Татаров О.Ю. Відновлення провадження та проведення розслідування у справі за нововиявленими обставинами

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; з’ясовується ступінь наукового розроблення; визначається мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, а також викладається методологічна основа роботи; формулюються основні положення, які характеризують її наукову новизну; пропонуються найважливіші результати дослідження, пояснюється їхнє теоретичне та практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів роботи.

Розділ 1 “Теоретичні та правові аспекти нововиявлених обставин” присвячений з’ясуванню правової природи та суті перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, а також визначенню завдань, ролі в кримінальному судочинстві України, дослідженню історії цього інституту.

У підрозділі 1.1. “Поняття нововиявлених обставин” досліджується  сутність інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Відзначається, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є самостійним видом перегляду. На підставі прийнятого в літературі поділу стадій кримінального процесу, визначено, що стадія перегляду судових рішень у порядку виключного провадження є особливою, оскільки відбувається перевірка судових рішень, які набрали законної сили, та тих що вже звернені до виконання чи навіть частково або повністю виконані.

Аналіз процесуальної літератури свідчить про різне бачення вчених поняття нововиявлених обставин. Зокрема автор, розвиваючи позицію М.О. Громова з цього питання, яка ґрунтується на слідчо-прокурорській практиці, вважає, що  нововиявлені обставини – це встановлені матеріалами розслідування чи вироком суду, що набрав законної силу, нові юридичні факти, що не були відомі суду чи були ним проігноровані, які відтворюють істині обставини вчинення злочину, що підлягають доказуванню і спростовують висновки, викладені раніше у рішенні суду у цій же справі, як такі, що не відповідають об’єктивній дійсності.

         У підрозділі 1.2. “Становлення та розвиток інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами” досліджується та передається теоретичний зміст пам’яток права, що діяли на території України та регламентували перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Історичний розвиток процесуального права на теренах України свідчить про існування інституту правонаступництва, а також простежувалися тенденції щодо його вдосконалення.

Зокрема, аналіз Статуту кримінального судочинства Російської імперії 1864 р. та Кримінально-процесуального статуту Австро-Угорської імперії 1873 р. дає підставу стверджувати, що запровадження перегляду судових рішень, які набрали законної сили, в Україні чітко проявляється з другої половини ХІХ ст. У радянські часи перші вказівки на інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами з’явилися  в Положенні про революційні трибунали 1919 р. Згодом він знайшов відображення у Положенні про вищий судовий контроль 1921 р. У кримінально-процесуальних кодексах Української РСР 1922 та 1927 рр. положення про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами було майже аналогічним до того, що закріплено в Статуті кримінального судочинства Російської імперії 1864 року.

Головний акцент в роботі зроблено на ґенезі перегляду судових рішень після проголошення незалежності України. Вивчення чинного законодавства дозволяє стверджувати, що інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами успадкував та закріпив основні положення, сформульовані у КПК Української РСР 1927 р., дещо їх удосконалив.

         Підрозділ 1.3. “Правове визначення нововиявлених обставин та відмежування їх від інших обставин у справі, що слугують підставою для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження”. Проводиться аналіз процесуального законодавства, висвітлюється питання про правову природу, ознаки нововиявлених обставин, аналізує їх окремі види. Звертається увага на те, що попри внесені до КПК зміни й доповнення, його норми не відповідають вимогам часу.

         Підтримується висловлена думка науковців, зокрема Н. Бобечко щодо вживання правничих термінів. Так, пропонується вживати замість терміносполучення “зловживання осіб”, яке вимагає уточнення з погляду об’єктивної дійсності, “злочинні зловживання осіб”.

Аналіз норм КПК, нормативних актів МВС України дозволяє зробити висновку, щодо причин у зв’язку з якими неможливо встановити об’єктивні обставини злочину, також необхідно віднести зловживання начальника слідчого підрозділу, начальнику органу дізнання та неумисні діяння учасників кримінального процесу, які в подальшому самостійно або разом з іншими могли вплинути на прийняте судом рішення.

Автор приходить до висновку, що зазначені у п. 1 і 2 ч. 1 ст. 400-5 КПК факти, які законодавцем названі нововиявленими обставинами не можуть сприйматися як такі. Це конкретні протиправні діяння, які за певних умов можуть слугувати лише фактором, що вплинув на невстановлення реальних обставин вчинення злочину. У випадку їх підтвердження, вони виступають фактами, що засвідчують причини не встановлення істинних обставин злочину у справі, рішення в якій набрало законної сили. Одночасно вони можуть засвідчувати фактичні обставини вчинення злочину тощо.

