Горб Н.О. Наруга над могилою: кримінально-правовий та кримінологічний аналіз

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, розкривається зміст і стан наукової проблеми, яка підлягає аналізу, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні й теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, характеризується зв’язок роботи з науковими програмами та планами, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 “Соціальна зумовленість кримінальної відповідальності за наругу над могилою” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історичних та сучасних підстав криміналізації наруги над могилою.

Підрозділ 1.1. “Історична усталеність уявлень про необхідність криміналізації наруги над могилою” присвячено розгляду питання законодавчого закріплення відповідальності за наругу над місцями поховання та тілами померлих у вітчизняних кримінально-правових документах різних епох. Проаналізувавши язичницькі й християнські слов’янські традиції та вивчивши такі документи як Руська Правда, Устав Володимира про церковні суди, Саксонське зерцало, Литовський статут 1588 р.,  Звід законів Російської імперії про “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Статут про покарання, які накладаються мировими суддями  1864 р., Кримінальне уложення 1903 р.,  КК УРСР 1922, 1927 та 1961 років, проекти сучасного КК України, автор  доводить, що дії, спрямовані на вчинення наруги над місцем поховання або над померлим, з давніх часів визнавалися злочинними, а за їх вчинення передбачалося призначення покарання майже всіма документами кримінально-правового характеру, що діяли на території сучасної України. При цьому автор зауважує, що суворість санкцій за такі діяння випливала частково зі змішування права і релігії, оскільки в історії поняття злочинного завжди змішувалося з поняттями гріховного та аморального.

Зауважується, що  поряд із позитивними редакційними змінами в назві та тексті  ст. 297 КК, істотним розширенням переліку об’єктів матеріального світу, які можуть виступати предметом злочинного посягання, важливістю вказівки у диспозиції статті на караність викрадення предметів, що знаходяться у будь-якому місці поховання, а також на трупі, не розширився перелік кримінально караних дій стосовно предметів посягання, не було введено й кваліфікуючих ознак, які б відображали практику протидії злочинам, що розглядаються. Це зумовлює необхідність подальшого дослідження кримінально-правових та кримінологічних аспектів наруги над могилою.

У підрозділі 1.2. “Сучасні підстави криміналізації наруги над могилою” зазначається, що рішення автора зупинитися лише на підставах криміналізації цього діяння зумовлене метою і завданнями дослідження та обмеженнями обсягу дисертації, оскільки криміналізація наруги над могилою повинна здійснюватися з дотриманням основних її принципів, опрацьованих теорією кримінального права, лише за наявності відповідних підстав.

На основі ґрунтовних теоретичних досліджень питань криміналізації суспільно небезпечних діянь  здійснюється оцінка відповідності криміналізації діяння, передбаченого  ст. 297 КК, таким підставам, як: 1) ступінь суспільної небезпечності, включаючи достатній рівень суспільної правосвідомості й психології та достатню розповсюдженість діяння;
2) негативна динаміка наруг над могилами; 3) об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони суспільної моральності у сфері шанобливого ставлення до померлих та місць їхнього поховання; 4) необхідність кримінально-правової гарантії охорони конституційних прав.

Обґрунтовується положення, що наруга над могилою має цілком достатній рівень суспільної небезпечності для криміналізації таких дій, крім того,  суспільною  правосвідомістю та психологією таке діяння сприймається як злочинне, тобто таке, що потребує кримінального покарання. Зазначається, що останнім часом злочини, передбачені ст. 297 КК, займають верхні рядки у статистиці злочинних посягань на моральність, забезпечуючи таким чином нижню межу криміналізації. Щодо верхньої, то таке суттєве порушення норм суспільної моралі, релігійно та історично зумовлених, аксіоматично не може стати повсякденним масовим явищем.

Розділ 2 “Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 297 КК України” складається із п’яти підрозділів та присвячений аналізові складу цього злочину та проблемним питанням його тлумачення при застосуванні.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт та предмет наруги над могилою” подається аналіз різноманітних підходів до визначення об’єкта і предмета цього злочину.

Оскільки донедавна суспільна моральність розглядалася у контексті громадського порядку, проводиться визначення та співставлення понять “мораль”, “моральність” та “громадський порядок”. Зазначається, що суспільна моральність обґрунтовано визнана самостійним видовим об’єктом злочинів та відокремлена від громадського порядку.

