Бараненко Д.В. Спеціальний суб\'єкт злочину: кримінально-правовий аналіз

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв’язок дослідження з науковими планами та програмами, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет та методологічні засади дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкривається наукове та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію та публікацію основних результатів дослідження.

Перший розділ «Загальні питання дослідження категорії спеціального суб’єкта злочину, її понятійний апарат» має три підрозділи, у яких розкриваються стан дослідження спеціального суб’єкта злочину, а також зміст та ознаки поняття «спеціальний суб’єкт злочину», ознаки спеціального суб’єкта злочину в системі елементів складу злочину.

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження спеціального суб’єкта злочину у кримінально-правових джерелах та літературі (загальний огляд) та методологія дослідження» проаналізовано історичний розвиток категорії спеціального суб’єкта злочину та його відтворення у науковій юридичній літературі. Встановлено, що в умовах достатнього опрацювання категорії «суб’єкт злочину», як у теорії кримінального права, так і в практиці застосування кримінального закону, проблемним питанням спеціального суб’єкта злочину в науковій літературі присвячено недостатньо уваги. Зокрема, відсутні комплексні дослідження, тематика та зміст яких пов’язані з винятково цією категорією, з оглядом та пропозиціями вирішення проблемних питань її застосування.

У підрозділі 1.2. «Зміст та ознаки поняття «спеціальний суб’єкт злочину» проводиться дослідження зазначеного поняття за змістом та характерними ознаками.

У результаті дослідження встановлено, що виступаючи у правовідносинах носієм загальної або спеціальної правосуб’єктності, у кримінальному праві суб’єкт вважається спеціальним, якщо його здатність бути учасником кримінальних правовідносин пов’язана з його певними особливостями. Причому, дані особливості становлять собою ознаки, які доповнюють загальні ознаки суб’єкта злочину, наділяючи його властивостями, характерними для конкретних складів злочинів. Завдяки вказаним ознакам особа здатна нести кримінальну відповідальність за вчинення злочину.

Україна є однією з небагатьох країн, зокрема пострадянського простору, у Кримінальному кодексі якої зафіксовано поняття «спеціальний суб’єкт злочину» з відповідним розкриттям його основних ознак. Однак, зважаючи на те, що поняття повинно відображати найбільш суттєві ознаки явища або предмета, максимально повно надавати інформацію про них, запропоноване вітчизняним законодавцем визначення спеціального суб’єкта злочину хоча і відтворило узагальнений підхід теоретиків-криміналістів, але все ж таки повністю не розв’язало проблему його чіткості й однозначності. Відтак формула поняття “спеціальний суб’єкт злочину”, визначена у ч. 2 ст. 18 КК України, не позбавлена недоліків. Встановлено, що доктринальне поняття «спеціальний суб’єкт злочину» збігається з поняттям «загальний суб’єкт злочину зі спеціальними ознаками», оскільки саме наявність додаткових спеціальних ознак (одиничних чи альтернативних) загального суб’єкта злочину дозволяє встановлювати коло осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності у конкретних випадках.

Підрозділ 1.3. «Ознаки спеціального суб’єкта злочину в системі елементів складу злочину» присвячено аналізу характерних рис спеціального суб’єкта у їх зв’язку з іншими елементами складу злочину.

Спеціальні ознаки суб’єкта злочину, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України або випливають з її змісту, є такими у складі злочину лише за умови їх конструктивної сумісності з об’єктом та об’єктивною стороною складу злочину. 

Встановлено, що визначенням спеціального суб’єкта злочину у ряді диспозицій статей Особливої частини КК України законодавець обирає не тільки конструкцію складу злочину обмежувального типу, коли одна диспозиція відрізняється від іншої. Інколи у одній диспозиції законодавець синтезує моделі окремих спеціальних складів у конструкцію єдиного складу злочину, встановлюючи у його межах конкретні кола осіб, здатних вчинити злочин шляхом виконання відповідного, обумовленого їх юридично значущими властивостями певного варіанту об’єктивної сторони злочину (наприклад, ст. 262 КК України).

Крім того, ознаки спеціального суб’єкта злочину, передбачені у диспозиціях статей Особливої частини КК України можуть мати як відсилочний, так і бланкетний характер.

