Іващенко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми : Иващенко В.А. Криминологические и уголовно-правовые аспекты борьбы с торговлей женщинами и детьми

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь наукової розробки. Визначаються мета і завдання дослідження, його зв’язок з науковими програмами, планами і темами, об’єкт, предмет, методика та емпірична база дослідження, аргументується наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх теоретична і практична значимість, апробація і впровадження.

У першому розділі “Проблеми імплементації норм міжнародного права про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми в національне право України”, який включає два підрозділи, проводиться аналіз документів міжнародного права про боротьбу з торгівлею жінками і дітьми та встановлюється ступінь імплементації міжнародних норм у національному законодавстві.

У першому підрозділі “Історико-правовий аналіз норм міжнародного права про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми” автором здійснюється системний аналіз міжнародно-правових актів, спрямованих на боротьбу з рабством та торгівлею жінками і дітьми, на підставі якого проводиться відмежування рабства від останнього злочину.

Занепокоєння людства з приводу рабства і работоргівлі та намагання скасувати ці явища лежать в основі багатьох міжнародних договорів, декларацій, конвенцій XIX-XX століть, починаючи з Віденського конгресу 1815 р., на якому було прийнято спеціальну декларацію. Пізніше Аахенський конгрес 1818 р. засудив торгівлю неграми і визнав її злочинною. Практичні заходи з питань боротьби з работоргівлею передбачені, зокрема, Лондонським договором 1841 р., Генеральним актом 1890 р., прийнятим на Брюссельській конференції. Подальший розвиток міжнародного співробітництва щодо заборони рабства і работоргівлі продовжувався в межах діяльності Ліги Націй. Так, у 1926 р. прийнято Конвенцію відносно рабства, нормами якої визначені такі поняття, як “рабство”, “торгівля невільниками”. Крім того, зазначений документ вказав на існування примусової або обов’язкової праці, яка може привести до появи становища, подібного до рабства. В подальшому Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956 р. віднесла до рабства практику та інститути боргової кабали, кріпосного стану, домашнього рабства. Крім вищеназваних, у дисертації розглянуто й інші документи про боротьбу з рабством і работоргівлею. Зазначимо лише, що міжнародним правом напрацьовані норми, які захищають безпосередньо дітей від злочинної торгівлі та пов’язаної з нею експлуатації. Такі положення містять Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини 1959 р., Конвенція про права дитини 1989 р. Створено також міжнародно-правову базу з метою організації боротьби з торгівлею жінками. Зокрема, торгівля жінками заборонена Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Декларацією про викоренення насильства проти жінок 1993 р. Крім того, на міжнародному рівні прийняті документи по спільній охороні жінок і дітей від торгівлі живим товаром. Мова йде про Міжнародну конвенцію про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми 1921 р., Женевську конвенцію про заборону торгівлі жінками та дітьми 1926 р., Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 р.

Виходячи з міжнародно-правових документів про заборону рабства та торгівлі жінками і дітьми, дисертант проводить відмежування цих злочинів за ознакою відчуження потерпілої особи. Рабство має місце, якщо людина стає власністю покупця. Це повною мірою стосується торгівлі дітьми. Як работоргівля, торгівля жінками може кваліфікуватися у випадку продажу жінок у власність покупця, коли останній ними володіє, користується, розпоряджається.

На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку, що торгівля жінками та дітьми являє собою асоціальне протиправне явище. Опитування працівників міліції показало, що у 46 % респондентів торгівля жінками і дітьми асоціюється з суспільно небезпечним явищем, у 35,5 % – з рабством і тільки у 18,5 % – з окремим певним злочином. Це вказує на можливі подальші перспективи вивчення цього питання.

З урахуванням розглянутих у дисертації існуючих понять торгівлі жінками і дітьми, дисертант дає власне визначення: торгівля жінками та дітьми – це акт купівлі-продажу чи вчинення інших протиправних угод відносно таких осіб, що пов’язано з їх незаконним заволодінням чи передачею з метою експлуатації або іншого забороненого використання на території країни чи за її межами.

