Тимошенко В.А. Формування системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на її зв'язок з науковими програмами, планами, визначено її мету, завдання, об'єкт, предмет, методологічну базу, а також наукову новизну отриманих результатів, окреслено інформаційну базу дослідження, вказано на особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Протидія наркобізнесу – важлива складова міжнародної протидії злочинності” автор виробляє методологічні засади з побудови моделі системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу. Сутність зазначеного підходу полягає у зосередженні зусиль як у міжнародному, так і у національному масштабі на головному – соціальному чиннику, що зумовлює прогрес наркозалежності, а саме – наркобізнесі.

У підрозділі 1.1. "Теоретико-методологічні засади системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу" автор зважає в першу чергу на функціонально-змістовну визначеність та структурну побудову моделі системи протидії сучасному наркобізнесу.

Змістовна визначеність системи протидії передбачає чітке усвідомлення мети – викорінення наркобізнесу, а також розробку та впровадження принципів побудови системи, а саме: єдність принципу боротьби з наркобізнесом як об’єктової зумовленості та принципу адекватності протидії з урахуванням політичного, правового, оперативного, психологічного, екологічного та інших аспектів.

 Дисертант вперше розв’язав складну теоретичну проблему, пов’язану з визначенням складних закономірних процесів та спільних рис законодавчо розрізнених видів злочинів, таких як корупція, тероризм та наркобізнес. Це дозволило в ході дослідження визначити один із додаткових принципів побудови системи протидії наркобізнесу, а саме принцип запобігання як головного методологічного принципу побудови теоретичної моделі.

На основі системно-структурного методу, який застосовує автор при розкритті способів, форм поєднання, зв’язків між різними видами злочинів, які фактично створюють злочинну систему наркобізнесу, розкрито механізми цього зрощування, котрі, у свою чергу, зумовлюють способи, форми взаємодії різних сил і засобів (національних, міжнародних, економічних, політичних, законодавчих, оперативних тощо) у функціонуванні системи протидії наркобізнесу. Для всебічного розкриття та аналізу вказаних механізмів, запропоновано дотримуватися певних правил системного аналізу, а саме: 1) розглядати об’єкт діяльності – наркобізнес – як систему, тобто як відокремлену, відносно самостійну множину взаємодіючих елементів, котрій притаманні свої специфічні унікальні форми виникнення, становлення в умовах сучасного функціонування; 2) системний підхід передбачає визначення складу, структури та організації елементів та частин цієї системи (наркобізнесу), пошук головної взаємодії між ними; 3) виявлення зовнішніх зв’язків системи наркобізнесу: для сучасного наркобізнесу вкрай важливі як інструмент глобалізації та соціального виживання зв’язки зовнішні – корупційні, з терористичними організаціями, організованою злочинністю в цілому, “мафією” тощо.

У підрозділі 1.2. "Наркобізнес у соціальному вимірі: сутність, зміст, форми та методи" автор запропонував нову методологію дослідження – діалектику внутрішніх та зовнішніх зв’язків, яка в даному випадку є унікальною, коли зовнішні опосередкування переростають у внутрішні стимулювання наркозлочинної діяльності, закономірності якої беруть на озброєння інші види організованої злочинності і сприяють їх ескалації.

Доведено, що злочинна сутність наркобізнесу не обмежується лише виробництвом та збутом наркотиків: наркобізнес породжує систему наркозалежності, сприяє її розгортанню і, у свою чергу, використовує її як базу для власної еволюції. Саме тому наркобізнес за своєю природою не є і не може бути ізольованим, відокремленим різновидом злочинної діяльності. Навпаки – він зрощується, споріднюється з іншими злочинами і є фактично "комплексним" злочинним діянням, яке містить у собі ознаки кількох злочинів, що ускладнює його ідентифікацію і, відповідно, побудову системи протидії.

Виходячи з того, що зміст – це система складових та функцій, які ці складові виконують, застосування функціонального підходу дало можливість дисертанту розкрити складові наркобізнесу як організованої злочинної діяльності. Об’єктом цього злочину є державна безпека, оскільки наркобізнес посягає на її матеріальний і людський потенціал.

Що стосується суб’єкта наркобізнесу, то відправною точкою для окреслення його узагальнених рис може бути за аналогією кваліфікація суб’єкта злочинів у сфері обігу наркотиків: це особа, якій до вчинення нею злочину виповнилося 16 років (так званий загальний суб’єкт злочину). Автор доводить, що у сфері наркобізнесу не можна обмежуватися віковим цензом (до того ж лише безпосереднього виконавця злочинного діяння). Оскільки в наркобізнесі йдеться про наживу як мету, умову його існування, то при визначенні суб’єкта цього діяння слід враховувати належність до наркоіндустрії (виробник), підприємництва на наркоринку (продавець і споживач), транспортування (дистриб’ютор) тощо. Зазначене свідчить про багатоманітність суб’єкта наркобізнесу, що закономірно, бо зумовлюється поліфункціональністю об’єктивної сторони вказаного різновиду злочинів.

У роботі зазначається, що єдиної моделі транснаціональної злочинної організації, яка займається наркобізнесом, не існує. Діапазон транснаціональних злочинних організацій надзвичайно широкий: від організації із стійкою структурою до більш гнучких і динамічних мережних структур. Форми та методи наркобізнесу, що втілюють його злочинну сутність і зміст, дуже різноманітні. Дослідження суб’єкта наркозлочину передбачає і аналіз його суб’єктивної сторони. Коли йдеться про незаконний обіг наркотичних засобів, то цей злочин може вчинятися у формі умислу. Стосовно ж наркобізнесу, повинно йтися лише про прямий умисел.

