Чурікова І.В. Всебічність, повнота й об\'єктивність процесуальної діяльності слідчого

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідження теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження й публікації, в яких викладено основні положення дисертації.

Перший розділ – “Місце принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи в системі принципів кримінального процесу України” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та система принципів кримінального процесу” проаналізовано поняття принципів кримінального процесу та їх системна сукупність.

Розглядаючи та аналізуючи поняття принципів кримінального процесу, що сформульовані такими загальновідомими вченими-процесуалістами, як М. С. Строговичем, І. В. Тирічевим, М. Л. Якубом, В. Т. Маляренком, І. Ф. Демідовим, автор виділяє три найбільш загальні підходи щодо визначення цього поняття:
1) це керівні та вихідні засади, як закріплені в законі, так і ті, що не є текстуально визначеними процесуальними термінами, що містяться у відповідних положеннях закону, випливають з його змісту; 2) це панівні та вихідні положення, які законодавчо закріплені у відповідних правових нормах як керівні засади;
3) це керівні та панівні засади, які не потребують обов’язкового законодавчого закріплення. Автор дотримується другої позиції.

Погоджуючись з думкою Т. М. Добровольської, І. В. Тирічева, О. В. Гріненка, дисертант ставить під сумнів позицію Я. О. Мотовиловкера, який вважає, що система принципів не утворює єдиного цілого, в якому кожний принцип рівнозначний іншим принципам, що заслуговують на увагу, а існує ієрархія принципів залежно від їх значення. На думку дисертанта, кожний принцип відіграє свою роль у системі кримінально-процесуальних принципів і є рівнозначно важливим для досягнення цілей кримінального процесу. Вони взаємопов’язані, і між ними не може бути ієрархії.

Дисертантом усебічно розглянуто існуючі точки зору вітчизняних і зарубіжних учених-процесуалістів з приводу кількісного складу системи принципів кримінального процесу (М. М. Михеєнка, М. С. Строговича, О. Д. Бойкова,
М. Л. Якуба, А. Л. Ривліна, Л. Д. Удалової, І. С. Галагана, Д. С. Карева,
Т. М. Добровольської, В. Г. Яновської, І. В. Озерського) і наведено додаткові аргументи на користь тих, що заслуговують на увагу, а доцільність деяких з них за сучасних умов ставиться під сумнів.

З огляду на необхідність процесуального закріплення та чіткого визначення статусу принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи та закріплення переліку принципів кримінального судочинства, які становлять взаємопов’язану, єдину і неподільну систему принципів кримінально-процесуального законодавства, автор пропонує внести зміни до структури чинного КПК України та доповнити його главою “Принципи кримінального судочинства”, до якої включити 23 принципи.

У підрозділі 1.2. “Співвідношення принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи з іншими галузевими принципами кримінального процесу” автором зіставляється принцип всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи з іншими принципами кримінального процесу, аналізуються найпоширеніші випадки порушення слідчими принципів кримінального процесу під час розслідування кримінальних справ, здійснюється порівняльний аналіз чинного КПК України і кримінально-процесуального законодавства Російської Федерації, Республіки Молдова, Республіки Казахстан, Республіки Болгарія.

У роботі детально проаналізовано взаємозв’язок принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи з такими принципами, як: законність, забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів, забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист від обвинувачення, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, повага до честі й гідності особи, презумпція невинуватості, здійснення судочинства державною мовою, публічність та диспозитивність, вільна оцінка доказів, особиста недоторканність тощо.

Автор на підставі здійсненого аналізу дійшов висновку, що недотримання одного принципу зумовлює порушення будь-якого іншого.

Досліджуючи місце принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи в системі кримінально-процесуальних принципів, автор аналізує співвідношення понять об’єктивної істини та всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи.

Розглядаючи позиції таких науковців, як М. М. Михеєнко, Я. О. Мотовиловкер та М. С. Строгович щодо існування принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи як самостійного принципу, автор піддає їх критиці. На думку дисертанта, об’єктивну істину необхідно розуміти як мету кримінального судочинства, а не принцип. При цьому принцип всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи є самостійним принципом та одним із засобів досягнення об’єктивної істини.

Отже, принцип всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, на думку дисертанта, відповідає всім критеріям для визнання його одним із основоположних принципів кримінального процесу: вимога всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи закріплена в КПК України; цей принцип визначає характер і зміст переважної більшості правових норм, що регулюють діяльність органів слідства і суду.

Другий розділ – “Сутність всебічності, повноти й об’єктивності процесуальної діяльності слідчого” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Всебічність процесуальної діяльності слідчого” розглянуто сутність понять: слідча діяльність, процесуальна та непроцесуальна діяльність слідчого, всебічність процесуальної діяльності слідчого.