У другому підрозділі “Співвідношення норм міжнародного права про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми з нормами національного права України” визначається відповідність норм вітчизняного права положенням міжнародно-правових актів. За допомогою історичного методу автор досліджує питання встановлення відповідальності за торгівлю жінками та дітьми в законодавчих актах минулого. В роботі, зокрема, наводяться відповідні положення різних редакцій “Руської Правди”, Соборного Уложення 1649 р., Уложення про покарання кримінальні і виправні в редакції 1885 р., Уложення 1903 р. Приділено увагу також кримінальним законам України за часів радянського періоду. З метою встановлення новітніх досягнень української кримінально-правової думки з питання охорони жінок та дітей від злочинної торгівлі проводиться юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 124¹ КК України “Торгівля людьми”, і суміжних з ним злочинів.

На думку автора, назва ст. 124¹ КК України є невдалою, оскільки торгівля передбачає лише купівлю-продаж і не охоплює інших угод, пов’язаних з незаконним заволодінням чи передачею людини. Водночас диспозиція ст. 124¹ КК містить такі самостійні діяння, як сексуальна експлуатація потерпілого, використання його в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність тощо, а це ніякого стосунку до торгівлі не має. Дисертант вважає, що назва статті значно звужує її зміст, а тому пропонує таку назву – “Торгівля людьми та інші незаконні угоди відносно людини”.

Головним безпосереднім об’єктом даного злочину є воля, гідність і особиста недоторканність особи. Додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя і здоров’я особи, встановлений порядок здійснення посадовими особами своїх повноважень, порядок перетинання державного кордону України.

Об’єктивна сторона торгівлі людьми полягає у таких діях:

а) відкритому заволодінні людиною, пов’язаному з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого;

б) таємному заволодінні людиною, пов’язаному з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого.

Автор вважає, в диспозиції ст. 124¹ КК правильніше застосовувати лише термін “заволодіння людиною” і вилучити його конкретизуючі ознаки “відкрите чи таємне”, бо заволодіти людиною можна і шляхом обману, зловживання довірою, під погрозою насильства над близькими родичами або розголошення відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їх майна тощо. На думку 65 % опитаних респондентів, ці ознаки не повинні бути обов’язковими для зазначеної кримінально-правової норми.

До факультативних дій об’єктивної сторони складу злочину торгівля людьми відноситься переміщення особи через державний кордон України, яке може бути здійснено на законних підставах чи незаконно, за згодою або без згоди викраденої особи, що для кваліфікації дій винного за чинною ст. 124¹ КК значення не має. Це є суттєвим недоліком, тому що вказану ознаку треба віднести до особливо кваліфікуючих і помістити в ч. 3 вказаної статті, враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчинення злочину в цій формі, або виділити в окрему статтю, яка передбачала б відповідальність за нелегальну міграцію людей.

Торгівля людьми вважається закінченим злочином з моменту заволодіння людиною. Отже, сам факт продажу або іншої оплатної передачі людини знаходиться за межами об’єктивної сторони складу злочину і характеризує лише його суб’єктивну спрямованість. На думку дисертанта, це ще раз підтверджує невідповідність назви статті її змісту.

Суб’єктом аналізованого злочину може бути фізична, осудна особа, яка досягла 16 років. У випадку його вчинення посадовою особою з використанням влади чи службового становища, остання несе відповідальність за ч. 2 чи ч. 3 ст. 124¹ КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою. Людина викрадається для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці. Для притягнення винного до відповідальності необхідно довести, що він завідомо усвідомлював після продажу або іншої оплатної передачі використання потерпілого з якоюсь із передбачених законом метою, а це ускладнює можливість доведення його вини. Крім того, вчинення злочину з метою усиновлення в комерційних цілях можливе лише щодо неповнолітнього. Тому, на думку автора, його треба віднести до кваліфікуючих ознак злочину.

На основі викладеного запропоновано таку редакцію диспозиції ст. 124¹ КК України: “Купівля-продаж або вчинення інших протиправних угод відносно людини, пов’язаних з її заволодінням або передачею з метою експлуатації чи іншого забороненого використання…”.

Загальним підсумком цієї частини дослідження є висновок про необхідність проведення подальшого вдосконалення чинного законодавства з питань боротьби з торгівлею людьми. Доцільно як можна ширше визнати наявні міжнародно-правові документи з цього питання та імплементувати міжнародно-правові норми у національне законодавство всіх країн.

