Вітвіцька В.В. Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються вибір і актуальність теми, визначаються мета, завдання та наукова новизна дослідження, розкривається теоретична і практична значимість одержаних результатів.

Перший розділ  “Кримінально-правовий аналіз злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, де розглядаються об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів, проводиться відмежування останніх від суміжних злочинів.

У підрозділі 1.1. “Загальна характеристика злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” розглянуті питання становлення та розвитку правового захисту неповнолітніх, які значною мірою визначають підстави кримінальної відповідальності за посягання на нормальний розвиток неповнолітніх.

Обґрунтовується соціально-правова обумовленість необхідності захисту неповнолітніх, де автор вказує на наявність суспільно негативних чинників, таких як демографічна криза, проблеми здоров’я дітей, соціальне сирітство, жебрацтво та злочинність серед неповнолітніх в Україні. В  зв’язку з цим у дисертації розкривається еволюція правового захисту неповнолітніх з позиції міжнародних і конституційних норм, прийнятих Законів України “Охорона дитинства” і “Про соціальну роботу з дітьми і молоддю”. Наводиться порівняння вказаних законів із  законом Російської Федерації “Загальні гарантії  охорони прав дітей у Російській Федерації”.

Далі автором аналізуються кримінально-правові норми, які захищають право  неповнолітніх на нормальний розвиток особистості. Вказується на відсутність єдиного розділу в кримінальному законі України, який би був присвячений кримінально-правовому захисту неповнолітніх. Визнаючи місце цих норм чинного законодавства, автор аналізує обставини, які обтяжують покарання, і доходить  висновку, що законодавець не  однаковою мірою охороняє інтереси  та права неповнолітніх і малолітніх дітей. У зв’язку з цим вказується на необхідність урегулювання використання категорій “малолітній” та “неповнолітній”.

Усю сукупність окреслених злочинів, які посягають на моральний та фізичний розвиток неповнолітніх, автор умовно поділяє на чотири групи за безпосереднім об’єктом злочинного посягання, який містить окремі сторони нормального розвитку особи дитини:

а) злочини, які посягають на моральний розвиток неповнолітніх: ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 2, 3 ст. 300 КК України),  ввезення, виготовлення, збут і  розповсюдження порнографічних предметів (ч. 2, 3 ст. 301 КК України), створення або утримання місць розпусти і звідництво (ч. 3  ст. 302 КК України),  проституція або примушування чи втягнення  до  заняття проституцією (ч. 3   ст. 303 КК України),  втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність ( ст. 304 КК України);

б) злочини, які посягають на фізичний розвиток неповнолітніх: залишення в небезпеці (ст. 135 КК України), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст.136 КК України), експлуатація дітей (ст. 150 КК України), зґвалтування (ч. 3, 4 ст. 152 КК України), насильницьке задоволення  статевої пристрасті неприродним способом (ч. 2, 3 ст. 153 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України), злісне невиконання обов’язків з догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК України), посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів ( ч. 2  ст. 181 КК України);

в) злочини, які посягають на волю особи неповнолітніх: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч. 2 ст. 146 КК України), захоплення заручників (ч. 2 ст. 147 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ч.2, 3 ст. 149 КК України),  розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК України), незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 УК України);

г) злочини, які посягають на матеріальні права неповнолітніх: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України), зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України).

На підставі проведеного дослідження автор доходить висновку, що норми чинного кримінального законодавства не повною мірою відповідають вимогам міжнародних конвенцій, Конституції України та іншим нормативним актам, якими передбачений захист дітей. Визнання пріоритету норм міжнародного права вимагає змін у регулюванні питань кримінально-правового захисту  неповнолітніх.

У підрозділі 1.2. “Об’єктивні ознаки складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” подано обґрунтування відокремлення безпосереднім об’єктом злочину вказаних складів  одну із сторін нормального розвитку особи неповнолітньої дитини:  моральний і фізичний розвиток неповнолітнього, особиста воля та матеріальні права дитини.