Проведений у підрозділі 1.3. "Наркобізнес у системі транснаціональної злочинності" ретроспективний науковий аналіз шляхів та форм набуття глобальних масштабів злочинних дій у сфері незаконного обігу наркотиків дозволив дисертанту дійти висновку, що сучасний наркобізнес є явищем інтеграційним, глобалізованим (тобто явищем об'єктивно зумовленим загальносвітовими процесами) і його слід розглядати насамперед у контексті безпечного існування суспільства.

Автор довів, що наркобізнес посідає особливе (головним чином функціонально особливе) місце в системі транснаціональної злочинності, а також, що наркобізнес як в історичному, так і в сучасно-логічному вимірах, був і є відносно самостійним соціальним (чи антисоціальним) феноменом, якому властиві свої, особливі закономірності. Останні не є простим проявом сутності сучасної оргзлочинності, більше того, вони є не тільки її проявом, скільки самі значною мірою визначають її сутність, диктують їй правила сучасної поведінки, зумовлюють її мімікрію тощо. Наркобізнес – це не рядова, тим більше, похідна від інших складова оргзлочинності. Він набув статусу пріоритетності щодо всіх складових сучасної глобалізованої злочинності, а нині взагалі є першоосновою, першозасадним чинником найбільш небезпечних її різновидів (форм).

Дослідження та узагальнення стану сучасної транснаціональної організованої злочинності та одного з найсуттєвіших її сегментів – наркобізнесу, дає підстави дійти висновку: якщо найближчим часом не буде вжито кардинальних заходів до їх локалізації, то економіка, життєздатність та правопорядок у деяких регіонах планети можуть опинитися під загрозою. Злочинні клани окремих країн можуть об’єднатися з міжнародними кримінальними синдикатами, створивши єдину злочинну систему, подолати яку буде не під силу жодним національним спецслужбам.

Для припинення глобального поширення впливу міжнародної злочинності, яка активно діє у наднаціональному просторі, автор пропонує:

1. Об’єднати зусилля національних правоохоронних та контрольно-фінансових служб у боротьбі з організованою злочинністю (передусім у сфері наркообігу, незаконної торгівлі зброєю, а також фінансових злочинів і нелегальної міграції), забезпечивши не лише терміновий обмін інформацією та координацію заходів протидії, але й постійну спільну роботу щодо проникнення у кримінальне середовище, добування доказових матеріалів, які б визнавали судові та фінансово-банківські органи інших країн – учасниць міжнародного антимафіозного консорціуму. Організацію взаємодії національних органів та установ, а також опрацювання нормативних документів, які б регламентували умови і порядок такої взаємодії, рекомендується покласти на відповідні комітети ООН.

2. Забезпечити синхронність активних оперативно-розшукових заходів (військово-поліцейські операції, масові "зачистки", огляди і супроводження транспортних засобів, посилення контролю в портах, акваторіях морів та ін.) у країнах–виробниках наркотиків з аналогічними заходами спецслужб і поліції в країнах – споживачах наркопрепаратів. Координацію згаданих заходів доручити відповідним органам ООН, а в необхідних випадках – підрозділам Інтерполу та Європолу.

3. Розробити статус і прийняти за міждержавною угодою систему представництв офіцерів-координаторів для підтримання стабільного зв’язку між спеціальними та правоохоронними службами згаданих вище держав. Розгортання такої системи та обмін офіцерами-координаторами почати з організації представництв у країнах, що знаходяться на вірогідних шляхах наркотрафіку, транспортування зброї та нелегальної міграції.

Другий розділ “Глобалізація та соціальна мімікрія сучасного наркобізнесу: кримінологічний зріз” присвячений розкриттю змістовно-функціональної спорідненості наркобізнесу з іншими видами злочинів: організованою злочинністю, корупцією, відмиванням доходів, тероризмом.

У підрозділі 2.1. “Наркобізнес – фінансово-економічне підґрунтя організованої злочинності” автор розглянув основні тенденції сучасного наркобізнесу крізь призму глобалістики як комплексної міжгалузевої науки, предметом якої є дослідження глобальних проблем та процесів сучасності. Методологія глобалістики, як соціальної діагностики, потрібна не стільки для виявлення всіх таємниць сучасного наркобізнесу, скільки для побудови теоретичної моделі протидії йому. У ній повинні знайти своє місце: методи моделювання глобальних процесів; прогнозування можливих змін; заходи з попередження і запобігання негативним тенденціям.

Керуючись цими підходами, здобувач переконливо довів, що наркобізнес інтегрувався в сучасний злочинний світ, зокрема, в організовану злочинність, корупцію, тероризм. Крім того, результатом глобалізації стали нові, витонченіші форми злочинності, зокрема й наркобізнесу, які не обмежуються національними кордонами. Наркобізнес стає все більш транскордонним і в багатьох випадках набув глобального характеру. І тому, на думку автора, із методологічного погляду наркобізнес не можна вважати абсолютно незалежною від організованої злочинності кримінальною категорією. Функціонуючи як відносно самостійне злочинне явище з притаманними лише йому сутнісними ознаками, він залишається одним із стабільних сегментів організованої злочинності, яка існує і діє у складі транснаціонального криміналітету. Більше того, наркобізнес сьогодні залишається не лише одним із найбільш прибуткових видів діяльності організованих злочинних груп, але практично стає джерелом існування досить значної спільноти людей, які проживають в регіонах зі складною політичною, соціально-економічною ситуацією.