Наводяться аргументи на користь визнання безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 297 КК,  суспільних відносин в сфері моральності в частині шанобливого ставлення до померлих та місць їхнього поховання незалежно від статі, раси, національності, соціального походження, прижиттєвих політичних чи релігійних переконань померлих.

У цьому ж підрозділі визначається коло об’єктів матеріального світу, які можуть виступати предметом даного злочину. До них віднесено: 1) могилу (на кладовищі чи в іншому місці); 2) інше місце поховання; 3) труп; 4) урну з прахом покійного; 5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Указується на відсутність визначення цих понять у кримінальному законодавстві, на невідповідність наданих у законі України “Про поховання та похоронну справу” визначень термінів “могила” та “місце поховання” тому уявленню про них, що склалося у кримінальному праві. Узагальнюючі дефініції вищезазначених понять у роботах провідних фахівців, ґрунтуючись на їхньому словниковому та законодавчому тлумаченні, запропоновано власне визначення термінів “могила” та “труп” у кримінальному праві, визначений перелік об’єктів, що їх слід вважати “іншими місцями поховання”, з’ясовано, які речі належить  відносити до предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.  

У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона наруги над могилою”  розглядаються питання об’єму та змісту злочинних дій, передбачених ст. 297 КК.

На підставі аналізу словникових визначень понять “глум” і “наруга” доводиться, що поняття “наруга” ширше, ніж “глум”, і більше відповідає сутності об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 297 КК, а тому зміна назви статті з “глум над могилою” (ст. 212 КК 1960 р.) на “наругу над могилою” є цілком правомірною.

Співставлення підходів до визначення наруги над місцями поховання у вітчизняній та зарубіжній літературі показує, що  під наругою над могилою розуміється образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання, тіла чи праху покійного. На думку автора, наруга над могилою або іншим місцем поховання проявляється в їхньому оскверненні (руйнуванні, розриванні, знищенні або пошкодженні надмогильних споруд, елементів благоустрою могил, нанесенні цинічних й зневажливих написів тощо). Наголошується, що наруга може бути вчинена виключно шляхом активних дій.

Розгляд проблем правомірної ексгумації трупа та перепоховання останків померлих дозволив виключити ці дії з кола діянь, що утворюють об’єктивну сторону наруги над могилою.

Аналізуючи об’єктивну сторону злочину, що проявляється у формі викрадення відповідних предметів, автор доводить необхідність заміни терміна “викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі” на “незаконне заволодіння предметами, що знаходяться в місці поховання або на трупі” через те, що перший не охоплює усі можливі способи заволодіння такими предметами, а це викликає проблеми при практичному застосуванні ст. 297 КК.

На підставі аналізу відповідних положень Цивільного кодексу України та закону України “Про поховання та похоронну справу” доводиться, що предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі, можуть перебувати у власності певних осіб, а можуть й не перебувати ні у чиїй власності. Залежно від цього викрадення таких предметів належить або не належить кваліфікувати за сукупністю з відповідними частинами статей про злочини проти власності.

Зазначається, що сам факт викрадення таких предметів у будь-якому випадку є проявом зневаги пам’яті про померлого, що заслуговує на оцінку такого діяння як злочину проти моральності, тому навіть спроба викрадення таких предметів не може одночасно не бути наругою над могилою. Таким чином наругу над могилою слід відносити до злочинів з формальним складом.

Підрозділ 2.3. “Суб’єктивна сторона наруги над могилою” присвячений аналізові проблем  суб’єктивної сторони цього складу злочину.

Злочин, передбачений ст. 297 КК, може бути вчинений лише з прямим умислом. Наголошується, що віднесення складу цього злочину до так званих “формальних” не виключає при його вчиненні у реальній дійсності ні усвідомлення суспільної небезпечності, ні передбачення наслідків, ні вольової ознаки відносно ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків.

Зазначається, що найбільш розповсюдженими мотивами вчинення цього злочину є користь (характерна для викрадення предметів, що знаходяться в місці похованні або на трупі) та хуліганські спонукання (властиві вчиненню цього злочину у формі наруги над місцем поховання або над трупом). Автор відзначає, що наруга над могилою відноситься до агресивних видів злочинної діяльності та розглядає імпульсивний вид агресії, що часто має місце при вчиненні цього злочину з хуліганських спонукань.