У другому розділі "Кримінологічна характеристика торгівлі жінками та дітьми, а також інших протиправних діянь, з нею пов’язаних", який має чотири підрозділи, проводиться кримінологічний аналіз ситуації, що склалася в Україні з торгівлею жінками і дітьми, розглядаються сучасні форми рабства та місце серед них торгівлі людьми, дається кримінологічна характеристика проституції, нелегальної міграції та інших діянь, пов’язаних з торгівлею живим товаром.

У першому підрозділі "Кримінологічний аналіз ситуації, що склалася в Україні у зв’язку з поширенням торгівлі жінками та дітьми" досліджуються сучасний стан і головні тенденції цього явища. Так, протягом останніх років шляхом обману за кордон вивезено майже 100 тис. українських жінок лише з метою залучення до секс-бізнесу. Разом з тим, з часу встановлення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми правоохоронними органами України порушено тільки більше 20 кримінальних справ за ст. 124¹ КК. Таке реагування держави не відповідає рівню розповсюдження та небезпеки цього ганебного явища.

Автор особливо підкреслює про вчинення вказаних злочинів проти дітей. Тільки протягом року в світі близько мільйона дітей викрадаються і продаються з метою залучення до сфери сексуального бізнесу.

Дослідження Міжнародної організації з міграції засвідчило, що в Україні до потенційних жертв торгівлі людьми можуть бути віднесені від 1250 до 2250 тис. жінок, з яких 44,5 % у віці від 15 до 19 років. Дисертант приходить до висновку, що це особи, які завдяки своїм особистим якостям та в силу зовнішніх обставин стають об’єктами купівлі-продажу та інших протиправних угод відносно людини, пов’язаних з їх заволодінням чи передачею з метою експлуатації або іншого забороненого використання як у межах країни, так і за кордоном. Встановлено, що основними способами вербування жінок для виїзду за кордон є трудові угоди, зокрема для роботи офіціантками або покоївками в країнах Західної Європи, одруження, які здійснюються через фірми або мережі посередників і постачальників.

Про існування в Україні нелегального бізнесу вербування молодих жінок за кордон свідчить той факт, що з 100 опитаних дисертантом жінок, які становлять групу ризику бути втягнутими в торгівлю людьми, 7 вже працювали за межами країни у сфері секс-бізнесу, а 18 – отримували подібні запрошення. Пропозиції надходили, як правило, від знайомих і родичів (60 %), від приватних агентств з працевлаштування (24 %), від іноземців (16 %). Серед опитаних перебували та отримували пропозиції виїзду на роботу до Російської Федерації, Латвії, Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Туреччини, Німеччини.

Як засвідчив аналіз роботи правоохоронних органів України та інших країн світу, займаються торгівлею людьми організовані злочинні угруповання. Свою діяльність вони забезпечують розвинутою системою здійснення корупційних діянь.

Одним із висновків першого підрозділу стало встановлення дисертантом нових небезпечних тенденцій торгівлі людьми. Доступність і дешевизна транспортування живого товару з Центральної та Східної Європи в країни Західної Європи призвела до збільшення кількості потерпілих – вихідців європейських держав. Так, нині торговці людьми використовують Україну не лише для транзитного провозу дітей азіатського походження до європейських країн, але й українських неповнолітніх експортують за кордон. Іншою тенденцією є та, що жінки, які стали жертвами цього злочину і за кордоном були залучені до заняття проституцією, повертаючись на батьківщину, самі пристосовуються до праці в секс-бізнесі і нерідко стають постачальниками живого товару.

У другому підрозділі "Рабство" аналізується практика, подібна до рабства сучасного світу, яка, крім рабства, в його традиційному розумінні і работоргівлі, охоплює також торгівлю дітьми, дитячу проституцію, дитячу порнографію, експлуатацію дитячої праці, нанесення статевих понівечень дівчаткам, використання дітей у збройних конфліктах, боргову кабалу, торгівлю людьми і людськими органами, експлуатацію проституції і деякі види діянь, що використовуються в умовах апартеїду та колоніальних режимів.

Значного поширення сьогодні набула торгівля дітьми. Вказаний злочин може бути вчинено відкрито чи в прихованій формі батьками, іншими родичами дитини, які за винагороду або з інших міркувань бажають її позбутися. В завуальованій формі продавцями можуть бути не лише родичі дітей, а й інші особи, які на законних підставах мають право розпоряджатися долею дитини, але зловживають наданими правами (наприклад, керівники дитячих закладів), а також особи, які викрали дітей у батьків з метою їх подальшого продажу.