Різноманітність комбінацій ознак спеціального суб’єкта злочину в конструкціях диспозицій значно збільшує потенціал індивідуалізації кримінального закону в ракурсі спеціального суб’єкта злочину, збільшує можливості всебічно і одночасно „прицільно” охороняти ті блага та цінності, які найбільше цього потребують.

Вказане обґрунтовує інший, аніж панував у юридичній літературі підхід до визначення поняття спеціальний суб’єкт злочину. Відповідно необхідно визнати, що спеціальний суб’єкт злочину – це суб’єкт злочину, який має додаткові ознаки, що передбачені в статтях КК України та інших нормативних актах, притаманні суб’єкту на момент вчинення злочину і визначають його як особу, яка несе кримінальну відповідальність за той злочин, який може вчинити тільки ця особа.

Спеціальні ознаки суб’єкта у конструкціях складів злочину зафіксовано неодноманітно. У переважній більшості норм їх визначено прямо, тобто безпосередньо зі змісту правової норми вбачається, що суспільно небезпечне діяння, яке відповідає описаному у ній складу злочину,  може вчинити лише певна особа, властивості якої безпосередньо названі у цій або інших нормах Особливої частини КК України. Наприклад, у статтях 364–370 (крім ст. 369) КК України вказано, що суб’єктом злочину може бути лише службова особа.

За способом викладу, такі спеціальні ознаки суб’єкта поділяються на ознаки, сформульовані у позитивній формі, та ознаки, сформульовані у негативній формі. Водночас позитивна і негативна форма формулювання спеціальних ознак суб’єкта можуть синтезуватися і використовуватись у „змішаній”, позитивно-негативній формі. Однак, негативна та змішана форма спеціальних ознак суб’єкта злочину відслідковуються у не багатьох випадках.

Спеціальні ознаки суб’єкта злочину за критерієм ступеня тлумачення, необхідного для їх чіткого встановлення та з’ясування нормативного змісту, поділяються на: 1) спеціальні ознаки, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми; 2) спеціальні ознаки, безпосередньо в диспозиціях не вказані і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину.

Що стосується співвідношення спеціальних ознак суб’єкта злочину з іншими елементами складу злочину, встановлено, що об’єкт і об’єктивна сторона злочину виступають опосередкованими носіями інформації про юридичний обсяг і зміст конкретно не названих в диспозиціях кримінально-правових норм додаткових ознак суб’єкта, що є основою встановлення та з’ясування останніх в кожному конкретному випадку. Суб’єктивна сторона складу злочину не є визначальним елементом у встановленні спеціальних ознак суб’єкта або у з’ясуванні їх юридичного змісту, проте як ланка взаємопов’язаної системи вона від спеціальних ознак суб’єкта злочину не відмежована і співвідноситься з ними через фактор усвідомлення чи відсутності усвідомлення особою наявності у неї спеціальних ознак суб’єкта злочину, що впливає на кваліфікацію.

У другому розділі «Класифікаційний аналіз спеціального суб’єкта злочину», що має два підрозділи, автор визначає критерії класифікації спеціального суб’єкта злочину та надає характеристику його видам за притаманними ознаками.

У підрозділі 2.1. «Критерії класифікації спеціального суб’єкта злочину та загальна характеристика його видів” проведено класифікацію спеціального суб’єкта злочину. Визначено, що критерії класифікації видів спеціального суб’єкта розподіляються на дві групи: відповідно до форми відображення його ознак у кримінальному законі та у площині юридичного змісту його ознак.

Під юридичним змістом або правовою природою ознак спеціального суб’єкта злочину розуміється взаємопов’язана сукупність властивостей певної особи, які поряд із загальними ознаками суб’єкта злочину є обов’язковими для здатності вчиняти діяння, визначені кримінальним законом та відображені в останньому у вигляді спеціальних ознак суб’єкта; спеціальних ознак суб’єкта з іншими елементами складу злочину, які своїм змістом обумовлюють обов’язкову наявність таких ознак для здатності особи вчинити злочин.

Спеціальні суб’єкти злочину поділяються  за ознаками:

-         службового становища особи,

-         положення особи у господарських відносинах,

-         вчинення особою злочину раніше,

-         виконання особою спеціальних функцій (обов’язків),

На розвиток класифікації спеціальних (спеціально-конкретних) суб’єктів злочину пропонується визначити спеціально-конкретного суб’єкта злочину як спеціального суб’єкта злочину, якому крім загальних і спеціальних ознак суб’єкта злочину у момент вчинення злочину додатково притаманні конкретно-визначені у диспозиції статті Особливої частини КК України властивості.

