Беніцький А.С. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (проблеми кримінально-правової кваліфікації)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; визначається його об'єкт і предмет, цілі й завдання, наукова новизна роботи; формулюються основні положення, які виносяться на захист; розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів дослідження; наводяться дані про їх апробацію.

Перший розділ "Поняття легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" присвячено аналізу історії розвитку на міжнародному та національному рівнях законодавства про відповідальність за відмивання "брудних" доходів; дослідженню змісту й значення основних міжнародних документів у цій сфері та їхнього впливу на становлення вітчизняного законодавства; аналізу нормативного й доктринального визначення легалізації злочинних доходів.

На основі огляду антилегалізаційного законодавства автор встановлює відповідність ст.ст. 209 і 306 КК України до міжнародно-правових норм, спрямованих на протидію відмиванню злочинних доходів. Аналізуючи зміст Конвенції ООН "Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин" (Відень, 1988 р.), Конвенції Ради Європи "Про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності" (Страсбурґ, 1990 р.), Директиви Ради Європейського Співтовариства № 911/308 ЄЕС від 10 червня 1991 р. "Про протидію використанню фінансової системи для відмивання грошей" та інших міжнародно-правових актів, які реґламентують відповідальність за відмивання "брудних" грошей, дисертант доходить висновку, що Україна, визнаючи пріоритет за нормами міжнародного права, у цілому привела законодавчу базу у відповідність до його вимог.

У дисертації автор звертає увагу на суспільну небезпечність діяльності, спрямованої на створення вигляду законного характеру походження майна, отриманого кримінальним шляхом, унаслідок переміщення його із тіньового сектора економіки в легальний. Досліджуючи закріплені в нормативних документах і вживані в юридичній літературі дефініції відмивання протиправних доходів, дисертант за допомогою логічних прийомів створення понять дає власне визначення: легалізація (відмивання) майна, здобутого злочинним шляхом, – це умисне, суспільно небезпечне діяння, спрямоване на здійснення цивільно-правової угоди з майном, здобутим завідомо злочинним шляхом, а так само на використання його в легальній господарській діяльності, унаслідок чого майну надається вигляд легального характеру походження.

У другому розділі "Юридичний аналіз легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, і проблеми кримінально-правової кваліфікації", який складається з чотирьох підрозділів, розкривається зміст об'єкта і предмета, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони легалізації злочинних доходів; розглядаються кваліфіковані склади відмивання; пропонується ряд рекомендацій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування з метою ефективної протидії використанню майна, отриманого злочинним шляхом.

У підрозділі 2.1. "Об'єкт і предмет легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" досліджуються родовий, безпосередній основний і додатковий об'єкти, а також предмет злочину.

Визначаючи об'єкт легалізації злочинних доходів, дисертант виходить з усталеного в юридичній літературі положення про те, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом від злочинних посягань суспільні відносини, котрі являють певну цілісну систему взаємопов'язаних носіїв (суб'єктів) відносин, предметів, з приводу яких склалися відносини, і суспільно значущої діяльності (соціального зв'язку) як змісту відносин.

З'ясовуючи сутність структурних елементів суспільних відносин, дисертант доходить висновку про те, що з приводу охоронюваного кримінальним законом порядку ведення господарської діяльності, який установлює заборону на залучення до легального обороту злочинних доходів, існують уреґульовані правом зв'язки між учасниками відносин. Учасниками суспільних відносин є держава в особі спеціально уповноважених на те органів, юридичні особи незалежно від їхньої організаційно-правової форми та форми власності, а також фізичні особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг і виконанням робіт. Зміст охоронюваних кримінальним законом відносин необхідно розглядати як конкретну взаємодію суб'єктів господарювання з приводу законної господарської діяльності, що складається у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг.

Автор уважає, що родовим об'єктом групи злочинів у сфері господарської діяльності виступають суспільні відносини, що забезпечують установлений законом порядок ведення господарської діяльності юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання.