У роботі підкреслено на необхідність вдосконалення розмежування між нововиявленими обставинами та новими (додатковими) матеріалами. Автором зроблено висновок про те, що правильним є процес відокремлення нововиявлених обставин вчинення злочину від нових матеріалів за ступенем їх обґрунтування. Адже, закон вимагає встановлення нововиявлених обставин вироком суду, а в разі неможливості постановлення вироку – матеріалами розслідування (ч. 3 ст. 400-5 КПК). Нові матеріали – це документи, які не можуть бути отримані в результаті проведення слідчих дій та за допомогою них бути перевірені. Детальний аналіз дослідження дозволяє нові матеріали порівнювати із заявами, які, за умови наявності в них достатньої інформації про ознаки неправомірності судового рішення, виступають приводами для відновлення провадження у справі.

        Розділ 2 “Відновлення провадження у кримінальній справі за нововиявленими обставинами” складається з трьох підрозділів.

        Підрозділ 2.1. “Порядок відновлення провадження у справі в зв’язку з нововиявленими обставинами ” присвячений дослідженню процесуальних питань, які мають практичне значення та вимагають законодавчого врегулювання.

Автор відзначає, що процес прийняття та перевірки заяв і повідомлень про нововиявлені обставини вчинення злочину в чинному КПК належним чином не врегульовано. Ґрунтуючись на неупередженому аналізі теорії та практики, автор доводить, що форма та зміст заяв і повідомлень про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами повинні бути визначені в КПК. Слід також законодавчо закріпити право на подання заяви про нові обставини вчинення злочину не тільки зацікавленій особі, але й кожному, кому стала відома така інформація. Під час проведення анкетування дисертант з’ясував, що це підтримує 85% слідчих та 57,5% прокурорів. Задля уникнення затягування терміну відновлення порушених прав громадян, заяви про нововиявлені обставини вчинення злочину особи можуть подавати в будь-який правоохоронний орган, адміністрацію місця попереднього ув’язнення й відбуття покарання та інші державні органи, за місцем проживання чи перебування заявника, за що висловилося 40,9% слідчих та 65% прокурорів.

На основі проведеного дослідження робиться висновок про необхідність законодавчого закріплення повноважень суб’єктам проведення перевірки відбирати пояснення у адвокатів та суддів щодо питань, які стосуються лише інформації про нововиявлені обставини злочину у кримінальних справах, у яких вони брали участь, крім випадків відібрання пояснень, які містять відомості, розголошення яких заборонено законом.

Одним з головних недоліків у застосуванні інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є можливість прийняття рішення щодо проведення розслідування прокурором, який раніше брав участь у тій чи іншій формі у справі. Обґрунтовано доцільність законодавчого встановлення такого ієрархічного порядку і визначення кола суб’єктів перевірки заяв і повідомлень, згідно з яким буде виключено можливість прийняття неправильного рішення чи повторного зловживання прокурором, який приймав раніше рішення у справі.

Аналіз кримінальних справ показав, що у 6,25% з них перевірка даних про нововиявлені обставини вчинення злочину проводилася до десяти діб, у 64,59% – до 1 місяця, у 29,16% термін перевірки тривав понад місяць. Проаналізована ситуація свідчить про те, що такий підхід не сприятиме оперативному відновленню порушених прав громадян. Автор доходить висновку про те, що строк перевірки заяв про нові обставини вчинення злочину необхідно визначати залежно від виду обставин, що можуть слугувати підставою для скасування судового рішення. Строк перевірки не повинен перевищувати: щодо обставин, передбачених ч. 1і 2 ст. 400-5 КПК – трьох діб; обставин, передбачених ч. 3 ст. 400-5 КПК – протягом десяти діб. В особливо складних випадках строк перевірки може продовжуватися прокурором до 1 місяця.

Згідно зі ст. 400-8 КПК після проведення перевірки заяв та повідомлень прокурор зобов’язаний провести розслідування. У такому разі необхідним є винесення постанови, яка матиме назву “про відновлення досудового провадження у справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини”. В разі отримання доручення на проведення розслідування слідчий виносить постанову про прийняття матеріалів до свого провадження. В дослідженні обґрунтовується необхідність повідомлення зацікавлених осіб про призначення чи відмову розслідування нововиявлених обставини.