Розглядаються й такі мотиви вчинення наруги над могилою, як ідеологічні, де робиться акцент на негативний вплив неорелігійних течій на вчинення злочинів цієї категорії,  та помста. Зазначається, що наруга над могилою може бути вчинена й з інших мотивів, що не суперечить її кваліфікації за ознаками ст. 297 КК.

Враховуючи, що злочини, передбачені ст. 297 КК, з метою викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, найчастіше вчинюються неодноразово, групами осіб та для підсилення боротьби з такими посяганнями пропонується встановити підвищену кримінальну відповідальність за вчинення наруги над могилою повторно або за попередньою змовою групою осіб у ч. 2 ст. 297 КК.

Підрозділ 2.4. “Суб’єкт наруги над могилою” приділяється питанням, пов’язаним із суб’єктом злочину, передбаченого ст. 297 КК.

 Автор доводить, що визнання суб’єктом цього злочинного діяння фізичної осудної особи, яка до вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку, цілком відповідає тяжкості й суспільній небезпеці цього злочину.

  На підставі вивчення кримінальних справ зазначається,  що переважна більшість злочинів, що розглядаються, вчинена психічно здоровими особами, які не перебували на обліку у психоневрологічних диспансерах і щодо яких не було підстав вважати їх психічно неповноцінними. Це цілком зрозуміло, адже понад 90%  випадків наруг над могилами вчинені з корисливою метою й характеризуються тими самими внутрішніми спонуканнями суб’єктів, що й при посяганнях на власність. Інша річ – наруга над могилою, вчинена з хуліганських спонукань, адже хуліганства часто вчиняються саме особами з певними психічними розладами. При цьому на етапі досудового слідства та при розгляді кримінальних справ цієї категорії у суді питанню з’ясування осудності особи  у момент вчинення злочину належної уваги не приділяється.

У підрозділі 2.5. “Відмежування наруги над могилою від суміжних злочинів та кваліфікація за сукупністю з іншими злочинними посяганнями” надається системний аналіз проблемних питань відмежування наруги над могилою від суміжних злочинів, визначені також й типові помилки при кваліфікації таких злочинних діянь за ознаками наруги над могилою. Наголошується на використанні “завищеної кваліфікації”, “кваліфікації із запасом” як розповсюдженого способу підстрахування співробітників правоохоронних органів.

Автор наводить перелік злочинних діянь, які містять суміжні з наругою над могилою ознаки, та розглядає проблемні питання її відмежування від злочинів, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 115, статтями 161, 180, 185, 187, 189, 190, 296, 298, 432 КК.

Зокрема наголошується, що викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання та перебувають у власності інших осіб (це, відповідно до законодавства, надмогильні споруди (у т.ч. склепи) та елементи благоустрою могил), потребує додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти власності, оскільки у цьому випадку має місце вчинення двох різних злочинів з різними об’єктами посягання. Зауважується також, що наруга над трупом при умисному вбивстві не завжди свідчить про вчинення вбивства з особливою жорстокістю. За умови неусвідомлення винним того, що на момент вчинення таких дій смерть потерпілого вже настала, останні підлягають кваліфікації лише за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо винний усвідомлював, що смерть потерпілого вже настала, то такі дії належить кваліфікувати за сукупністю відповідної частини та пункту ст. 115 та ст. 297 КК. Розтин трупа, вчинений з метою приховання слідів злочину, не може вважатися вбивством, вчиненим з особливою жорстокістю, та не потребує додаткової кваліфікації за ст. 297 КК. Аналізується проблема викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих, та зазначається, що таке діяння, вчинене військовослужбовцем, визнається злочином, передбаченим ст. 432 КК; цивільною особою – ст. 297 КК.

Розділ  3 “Кримінологічні проблеми попередження наруг над могилами” включає три підрозділи та присвячений кримінологічній характеристиці цього злочину, визначенню причин та умов, що сприяють його вчиненню, та заходів запобігання таким злочинним проявам.