Простежуються навіть транснаціональні канали, по яких здійснюються поставки дітей з Латинської Америки – в Європу і на Близький Схід; з Південної Азії – в Європу і на Близький Схід; на європейський і західноафриканський ринки експорту дітей. Автор підкреслює, що в Східній Європі цей рух йде в напрямку зі Сходу на Захід, з Російської Федерації, України і Білорусі дітей переважно перевозять до Польщі, Угорщини, країн Балтики та в столиці західноєвропейських держав. Торгують також румунськими неповнолітніми проститутками, яких ввозять до Німеччини, Італії, Туреччини, на Кіпр. Крім того, в країнах Південно-східної Азії виявлені такі маршрути поставки дітей: з М’янма – в Таїланд; всередині Таїланду; з Таїланду та інших країн – в Китай, Малайзію, Японію і США; з Таїланду і Філіппін – в Австралію, Нову Зеландію, Тайвань і Китай; з Непалу і Бангладеш – в Індію; з Південно-східної Азії – в Японію і на Гаваї через Гонконг; з Індії і Пакистану – на Близький Схід.

Прослідковується тісний зв’язок між торгівлею дітьми і дитячою проституцією та порнографією. Дисертант зазначає, що подібна практика набула поширення в різних країнах світу. Лише в Азії майже мільйон дітей є предметом секс-бізнесу та дитячої порнографії. Як правило, дитяча порнопродукція виготовляється для жителів індустріально розвинутих країн, а об’єктами сексуальних домагань є діти з Азії, Південної Америки та Східної Європи. В Україні офіційно реєструється незначна кількість випадків дитячої порнографії та проституції. Автор це пояснює, зокрема, тим рівнем латентності, що набувають ці явища в державі.

Досліджуючи питання експлуатації дитячої праці, дисертант дійшов висновку, що вона користується великим попитом у всіх регіонах світу. За даними Міжнародного бюро праці, тільки в країнах, що розвиваються сьогодні працює майже 250 млн. дітей. В Україні до економічної діяльності залучено понад 700 тис. дітей, з них більше 240 тис. – не навчаються. Багаточисленні прояви дитячої праці обумовили її згрупування в основні види: домашня прислуга, кабальна праця, комерційна сексуальна експлуатація, робота у промисловості і сільському господарстві, робота на вулиці, робота на сім’ю. Автором встановлені характерні особливості зазначених різновидів праці дітей.

Досить актуальною проблемою сьогодення є торгівля людьми з метою експлуатації їхньої праці. З України щороку за кордон виїжджає майже мільйон осіб. Головними країнами працевлаштування для українців є Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина. У зв’язку з практично нелегальним перебуванням в інших країнах наші мігранти нерідко потрапляють у скрутне становище, стають жертвами здирств роботодавців, посередників, не мають можливості користуватися соціальним захистом і медичним обслуговуванням.

До звичаїв подібних до рабства міжнародно-правовими документами віднесено також практику апартеїду і колоніалізму. Пригноблюючи права людини цілих народів, апартеїд та інші форми колоніалізму дозволяють говорити про такі явища як колективне чи групове рабство.

Одним із головних у цьому підрозділі є висновок автора, що торгівля жінками та дітьми представляє собою одну із сучасних форм рабства. З метою організації боротьби з різними формами цього явища, запропоновано на міжнародному рівні прийняти документ, в якому було б законодавчо закріплено захист людини від усіх зловживань такої спрямованості.

У третьому підрозділі "Проституція" розглядається один із різновидів торгівлі жінками і дітьми – експлуатація проституції третіми особами.

Дисертант, досліджуючи проституцію в історичному аспекті, приходить до висновку, що протягом усього періоду існування ставлення до неї було різноманітним – від офіційного дозволу до заборони, яка підкріплювалася жорсткими репресіями. Але ні репресивні заходи, ні суспільна мораль не знищили проституцію як соціальне явище, хоча й впливали на кількісний показник цієї проблеми. В результаті поступово сформувався ринок секс-бізнесу, який приносить величезні прибутки шляхом експлуатації осіб у сфері надання платних сексуальних послуг різноманітного характеру.