У своїй роботі автор не погоджується з думками деяких авторів (М.К. Белобабченко, А.С. Кобліков, І. Коліушко та  Р. Куйбіда) щодо суб’єктів відновлення провадження у справі, які вважають, що необхідно надати таке право суду, на території обслуговування якого винесено рішення у справі. Така процедура, на думку дисертанта не сприятиме швидкому вирішенню питання.

Підрозділ 2.2. “Приводи та підстави для відновлення провадження у справі за нововиявленими обставинами” присвячений поняттям та переліку приводів та підстав для відновлення провадження у справі.

          Дисертант відзначає, що законодавчо не визначено перелік приводів для відновлення провадження у справі. Аналіз думок вчених та слідчо-прокурорської практики дозволив сформулювати власне визначення приводів для відновлення провадження у справі та запропонувати їх оновлений перелік. Зазначається, що привід для відновлення провадження – це відповідне до закону джерело інформації, з якого прокурору стає відомо про наявність даних про нові обставини, що ставлять під сумнів законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення, а також які є поштовхом для відновлення провадження у справі й проведення розслідування цих обставин. До приводів відносяться заяви або повідомлення заінтересованих осіб, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, а також інших осіб, яким вони стали відомі; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим та прокурором ознак нових обставин вчинення злочину.

          Інформація, отримана з вищевказаних джерел, що засвідчує про незаконність судового рішення, є підставою для відновлення провадження у справі. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до чинного кримінально-процесуального законодавства, доповнивши главу 32 статтею такого змісту “Приводи і підстави для відновлення досудового провадження у справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини”.

Підрозділ 2.3. “Строки виявлення нових обставин і перегляд судових рішень у зв’язку з цим”. На основі аналізу слідчо-прокурорської практики та процесуальної літератури щодо застосування інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами робиться висновок про те, що закріплена в КПК можливість перегляду судових рішень на користь засудженого, яка не обмежуються ніякими строками, є однією з гарантій забезпечення прав незаконно засудженим особам, оскільки незалежно від часу, що пройшов з моменту засудження, вони повинні бути реабілітовані.

Важлива увага приділяється моменту виявлення нових обставин (ст. 400-6 КПК). Дисертант приходить до висновку про те, що моментом виявлення нововиявлених обставин є день набрання законної сили вироком суду щодо обставин, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 400-5 КПК, а при неможливості постановлення вироку – день складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нових фактів вчинення злочину.

Аналіз кримінальних справ вказує на те, що необхідно використовувати поняття,  яке є оптимально узгоджених з процесуальною природою нових обставин та їх встановлення, а саме – “день підтвердження даних про нові обставини”. У зв’язку з цим пропонується внести конкретні зміни до чинного КПК.

         У розділі 3 “Розслідування нововиявлених обставин” аналізується процесуальний регламент розслідування нових фактів вчинення злочину.

У підрозділі 3.1. “Суб’єкти розслідування” дисертант піддає критиці положення КПК про можливість проведення розслідування нововиявлених обставин органом дізнання, який після внесення в чинний КПК змін навіть в повному обсязі не проводить розслідування кримінальних справ. Критикується також можливість розслідування нововиявлених обставин прокурором, який уже приймав будь-яке рішення у справі, й можливо використовуватиме надані йому повноваження для перешкоджання встановлення об’єктивної істини у справі. Практика свідчить, що нині у 14,58% кримінальних справ розслідування проводиться прокурором, у 85,42% – слідчим, органом дізнання – 0%.

Пропонується залишити можливість проведення розслідування нововиявлених обставин прокурору, який не мав відношення до кримінальної справи, та який не буде зацікавлений у результатах її розслідування та слідчому.

     Розділ 3.2. “Порядок проведення розслідування нововиявлених обставин”.

Складним і не вирішеним залишається питання щодо процесуального статусу осіб, до яких винесено судове рішення. Спірною є позиція авторів, що положення осіб, щодо яких винесено незаконне рішення повинно відповідати статусу потерпілого чи свідка (В.М. Блінов), статусу обвинуваченого чи підозрюваного (А.С. Кобліков). Статус цих осіб є дещо схожим до статусу потерпілого чи обвинуваченого, проте, він має свою специфіку. Опитування показало, що особи, по відношенню до яких винесене рішення суду допитуються як: обвинувачені – 47,91%, потерпілі – 20,4%, свідки – 39,58%.