Аналізуючи об'єкт злочину, автор звертає увагу на суспільну небезпечність процесу легалізації злочинних доходів, яка полягає в тому, що: неконтрольований приплив у легальну економіку тіньових капіталів посилює інфляційні процеси; обіг протиправних коштів в економічній сфері вносить диспропорції у використання законних механізмів здійснення господарської діяльності, посягаючи на нормальне функціонування економіки; порушується законний порядок підприємницької та іншої економічної діяльності, а також принцип рівноправності учасників господарських відносин, що приводить до обмеження добросовісної конкуренції. Виходячи з цього, дисертант робить висновок, що основним безпосереднім об'єктом легалізації майна, здобутого злочинним шляхом, є суспільні відносини, що забезпечують легальний господарський оборот майна у сферах виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт. На думку автора, небезпечність діянь, спрямованих на відмивання, полягає в тому, що наявність кримінальних доходів у легальній економіці створює сприятливі умови для зростання організованої злочинності. Унаслідок відмивання злочинці (бажаючи того чи ні) здійснюють приховування своїх доходів, маскують джерела їх придбання, ускладнюючи тим самим процес розкриття та розслідування злочину. Це дає дисертантові підстави для висновку про те, що додатковими факультативними об'єктами злочину виступають відносини у сфері громадської безпеки, а також відносини, що забезпечують нормальне функціонування системи правосуддя.

У роботі розглянуто предмет легалізації, що є обов'язковою ознакою складу злочину. Виходячи зі змісту диспозиції ст. 209 КК України, це грошові кошти та інше майно, придбані в ході злочинної діяльності. Під "майном" автор пропонує розуміти: фінансові кошти, рухоме та нерухоме майно, право на майно, а також інформацію, результати інтелектуальної діяльності, у тому числі виключні права на них. Звідси дисертант робить висновок, що з метою недопущення двозначного тлумачення предмета злочину доцільно виключити з диспозиції ст. 209 КК України термін "грошові кошти", оскільки "майном" охоплюються фінансові кошти, у тому числі грошові кошти як у національній, так і в іноземній валюті.

Аналізуючи поняття "доходи", уживане в міжнародно-правових документах при характеристиці предмета легалізації, автор обґрунтовує можливість розгляду в контексті ст. 209 КК термінів "майно" та "доходи" як синонімів.

Узагальнюючи різні правові підходи до розуміння джерела походження предмета легалізації, автор уважає, що розширення тлумачення предмета легалізації як майна, отриманого незаконним шляхом, суперечить міжнародно-правовим документам, прийнятим з метою боротьби з відмиванням, а також не зумовлюється ступенем суспільної небезпечності діянь, спрямованих на використання майна, здобутого в результаті цивільно-правових деліктів або адміністративних проступків. Крім того, предмет легалізації не повинен обмежуватися лише доходами, придбаними в результаті тяжких (особливо тяжких) злочинів чи злочинів, учинених організованими групами або пов'язаних з отриманням прибутку від наркобізнесу.

Автор уважає, що редакція ст. 209 КК України була б більш досконалою, якщо б у ній було вказано на суму грошових коштів та іншого майна, використовуваних при відмиванні, оскільки орієнтування правозастосовчих органів на якісні критерії визначення предмета злочину не сприяє однаковому застосуванню норми. Тому дисертант пропонує нормативно встановити мінімальний розмір легалізації злочинних доходів, достатній для притягнення винного до кримінальної відповідальності.

Підрозділ 2.2. "Об'єктивна сторона легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" присвячений аналізу форм діянь об'єктивної сторони легалізації злочинних доходів.

Ст. 209 КК України містить опис ознак трьох злочинів, які відрізняються за об'єктивною стороною: 1) учинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, для здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Здійснення фінансової операції або іншої угоди з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом, а так само використання цього майна в підприємницькій чи іншій господарської діяльності являють собою альтернативні діяння, що утворюють складний склад відмивання. Особливість таких злочинів полягає в тому, що для визнання злочину закінченим достатньо вчинення одного із зазначених у диспозиції норми діянь.

За допомогою методу порівняльного правознавства дисертант досліджує питання застосування законодавства, яке встановлює відповідальність за відмивання грошей у зарубіжних країнах. Так, на основі проведеного вибіркового аналізу стану боротьби з легалізацією в 30-ти реґіонах РФ зафіксовано, що 76 % кримінальних справ, порушених за ст. 174 КК РФ, припинено за відсутністю в діяннях винного складу злочину. Установлення причин низького відсотку винесення обвинувальних вироків дозволило дисертантові сформулювати рекомендації щодо вдосконалення законодавства України і правозастосовчої практики у сфері протидії легалізації злочинних доходів.