Саме через цю своєрідну "двовекторність", наркобізнес завоював і беззастережно утримує статус головного фінансово-економічного підґрунтя організованої злочинності. Для найбільш повного та вичерпного визначення наркобізнесу автор виокремив ознаки, що характеризують його підвищену суспільну небезпеку:

1) наркобізнес, маючи економічне підґрунтя є сукупністю заборонених нормами національного та міжнародного права дій, що полягають у виготовленні, зберіганні, транспортуванні або збуті наркотичних засобів;

2) суттєвою ознакою наркобізнесу є його організованість і тому його можна визначити як прояв організованої злочинності;

3) обов’язкова ознака наркобізнесу – його кримінальна протиправність. Наркобізнес – це діяльність, пов’язана із вчиненням цілого ряду злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів, відповідальність за які передбачена розділом ХІІІ Особливої частини КК України;

4) головною метою наркобізнесу є отримання прибутку, що надалі може бути використаний як фінансова основа підтримки та діяльності організованої злочинності.

Зроблений ретроспективний аналіз генези національних та світових мафіозних кланів, як і логічне дослідження сучасного складу, структури, організаційних форм та методів злочинної діяльності кримінальних утворень мафіозного типу, дає здобувачеві можливість запропонувати власне визначення сучасної мафії (наркомафії): мафія (наркомафія) є одним із видів організованої злочинності, яка заручилася підтримкою і діє разом із спільниками в органах влади й правоохоронних органах, використовуючи їх для уникнення покарання і безперешкодного функціонування, має системний, довгостроковий, масштабний характер, чітко визначену ієрархію, стабільну професійно-кадрову та матеріальну базу, спільні заздалегідь визначені цілі і з метою отримання максимальних прибутків використовує всі можливості для здійснення ефективної протиправної діяльності як у сфері легального або нелегального (тіньового) підприємництва, фінансового шахрайства та незаконного виробництва, транспортування й реалізації наркотиків, так і шляхом здійснення інших тяжких та особливо тяжких (у тому числі насильницьких) злочинів.

У підрозділі 2.2. “Змістовно-функціональна спорідненість корупції та наркобізнесу” автор доходить висновку, що системною підвалиною існування та поширення корупції в Україні є її взаємозв’язок з наркобізнесом. Серед факторів, що деформують економіку і соціальну сферу держави, основну роль грають корупція і криміналітет.

Повнота злочинно-функціональної спорідненості корупції та наркобізнесу розкривається при аналізі тактики взаємодії наркобаронів та правлячої державної еліти. Саме високі надприбутки від наркобізнесу дають можливість його представникам підкуповувати державних чиновників найвищого рангу. Мета – створення легального "даху" для найбільш злочинної нелегальної діяльності з виробництва, транспортування та збуту наркотиків.

Автор переконливо доводить, що корупційна стратегія наркоділків в Україні здійснюється в двох магістральних напрямках: по-перше, у формі безпосереднього підкупу представників вищого ешелону влади та правоохоронних структур; по-друге, особливо активно практикується наркоділками "особиста унія", коли суб’єкти наркобізнесу стають одночасно можновладцями.

У цих умовах серйозного значення набувають проблеми теоретичного осмислення характеру корупційних діянь, насамперед у провідних галузях економіки, фінансово-банківської, податкової та митної справи, а також у сфері управління та правопорядку. Потрібно посилити нормативне регулювання правового статусу, посадових обов’язків і повноважень службових осіб від найнижчого до самого високого рівня (міністри, глави держадміністрацій, начальники департаментів і т. ін.), що, на думку дисертанта, помітно обмежило б можливості для здійснення корупційної діяльності та, що дуже важливо, сприяло б зростанню рівня відкритості й прозорості в діяльності апарату управління.

Автор зазначає, що система антикорупційних заходів буде неефективною, якщо в ній не передбачити викорінення наркобізнесу як чинника, що сприяє корупції в Україні. Крім заходів загальнодержавного характеру, не менш важливими мусять бути оперативні дії. Тому, на думку дисертанта, сьогодні є необхідним і доцільним відновлення інституту офіцерів діючого резерву як ефективного засобу перекриття нарконадприбутків – джерела живлення корупції, щоб завдати останній нищівного удару.

У підрозділі 2.3. “Кримінологічна характеристика легалізації (відмивання) доходів у сфері наркобізнесу” аналізуються визначення понять, що вживаються у міжнародних та національних правових актах, науковій літературі. При цьому здобувач звертає увагу на доцільність доповнення законодавчо закріпленого поняття "відмивання коштів та іншого майна" двома принципово важливими дефініціями. Перша з них мала б вказувати на глобальний або регіональний характер відмивання кримінальних капіталів; друга – на приховання власниками доходів, здобутих злочинним шляхом, не лише джерел походження, належності або власника цих доходів, але і їх цільового призначення. Упущено й таку суттєву ознаку процесу легалізації, як злочинний характер капіталів (поняття "незаконне походження", на погляд автора, не охоплює усієї сукупності кримінальних діянь, що становлять процес легалізації "брудних" коштів). Більш чітко належало б визначити й умисний характер цього злочину. Автор вважає, що такі доповнення диктуються самим характером злочинних операцій з легалізації коштів.

Виходячи з таких положень, у роботі пропонується визначення поняття "відмивання грошей" – "Переміщення та легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, які мають глобальний або регіональний характер, – це умисне вчинення будь-яких дій, спрямованих на приховання джерел, належності (володіння) та цільового призначення цих доходів, тобто надання правомірного характеру володінню, користуванню або розпорядженню цими доходами".

Дисертант розглядає цілі, які ставить перед собою криміналітет у процесі легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Важливість їх визначення має практичний характер для організації оперативно-розшукових заходів і залежить від двох факторів: 1) у результаті яких злочинних дій здобуто гроші чи інші майнові цінності (торгівля наркотиками, зброєю, терор, контрабанда, корупція, участь у тіньовому бізнесі); 2) суми коштів, що відмиваються.

