| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначаються ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; показується зв’язок роботи з програмами боротьби зі злочинністю і планами проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; визначаються наукова новизна і практичне значення результатів дослідження; вказуються конкретні форми їх апробації й впровадження в навчальний процес і практичну діяльність.
Розділ перший — “Сутність та сучасний стан інтеграційних процесів у криміналістиці” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню сутності інтеграції, тенденціям її розвитку, основних напрямів і форм інтеграції досягнень природничих і технічних наук у криміналістику.
У підрозділі 1.1 “Сутність інтеграції і тенденції її розвитку” дисертантом з використанням системного аналізу відслідковуються відмінні особливості сучасного етапу розвитку науки криміналістики, процеси поглиблення диференціації і інтеграції знань. Досліджуються об’єктивні, внутрішньонаукові, гносеологічні коріння міждисциплінарної інтеграції. Автор, аналізуючи історію становлення криміналістики, відзначає, що вона дає нам приклади запозичення прийомів і методів боротьби зі злочинністю, заснованих на обрядових і культових догмах, на традиціях і звичаях. У цих умовах для криміналістики характерно просте пристосування для потреб розслідування даних природничих і технічних наук, які в перетвореному вигляді складають частину змісту науки.
У подальшому набули розвитку і інші варіанти синтезу знань. Разом з тим, на думку автора, теоретична розробка інтегративних зв’язків з гуманітарними науками проводилась недостатньо. Базуючись на виявлених якісних змінах, які відбуваються в науці криміналістиці, обґрунтовується можливість і цілеспрямованість проведення на її базі логіко-гносеологічного аналізу, використовуючи з цією метою теоретичні знання, які мають загальнонауковий статус і відіграють пізнавальну роль по відношенню до більшості розділів цієї науки. Такими знаннями в науковій літературі називають “загальнонаукові”, “інтегративні”, “міжнаукові теоретичні інтегратори”. Ці знання виконують функції “концептуального апарату” методології комплексного дослідження. З точки зору автора до них слід віднести теорію інформації, теорію діяльності, загальну теорію систем, теорію прийняття рішень і деякі інші.
Характеризуючи інтегративні процеси розвитку науки криміналістики, автор прослідковує тенденції, які проявляються в криміналістиці. Перша тенденція полягає в традиційному широкому творчому використанні сучасних досягнень природничих, технічних і суспільних наук для вирішення задач кримінального судочинства. Друга тенденція полягає в такій інтеграції, коли предмет криміналістики досліджується комплексно, методами і засобами з позиції різних наук, зокрема інформатики, математики, фізики, хімії, науки управління, логіки, психології. Без залучення цих наук отримати нове знання сьогодні вже практично неможливо.
Найбільш інтенсивно інтеграція досягнень природничих і технічних наук у криміналістику проявляється в криміналістичній експертизі, що дає підставу вченим позначити її особливе місце, із претензією на самостійність у системі криміналістичних знань, виходячи з того, що природничо-наукові методи і засоби розробляються не в криміналістиці, а у відповідних фундаментальних (материнських) науках. Тим часом, судова фізика, судова хімія, судова біологія не можуть мати своєї, відмінної від криміналістики, теорії і методології, тому що вони виникли і розвиваються не як галузі фізики, хімії, біології, а як елементи органічно єдиного комплексного криміналістичного знання, використовуваного для вирішення задач розкриття, розслідування і попередження злочинів не на основі замкнутої (наприклад, фізичної) системи методів, а на базі комплексу, де природничо-наукові методи виступають у сукупності, а структура дослідження цілком визначається криміналістичними завданнями, наприклад, завданнями виявлення, фіксації, дешифрування слідів, ідентифікації стосовно об’єктів тієї чи іншої природи.
Отже, розвиток і спеціалізація природничо-наукового знання в криміналістиці йде не по шляху виділення автономних окремонаукових комплексів, а по шляху формування всередині криміналістики і, головне, на базі її теорії і методології, спеціалізованих напрямів, що забезпечують вирішення криміналістичних завдань стосовно як типових, так і нетипових, у тому числі і тих, які знову з’являються, криміналістичних об’єктів.