На підставі проведеного аналізу ознак об’єктивної сторони складів злочинів розкривається та уточнюється зміст суспільної небезпеки цих груп злочинів, до якого слід віднести: заподіяння шкоди об’єкту посягання – суспільним відносинам, які забезпечують нормальний моральний і фізичний розвиток неповнолітніх; вчинення суспільно небезпечних діянь способами, які поєднані з фізичним або психичним насильством над особистістю дитини, або використанням її безпорадного стану чи іншого способу, який впливає на свідомість, волю та психичний стан неповнолітнього.

Враховуючи думки науковців щодо визначення безпосереднім об’єктом статевих злочинів проти  неповнолітніх – їх фізичний чи психофізичний розвиток, та виходячи з характеру суспільно небезпечних наслідків цих злочинів для розвитку особистості дитини, автор  відносить ці злочини до групи злочинів, які посягають на фізичний розвиток неповнолітніх. Таким чином, статеві злочини щодо дітей – це  суспільно небезпечні, винні, карані діяння (дії), передбачені кримінальним законом, які посягають на встановлений у суспільстві уклад відносин між статями, що регламентує статеву недоторканність дітей як одну із соціальних гарантій, яка забезпечує нормальний психофізичний розвиток молодого покоління.

З об’єктивної сторони більшість складів злочинів (за винятком злочинів, передбачених ст. ст. 135, 136, 164 і 166 КК України) характеризуються суспільно небезпечними діями, спрямованими проти нормального розвитку неповнолітніх. Незалежно від способу здійснення протиправного посягання на особистість дитини, припускається активний негативний вплив на її нормальний розвиток.

У підрозділі 1.3. “Суб’єктивні ознаки складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” автор звертає увагу на необхідність окреслити в законі точне коло осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за злочинні діяння проти нормального розвитку неповнолітніх, та умисний характер цих дій.

З цією метою визначається класифікація спеціальних суб’єктів  складів злочинів, що аналізуються, за двома підставами: особи, кримінальна відповідальність яких за вчинення злочинів проти неповнолітніх обумовлена їх правовим становищем ( статусом); особи, кримінальна відповідальність яких за вчинення злочинів проти неповнолітніх обумовлена  властивостями особистості.

Перша група поділяється на дві підгрупи: суб’єкти у сфері шлюбно-родових відносин – це батьки дитини, особи, які їх заміняють, усиновителі, опікуни і піклувальники (ст. 135, ст. 148, ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 155, ч. 2  ст.  156,  164,  166,  167 КК України) та суб’єкти у сфері організаційно-розпорядчої, адміністративно - господарської або іншої службової діяльності – особа, яка зобов’язана піклуватися про дитину (вихователь, викладач, тренер та інші), службова особа та особа, від якої неповнолітній перебуває у матеріальній або іншій залежності (ст. 135, ч. 2 ст. 149, ст. 150, ч. 2 ст. 168 і ч. 2 ст. 169 КК України). За другою підставою слід виділити дві підгрупи суб’єктів: за біологічними (фізичними) властивостями винної особи – це повнолітня особа та особа, яка має протилежну стать потерпілої особи (ст. 152, 155, ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ст. 304 КК України), та за негативними соціально-психологічними властивостями, обумовленими антисоціальною діяльністю винної особи – особа, яка була раніш засуджена за вчинення тотожного злочину, та особа, яка входить до організованої групи ( ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 152, ч. 2  ст. 153,  ч. 2  ст. 164,  ч. 2, 3  ст. 302, ч. 3, 4 ст. 303 КК України).

Суб’єктивна сторона злочинів, які посягають на розвиток неповнолітніх, характеризується навмисною формою вини. Мотив і мета для цих злочинів не є обов’язковими ознаками складу злочину. Винятком є кримінально-правові норми, в яких вказано на наявність мотиву вчинення злочину (корисливість або інша особиста зацікавленість).

Злочини проти неповнолітніх являють собою групу умисних суспільно небезпечних діянь, які посягають на головні інтереси  особистості дитини, вчинення яких перешкоджає гармонійному фізичному, інтелектуальному і моральному розвитку неповнолітніх, що створює загрозу генофонду нації, суспільній безпеці та моральним устоям суспільства.