Автор доводить, що мета легалізації "брудних" грошей має переважно універсальний характер та полягає у такому: 1) прихованні джерел, власників та цільового призначення кримінальних доходів; 2) використанні кримінальних коштів для продовження і дальшого розвитку злочинної діяльності; 3) інвестуванні частини легалізованих грошей у тіньову або легальну економіку з метою подальшого проникнення в господарські та урядові структури і створення передумов для підпорядкування криміналітетові економічних, соціальних та політичних інституцій; 4) обміні певної частки відмитих капіталів на унікальні історичні та культурні цінності: картини, ікони, золоті вироби, старовинні манускрипти та ін.; 5) створенні видимості законного отримання "відмитих" капіталів; 6) заміні однієї валюти на іншу, більш поширену й прийнятну для здійснення кредитно-банківських операцій; 7) обміні готівкових грошей на банківські чеки, пластикові картки, акредитиви, страхові поліси та ін.; 8) ухиленні від сплати податків, зборів, митних платежів; 9) забезпеченні зручного й оперативного доступу до коштів, одержаних з нелегальних джерел.

У підрозділі 2.4. “Зарубіжне законодавство та практика боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом” особлива увага приділяється міжнародному характеру боротьби з відмиванням кримінальних капіталів. Величезні гроші, що відмиваються злочинними кланами, спрямовуються на розвиток організованої злочинності, зокрема потужних наркосиндикатів і терористичних угруповань, на підкуп чиновників й утримання мафіозних структур і фіктивних фірм, які широко використовуються криміналітетом.

Протидія цьому глобальному протиправному явищу повинна мати скоординований міжнародний характер. Особливо важливим є досвід з виявлення шляхів відмивання злочинних коштів, набутий фінансовими, правоохоронними та спеціальними службами країн з розвинутою ринковою економікою, які розгорнули цю роботу ще у 1980–1990-х роках. Серйозну увагу дисертант приділяє, зокрема, таким принциповим питанням, як характер взаємодії правоохоронних та фінансово-банківських структур у сфері виявлення кримінальних капіталів, значне обмеження використання готівки, система фінансового моніторингу за переміщенням коштів.

Автор аналізує багатогалузеву систему декларування прибутків, яка дає змогу виявляти факти безпідставного витрачання грошей (придбання нерухомості, цінних паперів, антикваріату тощо), а отже допомагає визначати кримінальне походження коштів; систему правового захисту й державних гарантій всім учасникам процесу боротьби з відмиванням коштів: працівникам банків і правоохоронцям, інформаторам спецслужб та свідкам, суддям і прокурорам, а також визначає, що для досягнення ефективності у процесі відстеження каналів фінансування терористичних організацій і відмиванням доходів злочинними угрупуваннями, необхідно здійснювати контроль практично усієї світової банківської системи на основі максимально уніфікованих нормативних актів в різних країнах.

У підрозділі 2.5. “Взаємодія та механізм зрощування наркобізнесу й тероризму” автор розкриває механізм зрощування наркобізнесу та тероризму, що є важливим у розкритті змістово-функціональної спорідненості наркобізнесу з іншими видами злочинів.

З одного боку, наркобізнес є живильним ґрунтом для тероризму, з іншого – він чинник політичних конфліктів, оскільки й наркоділки, й терористи, як правило, становлять опозицію офіційній владі. Не викликає сумнівів, що наркоторгівля та тероризм у багатьох випадках мають спільну основу, єдині геополітичні інтереси.

Дисертант доводить, що інтереси організованих злочинців і терористів тісно переплітаються, передусім в протидії політичним заходам із боротьби з корупцією чи наркоторгівлею, при просуванні до структур влади своїх представників, при здійсненні впливу на електорат під час виборчих кампаній, при залякуванні небажаних політичних конкурентів тощо. Такі можливості застосовуються суб’єктами наркобізнесу як прямий шлях впливу терористичних угруповань на процеси управління державою.

Автор зазначає, що тероризм і наркобізнес мають спільні цілі. На стратегічному рівні вони полягають у сприянні деградації й розладу суспільства; посяганні на міжнародний правопорядок, стабільність міжнародних відносин; руйнівному впливі на фінансово-банківську систему. На тактичному рівні – посягають на громадські та культурні цінності, основи демократичного ладу; об’єднаними зусиллями дестабілізують суспільно-політичну, економічну та ситуацію в країні, регіоні та світі.

Функціонування сучасних терористичних структур неможливе без потужної матеріально-фінансової бази, а її основою найчастіше є кримінальна діяльність. Одним із традиційних джерел фінансування тероризму, як зазначає дисертант, є наркобізнес – сфера діяльності високоорганізованих злочинних груп із розподілом функцій – вирощування сировини, виготовлення наркотиків, їх контрабанда, транспортування, розповсюдження.

Розділ третій "Стратегія і тактика боротьби з новими викликами наркобізнесу в Україні" складається із чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1. "Україна як суб’єкт міжнародного протиборства з наркобізнесом" досліджується сучасний стан наркобізнесу в Україні та шляхи боротьби з ним.

Розглядається сучасний стан організованої злочинності в Україні. При цьому дефініція "злочинність" розглядається як суспільне явище, яке становить систему, що складається з окремих елементів (видів, підсистем), яким притаманна певна самостійність. Виходячи із загальної дефініції злочинності, організовану її складову дисертант визначає як певною мірою масове, регулярне, стійке суспільне явище, що полягає в кількості вчинених злочинними угрупованнями злочинів.