Автор переконаний, що позиція дослідників, які вважають, що діяння, спрямовані на використання майна, здобутого злочинним шляхом, у незаконній підприємницькій чи іншій господарській діяльності, повинні бути кваліфіковані як відмивання, є дискусійною. Такий підхід до розуміння підприємницької чи іншої господарської діяльності не відповідає змістові кримінально-правової норми, яка встановлює відповідальність за легалізацію. Крім того, дисертант, аналізуючи ознаки об'єктивної сторони легалізації, робить такий висновок: з огляду на те, що текст закону необхідно викладати в стислій формі, уникаючи невиправданої багатослівності, термін "фінансова операція" слід виключити з кримінально-правової норми, бо фінансова операція в контексті ст. 209 КК є різновидом цивільно-правової угоди. З цих же міркувань треба виключити термін "підприємницька діяльність" із диспозиції норми, оскільки поняття "господарська діяльність" охоплює і підприємництво.

Характеризуючи створення в Україні чи за її межами організованих груп для легалізації злочинних доходів, автор доходить висновку, що цій формі діянь об'єктивної сторони злочину не надається самостійного значення. При формулюванні диспозиції ст. 209 КК законодавець ставить створення організованих груп для легалізації в один ряд з такими злочинами, як здійснення угод з майном, придбаним злочинним шляхом, і використання цього майна в господарській діяльності.

На думку дисертанта, конструкція кримінально-правової норми не відповідає вимогам законодавчої техніки. Злочини, що мають різну суспільну небезпечність, але одну міру покарання, не можуть бути закріплені в одній частині кримінально-правової норми. Водночас створення в Україні чи за її межами організованих груп для відмивання має менше значення в порівнянні з учиненням легалізації злочинних доходів за попередньою змовою групою осіб, установленої  ч. 2 ст. 209 КК України, що є недопустимим. Створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, отриманих злочинним шляхом, доцільно сформулювати в третій частині ст. 209 КК, передбачивши за нього більш суворе покарання, ніж за інші діяння, перелічені в ч. 1 і в  ч. 2 ст. 209 КК. Крім того, автор уважає, що відповідальність повинна бути встановлена не тільки за створення організованої групи для легалізації, а й також за керівництво такою групою, участь у ній і у вчинюваних нею злочинах.

Підрозділ 2.3. "Суб'єкт легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" присвячений характеристиці ознак суб'єкта легалізації злочинних доходів. Ураховуючи положення цивільного законодавства, яке реґламентує порядок укладання угод, а також використання майна в легальній господарській діяльності, автор доходить висновку, що суб'єктом розглядуваного злочину є не будь-яка осудна фізична особа, а тільки та, котра має певні ознаки. Ним може бути особа, яка має право самостійно здійснювати фінансові операції, цивільно-правові угоди, а також займатися підприємницькою та іншою легальною господарською діяльністю.

У роботі вказується на те, що у правозастосовчих органів відсутнє єдине розуміння кола суб'єктів відмивання. Це підтверджують результати проведеного анкетування 150 працівників слідчих підрозділів та суддів, 43 % з яких уважають, що відмивачем може бути особа, котра не брала участі у вчиненні основного злочину, у результаті якого були одержані злочинні доходи, а решта - що ним може бути будь-яка особа.

Аналіз змісту норм вітчизняного кримінального законодавства, а також міжнародно-правових документів, спрямованих на протидію легалізації, дозволив автору сформулювати висновок, що поняття "відмивання" у контексті ст. 209 КК України застосовне не лише до випадків використання в економічній сфері злочинних доходів, здобутих іншими особами. Ним охоплюється використання в легальній економіці "свого" майна, придбаного в результаті злочинних діянь. Дисертант вважає, що суб'єктом відмивання може бути особа, котра брала участь у вчиненні "предикатного" злочину як виконавець, організатор, підбурювач або пособник. Це зумовлено насамперед тим, що діяння, спрямовані на відмивання грошей, в окремих випадках більш суспільно небезпечні, ніж учинення основного злочину.