Розглядаючи процес і результати інтеграції досягнень природничих і технічних наук у криміналістику, автор звертає увагу на протиріччя, що виявляються при цьому. Такі протиріччя, особливо характерні для криміналістики, вони є організаційного, правового, технологічного порядку, зокрема, між рівнем розвитку науки і техніки й організацією, правовим регулюванням її застосування, між зростаючим обсягом інформації і засобами її використання, між реальностями практики боротьби зі злочинністю і суб’єктивно-розумовим підходом до їх аналізу й оцінки, між сучасним рівнем розвитку криміналістики (тобто її досягненнями) і готовністю практики затребувати й освоїти їх та інші.
У процесі інтеграції досягнень природничих і технічних наук у криміналістику і судову експертизу закономірно проявляється ряд факторів, що здійснюють істотний вплив на результативність науки. На думку автора, до таких факторів відносяться: а) поєднання потреб практики боротьби зі злочинністю і науково-технічних можливостей їх задоволення; б) визнання соціальної значимості запропонованих методів і засобів; в) законодавчий дозвіл допустимості їх застосування в процесі доказування; г) “боротьба ідей” в самій науці криміналістиці.
У підрозділі 1.2 “Основні напрями і форми інтеграції досягнень природничих і технічних наук у криміналістику” автор зазначає, що при удаваній стихійності процесу інтеграції досягнень природничих і технічних наук у криміналістику і “випадковості” прояву в ньому окремих факторів, він об’єктивно обумовлений і протікає в рамках цілком визначених закономірностей. Такі закономірності характеризують, зокрема, механізм інтеграції, найважливішими складовими якого є його напрями і форми. Аналізуючи теоретичні аспекти цієї проблеми і результати її дослідження попередниками, автор пропонує такі форми інтеграції досягнень науки і техніки у криміналістику: а) комплексність (відбір відомостей з природничих та технічних наук, які використовуються в практиці розслідування злочинів); б) впорядкованість (цілеспрямоване накопичення наукового знання емпіричного матеріалу з метою розслідування злочинів); в) організованість (виникнення перших окремих теорій, комплексів даних, що інтегрували з природничих та технічних наук, їх переломлення з метою розслідування злочинів, становлення науки); г) системність (наявність методологічної основи, тобто загальної теорії науки, її виділення в самостійну галузь знань в загальній системі наук).
Розділяючи в цілому підхід до класифікації напрямів інтеграції запропонований іншими науковцями, автор акцентує увагу на теоретичні, наукознавчі аспекти проблеми. Це важливо для пізнання механізму формування системи криміналістичних знань, росту самопізнання науки. Однак цільове призначення будь-якої науки, особливо прикладної — служіння практиці. В остаточному підсумку практика розслідування злочинів є замовником і споживачем тих знань, які інтегруються з інших наук через криміналістику. Дана обставина, на думку автора, дає підставу для диференціації основних напрямів інтеграції досягнень інших наук у криміналістику на дві великі групи, сформовані на пізнавальному й емпіричному (діяльнісному) рівні.
На пізнавальному рівні інтеграція виступає як засіб і джерело формування окремо наукової методології.
Інтеграція досягнень інших наук у практику розслідування злочинів, тобто на емпіричному рівні характеризується цільовою діяльністю по розробці криміналістичних засобів і методів і їх впровадженню в таку практику. Тут практично реалізується у вигляді певного результату потенціал криміналістики, накопичений нею як наукою на пізнавальному рівні. При цьому розкривається зміст того, що прийнято називати “зв’язком науки з практикою”.