Досліджується співвідношення і сумісність дефініцій "організована злочинність" і "мафія". Доводиться, що мафія в її старому, сицилійському форматі в Україні не існує, але стосовно сучасної, корпоративної мафії, окремих структур організованої злочинності як локального, так і регіонального, загальнонаціонального й транснаціонального рівня, такі структури існують та активно діють на території країни.

У роботі проаналізована динаміка вилучень наркотичних засобів під час контрабандного переміщення через митний кордон України, динаміка злочинності у сфері наркобізнесу; інформація щодо кількості осіб, які зловживають наркотиками; здійснено порівняння стосовно організованої злочинної діяльності у сфері наркобізнесу в Одеському й Київському регіонах. Відстежується ефективність митного контролю на автопереходах та залізничному транспорті. На підставі цього робиться висновок, що криміногенна ситуація у сфері незаконного наркообігу в Україні залишається напруженою, потребує постійної уваги та аналізу, вжиття реальних дійових заходів щодо її покращання, насамперед з боку органів влади, стосовно рішучого припинення наркобізнесу та владних зв'язків з ним, запобігання дії криміногенних чинників.

У підрозділі 3.2. "Національний досвід протидії корупційній наркозлочинності" автор дійшов висновку, що організована наркозлочинність намагається впливати і на політичне життя, лобіюючи вигідні для неї рішення, створюючи громадську думку за допомогою підконтрольних засобів масової інформації. Усе це відбувається на тлі підкупу й усунення небажаних осіб. Організовані злочинні угруповання підривають демократію шляхом корупції, а в деяких країнах їхня діяльність набуває нової форми авторитаризму. Накопичені від продажу наркотичних засобів кошти йдуть на підкуп політиків, створення позитивного іміджу в суспільстві.

Подолання корупції є однією з найбільш актуальних проблем нашої держави. Автор обґрунтовує положення про те, що головне місце в антикорупційній діяльності посідає ставлення до цієї проблеми структур влади, керівництва держави, їхня безпосередня участь в організації рішучої та безкомпромісної протидії корупційним проявам.

Посилаючись на останні судові процеси та об’єктивні оперативно-слідчі матеріали правоохоронних органів, дисертант доводить, що сьогодні корупцією найбільшь уражені ті структури, діяльність яких пов’язана з питаннями державного цільового фінансування, розподілу і використання бюджетних асигнувань, кредитно-банківської сфери, експорту та імпорту, приватизації, ліцензування, митного й податкового контролю, підприємництва, зокрема малого та середнього бізнесу.

Дисертант також проаналізував позитивний досвід з локалізації та подолання посадової злочинності у Фінляндії, Швеції, Данії, де прояви корупції мають поодинокий характер. Автор зазначає, що для нашої країни, яка лише стала на шлях державотворення, економічного та соціального розвитку, досягнення такого рівня локалізації цього явища – надзвичайно складний та багатоплановий процес. Акцентується увага не на припиненні та остаточному викоріненні корупції, яка в тих чи інших формах існуватиме доти, доки функціонують структури влади, а на мінімізації масштабів корупційної діяльності, недопущенні її впливу на соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в країні. Щодо подолання таких взаємопов’язаних категорій, як корупція та наркобізнес, то в цій сфері головним завданням, на думку автора, має стати позбавлення наркомафії економічної складової, виявлення та припинення транснаціональних каналів переміщення наркотиків.

У підрозділі 3.3. "Функціонування національної системи боротьби з відмиванням грошей у сфері наркобізнесу" зазначається, що всебічне дослідження проблеми легалізації кримінальних капіталів вимагає врахування принципово важливого методологічного питання: чітке розмежування між тіньовими капіталами, набутими в результаті ухилення від сплати податків, протиправної торговельної, банківської або підприємницько-промислової діяльності й коштами кримінального походження, зокрема здобутими в процесі зайняття наркобізнесом. Автор проводить розмежування між цими двома каналами надходжень кримінальних коштів і наголошує, що політика держави стосовно цих видів капіталів має бути вельми обережною та виваженою. Необґрунтоване віднесення капіталів, отриманих внаслідок економічних правопорушень, до таких, що мають кримінальне походження, на думку дисертанта, може завдати невиправної шкоди перспективам економічного розвитку та мати негативні соціальні наслідки.

Структура системи протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, досліджується з огляду на визначення таких параметрів, що притаманні відповідній системі: 1) криміналізації легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) окреслення категорії злочинів, у зв’язку з вчиненням котрих виникають доходи, що легалізуються; 3) визначення засад розкриття таємниці банківських рахунків клієнтів, які підозрюються в легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом; 4) встановлення вимог, що стосуються розміру квот операцій, які підлягають обов’язковій автоматичній реєстрації суб’єктами первинного фінансового моніторингу; 5) чітке визначення засад співпраці органів слідства з фінансово-банківськими установами.

Протидія відмиванню кримінальних капіталів має такі правові та оперативні складові:

1) Подолання цього виду злочинності поряд із вдосконаленням законодавчої бази та організаційно-управлінських форм боротьби з легалізацією кримінальних коштів має здійснюватися шляхом опрацювання різнопланових механізмів та методів відстеження, розслідування й аналізу у сфері банківської, фінансової, підприємницької діяльності. Кінцевий результат цих заходів – викриття злочинних капіталів, притягнення винних до встановленої законом відповідальності та конфіскації незаконно одержаних грошей, майна.

