7) правового (недопущення послаблення покарання відносно осіб, які вчинили корисливо-насильницькі злочини; вдосконалення обліково-реєстраційної системи фіксування вчинених злочинів; використання можливостей слідчо-судової профілактики; тощо) характеру.
В цьому ж підрозділі йдеться про заходи запобігання та припинення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. Крім того, підкреслюється, що попередження розбоїв повинно здійснюватися багатьма різними суб'єктами – державними органами, громадськими організаціями і формуваннями, іншими структурами, самими громадянами. Велику роль у попередженні цього різновиду корисливої-насильницької злочинності на всіх її етапах відіграють і правоохоронні органи. Особливо велике їх значення на стадіях запобігання і припинення розбійних нападів, коли втручання правоохоронних органів стає єдиною можливістю покласти край подальшому розвиткові злочинної діяльності розбійників і захистити життя і здоров'я потерпілих. Однак суб'єктами попереджувальної діяльності розбоїв, поєднаних з проникненням у житло, є також і громадяни – власники житла. Насамперед вони самі повинні потурбуватися про збереження свого майна, про свою особисту безпеку і безпеку своїх близьких: технічно обладнати житло, скромно поводити себе в побуті, проводити виховну роботу з дітьми відносно того, як не стати жертвою злочину, в даному випадку – розбою; своєчасно звертатися до відповідних органів з приводу антисуспільного способу життя окремих осіб тощо. |