У другому розділі “Кримінологічна характеристика діянь і осіб, які вчинили злочини, що посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх”,  складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються питання щодо визначення поняття злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, наводяться кримінологічні ознаки зазначеної групи злочинів, осіб, які їх вчинили, розробляється кримінологічний портрет злочинця та обговорюються причини та умови вчинення цих злочинів.

У підрозділі 2.1. “Кримінологічна характеристика злочинних діянь, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” вказується, що ця група злочинів являє собою сукупність суспільно небезпечних діянь, які умисно посягають на  суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у сфері нормального фізичного, морального розвитку неповнолітніх, волі їх особистості і матеріальних інтересів, вчинення яких характеризується агресивно - зневажливим ставленням винної особи до особистості неповнолітніх: застосування фізичного або психічного насильства до дитини, а також іншого способу, що є однією з форм жорстокого поводження з дітьми.

Проведено порівняльний аналіз зміни динаміки вказаної групи злочинів з 1995 по 2000 рр., що допомогло виявити несприятливі процеси, які пов’язані  зі зміною кількісних та якісних характеристик злочинів відносно дітей на фоні стану загальної злочинності в Україні та Донецькій області.

Для групи злочинів, які аналізуються, характерні такі особливості:

а) зростання питомої ваги закінчених злочинів  порівняно з посяганням (середній показник за шість років становив відповідно 89,6 % та 10,4 %);

б) зростання злочинних посягань на особистість дитини, які вчиняються  групою осіб ( у 2000 році питома вага становила 18,6 %);

в) у структурі злочинів проти неповнолітніх перше місце посідають: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України);

г) поновленню злочинності сприяють криміногенні чинники, такі як розповсюдження алкоголізму та наркоманії серед населення;

д) злочини проти неповнолітніх вчиняються у місті (у 82,5 % випадків) та характерні для великих міст;

е) 2/3 статевих злочинів проти дітей вчиняються за місцем проживання громадян, з яких 18,8 % вчиняються вдома у винної або потерпілої особи і 15,0 % вдома в інших осіб. Тільки у 37,4 % злочинів місцем вчинення є вулиця;

є) злочини проти неповнолітніх вчиняються із застосуванням фізичного насильства (52,5 %), з погрозою такого насильства (17,5 %), з використанням безпорадного стану потерпілої особи (30,0 %);

ж) у ході вчинення злочину потерпілій дитині заподіюються  у 60,0 % випадків легкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості у 28,7 % випадків, тяжкі тілесні ушкодження у 10,0 % випадків, зараження венеричною хворобою при вчиненні статевих злочинів відбувається  у 1,3 % випадків;

з) розповсюдженим способом втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність є виклик інтересу (45,0 %) і  переконання в необхідності  діяти таким чином (35,0 %).

У підрозділі 2.2. “Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили злочинні посягання на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” розглядаються основні кримінологічні ознаки особи, яка вчинила злочин проти нормального розвитку неповнолітніх.

Вивчаючи соціально-демографічні ознаки злочинця, автор звертає увагу на вік особи, соціальне походження та рівень освіти.

Аналіз злочинів свідчить, що вони частіше вчиняються особами вікової групи 25-29 років (37,5 %); на другому місці – група осіб віком 30-49 років (33,0 %); на третьому – особи 18-24 років (19,0 %); особи віком більше 50 років та неповнолітні посідають останнє місце (відповідно 5,5% та 5,0 %).

Проведені дисертантом дослідження в ході вивчення кримінальних справ свідчать про наявність у 11,0 % винних осіб неповної середньої освіти, у 61,0 % осіб середньої освіти, у 24,0 % осіб середньо-спеціальної освіти, у 2,5 % осіб вищої освіти та у 1,5 % осіб неповної вищої освіти. Серед злочинців, засуджених за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 КК України), особи з вищою освітою відсутні.