Зазначається, що нині міжнародне співтовариство дуже стурбоване масштабами проституції та експлуатації її третіми особами. Особливої гостроти ця проблема набула у зв’язку з тим, що проституція є одним із каналів розповсюдження СНІДу; до цієї діяльності залучається все більше неповнолітніх; небезпеку становить також контроль секс-бізнесу організованою злочинністю. Як свідчать експерти, торгівля людьми посідає третє місце за розміром прибутків після торгівлі наркотиками і зброєю.

Розглянувши питання встановлення відповідальності за заняття проституцією та злочини, які з нею пов'язані, в законодавствах деяких зарубіжних країн, дисертант звернув увагу на прогалини у вітчизняному законодавстві, в якому не розроблено саме поняття “проституція”, відсутнє чітке розмежування проституції від інших форм задоволення статевої пристрасті поза шлюбом. Проаналізувавши різні поняття проституції у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, автор пропонує визначити її як діяльність людини, що полягає в неодноразовому наданні сексуальних послуг іншим особам, які не ґрунтуються на почуттєвому потязі з метою отримання винагороди, яка є основним чи додатковим джерелом існування.

В дисертації наводяться статистичні дані, які характеризують поширення проституції в Україні та деяких європейських державах. Вказується на організований характер проституції, який поступово набуває транснаціональних рис. Виділяються й кілька регіонів світу, до яких організовані злочинні групи країн СНД постачають жінок, у тому числі також шляхом торгівлі людьми. При цьому звертається увага на небезпеку проституції, зокрема, соціальний, медичний, морально-психологічний і правовий аспекти цієї проблеми. З метою зменшення шкоди, яку проституція завдає суспільству та окремим громадянам, пропонується прийняти спеціальний закон про проституцію, яким легалізувати її окремі види, поставити під соціальний і медичний контроль проституток, регламентувати діяльність будинків розпусти. При такому підході правова відповідальність повинна наставати не за заняття проституцією, а за порушення правил, встановлених для цієї діяльності, її експлуатацію, залучення до неї неповнолітніх осіб.

У четвертому підрозділі “Нелегальна міграція та інші протиправні діяння, пов’язані з торгівлею жінками і дітьми” простежується зв’язок торгівлі живим товаром з нелегальною міграцією та злочинами в галузі трансплантації органів чи інших анатомічних матеріалів людини.

Так, щороку кордони країн світу перетинають майже 4 млн. нелегальних мігрантів, що приносить кримінальним угрупованням близько 7 млрд. доларів США. Географічне положення України дає можливість використовувати її територію як найзручніший шлях проникнення на Захід. Потік транзитної міграції жінок через Україну умовно поділяється на три групи: 1) жінки з Китаю, Шрі-Ланки, Ліберії, Нігерії, Сьєрра-Леоне; 2) молоді жінки з країн СНД, зокрема Російської Федерації і Молдови; 3) громадяни Афганістану, Іраку та інших країн. Автор наголошує на впливі нелегальних мігрантів на зростання кількості окремих видів злочинів, збільшення небезпечних хвороб, поширення підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами і пропонує законодавчі та організаційні заходи щодо посилення боротьби з цим різновидом протиправної діяльності.

В даному підрозділі висвітлюються також питання протидії торгівлі людьми, яка здійснюється у медичних цілях і, зокрема, з метою вилучення органів та інших анатомічних матеріалів для трансплантації. Розглядаються можливі зловживання в цій галузі, аналізуються міжнародно-правові документи та відповідне законодавство України і деяких зарубіжних країн з питань регулювання трансплантації органів і тканин людини. Висловлюються думки щодо правомірності пересадки органів і тканин людини, питання взяття трансплантатів у померлих і живих донорів та вносяться пропозиції з проблем попередження зловживань у цій сфері.

Розділ третій “Соціальна обумовленість та кримінологічне попередження торгівлі жінками і дітьми, а також інших протиправних діянь, з нею пов’язаних” присвячений аналізу детермінантів даних злочинів та основним напрямкам боротьби з ними.