У підрозділі 1.2. «Характеристика окремих видів спеціального суб’єкта злочину за притаманними ознаками” здійснено детальний аналіз окремих видів спеціального суб’єкта та на його основі запропоновані зміни до чинного законодавства.

Так, автор вважає, що п. 1 примітки до ст. 364 КК України необхідно викласти  у такій редакції: „Службовою особою визнається спеціальний суб’єкт злочину, тобто суб’єкт злочину, який на момент вчинення суспільно небезпечного діяння постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємстві, установі чи організації незалежно від форми власності посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки за спеціальним повноваженням”. П. 2 примітки до ст. 364 КК України необхідно викласти у такій редакції: „Службовою особою також може бути визнано іноземця або особу без громадянства, які виконують обов’язки, передбачені у пункті 1 цієї примітки”.

Водночас встановлено, що особливістю вчинення службових злочинів є те, що їх соціальна сфера та здатність службових осіб вплинути на події не обмежена службовими обов’язками та функціями, тобто службова особа для досягнення злочинної мети здатна використовувати „владу авторитету” своїх службових повноважень для впливу на події за їх так би мовити офіційними межами.

Особливості встановлення спеціального суб’єкта у злочинах у сфері господарської діяльності полягають у тому, що виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, очевидно, є виключними функціями, які виокремлюють певних осіб з кола загальних і таким чином дозволяють саме їм своїми діями породжувати певні, виняткові правові наслідки. За змістом закону підприємець може бути визнаний службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, лише тоді, коли він є керівником трудового колективу тих найманих робітників, які на підставі укладеного з ним трудового договору сприяють йому у здійсненні підприємницької діяльності. Що стосується адміністративно-господарських обов’язків, то підприємець може виконувати їх тоді, коли здійснює функції управління чи розпорядження майном, яке належить іншим фізичним чи юридичним особам, або тим належним йому майном, яке вноситься ним у статутний фонд створюваного ним разом з іншими підприємцями спільного підприємства.

Здатність особи внаслідок виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій породжувати своїми діями не «загальноможливі», а певною мірою виняткові правові наслідки, пояснює і особливості визнання спеціальними суб’єктами лікарів, вчителів та інших осіб. 

Характер та механізм утворення юридичного змісту обмежувальних ознак спеціальних суб’єктів злочину – осіб, які виконують спеціальні функції (обов’язки), – є критеріями узагальнення цих суб’єктів злочину в одну групу, що поділяється на підгрупи за видами обмежувальних ознак:

-         діяльність у сфері експлуатації транспорту;

-         професійне становище у сфері медичної діяльності;

-         виконання спеціальних функцій (обов’язків).

Аналіз ознак спеціального суб’єкта у військових злочинах засвідчив, що незалежно від того, чи була особа призвана на військову службу відповідно до чинного законодавства України, чи ні, необхідно визнавати її здатною вчинити військовий злочин, а відтак і спеціальним суб’єктом. Винятком є випадки, коли вчинене діяння є прямим наслідком хвороби або фізичних дефектів суб’єкта, визнаного на цій підставі непридатним до військової служби. У цьому та інших подібних випадках діяння розглядається як таке, що вчинене без вини, а тому і не утворює складу злочину.

Передбачені нормами Особливої частини КК України види множинності злочинів є вказівкою на наявність у суб’єкта злочину певних властивостей – вчинення в минулому злочину, які з урахуванням законодавчих положень щодо визначення множинності злочинів  враховуються при застосуванні норм кримінального права. Тобто такі певні властивості особи є спеціальними ознаками суб’єкта злочину. Однак, необхідно враховувати, що відповідно до ч. 2 і ч. 4 ст. 32 КК України такі спеціальні ознаки при застосуванні кримінально-правої норми оцінюються з врахуванням їх положень, і особа не здатна їх набути при вчиненні продовжуваного злочину та якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Спеціальний рецидив злочинів, передбачений окремими статтями Особливої частини КК України, є вказівкою на вчинення особою в минулому певного умисного злочину, за який її було засуджено, і судимість за цей злочин, яку на час вчинення нового злочину не знято і не погашено. Відповідно передбачений нормами Особливої частини КК України спеціальний рецидив у складі злочину є вказівкою на спеціальну ознаку суб’єкта злочину – наявність у особи судимості за вчинення певного злочину.