На час вчинення злочину не працювало і не навчалось 67,5 % засуджених осіб. Велика питома вага непрацюючих (80,0 %) належить особам, засудженим за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Серед осіб, засуджених за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України), на час порушення  кримінальної  справи  не  працювало  81,2  %  осіб:  більше  1  року  –  29 (36,2%) осіб, більше 6 місяців – 19 (23,7 %) осіб, більше 3 місяців – 17 (21,3 %).

Семеро осіб не мали постійного  місця мешкання, у зв’язку  з цим до них були обрані запобіжні заходи у вигляді арешту. За соціальним станом засуджені особи це: робочі – 85,0 %, службовці – 10,0 %,  учні (студенти) – 5,0 %. Значна кількість осіб зайнята низькокваліфікованою працею (43,0 %).

Виявлення домінуючих інтересів та форм їх прояву у винних осіб припускає вивчення мікросередовища, в якому проживають ці особи. Результати дослідження свідчать, що особи, які вчинили злочини проти  неповнолітніх, проживали у родині: зі своїми батьками (10,0 %), з дружиною (21,0 %), позашлюбне співмешкання (24,0 %), з дружиною та дітьми (14,0 %), проживали самі (31,0 %). Не були одружені  65,0 % осіб. 76,7 % засуджених мали дітей. Однак, ця обставина не стримала  їх від вчинення злочину  проти дітей.

Особи, які вивчалися дисертантом, як правило,  характеризувалися за місцем проживання задовільно (53,9 %), негативну характеристику мали 26,4 % осіб і добру – тільки 19,7 %.

Під час розгляду кримінально-правової характеристики особи належну увагу автор приділяє питанню рецидиву злочину.  Питома вага раніше судимих осіб, становить 28,5 %. Спеціальний рецидив у цілому незначний і є характерним для осіб, засуджених за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (8,0 %).

Основним видом покарання, яке відбували винні особи, є позбавлення волі (43,9 %), умовне засудження застосовувалося до 36,1 %  осіб. Відбували покарання в місцях позбавлення волі: до 3 років – 21,6 % осіб, до 5 років –18,5 %, від 5 до 10 років – 2,3 %, більше 10 років – 1,5 %. Після відбуття строку покарання були звільнені 69,2 % осіб. Вчинили злочини після звільнення протягом 1 року – 12,3 % осіб, від 1 року до 3 років – 30,7 % осіб, до 5 років –18,5 % осіб, більш 5 років – 38,5 % осіб. Такий факт свідчить  про підвищену криміногенну зараженість цих осіб.

До соціально-психологічної властивості особи, яка вчинила злочин проти морального і  фізичного розвитку неповнолітніх, можна віднести неадекватну реакцію на подразники навколишнього  середовища, проявлення ознак озлобленості, жорстокості щодо жертви. Крім цього, злочинець володіє здібністю знаходити спільну мову з дитиною, спілкуватися з нею.

У ході вивчення кримінальних справ автор приділяв увагу  характеристиці особи потерпілої дитини. Так, було встановлено, що потерпілими від злочину  рівною мірою є діти обох статей. Потерпілими від статевих злочинів є у 96,3 % випадків діти жіночої статі, у 3,7 % діти чоловічої статі. Потерпілими від втягнення в злочинну діяльність (ст. 304 КК України) були лише 5 осіб (12,5 %) жіночої статі і 35 осіб (87,5 %) осіб чоловічої статі.

Найбільша кількість злочинів ( 77,2 % ) вчиняється відносно групи дітей у віці з 11 до 18 років.

До вчинення злочину не були знайомі зі злочинцем 43,1 % дітей, знали його як друга, сусіда 43,9 % потерпілих дітей, а 13,0 % дітей були  родичами винної особи.

Виховувалися у повній родині 57,7 % дітей, одним із батьків – 27,6 %, родичами – 10,7 %, дитячими будинками 2,4 %, були сиротами 1,6 % дітей.