У підрозділі 1.3 “Систематизація та класифікація інтеграції знань як напрям судової експертизи” автор виділяє загальні завдання, які стоять перед науково-дослідним напрямом інтеграції в судовій експертизі, зокрема: а) подальше вдосконалення загальної теорії судової експертизи; б) подальша систематизація понятійного апарату судової експертизи з урахуванням об’єктивних процесів інтеграції знань; в) розвиток і вдосконалення понятійного апарату та термінології судової експертизи на підставі інтеграції знань; г) розкриття інтеграційних зв’язків судової експертизи, різноманітних розділів криміналістики, інших наук; д) розробка нових класифікаційних систем у судовій експертизі, заснованих на інтеграційних зв’язках та інтеграції знань, відповідно до положень науки і потреб практики; е) визначення нових інтеграційних напрямів наукових досліджень у галузі судової експертизи; ж) теоретичне обґрунтування використання наукових розробок, заснованих на інтеграції знань в експертній практиці; з) розширення сфери використання комп’ютерних технологій в розробці й удосконаленні інтеграційних експертних досліджень.
У практичній діяльності виділяються загальні завдання, які стоять перед використанням інтеграції знань у судовій експертизі, зокрема: а) забезпечення науково обґрунтованою інформацією про суть і види явищ, що зустрічаються в ході експертного дослідження, заснованих на інтеграції знань; б) досягнення простоти, доступності класифікацій, заснованих на інтеграції знань, легкості сприйняття та розуміння їх експертами-практиками; в) використання класифікацій, заснованих на інтеграції знань, при проведенні експертних досліджень; г) забезпечення використання методик експертного дослідження, заснованих на інтеграції знань; д) законодавче закріплення проведення комплексної експертизи.
В якості самостійної групи автор пропонує виділити завдання, виконання яких спрямоване на більш ефективне і якісне використання розроблених наукою класифікацій, побудованих на підставі інтеграції знань, у рамках навчально-педагогічної діяльності. Не дивлячись на те, що закономірності педагогічної діяльності не входять до предмету судової експертизи і не впливають на розробку практичних рекомендацій, забезпечення можливості використання розроблених загальною теорією судової експертизи класифікацій в навчанні й удосконаленні фахових знань експертів і кадрів правоохоронних органів є важливим.
Основну роль у побудові та використанні класифікацій, в тому числі й у судовій експертизі, відіграють принципи класифікації. В дисертації автор пропонує виділення груп принципів, як основних умов побудови й існування класифікацій, заснованих на інтеграції знань: загальні принципи науки (принцип історизму, принцип системності науки і принцип об’єктивності науки), правила розподілу обсягу поняття, принципи системного підходу (принцип цілісності, принцип зв’язку), спеціальні принципи розробки і функціонування інтеграційних класифікацій.
У підрозділі 1.4 “Вплив інтеграції знань на розвиток загальної теорії судової експертизи” проведений автором аналіз показує, що інтеграція знань різноманітних наук взагалі, а в судову експертизу, зокрема, не самоціль, а спосіб виконання її наукових і практичних завдань, які об’єктивно ускладнюються в сучасних умовах науково-технічного прогресу і потребують нових методів і засобів їх пізнання, нових підходів до їх вирішення. Показано, що інтеграція знань у судовій експертизі здійснюється по предмету, об’єкту, суб’єкту, засобах і методах дослідження.
На думку автора, значимість інтеграції знань у судову експертизу на пізнавальному рівні полягає, в тому, що вона виступає як засіб та джерела формування окремонаукової методології.
Поряд з цим, значимість інтеграції знань у судову експертизу в практичній діяльності характеризується цільовою діяльністю з розробки нових засобів судової експертизи і нових методів їх впровадження в практику розслідування злочинів, а також постановкою нових експертних завдань та розробкою засобів і методів їх вирішення.
Значимість інтеграції знань у судову експертизу в науково-дослідній діяльності полягає в подальшому вдосконаленні загальної теорії судової експертизи.
У дисертації зазначається, що одним із найбільш яскравих прикладів використання інтеграції знань у судовій експертизі є проведення комплексної експертизи.
Другий розділ — “Проблеми забезпечення інтеграції досягнень науки і техніки у криміналістиці” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі “Організаційне забезпечення інтеграції досягнень науки і техніки у криміналістику” зазначається, що освоєння криміналістикою сучасних досягнень інших наук і їх впровадження в практику боротьби зі злочинністю об’єктивно визначає необхідність удосконалювання організації даного процесу. Система такої організації обов’язково повинна відповідати рівню розвитку науки і техніки, новим соціально-економічним відносинам, що у даний час складаються в країнах СНД та дальнього зарубіжжя. Для цього варто негайно провести комплексний аналіз і оцінку науково-технічної ситуації, визначити пріоритетність наукових розробок і забезпечити їх проведення — у першу чергу, спрямованих на вирішення головних, ключових проблем криміналістики.