Тільки повнолітній вік особи (18 років) визначено в низці складів злочину як додаткову властивість певної особи і спеціальну ознаку суб’єкта злочину.

У третьому розділі «Окремі питання категорії спеціального суб’єкта злочину у науках кримінально-правового циклу», який складається з трьох підрозділів, автор деталізує питання кваліфікації злочинів зі спеціальним суб’єктом, наводить порівняльний аналіз спеціального суб’єкта злочину та особи злочинця, а також визначає перспективи розвитку інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні.

Підрозділ 3.1. «Питання кваліфікації злочинів зі спеціальним суб’єктом» присвячено проблемними питанням кримінально-правової кваліфікації у розрізі теми дослідження.

Встановлення ознак спеціального суб’єкта злочину у ряді випадків має пріоритетне значення для кваліфікації злочину, що обґрунтовується оптимальною послідовністю процесу кваліфікації злочину за окремими елементами складу злочину. Відсутність таких ознак у певних випадках є підставою для твердження про відсутність у діянні особи складу злочину, що має наслідком або закриття кримінальної справи, або винесення виправдувального вироку. Водночас при відсутності необхідних ознак спеціального суб’єкта не виключається кримінальна відповідальність за інший злочин (за наявності відповідних ознак його складу). 

У підрозділі 3.2. «Спеціальний суб’єкт злочину і особа злочинця” встановлено, що поняття „особа злочинця” за обсягом значно ширше поняття „суб’єкт злочину”, є більш багатогранним і охоплює багато ознак індивіда, не пов’язаних з його правовою характеристикою: місце у системі суспільних відносин, соціальні зв’язки та прояви, ставлення до існуючих соціальних цінностей, психологічні особливості тощо.

Кожна особа, яка у кримінально-правових відносинах виступає спеціальним суб’єктом злочину, виявляє комплекс певних властивостей, що не завжди мають прямий нормативний зв’язок зі складом злочину. Такі властивості щодо спеціальних ознак суб’єкта злочину можуть мати ненормативний (фактичний) зв’язок, а можуть існувати нейтрально – характеризувати певним чином особу злочинця, але від додаткових ознак суб’єкта злочину не залежати.

Властивості особи злочинця є фактичним матеріалом для криміналізації діянь. Знаходячи в Особливій частині КК України свою законодавчу фіксацію і таким чином набуваючи правового статусу, властивості особи наповнюють зміст законодавчої конструкції моделі спеціального суб’єкта злочину конкретними формами. Від властивостей особи, які знаходять своє відображення в Особливій частині вітчизняного кримінального закону, залежать певні характеристики спеціальних ознак суб’єкта, а від останніх, в свою чергу, – відповідні конструктивні особливості інших елементів складу злочину.

Властивості особи злочинця, які перебувають за межами складу злочину, не втрачають правового значення і враховуються при призначенні покарання, визначенні його виду і розміру (статті 53-58, 60-62, 64, 65 КК України) як обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання (статті 66, 67 КК України), при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України), звільненні від покарання та його відбування (статті 74, 75, 79, 81, 83, 84 КК України).

Властивості особи, які виражаються як спеціальні ознаки суб’єкта злочину, є своєрідним балансом у реалізації кримінально-правової політики, зокрема, у сфері визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (криміналізація і декриміналізація).

У підрозділі 3.3. «Спеціальний суб’єкт злочину і питання визнання суб’єктом кримінальної відповідальності юридичної особи” автор доходить висновку, що введення у вітчизняне кримінальне законодавство інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в умовах становлення ринкової економіки у країні, яка тільки 1 грудня 2005 року була оголошена Європейським Союзом, а 17 лютого 2006 року була визнана США країною з ринковою економікою, та в умовах соціальної напруженості у ній є передчасним. Такий інститут кримінального права повинен розроблятися в Україні з урахуванням характерних історичних особливостей правової системи, розвитку доктрини кримінального права, загального стану забезпечення прав і свобод людини, захисту підприємницьких прав осіб приватного права, зокрема юридичних, зважаючи на рівень розвитку економіки та господарської діяльності.