Таким чином, кримінологічний портрет особи, яка вчинила злочин  проти морального і фізичного розвитку неповнолітніх, становлять такі ознаки: це особа чоловічої статі (у 95,5 % випадках), вік 25-49 років, має середню освіту, займається низькокваліфікованою роботою або не працює протягом довгого часу,  не  має  власної  родини, є фізично та психічно здоровою особою,  та має негативну звичку – зловживання алкогольними напоями.

У підрозділі 2.3.  “Причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів, що посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” розглянута сукупність причин і умов злочинів відносно неповнолітніх, які мають місце у різних сферах життя.

У період переходу до нових економічних і політичних відносин у державі набули інтенсивного характеру і обумовлюються в сучасний період негативні тенденції злочинності проти неповнолітніх  в економічній, політичній, культурно-моральній та  інших сферах.

В  економічній  сфері  злочинність  проти  неповнолітніх  обумовлюється:  а) негативними наслідками економічної реформи; б) проблемами працевлаштування серед  населення та виплати заробітної плати; в) невідповідністю рівня потреб населення  рівню їх фактичного задоволення; г) зниженням купувальної спроможності населення; д) зниженням рівня життя населення України; е) погіршенням демографічної ситуації у державі.

У політичній сфері суспільства зростанню злочинів проти дітей сприяє відсутність: а)  механізму реалізації державної політики з охорони  дитинства;  б) єдиної системи суб’єктів профілактики злочинів проти неповнолітніх; в) правової регламентації профілактичних заходів; г) належної роботи правоохоронних органів з попередження злочинів відносно неповнолітніх.

У культурно-моральній сфері суспільства мають місце: а) зміна пріоритету цінностей у суспільстві; б) жорстокість у засобах масової інформації;  в) дефекти морального виховання підростаючого покоління; г) відсутність належної уваги до статевого виховання дітей; д) недоліки сімейного виховання; е) упущення у шкільному вихованні; є) незбалансованість фінансових вкладів у виробничу та культурно-виховну сфери.

Третій розділ “Попередження злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” присвячений  розгляду кримінально-правового, загальносоціального, спеціального, індивідуального аспектів протидії злочинним посяганням проти неповнолітніх та конкретним пропозиціям щодо удосконалення норм кримінального законодавства та заходів профілактичного напрямку, спрямованих на попередження вчинення злочинів щодо неповнолітніх.

У підрозділі 3.1. “Підвищення попереджувальної ролі кримінально-правових норм” визначаються шляхи вдосконалення чинних кримінально-правових норм, спрямованих на захист прав і законних інтересів неповнолітніх.

З метою підвищення ефективності дії норм чинного  кримінального законодавства із захисту неповнолітніх від злочинного посягання автором запропоновано зміни та доповнення до кримінального закону, а саме:

1) ст. 164 КК України викласти в такій редакції: 

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

1.Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на  утримання дітей ( аліментів), а так само злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, коли воно вчинено протягом року після застосування адміністративного стягнення за такі ж дії.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за цей злочин.

3. Підлягає  звільненню від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила діяння, передбачене частиною першою цієї статті, якщо до початку судового розгляду особа працевлаштувалася і в повному обсязі відшкодувала заборгованість по аліментах;

2) з урахуванням ступеня суспільної небезпеки діянь, вказаних у диспозиції кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України), розмістити їх у різних частинах статті. Таким чином, у першій частині статті передбачити відповідальність за втягнення неповнолітніх   в  антисуспільну  діяльність  (у  пияцтво,  у заняття жебрацтвом, азартними іграми), у другій частині – відповідальність за втягнення в злочинну діяльність; у третій частині – кваліфіковані ознаки у вигляді спеціальних суб’єктів злочинів (батьків дитини, або осіб, які їх заміняють, або особу, яка раніше вчинила цей злочин). Слід також вказати на необхідність встановлення підвищеної відповідальності за вчинення злочину повторно, відносно декількох неповнолітніх або з урахуванням способу спонукання неповнолітнього до вчинення вказаних дій (застосування насильства або погрози його застосування);