У зв’язку з тим, що розслідування нововиявлених обставин торкається інтересів засудженого, виправданого й особи, щодо якої справу було закрито, вони повинні мати широке коло прав, необхідних для захисту. Також пропонується відповідний перелік джерел доказів, визначений в КПК, доповнити таким джерелом, як: показання засудженого, показання виправданого та показання особи, по відношенню до якої кримінальну справу було закрито.

Дисертант обґрунтовує положення про єдиний порядок розслідування даних про нововиявлені обставини, розмежовуючи лише способи розслідування залежно від їх виду.

Аналіз особливостей розслідування нововиявлених обставин дозволив зробити висновок про те, що однією із причин, що ускладнює встановлення істини є строки зберігання кримінальних справ у архівах судів. Відповідно до наказу Державної Судової Адміністрації України “Про затвердження Переліку судових справ, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів” строки зберігання кримінальних справ встановлюються залежно від тяжкості злочину. Після закінчення вказаних строків кримінальні справи знищуються, і в результаті відновлення порушених прав буде майже неможливим. Заслуговує на увагу запропонований авторами порядок встановлення єдиного строку зберігання кримінальних справ, який повинен відповідати загальним строкам давності притягнення до кримінальної відповідальності – 15 років.

У дисертації розглянуто ще одну спірну проблему – строк проведення розслідування. Аналіз кримінальних справ свідчить, що розслідування у 6,25% з них проводилося  строком до 1 місяця, у 37,5% – до 2 місяців, у 33,33% – до 4 місяців, у 22,9% – понад чотири місяці. Висловлюється думка щодо необхідності проведення розслідування в максимально короткий термін. Разом з тим, розслідування нововиявлених обставин потребує виваженої праці, направленого на недопущення ще однієї судової помилки. Робиться висновок, що місячний строк буде оптимальним для розслідування даних про нововиявлені обставини. Підтримується думка М.А. Цатуряна щодо необхідності передбачення в КПК можливості продовження цього строку за правилами, встановленими для продовження строку досудового слідства (ст. 120 КПК). Пропонується строк розслідування нововиявлених обставин закріпити у кримінально-процесуальному законі.

Зазначається, що однією із проблем при визначенні строку розслідування є відсутність чітко встановленого початку та кінцевого моменту його закінчення. Вказується, що початком строку розслідування є день винесення постанови про призначення розслідування. Ця постанова повинна реєструватися в установленому порядку. Днем закінчення строків розслідування повинен вважатися день затвердження прокурором висновку чи складання нового за результатами розслідування й направлення його з матеріалами розслідування прокурору вищої інстанції чи день винесення постанови про закриття провадження.

У підрозділі 3.3. “Форма закінчення розслідування нововиявлених обставин” досліджуються проблеми, які постають перед слідчими та прокурорами під час закінченні розслідування нововиявлених обставин.

Здобувач обґрунтовує необхідність слідчого чи прокурора після закінчення розслідування даних про нововиявлені обставини оголосити зацікавленим особам, що розслідування закінчено й вони мають право на ознайомлення з матеріалами.

Аналіз кримінальних справ показав, що у 93,75% випадках слідчий передає матеріали розслідування прокурора без складання будь-якого документу. У дисертації критикується такий прагматичний підхід. Автор підтримує деяких вчених  (Г.З. Анашкіна, І.Д. Перлова, В.С. Посніка) щодо необхідності складання за результатами розслідування процесуального документа. Таким документом пропонується “висновок за результатами проведення розслідування даних про нововиявлені обставини”. Цей висновок разом з матеріалами кримінальної справи направляється прокуророві.

Прокурор, отримавши від слідчого матеріали проводить їх перевірку й приймає одне з рішень: затверджує висновок слідчого чи складає інший, після чого направляє справу прокурору вищої інстанції; направляє справу для проведення додаткового розслідування; закриває провадження у справі, про що повідомляється зацікавленим особам.

Аналогічними є також дії вищестоящого прокурора, який  після перевірки висновку може закрити провадження у справі, направити справу прокурору для організації додаткового розслідування, скласти подання для звернення до відповідного суду про відміну судового рішення та прийняття нового. Разом із поданням прокурор направляє матеріали розслідування та матеріали кримінальної справи, про відновлення якої йдеться.

У роботі також висловлене категоричне твердження про те, що зупинення вироку неможливе, оскільки до його скасування судом воно є законним та обґрунтованим.