Досліджуючи поняття “слідча діяльність”, автор підтримує позицію В. С. Кузьмічова та Ю. М. Чорноус, які вважають, що слідча діяльність – це застосування слідчим комплексу процесуальних та непроцесуальних заходів під час розслідування кримінальної справи, що на практиці виражається у динамічному, складному за своєю структурою явищі, які здійснюються відповідно до приписів кримінально-процесуального законодавства та спрямовані на вирішення його завдань.

Автор обґрунтовує думку, що слідча діяльність поділяється на процесуальну та непроцесуальну. Викладено авторське бачення процесуальної діяльності слідчого як комплексу заходів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства, які здійснюються в рамках досудового провадження і регламентуються кримінально-процесуальним законом.

Дисертантом проаналізовано поняття версій і їх класифікації, а також поняття слідчих версій та їх побудову. Обґрунтовано думку, що версії, які висуваються слідчим на підставі певної сукупності доказового матеріалу, є результатом як логічного, так і інтуїтивного мислення. При цьому логічне мислення є головним, а інтуїтивне – допоміжним. Точне визначення і перевірка версій з метою всебічного й повного дослідження обставин кримінальної справи можуть бути забезпечені тільки при правильному плануванні розслідування цієї справи.

На підставі детального аналізу поглядів науковців-юристів автор дійшов висновку, що всебічність процесуальної діяльності слідчого – це з’ясування органами досудового слідства всіх обставин по справі, як викривальних, так і виправдувальних обвинуваченого, та обставин, що пом’якшують і обтяжують його покарання, для прийняття правильного рішення шляхом висунення й перевірки всіх версій.

Реалізуючи вимоги всебічності дослідження обставин справи, слідчий повинен:

1)                               висунути і перевірити всі версії по справі, як загальні, так і окремі, при цьому скласти план розслідування кримінальної справи;

2)                               встановити обставини, які мають значення у справі, а не тільки ті, що зазначені у КПК України.

У підрозділі 2.2. “Повнота процесуальної діяльності слідчого” розглянуто та проаналізовано точки зору і підходи вчених-процесуалістів (О. Д. Бойкова, О. Д. Соловйова, Ю. Д. Лівшица, І. І. Шереметьєва, М. С. Алексєєва, В. З. Лукашевича, О. І. Данилюка, В. М. Ніколайчика) щодо визначення таких понять, як “повнота дослідження обставин справи”, “повнота процесуальної діяльності слідчого”.

Дисертантом викладено авторське визначення поняття “повнота процесуальної діяльності слідчого” – обов’язок органів досудового слідства зібрати, зафіксувати, перевірити й оцінити таку сукупність доказів, яка достатня для правильного вирішення справи.

Автор проаналізував погляди науковців (М. С. Строговича, М. В. Жогіна, Ф. Н. Фаткулліна, О. Д. Соловйова, М. М. Міхеєнка, Ю. М. Грошевого, С. М. Стахівського) щодо визначення поняття “предмет доказування” і обґрунтував думку, що не можна включати до предмета доказування лише ті обставини, які чітко визначені в КПК України, оскільки по кожній конкретній справі можуть бути встановлені такі обставини, які не належать до предмета доказування відповідно до закону, але матимуть значення для правильного її вирішення. Поділ обставин на “головні” і “побічні”, “шукані” та “допоміжні”, запропонований О. Д. Соловйовим, на думку дисертанта, може призвести до неправильного визначення меж доказування, а в подальшому – прийняття відповідного рішення по справі.

На думку автора, законодавець, формулюючи перелік “обставин, що підлягають доказуванню”, відносить до них такі, що є загальними та характерними для всіх видів злочинів, а не головними. Зазначені у КПК України “інші обставини, які мають значення для справи” законодавець розуміє як ті факти, які можуть мати місце при вчиненні будь-якого конкретного злочину. З урахуванням цього, поділяти ці факти не має сенсу, оскільки не можуть одні й ті самі факти завжди по кожній справі бути головними, а інші – допоміжними. Тому кожний слідчий повинен брати до уваги всі факти та обставини, не поділяючи їх на види.

Автором запропоновано визначити нову назву ст. 64 чинного КПК України: “Загальні обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі”.

Проаналізувавши у зв’язку з цим кримінально-процесуальне законодавство України та інших країн (Республіки Молдова, Російської Федерації), дисертант дійшов висновку, що предмет доказування за КПК вказаних країн ширший. На основі цього запропоновано перелік загальних обставин, що підлягають доказуванню (ст. 64 КПК України), доповнити такими: форма вини та мотиви злочину; причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

У підрозділі 2.3. “Об’єктивність процесуальної діяльності слідчого” розглядається поняття об’єктивності дослідження обставин справи як вимога до процесуальної діяльності слідчого.