3) у деяких статтях (ст.ст. 307, 309, 314, 315, 317, 323, 324 КК України) розділу ХІІІ Особливої частини КК України “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення” кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину  щодо неповнолітнього (малолітнього) або з  їх залученням. На думку автора, законодавець не в усіх можливих випадках  врахував ці ознаки (наприклад, ст.ст. 316, 318 КК України). Таке становище ускладнює застосування вищеназваних статей на практиці. З метою усунення цього недоліку і посилення боротьби із посяганнями на інтереси неповнолітніх вважаємо за доцільне доповнити розділ ХІІІ Особливої частини КК України статтею такого змісту:

Стаття 3061. Незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів,   психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вчинені відносно неповнолітніх

1. Незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вчинені із залученням неповнолітнього або малолітнього.

2. Ті ж дії, вчинені відносно неповнолітнього або малолітнього;

4) передбачити кримінальну відповідальність за незаконні дії із порнографічними предметами, які  мають зображення дітей;

5) у статті 156 КК України “Розбещення неповнолітніх” передбачити форми розпутних дій щодо неповнолітніх з метою диференціювання відповідальності винної особи залежно від заподіяння шкоди моральному та фізичному розвитку дитини;

6) закріпити у статті 136 КК України “Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані” як кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину щодо неповнолітнього;

 7) до обставин, що обтяжують покарання винної особи (ст. 67 КК України), віднести вчинення злочину щодо неповнолітнього та використання неповнолітнього у вчиненні злочину.

У підрозділі 3.2. “Загальносоціальне попередження злочинів, які посягають на моральний  і фізичний розвиток неповнолітніх” визначається група заходів попередження за змістом (соціально-економічні, соціальні, політичні, культурно-виховні і правові заходи).

Розглядається кожний захід, який, на думку автора, впливає на усунення причини та умов злочинів проти неповнолітніх.

У роботі подано рекомендації щодо підвищення ефективності загальносоціального попередження з урахуванням аналізу детермінантів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх.

З урахуванням  проведеного аналізу Закону України “Про охорону дитинства” та Закону РФ “Про основні гарантії прав дитини у Російській Федерації” пропонується розробка основ законодавчого врегулювання системи соціально-правової охорони дітей, яка, на погляд автора, повинна включати в себе два взаємодоповнюючих напрямки – законодавче закріплення правового статусу неповнолітніх та врегулювання діяльності системи суб’єктів соціально-правової охорони дітей.

Ця робота повинна полягати у розширенні юридичних гарантій охорони дитинства, а саме: встановлення державних мінімальних соціальних стандартів основних показників  якості життя дітей в Україні з урахуванням вимог міжнародних документів з прав дитини; сприяння дитині в реалізації своїх прав та законних інтересів, а також захисту їх від злочинних посягань; забезпечення прав дітей на здоров’я, належне навколишнє природне середовище; фінансування соціальної політики у сфері захисту прав дітей; дотримання прав дітей і врахування їх інтересів у формуванні, розвитку, реформуванні об’єктів соціальної інфраструктури; забезпечення судового захисту під час розгляду спорів з виконання вказаного Закону України.

На думку автора, в Україні слід встановити мінімальні стандарти основних показників якості життя дітей, які забезпечували б нормальний розвиток особистості дитини, у: медичному обслуговуванні вагітних жінок та дітей; матеріальному забезпеченні дітей у родині та в інших сферах суспільного життя; фізичному та інтелектуальному розвитку дитини; нормах повноцінного харчування вагітної жінки та дитини; вимогах до змісту телепередач, фільмів, літератури, комп’ютерних програм для дітей; сфері трудового та професійного навчання дітей;  культурно-виховній сфері;  вимогах до інфраструктури для дітей. Крім цього, необхідно передбачити стандарти для окремих груп неповнолітніх (тих, що залишились без батьківського  піклування, дітей-сиріт, дітей-інвалідів тощо). Під час розробки цих стандартів слід враховувати регіональні особливості держави (особливості регіонів екологічного лиха, високоурбанізованих областей, промислових та інших).