У підрозділі 3.1. “Кримінологічна характеристика наруг над могилами” відображено динаміку злочинів, передбачених ст. 212 КК 1960 р. і ст. 297 чинного КК з 1983 р. до І півріччя 2004 р. У відсотковому співвідношенні подаються регіони України, у яких злочинність у цій сфері зросла найбільше та найменше. Доводиться положення про те, що наруга над могилою на сьогодні стає одним з найбільш розповсюджених посягань на суспільну моральність на всій території України. Визначається також залежність вчинення злочинів, передбачених ст. 297 КК, від пори та місяця року, а також від часу доби.

За сукупністю соціально-демографічних, соціально-рольових, кримінально-правових та соціально-психологічних ознак проведено вивчення особистості злочинця. Доводиться, що злочини цієї категорії вчиняють переважно чоловіки (87,9%). Вчинення наруг над могилами більш характерне для молодих осіб віком від 18 до 20 (23,03 %) та від 21 до 25 років (25,45%). 90,2% злочинців на момент вчинення злочину не були працевлаштовані, більшість мала освітній рівень, обмежений загальноосвітньою школою та неповною середньою освітою (у межах 9 класів). 24,8% осіб у момент вчинення злочину перебували у стані, викликаному вживанням алкоголю або наркотичних засобів.

У підрозділі 3.2. “Причини і умови, що сприяють вчиненню наруг над могилами” автор аналізує поняття “причина” та “умова” та підтримує позицію об’єднання цих двох термінів в один − “криміногенні детермінанти”, до яких стосовно ст. 297 КК відносить: складну економічну ситуацію в країні; поширеність таких негативних явищ, як алкоголізм і наркоманія; високу латентність злочину, передбаченого ст. 297 КК, у тому числі й через відсутність реагування та пасивність співробітників правоохоронних органів; серйозні недоліки в організації охорони місць поховань, відсутність необхідного державного контролю за станом кладовищ та інших місць поховання, їхнім утриманням та благоустроєм; зниження рівнів духовного і морального розвитку людей, розповсюдження культу насильства і жорстокості, зневажання усталеними нормами поведінки у суспільстві; недоліки у виховній роботі дітей та підлітків у сім’ї та в освітніх закладах.

Наголошується на тому, що сьогодні збирання та утилізація металобрухту набувають усе виразнішого кримінального відтінку. Поява значної кількості таких пунктів в атмосфері економічної нестабільності створила умови для різкого збільшення кількості випадків викрадення металевих виробів з державного і приватного володіння (від каналізаційних люків до цінного обладнання), у тому числі й предметів, що знаходяться в місцях поховання (зокрема, огорож, труб, плит, вазонів для квітів тощо). Розташування пунктів прийому металобрухту поряд із кладовищами прискорює процес його збуту безпосередньо виконавцями злочину.

Підрозділ 3.3. “Запобігання нарузі над могилами” присвячений визначенню об’єктів загальної та спеціально-кримінологічної профілактики наруги над могилою.

Як вбачається, реалізація на загальносоціальному рівні таких заходів, як  зниження високого рівня безробіття, допомога у навчанні й працевлаштуванні молоді, державна підтримка осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, соціальний контроль, широке залучення громадськості до боротьби зі злочинністю позитивно вплине й на динаміку злочинів, передбачених ст. 297 КК.

Запропоновано також конкретні напрямки реалізації заходів спеціально-кримінологічного попередження наруги над могилами, серед яких особлива роль відводиться індивідуально-профілактичній роботі з особами, схильними до вчинення злочинів, передбачених ст. 297 КК, корисливих злочинів та хуліганств. Наголошується й на необхідності покращення взаємодії ОВС з населенням, що дозволить своєчасно виявляти факти вчинення наруг над могилами, притому, що своєчасність є однією з основних умов швидкого розкриття злочинів цієї категорії та виявлення осіб, схильних до їх вчинення. Виходячи з того, що такі злочини зазвичай вчинюються у групі, запропоновано ряд заходів, спрямованих на профілактику групових правопорушень. В аспекті розгляду проблем соціального контролю над розповсюдженням зазначених злочинів наголошується, що необхідним його фактором є практична реалізація принципу невідворотності покарання за вчинений злочин, оскільки в противному випадку у свідомості порушника та сторонніх осіб виникає стереотип безкарності та вседозволеності. Активізація роботи органів місцевого самоврядування щодо впорядкування, благоустрою і охорони місць поховання та місць перебування тіл померлих також сприятиме зниженню рівня злочинності у цій сфері.