2) Виявлення та припинення відмивання коштів досягається лише за умов поєднання зусиль усіх державних структур, які згідно зі своєю компетенцією вживають заходів щодо боротьби з цим суспільно небезпечним явищем. Тому актуальним завданням правоохоронців є вдосконалення системи взаємодії всіх контролюючих органів насамперед шляхом створення єдиного інформаційного банку даних стосовно проведення протиправних операцій суб’єктами фінансової та господарської діяльності. Ще одне принципове питання – налагодження регулярного міжвідомчого обміну інформацією з питань протидії злочинам у фінансово-банківській сфері та пов'язаних з нею підприємницьких структур.

3) Користуючись вже набутим позитивним досвідом розслідування фактів відмивання "брудних" капіталів, головну увагу відповідних правоохоронних органів України необхідно зосередити на виявленні процесу легалізації кримінальних коштів, джерел їх походження протиправних намірів учасників кримінальних оборудок та їх спільників. Важливим напрямом повсякденної роботи повинно бути й надання рекомендацій державним органам щодо усунення причин та умов, які сприяють незаконному обігу фінансових потоків.

У підрозділі 3.4. “Національна складова міжнародних заходів протидії наркобізнесу і тероризму” автор зазначає, що боротьба з тероризмом і пов’язаними з ним організованою злочинністю й наркобізнесом має глобальний загальнопланетарний характер. І хоча питання подолання терористичної діяльності не стоїть для України так гостро, як у США, Росії чи Великій Британії, для нашої країни це питання є актуальним. Засоби комунікацій, транспорту, зв’язку сьогодні не обмежують дії терористів територією країн, до яких вони мають головні, першочергові претензії.

Дисертант доходить висновку про те, що актуалізація реальних загроз національній безпеці України зумовлена, по-перше, функціонуванням у різних регіонах світу законспірованої мережі міжнародних релігійно-екстремістських організацій, метою яких є проведення терористичних актів, передусім в країнах, котрі беруть активну участь в антитерористичних операціях. По-друге, тимчасовим перебуванням на території України окремих прихильників релігійно-екстремістських організацій, намаганням представників неурядових ісламістських центрів впровадити механізми іноземного втручання на процеси в мусульманському середовищі України. По-третє, збільшенням в Україні проявів з ознаками терористичного характеру, в т.ч. у період виборів до вищих органів влади та місцевого самоврядування.

Проаналізувавши виокремлені на практиці та в наукових дослідженнях проблеми діяльності державних органів при виконанні завдань боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, корупцією та наркобізнесом, а також запропоновані шляхи їх вирішення, дисертант доходить висновку про доцільність прийняття спільних рішень щодо: 1) підвищення рівня довіри населення до державних органів, передусім до тих, що безпосередньо реалізовують заходи протидії тероризму і наркобізнесу; 2) законодавчого врегулювання заходів щодо заморожування, конфіскації та вилучення доходів організованих злочинних угруповань, терористичних організацій і груп; сприяння цим заходам через відповідні судові процедури.

Четвертий розділ "Національні та міжнародні аспекти запобігання наркобізнесу", що складається з чотирьох підрозділів, присвячений дослідженню проблеми запобігання наркобізнесу як першочергового завдання держави та її правоохоронних структур.

Автор наголошує, що запобігання наркобізнесу, поєднане із заходами з припинення організованої злочинної діяльності наркобізнесменів, має бути забезпеченим налагоджуванням та самовдосконаленням гнучкої системи протидії, котра працюватиме на засадах превентивності, ефективного відвернення кримінальних загроз. Оскільки саме запобігання повинно розглядатися як змістовний гарант успіху у боротьбі з наркобізнесом, то вирішальною умовою цього гарантування є поліфункціональна єдність системи протидії. Тобто її головними змістовними складовими повинні бути такі функції: законодавче забезпечення запобігання як пріоритетної діяльності у системі протидії організованій злочинності та відмиванню доходів; глибоке відстеження криміногенної обстановки у сфері незаконного обігу наркотиків; здійснення наступальних довгострокових та оперативно-тактичних заходів із ліквідації центрів організації наркобізнесу та руйнування їх інфраструктури; локалізації або, по можливості, усунення причин та умов злочинності цього виду; створення необхідних соціальних умов для унеможливлення наркобізнесу як основи незаконного обігу наркотиків.

У підрозділі 4.1. „Створення соціальних умов для унеможливлення наркобізнесу” автор доводить, що система запобігання наркобізнесу має передбачати не лише здійснення заходів із нейтралізації чи, по можливості, усунення причин та умов даної злочинності, а й передбачати можливості формування у соціумі таких умов, котрі складали б противагу злочинним намірам, перешкоджали б розвитку криміногенних процесів та вчиненню злочинів.

У цьому зв'язку дисертант обґрунтовує положення, що система запобігання наркобізнесу повинна включати такі складові: 1) економічна; 2) політична; 3) правова; 4) загально-запобіжні заходи; 5) комплекс наукових досліджень.

В економічній складовій превентивної системи протидії найбільш ефективними є заходи із запровадження та розвитку альтернативних (заміщуючих) виробництв (як забезпечення системи зайнятості населення). Останні є дієвими лише за умов їх реалізації у комплексі з відповідними заходами правоохоронного, політичного та загальноекономічного характеру. Йдеться не лише про альтернативне виробництво, а й про своєрідну “конверсію”, тобто згортання та ліквідацію тих галузей промисловості, що виробляють наркотики.

Серед заходів політичного запобігання наркобізнесу актуальною є боротьба проти міжнародного тероризму та екстремізму, оскільки саме останні виступають головними споживачами нарконадприбутків, що використовуються для утримання терористичних організацій, закупівлі зброї, підготовки та проведення акцій терору. Як у теоретичному аспекті, так і з погляду практики запобігання тероризму (і відповідно пов’язаному з ним наркобізнесу), продуктивними виглядають ідеї так званої “гуманізації” війни з тероризмом і внесення коректив у інформаційно-пропагандистське забезпечення антитерористичних операцій.