Дисертант пропонує авторське визначення об’єктивності процесуальної діяльності слідчого як неупереджене дослідження всіх обставин справи, що провадиться не зацікавленою в її результатах, процесуально самостійною та незалежною особою (слідчим).

Аналізуючи співвідношення понять “процесуальна діяльність”, “процесуальна самостійність” та “процесуальна незалежність”, автор додатково обґрунтовує пропозицію щодо необхідності створення в Україні єдиного слідчого органу, відокремленого від оперативних працівників та підрозділів внутрішніх справ, органів безпеки, податкової міліції та прокуратури. Нині, перебуваючи в системі й підпорядкуванні зазначених структур, слідчі не мають необхідної процесуальної самостійності та незалежності, що призводить до зниження ефективності діяльності.

Дисертант, на підставі матеріалів практики та особистого досвіду працівника досудового слідства, пропонує внести зміни до ч. 1 ст. 118 чинного КПК України, а саме: словосполучення “виконати у десятиденний строк” замінити на “виконати у встановлений слідчим строк”. Запропоновано також доповнити ч. 3 ст. 114 чинного КПК України таким положенням: “Строк виконання доручення встановлюється слідчим і зазначається в дорученні, виходячи з обсягу поставленого ним завдання”.

Третій розділ – “Реалізація принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи у процесуальній діяльності слідчого” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Елементи реалізації слідчим принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи” розглядаються поняття складових і гарантій реалізації всебічності, повноти й об’єктивності процесуальної діяльності слідчого, їх класифікація.

У результаті вивчення кримінальних справ (у тому числі повернутих на додаткове розслідування) та анкетування слідчих автор дійшов висновку, що сьогодні в Україні існує проблема забезпечення реалізації принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи в процесуальній діяльності слідчого. Цей принцип орієнтує слідчого сумлінно ставитися до виконання своїх обов’язків, застерігає його від прийняття необміркованих, передчасних не обґрунтованих рішень. На жаль, все частіше трапляються випадки неналежного виконання слідчими покладених на них завдань. Під час розслідування кримінальних справ органами досудового слідства відбувається порушення процесуальних норм, однобічність і неповнота їх процесуальної діяльності, а отже – неякісне досудове слідство.

Дисертантом досліджено та проаналізовано точки зору вчених-процесуалістів (О. І. Данилюка, Ю. А. Іванова) і запропоновано авторське визначення гарантій реалізації всебічності, повноти й об’єктивності процесуальної діяльності слідчого як передбачену кримінально-процесуальним законом систему засобів, які забезпечують реалізацію принципу всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи в процесуальній діяльності слідчого з метою вирішення відповідних завдань кримінального судочинства.

Щодо класифікації гарантій реалізації всебічності, повноти й об’єктивності процесуальної діяльності слідчого, при їх аналізі з урахуванням існуючих в юридичній літературі точок зору, автор дійшов висновку, що найбільш обґрунтованим є умовний поділ гарантій на процесуальні та організаційні, які безпосередньо пов’язані з діяльністю слідчого, що відбувається як у процесуальній, так і непроцесуальній (організаційній) формах. Тобто фактично поділяється думка О. І. Данилюка щодо існування двох груп гарантій: процесуальних та організаційних.

Автором розглянуто також основні гарантії реалізації всебічності, повноти й об’єктивності процесуальної діяльності слідчого: забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування; право підозрюваного, обвинуваченого в будь-який момент провадження по справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника; участь у досудовому слідстві учасників процесу, насамперед спеціалістів, понятих, перекладачів, свідків, законних представників, педагогів.

У підрозділі 3.2. “Вдосконалення принципу всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи” обґрунтовано пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства з метою вдосконалення норм, які регулюють питання всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, а також визначено недоліки та проблеми, пов’язані з реалізацією цього принципу в процесуальній діяльності слідчого, розкрито їх причини і на цій основі запропоновано заходи щодо їх недопущення.

Автор дійшов висновку, що вказівка начальника слідчого відділу не може мати зобов’язуючий характер, оскільки це суперечить процесуальній самостійності та незалежності слідчого. Слідчий повинен особисто без стороннього впливу приймати рішення по кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні. За начальником слідчого відділу повинні залишитися лише адміністративно-управлінські повноваження, тому автор пропонує у ч. 3 ст. 114-1 чинного КПК України виключити слова “є обов’язковими для виконання”, водночас, доповнивши її таким положенням: “Слідчий самостійно вирішує за своїм внутрішнім переконанням, чи є необхідним виконання даних вказівок для правильного вирішення справи”. У зв’язку з цим, ч. 4 ст. 114-1 чинного КПК України виключити.

Дисертант пропонує також врахувати пануючу серед практичних працівників думку щодо недоцільності включення в строк досудового слідства часу ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи та закріплення можливості встановлення такого строку слідчим, якщо на його розсуд зазначені особи намагаються затягувати закінчення досудового слідства.