У підрозділі 2.4. "Суб'єктивна сторона легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом" аналізуються ознаки суб'єктивної сторони легалізації злочинних доходів, визначається її значення для кримінально-правової кваліфікації.

Розкриваючи зміст психічного ставлення відмивача до діянь, які він вчиняє, автор доходить висновку, що, незважаючи на відсутність у ст. 209 КК указань на форму вини, вона мається на увазі самим формулюванням диспозиції. Використання терміна "завідомість" при описі об'єктивної сторони легалізації свідчить про необхідність установлення умислу в діяннях винного. Умисел особи, що здійснює відмивання злочинних доходів, включає в себе, по-перше, усвідомлення суб'єктом характеру й ступеня суспільної небезпечності та протиправності раніше вчиненого ним або іншими особами первісного правопорушення, по-друге, усвідомлення суспільної небезпечності використання майна, здобутого в результаті злочинних дій, для здійснення фінансових операцій та інших угод, а так само для заняття підприємницькою чи іншою господарською діяльністю, по-третє, усвідомлення протиправності даних діянь, по-четверте, бажання їх здійснити.

Необхідною умовою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК України є поінформованість відмивача про конкретні обставини незаконного отримання майна. Для кваліфікації діянь винного за ознаками складу легалізації не має значення та обставина, що доходи можуть бути одержані в результаті викрадення, незаконної торгівлі зброєю чи іншого виду злочину. Законом не передбачається обов'язок для суб'єкта мати інформацію про первісний злочин, яка дає можливість охарактеризувати основні ознаки складу. Відомості про злочин можуть бути обмежені загальними даними про його здійснення.

На кримінально-правову кваліфікацію розглядуваного злочину не впливає встановлення спонукань, якими керується особа для досягнення поставленої мети. Фактори, що виявилися рушійною силою вчинку людини, мають значення тільки для визначення ступеня суспільної небезпечності легалізації злочинних доходів, а також для правильного встановлення міри покарання. Разом з тим, у роботі відмічається, що угода з майном, здобутим завідомо злочинним шляхом, а так само використання цього майна в господарській діяльності можуть здійснюватися з різними цілями.

Третій розділ "Відмежування легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, від суміжних складів злочинів і питання сукупності легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, з іншими злочинами" присвячений питанням відмежування відмивання злочинних доходів від суміжних складів злочинів, сукупності злочинів, а також удосконалення законодавства у сфері боротьби з легалізацією.

У дисертації відмічається, що правозастосовчі органи зазнають труднощів у процесі застосування ст. 209 КК України. Як показують результати експертного опитування, 46 % респондентів висловились про те, що проблеми насамперед пов'язані з відмежуванням легалізації злочинних доходів від суміжних складів. Це свідчить про недостатність дослідження критеріїв, які дозволяють відмежувати ст. 209 КК України від інших кримінально-правових норм.

Легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, за своїми об'єктивними та суб'єктивними ознаками має багато спільного з інститутом причетності. Справа в тому, що відмивання злочинних доходів, як і заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ст. 396 КК України), заздалегідь не обіцяне придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК України), а також заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК України), вчиняється за наявності "предикатного" злочину. Відмежування складу злочину, передбаченого ст. 396, від складу злочину, установленого ст. 209 КК України, здійснюється за правилами конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм. Ст. 209 і ст. 198 КК є спеціальними відносно ст. 396 КК України. Якщо при здійсненні заздалегідь не обіцяної угоди з майном, здобутим злочинним шляхом, вимоги цивільного законодавства зовні дотримуються, то застосовується ст. 209 КК України, якщо ні – то ст. 198 КК України. У тому випадку, коли легалізація злочинних доходів поєднана із заздалегідь не обіцяним сприянням учасникам злочинної організації, скоєне необхідно кваліфікувати за сукупністю.

Водночас форми діянь об'єктивної сторони злочину, передбаченого  ст. 306 КК, схожі з ознаками легалізації (відмивання) злочинних доходів. Ст. 209 КК є загальною відносно ст. 306 КК. Спеціальний характер злочину, установленого ст. 306 КК, виявляється в особливостях джерела походження "брудних" доходів. Думаємо, що перші дві форми діянь об'єктивної сторони використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, необхідно виключити зі ст. 306 КК. Як видається, доцільно залишити відповідальність за використання наркодоходів з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів.