Ходимчук О.О. Насильницька злочинність осіб з психічними аномаліями та її запобігання

Краткое содержание

У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначаються об’єкт і предмет, його мета і завдання, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, апробації та впровадження результатів дослідження.

Перший розділ “Соціально-правова та біологічна природа психічних аномалій, що зустрічаються у осіб, які вчинили насильницькі злочини” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та сутність психічних аномалій” розглядаються поняття та природа психічних аномалій в межах осудності, виокремлюються конкретні види психічних аномалій, що найбільш часто трапляються серед осіб, які вчинили насильницькі злочини. Зазначається, що в соціальному аспекті наявність психічних аномалій пов’язується із певним ступенем відхилення від нормальної реакції людини на вплив оточуючого середовища. У біосоціальному аспекті основою таких психічних аномалій є відхилення у діяльності головного мозку, ураження або нерівномірний розвиток його окремих структур, що не забезпечують оптимальне співвідношення інтелектуальної та емоційно-вольової сфер, соціального розвитку особи, ускладнюють її адаптацію в оточуючому середовищі. У дисертації психічні аномалії в межах осудності визначаються автором як розлади психічної діяльності, що не досягли психотичного рівня і не виключають осудності, але тягнуть особистісні зміни, які можуть призвести до відхилень у поведінці. Відмічається, що деякі форми насильницької поведінки осіб, які мають психічні аномалії в межах осудності, прийнято пов’язувати з клінічними проявами відповідних її різновидів.

Наводяться дані власного дослідження щодо розповсюдженості психічних аномалій в межах осудності серед осіб, які вчинили насильницькі злочини проти особи (36,9%).

У підрозділі 1.2. “Історично-правовий екскурс відповідальності за насильницькі злочини осіб з психічними аномаліями” крізь призму історичного ставлення до божевілля та релігії розглядаються історичні аспекти зв’язку психічних аномалій саме з насильницькими злочинами проти особи, початок яких відліковується ще з VI-V ст. до н.е. (Давньогрецька та Давньоримська міфологія), а на теренах сучасної України з часів Київської Русі (Статут Володимира Всеволодовича 1113 р.).

Дисертант звертає увагу на той факт, що в епоху середньовіччя осіб, які вчиняли насильницькі злочини і мали психічні аномалії, покаранню не піддавали. На початку XVIII ст. до сфери судочинства в якості експертів (у сучасному розумінні) залучаються вчені та лікарі, визнається принцип відповідальності особи за вину, розмежовуються дії психічно хворих та здорових осіб і як наслідок, з’являються категорії осудність та неосудність. Автор зазначає, що у 1861 р. було запроваджено обов’язкове ретельне обстеження обвинуваченого, у зв’язку з чим згодом з’являється судово-психіатрична експертиза. Початок ХХ ст. в історичному плані відзначився розвитком вчення антропологічної школи кримінального права (Ч.Ломброзо, Е.Феррі, Р.Гарофало) про особу злочинця, представники якої вважали злочинність патологічним явищем біологічного характеру, а злочин наслідком хвороби, морального божевілля. На цій підставі вони стверджували, що такі поняття як осудність, неосудність та обмежена осудність – непотрібні, і всі повинні нести соціальну відповідальність. До найбільш відомих насильницьких злочинців ХХ ст. автор відносить Г.Михасевича, А.Чикатило, О.Поліщука, А.Онопрієнка.

У підрозділі 1.3. “Співвідношення осудності та неосудності осіб з психічними аномаліями” розглядаються поняття та критерії таких кримінально-правових категорій як осудність та неосудність. Під осудністю, відповідно до чинного кримінального закону, автор розуміє здатність особи під час вчинення діяння, усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності), розуміти їх характер, передбачати їх наслідки для себе й оточуючих, свідомо керувати своїми діями і нести у зв’язку з цим кримінальну відповідальність і покарання.

Дисертант, базуючись на результатах проведеного дослідження, зазначає, що питання про визнання осудними осіб, які мають психічні аномалії та вчинили насильницькі злочини, в судово-психіатричній практиці вирішується наступним чином: злочинці з хронічним алкоголізмом, психопатією, олігофренією в ступені дебільності, різними видами наркоманій, із статевими збоченнями та епілепсією майже у 100,0% випадків визнаються осудними.

Під неосудністю дисертант, відповідно, до поглядів сучасної кримінально-правової науки, розглядає неможливість особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. У межах неосудності дисертант звертає увагу на патологічне сп’яніння і розглядає його як сутінкове потьмарення свідомості, що триває від кількох хвилин до кількох годин і виникає на тлі алкогольної інтоксикації. Судово-психіатрична оцінка неосудності осіб, які вчинили насильницькі злочини і мають психічні аномалії, зводиться до того, що 6,2% таких осіб визнаються неосудними і переважно мають такий вид психічних аномалій, як шизофренія.

У підрозділі 1.4. “Характеристика обмеженої осудності осіб з психічними аномаліями” розглядається проблема співвідношення обмеженої осудності та наявних у особи психічних аномалій в межах осудності. Дисертант зауважує на тому, що при проведенні дослідження, на жаль, не було виявлено випадків застосування у судовій практиці України норм про обмежену осудність щодо вказаної категорії осіб, а тому характеристика обмеженої осудності в дисертації обмежується суто теоретичними положеннями.

Становлення поняття обмеженої осудності автор розглядає від правових понять часів Київської Русі (Х ст.) до сьогодення в історичному аспекті і зазначає, що чинне кримінальне законодавство під обмеженою осудністю розуміє такий психічний стан особи, при якому її здатність усвідомлювати дії або керувати ними під час вчинення злочину була обмежена (знижена) внаслідок розладів психічної діяльності (психічних аномалій).

Другий розділ “Кримінально-правова та кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями” складається з чотирьох підрозділів і присвячений кримінально-правовому та кримінологічному аналізу насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями.

У підрозділі 2.1. “Кримінально-правова оцінка насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями” аналізуються погляди вчених щодо поняття насильства, насильницького злочину та насильницької злочинності, а також наводиться кримінально-правова характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями.

Насильство автор визначає як зовнішній, зі сторони інших осіб умисний та протизаконний вплив на особу (або групу осіб), що здійснюється шляхом фізичного або психічного насильства і здатний спричинити цій особі фізичну та (або) психічну шкоду. На підставі узагальнень дисертант виводить головні ознаки насильницьких злочинів: злочинність діяння в цілому; наявність однорідного об’єкту посягання (суспільних відносин, що забезпечують фізичні блага особи); однаковий за своєю суттю спосіб вчинення злочину (застосування фізичного або психічного насильства всупереч волі потерпілого); умисний характер насильства і пропонує власне поняття насильницького злочину як суспільно небезпечного діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом фізичні блага особи, і вчиняється проти її волі шляхом умисного фізичного чи психічного насильства і здатне спричинити цій особі фізичну, моральну або матеріальну шкоду. Виходячи з цього, насильницька злочинність, на думку дисертанта, є сукупністю умисних злочинів, що посягають на охоронювані кримінальним законом фізичні та моральні блага людини, та осіб, які вчиняють ці злочини шляхом фізичного або психічного насильства у певному просторі і часі.

Автором наводиться кримінально-правова характеристика складів насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями, де умисні вбивства складають 49,0% від загальної кількості злочинів даної категорії, причому 66,0% з них – це умисні вбивства за обтяжуючих обставин; питома вага спричинення тяжких тілесних ушкоджень становить 16,0%; тілесні ушкоджень середньої тяжкості – 0,5%; незаконне позбавлення волі – 0,5%; зґвалтування – 12,3%; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – 3,0%; розбещення неповнолітніх – 2,5%; хуліганство – 16,7%.

У підрозділі 2.2. “Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями” на основі базисного методу аналізується сучасний стан, рівень і динаміка насильницької злочинності взагалі та насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями зокрема.

Дисертант зазначає, що насильницька злочинність у структурі всієї злочинності становить в середньому 5,0-6,0%. Наголошується на тому, що такий вид насильницьких злочинів, як статеві, через певні причини суб’єктивного характеру залишається латентним, тому реально питома вага насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями є більшою в декілька разів.

Автором доведено, що в Україні особами з психічними аномаліями вчиняється понад 36,9% насильницьких злочинів проти особи, серед яких домінують умисні вбивства (48,8%), статеві злочини (17,8%), поєднане з насильством хуліганство (16,7%), умисні тяжкі тілесні ушкодження (16,0%). Найбільш розповсюдженою психічною аномалією серед насильницьких злочинців є хронічний алкоголізм, на нього страждають 34,0% засуджених; психопатії виявлено у 20,7% осіб; розумова відсталість (олігофренія) – 16,0%; наркоманія – 13,3%; органічне ураження головного мозку – 11,3%; статеві розлади – 2,0%. Серед засуджених за вбивство 36,0% мають різноманітні психічні аномалії, а серед тих, хто спричинив тяжкі тілесні ушкодження – 38,3%.

Визначено, що інтенсивність вчинення насильницьких злочинів чоловіками з психічними аномаліями в 12,6 разів перевищує злочинну активність таких жінок (повнолітні чоловіки складають 90,7% злочинців з психічними аномаліями; жінки становлять 7,3% злочинців; неповнолітні особи чоловічої статі – 2,0%). Причину такого різкого розриву автор вбачає в особливостях соціальних ролей чоловіка та жінки.

Автор робить висновок про те, що насильницькі злочини вчиняють переважно особи з психічними аномаліями у віці від 30 до 49 років (47,5%). Жертвами насильницьких злочинів, вчинених особами з психічними аномаліями, є: чоловіки – 56,1%; жінки – 31,7%; неповнолітні – 12,6%, з яких малолітні особи жіночої статі становлять 25,0%, неповнолітні особи чоловічої статі – 50,0%, неповнолітні особи жіночої статі – 25,0%.

Визначено, що переважними місцями вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями є квартири (53,0%), громадські місця (22,5%), вулиці та подвір’я будинків (24,5%). Найчастіше злочини, які розглядаються, вчиняються у вечірні години (з 18⁰⁰ до 19⁰⁰) – 30%, в пізні вечірні години (з 20⁰⁰ до 23⁰⁰) – 23,8%; вдень (з 15⁰⁰ до 16⁰⁰) – 20,2%. Автором також виявлено певну закономірність щодо розповсюдженості насильницьких злочинів щодо пори року: в літні місяці особами з психічними аномаліями вчиняється лише 30,0% насильницьких злочинів, а восени та взимку понад 59,0%.

Зазначається, що 45,3% злочинів даної категорії вчиняються у групі, причому групою дорослих вчиняється 40,7% злочинів, змішаною групою
(за участю неповнолітніх) – 4,6% злочинів. Одноособові злочини складають 54,7%.

У підрозділі 2.3. “Характерні ознаки та властивості особи з психічними аномаліями, яка вчинила насильницький злочин” розглядаються основні кримінологічні характеристики, що притаманні особі злочинця з психічними аномаліями.

Дисертантом розроблено власне поняття особи злочинця з психічними аномаліями – це особа, яка має розлади психічної діяльності, що не досягли психотичного рівня і не виключають осудності, але тягнуть особистісні зміни і можуть призвести до відхилень у поведінці, а також ускладнюють соціальну адаптацію такої особи, знижують її здатність керувати своїми діями, і яка характеризується специфічною сукупністю соціально-демографічних, соціально-рольових, кримінально-правових та соціально-психологічних ознак.

Вивчаючи соціально-демографічну характеристику злочинця з психічними аномаліями, автор звертає увагу на такі ознаки, як вік, рівень освіти, соціальний та сімейний стан і робить висновок про те, що з віком кількість психічно здорових злочинців зменшується майже у 24 рази: з 2,0% серед неповнолітніх до 47,3% серед осіб у віці від 30 до 49 років. Зазначається, що серед осіб з психічними аномаліями, засуджених за насильницькі злочини, найбільшу категорію становлять ті, чий освітній рівень обмежується загально освітньою школою – 64,0%; з неповною середньою освітою (в межах 9 класів) – 16,7%; без освіти (закінчили 2-4 класи) – 3,3% осіб; з вищою освітою – 3,3% осіб.

Соціально-рольова характеристика злочинців з психічними аномаліями свідчить про те, що група непрацюючих складає 82,7%. Серед зазначених осіб неодружені (або розлучені) становлять 77,3%. Їх спосіб життя характеризується нетривалим співмешканням з особами, які ніде не працюють, або такими, що не мають постійної роботи та ведуть аморальний спосіб життя. У зв’язку з цим автор робить висновок, що рівень освіти, соціальне та сімейне становище осіб з психічними аномаліями мають вирішальне значення і визначають поведінку таких осіб у суспільстві.

При розгляді кримінально-правової характеристики належну увагу дисертант приділяє питанню рецидиву з боку осіб з психічними аномаліями. Дослідження показало, що 48,7% осіб з психічними аномаліями раніше вже були засуджені, причому одну судимість мають 30,7% осіб; дві судимості мають 16,7% осіб; чотири судимості мають 1,3% осіб.

Вивчаючи соціально-психологічну характеристику, автор зазначає, що особам, які вчинили насильницькі злочини і мають психічні аномалії, притаманні такі риси, як жорстокість, агресивність, відсутність співчуття. Розглянута група злочинців відрізняється примітивізмом потреб, вузьким колом інтересів; їм притаманні повна відсутність справжніх культурних запитів та позиція самовиправдовування, що випливає з егоїстичної орієнтації і пов’язана з тенденцією перекласти вину на потерпілого.

У підрозділі 2.4. “Причини, умови та механізм вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями” розглядаються головні детермінанти та особливості механізму вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями.

Автор доводить, що психічні аномалії є внутрішніми, суб’єктивними умовами, тобто підґрунтям, на якому за несприятливих соціальних обставин легко виникають і реалізуються антисуспільні наміри, а тому вони не можуть цілком пояснити причини вчинення насильницьких злочинів. Зазначається, що детермінантами насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями, є сукупність наявних у суспільстві матеріальних, ідеологічних, соціально-демографічних та інших факторів, під впливом яких у осіб з психічними аномаліями, розвиваються антисуспільні погляди та звички і на цій підставі формується та реалізується злочинний намір.

Причини існування насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями дисертант вбачає у низькому освітньому рівні значної частини населення, у прогалинах виховної роботи закладів освіти та установ системи виконання покарання.

Умови вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями розглядаються дисертантом через співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця. За наявності у особи психічних аномалій в межах осудності соціальне і біологічне виступають або як необхідна умова, або як вирішальний фактор поведінки. Дисертант зазначає, що психічні аномалії можуть виступати як умови вчинення насильницьких злочинів, але лише тоді, коли буде визначено, де і яким чином біологічне і соціальне є необхідною умовою, або керівним фактором поведінки.

Визначаючи особливості механізму вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями, дисертант не визнає за такими психічними аномаліями вирішального значення, оскільки навіть за наявності психічних аномалій у особи зберігається не тільки зв’язок із зовнішнім світом, але й детермінація психічної діяльності та вчинків, хоча і з деякими обмеженнями. Особливості механізму вчинення насильницьких злочинів особами з психічними аномаліями проявляються через емоційно-вольові порушення, своєрідність мислення, зниження критичної здатності та контролю над собою, а також у дратівливості та конфліктності. Таким особам притаманна швидкоплинність мотивації злочинної поведінки, що в найменшому ступені обумовлюється інтелектуально за рахунок переважання емоційно-вольових елементів. Мета вчинення насильницького злочину в осіб з психічними аномаліями в межах осудності диференціюється залежно від виду наявної у особи психічної аномалії.

Третій розділ “Запобігання насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями” складається з двох підрозділів і присвячений заходам запобігання насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями.

В підрозділі 3.1. “Заходи загальної профілактики насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями” дисертант у загальному вигляді розглядає суть, значення, об’єкт, цілі та завдання запобігання насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями.

Під запобіганням злочинності автор розуміє діяльність, що здійснюється державними органами і громадськістю, носить системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб’єктів, які її здійснюють, спрямована на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину. Запобігання злочинності здійснюється на загальному (заходи загальної профілактики) та спеціально-кримінологічному (спеціально-кримінологічне попередження) рівнях.

До основних заходів загальної профілактики насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями дисертант відносить: створення спеціальних установ виконання покарань для осіб з психічними аномаліями; ведення статистичного обліку осіб з психічними аномаліями в межах осудності; взаємодію юристів і психіатрів у профілактиці злочинів; соціально-педагогічні заходи.

У підрозділі 3.2. “Спеціально-кримінологічні заходи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями” визначається суть, види та значення спеціально-кримінологічних заходів попередження насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями.

Зазначається, що спеціально-кримінологічне попередження – це сукупність впливу на конкретних осіб та конкретні види злочинності. До основних кримінально-правових засобів попередження насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями дисертант відносить: використання з метою профілактики відповідних кримінально-правових норм та інститутів; своєчасне виявлення та облік правопорушників з психічними аномаліями в межах осудності органами внутрішніх справ; застосування примусових заходів медичного характеру; профілактику незаконного використання вогнепальної зброї особами з психічними аномаліями; усунення процесуальних помилок в слідчо-судовій практиці; заходи індивідуальної профілактики; віктимологічну профілактику.