У першому підрозділі “Причини і умови вчинення торгівлі жінками та дітьми, а також інших протиправних діянь, з нею пов’язаних” концентрується увага на виявленні факторів, що породжують торгівлю жінками й дітьми та сприяють її існуванню. На думку автора, насамперед, соціально-економічні чинники змушують жінок торгувати своїм тілом, бути донорами біоматеріалів тощо. Це, в свою чергу, дає можливість злочинцям, які експлуатують таких осіб, отримувати незаконні прибутки. До таких факторів можна віднести, зокрема, соціальну нерівність у країні; дуже низький рівень життя значної частини населення; разюче розшарування суспільства на багатих і бідних; матеріальну незабезпеченість більшості молодих жінок через обмеженість працевлаштування, особливо на престижну роботу. Нині спостерігається стрімке зростання кількості безпритульних дітей, які існують лише за рахунок дрібних крадіжок, проституції чи жебракування. Саме ця категорія осіб становить групу ризику бути втягнутими в торгівлю людьми. Цьому також сприяє низький моральний рівень певної частини суспільства, бездуховність, падіння престижу сім’ї і материнства, споживацьке ставлення до жінки.

Вагомими чинниками загострення проблеми торгівлі жінками та дітьми в Україні є: недосконалість діючого законодавства, неповна його відповідність нормам міжнародного права, недосконалість механізму оформлення документів при виїзді за кордон, слабка профілактична робота щодо запобігання цим злочинам, неналагодженість міжнародного співробітництва у цій сфері, відсутність мережі спеціальних служб допомоги та реабілітації.

Оскільки торгівля жінками та дітьми в більшості випадків проводиться з метою сексуальної експлуатації їх третіми особами, то автор розглядає і причини існування проституції. На думку дисертанта, її зумовлює комплекс соціально-економічних, морально-етичних, фізіологічних факторів.

Виходячи з детермінантів торгівлі живим товаром, у другому підрозділі “Основні напрямки профілактичних заходів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми” висвітлюються заходи протидії вказаним злочинам. На думку дисертанта, ефективне попередження торгівлі людьми на міжнародному та внутрішньодержавному рівнях можливе лише шляхом застосування комплексу заходів. У цій роботі мають брати участь міжнародні організації та державні органи, діяльність яких спрямована на здійснення соціального захисту, вирішення правових і міграційних питань.

Низку заходів щодо ліквідації торгівлі жінками було запропоновано, зокрема, Пекінською Декларацією 4-ї Всесвітньої Конференції ООН з проблем жінок (1995 р.). Спільні заходи по боротьбі з торгівлею людьми прийняті Європейським Парламентом у 1996 р. Крім того, у 1997 р. державами Європейського Союзу прийнято Гаазьку міністерську декларацію європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.

У дисертації проаналізована діяльність міжнародних організацій, насамперед ООН, а також її робочих органів, які докладають багато зусиль для попередження торгівлі жінками і дітьми.

Автором зазначається, що внутрішньодержавну профілактику торгівлі жінками і дітьми треба проводити на організаційному, правовому та індивідуальному рівнях. При цьому звертається увага на питання співробітництва між державами у цій сфері, розслідування вже вчинених правопорушень, ліквідації організованих злочинних угруповань, покарання винних та надання належної допомоги потерпілим. Україна, хоча і є учасницею низки угод про співробітництво в боротьбі зі злочинністю, але на даний час ще не відпрацьований механізм реалізації такого співробітництва. У цьому зв’язку автор вносить пропозиції стосовно вдосконалення вітчизняного законодавства та приведення його у відповідність до вимог міжнародно-правових документів, до яких приєдналася Україна.

В організаційному плані пропонується створити в структурі МВС України та місцевих органах внутрішніх справ підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми та суміжними злочинами. В навчальних закладах, які готують кадри для правоохоронних органів, потрібно ввести у програми навчання спеціальні розділи з цього напрямку боротьби зі злочинністю. З метою надання допомоги жертвам торгівлі людьми треба розвивати мережу служб з реабілітації та адаптації потерпілих. Доцільно створити також банк даних про юридичні і фізичні особи, причетні до торгівлі людьми, та активізувати обмін відповідною інформацією між правоохоронними органами України та інших зацікавлених держав.

У дисертаційному дослідженні приділяється увага й громадським організаціям, які захищають права особи, надають соціальну і психологічну допомогу потерпілим від торгівлі людьми, а також ініціюють державні органи до прийняття рішень, законів та розробки механізмів запобігання правопорушенням.