Щодо організації та проведення загально-запобіжних заходів, то йдеться про морально-етичні, психолого-педагогічні, культурно-виховні заходи, спрямовані на зниження попиту на продукцію наркобізнесу. Аналіз цих чинників дозволяє автору виокремити такі види запобіжних заходів: а) первинні – виконуються у здоровому середовищі, спрямовані на запобігання немедичному вживанню наркотиків будь-якою особою; б) вторинні – орієнтовані на контингенти підвищеного ризику, створення перешкод на шляху наркотизації, спрямовані на раннє виявлення і лікування осіб, які вже вживають наркотики, але ще не мають залежності, а також інформування цього контингенту та його оточення; в) лікування та адаптація наркозалежних осіб під час їх перебування у лікувальних закладах.

Формування соціальних умов для запобігання наркобізнесу в Україні має здійснюватись у двох напрямах: 1) проведення чіткого державного курсу на поліпшення життєвого рівня наших громадян; зниження безробіття; зміцнення державності та усунення відцентрових тенденцій; піклування про недопущення у країні гострих політичних, етнічних або ідеологічних конфліктів, які суттєво посилюють позиції різних, у тому числі злочинних кланів; на підвищення духовності і моральності населення; зниження негативного впливу на суспільство, передусім на молодь, з боку злочинності; 2) створення належних умов, пов’язаних з організаційним, матеріально-технічним та кадровим зміцненням правоохоронних органів, покликаних здійснювати і координувати заходи щодо запобігання наркобізнесу та його припинення.

 У підрозділі 4.2. „Законодавче забезпечення протидії організованій злочинності та легалізації (відмиванню) доходів як передумова локалізації причин і умов (детермінант) незаконного обігу наркотиків” аналізуючи впроваджені в оперативно-слідчу та судову практику норми і положення, які безпосередньо стосуються організованої злочинності, дисертант звертає увагу на суттєві аспекти боротьби з організованими формами сучасної злочинності, які не знайшли відображення у Кримінальному кодексі України. Йдеться насамперед щодо пропозицій вчених-правників про встановлення відповідальності для юридичних осіб. Враховуючи той факт, що чимало підприємств (фірм, установ) створюються організованими злочинними групами саме для здійснення злочинної діяльності й отримання незаконних прибутків, а також ґрунтуючись на зарубіжному досвіді, автор наголошує, що визнання юридичної особи суб’єктом злочину стає вагомим стимулом для подальшої ефективної боротьби з організованою злочинністю, у тому числі у сфері наркобізнесу.

Дисертант аналізує визначення злочинної організації (частина 4 статті 28 КК України) і наголошує, що окремі елементи цієї норми мають оцінний характер (зокрема, такі ознаки злочинної організації, як стійкість та ієрархічність), що може викликати правові колізії при кваліфікації злочину слідчим і прокурором, а також при розгляді справи у суді. Крім цього, обґрунтовується необхідність узгодження норм КК України та інших законодавчих актів щодо однозначного трактування термінів "організована група", "злочинна організація" та "організоване злочинне угруповання".

У цьому зв'язку судова практика щодо таких злочинів свідчить про те, що обвинуваченню часто надзвичайно складно довести такі організаційні ознаки, як стійкі об'єднання, організовані для вчинення злочинів; наявність ієрархічної структури; попередня домовленість про розподіл злочинних функцій між учасниками групи. З огляду на це, автор підтримує законодавчі ініціативи фахівців, які більш чітко регламентували б оцінні ознаки таких понять, як "організоване злочинне угруповання", "злочинна організація" та інші, оскільки такі уточнення сприятимуть належній і точній кваліфікації злочинної діяльності в усіх її формах і проявах.

Аналіз процесу становлення дворівневої системи фінансового моніторингу, запровадження санкцій щодо України з боку FATF дозволяє дійти висновку, що ставлення керівництва цієї міжнародної установи до нашої держави не можна назвати коректним. У цьому зв'язку автор звертає увагу на необхідність врахування економічної сторони проведених контрзаходів: такі звинувачення й санкції вигідні деяким заможним країнам, оскільки частина можливих інвестицій, які цілком імовірно мали б надійти в Україну, після широко розрекламованих звинувачень у порушеннях у правовій та фінансово-економічній сферах (частіше – упереджених і необ’єктивних), обминула українську економіку і на той час була залучена у державах, які, за визначенням керівництва FATF, вважалися надійними партнерами Групи.

У підрозділі 4.3. „Кримінологічна характеристика наркобізнесу та її використання правоохоронними органами України й інших держав при організації тактико-оперативних заходів запобігання наркобізнесу” виокремлюється низка чинників, внаслідок впливу яких Україна перетворюється на країну не лише транзиту, а й споживача та виробника наркотиків: 1) величезний, практично не освоєний ринок наркоторговців; 2) Україна є однією з ключових держав у схемі транзиту наркотичної речовини зі Сходу на Захід; 3) падіння життєвого рівня населення; 4) зубожіння основної частини українських громадян; 5) правовий нігілізм; 6) політична та економічна нестабільність у державі; 7) втягування у злочинну діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків широких верств населення; 8) послаблення та дисфункція соціальних інститутів, надмірно високі темпи соціально-економічних перетворень у зв’язку з переходом до ринкової системи господарювання; 9) недосконалість антинаркотичного законодавства або відсутність дієвого контролю за його виконанням; 10) корумпованість державних службовців і працівників правоохоронних органів; 11) стабільний та послідовний вплив транснаціонального наркобізнесу.