У підрозділі 3.3. “Спеціальне попередження злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх”  розглянуто заходи попередження злочинності відносно дітей на спеціальному рівні.

Спеціальне попередження злочинів проти неповнолітніх включає в себе розгляд системи суб’єктів попередження та їх функцій. До суб’єктів попередження  злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, слід віднести: а) органи, для яких боротьба із злочинами відносно неповнолітніх є основною функцією їх діяльності; б) органи правопорядку, які вирішують профілактичні завдання у ході здійснення більш широкої діяльності у боротьбі зі злочинністю; в) органи, які виконують профілактичні функції разом із основною своєю діяльністю з навчання, виховання та охорони прав неповнолітніх.

Основну роль у здійсненні профілактичних заходів виконують органи внутрішніх справ, а саме кримінальна міліція у справах неповнолітніх. З урахуванням пріоритету захисту особистості дитини, автор вважає за необхідне передбачити у межах компетенції кримінальної міліції у справах неповнолітніх напрямки роботи у боротьбі зі злочинами, які посягають на нормальний розвиток неповнолітніх, поклавши на цю службу обов’язки з:

-    виявлення, постановки на облік та профілактики неблагополучних родин, в яких дитина піддається будь-якій формі насильства або аморальному, антисуспільному впливу; повідомлення про ці факти служби у справах неповнолітніх місцевих органів влади з метою постановки на облік для соціального впливу;

-    виявлення, постановки на облік та проведення профілактичної роботи з особами, які раніше вчиняли злочини проти неповнолітніх, та осіб, прогнозування поведінки яких свідчить про можливість вчинення ними злочинів відносно дітей;

-    проведення розшукових заходів щодо встановлення винних осіб у  вчинені злочинів відносно неповнолітніх;

-    виявлення, нейтралізація  або усунення причин і умов вчинення злочинів відносно дітей;

-    підготовка відповідним органам подання про факт виявлення порушення прав і законних інтересів неповнолітніх;

-    встановлення джерел виготовлення, розповсюдження порнографічних предметів, які містять зображення дітей, а також творів, які пропагують культ насильства і жорстокості.

У підрозділі 3.4. “Індивідуальне попередження злочинів, які посягають на моральний  і фізичний розвиток неповнолітніх”  визначаються основні завдання індивідуального попередження злочинів відносно неповнолітніх та шляхи їх вирішення. Суть індивідуального попередження цих злочинів полягає у виявленні кола осіб, від яких, судячи із встановлених фактів їхньої антисуспільної поведінки, можна очікувати вчинення злочинів відносно дітей. Одержання у ході вивчення особи, яка профілактується, відомостей впливає на побудову типової моделі  індивідуальної  профілактики осіб,  які можуть вчинити злочин проти нормального розвитку неповнолітніх. До типової моделі слід віднести: загальні заходи впливу на особу, яка профілактується; загальні заходи впливу на  мікросередовище особи, яка профілактується; загальні заходи впливу на жертву злочину; спеціальні заходи впливу; заходи впливу залежно від характеристики особи, яка профілактується. Вказані заходи попередження, на думку автора, обов’язково  повинні використовуватися у ході проведення профілактики осіб, та знайти своє відображення у картці обліку. Картка обліку особи, яка профілактується, повинна містити: основні відомості про особу;  ознаки, за якими визначається можливість вчинення злочину відносно неповнолітнього; дані про факт антисуспільної поведінки особи після постановки на профілактичний облік та заходи реагування на них; заходи індивідуального попередження злочину; відомості про результати перебування особи на обліку.

У ході проведення роботи з цими особами можна застосовувати  такі основні методи, як переконання, стимулювання та примус. Важливим моментом у такій роботі  є здібність суб’єкта профілактики вчасно помітити, підтримати і розвинути суспільно корисні інтереси особи, яка профілактується.

З метою вивчення негативного впливу у родині на дитину, на думку автора, необхідно проводити роботу з прогнозування благополуччя сімейного мікроклімату. Для цього пропонується проведення анкетування батьків і дітей.