Автор розкриває загальну тенденцію щодо розгортання в Україні структур наркобізнесу та його реальний вплив на криміногенну ситуацію в цій сфері, а також виокремлює чинники, що ускладнюють виявлення фактів легалізації (відмивання) доходів від незаконного обігу наркотиків: проблеми, пов’язані із фіксацією операцій з готівкою при проведенні оперативно-розшукових заходів стосовно осіб, котрі відмивають доходи; висока конспірація незаконної діяльності у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з незаконним обігом наркотиків; скрутний стан регламентації проведення процесуальних дій за кордоном, перешкоди в одержанні правової допомоги при розслідуванні злочинів. Крім цього, дисертант розкриває причини і умови ускладнень виявлення таких фактів:  загального і спеціального характеру.

Розкриваються також кримінологічні особливості осіб, причетних до наркобізнесу, за такими групами характеристик особистості злочинців: 1) соціально-демографічні (громадянство, вік, стать, освіта, соціальний стан, заняття, сімейний стан, майновий рівень); 2) соціально-психологічні елементи (темперамент, потреби, інтереси, суспільні ролі тощо); 3) особливості протікання психічних процесів (вибірковість, обмеженість, акцентуйованість процесів відчуття, сприйняття навколишнього світу, уяви та мислення на діяльності, пов’язаній з причетністю особи до незаконного обігу наркотиків); 4) соціально-правові ознаки (наявність попереднього притягнення до кримінальної чи іншої відповідальності, рівень правового нігілізму, кримінальні ролі в угрупованні та при вчиненні злочинів, ознаки, передбачені диспозицією статей конкретних наркозлочинів, передбачених Особливою частиною КК України).

Автор наводить структуру вітчизняної наркомафії, яка складається з трьох частин, що становлять собою класичну піраміду: до першої входять роздрібні торговці, загальна чисельність яких становить кілька тисяч осіб; до другої – середні оптовики й перевізники з "групами охорони" товару під час транспортування і торговці на місцях; третя частина – верхній ешелон, що не має безпосередньої справи з наркотиками. Його завдання – планування операцій, їх проведення, "відмивання" отриманих коштів та їх розподіл. Особливість її структури полягає в тому, що через зрозумілі причини вона не може бути лише "українською мафією" в етнічному сенсі цього поняття.

Дисертант з’ясовує характерні кримінологічні ознаки організованих злочинних угруповань, що займаються наркобізнесом. Найбільш суттєвими з них є: 1) високий ступінь організованості, який включає наявність керівного ядра (лідера), диференціацію функцій виконавців усередині угруповання; 2) жорстка дисципліна, дотримання конспірації, безперечне підпорядкування чітко регламентованим правилам ієрархічних стосунків усередині групи; 3) прагнення мати зв’язки з корумпованими представниками адміністрації, правоохоронних органів, держпідприємствами й комерційними структурами, які використовуються для прикриття злочинної діяльності, легалізації (відмивання) одержаних прибутків; 4) тісний зв’язок керівників груп з кримінальним середовищем; 5) використання коштів та засобів, одержуваних за збут наркотиків, для організації протидії роботі правоохоронних органів (підкуп, шантаж, дезінформація, здійснення розвідувальних заходів, а також контрзаходів, які перешкоджають проникненню в угруповання негласних співробітників); 6) ретельне планування злочинів і підготовка до їх вчинення; 7) залучення до злочинних угруповань представників нетрадиційних для злочинного середовища прошарків суспільства – вчених, інженерів, лікарів, викладачів тощо.

Високий ступінь організованості, а також необхідність жорсткого дотримання конспірації зумовлюють диференціацію кримінальних ролей учасників усередині угруповання: організатори злочинних угруповань; збувачі (оптові збувачі, перекупники, роздрібні збувальники); виробники наркотичної сировини і наркотичних засобів; розкрадачі наркотиків, прекурсорів або наркомісткої сировини.

У підрозділі 4.4. „Проблеми, перспективи та рекомендації щодо формування системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу” автор розкриває складові системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу, а також надає узагальнені рекомендації щодо вирішення проблем та перспектив формування цієї системи.

Дисертант доходить висновку, що в загальнонаціональному масштабі сучасні профілактичні стратегії протидії наркобізнесу застосовуються у вкрай обмежених обсягах. У зв'язку з цим у роботі обґрунтовується положення про те, що державна політика у зазначеній сфері повинна базуватися на стратегії зменшення шкоди і збалансовано поєднувати у собі заходи боротьби з нелегальним обігом наркотиків, різні форми профілактичної роботи й заходи щодо зменшення попиту на наркотики.

Перспективними шляхами вирішення цієї проблеми в Україні силами правоохоронних органів, на думку дисертанта, можуть стати наступні заходи:

1. Розробка і впровадження "Міжвідомчої програми налагодження та розвитку взаємодії спеціальних служб і правоохоронних органів України у сфері протидії злочинним посяганням транснаціональних наркоугруповань", розроблений зміст якої автор пропонує в дисертації.

2. Запровадження загальнодержавних заходів, спрямованих на консолідацію зусиль правоохоронних, державних органів та громадськості країни з метою запобігання та протидії наркобізнесу в Україні.

Дисертант доводить, що міжнародна складова системи протидії сучасному наркобізнесу має передбачати взаємне співробітництво у сфері боротьби з транснаціональним незаконним обігом наркотиків у більш твердому режимі наднаціональних науково-прикладних, виконавчих, законодавчих, судових і пенітенціарних ініціатив. У зв’язку з цим у роботі пропонується модель міжнародної стратегії боротьби з незаконним обігом наркотиків.