Удосконалення організації відомчих наукових досліджень в області криміналістики важко собі уявити у відриві від загальної науково-технічної політики держави, від заходів, що починаються в даний час, щодо реформування соціально-економічних відносин, системи кримінального судочинства. В кінцевому підсумку цим будуть визначатися відповіді на питання, з урахуванням предмета нашого дослідженням: а) що робити — які конкретно криміналістичні методи і засоби, яку техніку розслідування злочинів? б) як робити — як організувати наукові розробки цієї техніки, її випереджальний розвиток і широке використання в боротьбі зі злочинністю?
Реалізація загальної тези “наука повинна організовуватися науково” припускає цільовий аналіз науково-технічної ситуації, визначення на цій основі системи пріоритетів наукових розробок, виділення в ній головних, ключових проблем, тобто тих, які є визначальними в цілому для розвитку криміналістичних засобів і методів, підвищення ефективності їх використання в розслідуванні злочинів. При цьому комплексні, міждисциплінарні проблеми більш успішно могли б розроблятися на основі договірних відносин замовників і виконавців, за умови програмно-цільової організації діяльності останніх. Це особливо важливо в аспекті завдань комп’ютеризації діяльності слідчих органів, створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем техніко-криміналістичного призначення.
У підрозділі 2.2 “Правові проблеми в процесі інтеграції досягнень природничих і технічних наук у криміналістику” відзначається очевидна пряма залежність активності і результативності процесу інтеграції досягнень природних і технічних наук у криміналістику від досконалості кримінально-процесуальної регламентації використання науково-технічних засобів і методів у процесі розслідування злочинів. Сформована в інших умовах, але поки діюча, багато в чому непослідовна, не позбавлена протиріч система такої регламентації явно не відповідає ні сучасному стану злочинності й умовам боротьби з нею, ні сучасному рівню розвитку науки і техніки, вона стала гальмом на шляху науково-технічного прогресу в криміналістиці.
Усі спроби удосконалювати окремі положення кримінально-процесуального законодавства по розглянутих питаннях у рамках існуючої системи не дають і не можуть дати бажаного результату. Необхідний принципово новий концептуальний підхід до вирішення даної проблеми, зрозуміло, у контексті реформ кримінально-процесуального законодавства, зокрема, варто було б розширити процесуальні форми використання науково-технічних засобів і методів у розслідуванні злочинів, переглянути порядок правової оцінки отриманих при цьому результатів (з урахуванням процесуальних форм розслідування злочинів), визначити загальні принципи допустимості застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, ввести інститут “незалежних” експертів, який би забезпечував тим самим можливість їх змагальності в суді тощо.
У підрозділі 2.3 “Математизація і комп’ютеризація судової експертизи як універсальна форма прояву інтеграції знань” вказується, що не дивлячись на те, що кожна експертна методика, основана на використанні комп’ютера, специфічна і орієнтована на дослідження різних об’єктів, всі вони мають ряд спільних властивостей. Їх поєднують такі положення: а) в основі всіх методик лежать принципи правової інформатики і кібернетики, а саме принцип системної організованості об’єкта пізнання, кількісних визначень, використання математичного апарату, функціональний та алгоритмічний підхід до процесу пізнання і самого об’єкту пізнання; б) методологічною передумовою комп’ютеризації будь-якого завдання є його математичне моделювання та розробка алгоритму вирішення цього завдання, такі моделі будуються не математиками або фізиками, а експертами конкретної спеціальності; в) для кожної методики, яка розробляється, характерна певна структура, наприклад, постановка завдання, визначення мети дослідження тощо; г) жодна методика від початку і до кінця не може бути реалізована за допомогою комп’ютера, використання ЕОМ об’єктивізує процес пізнання і доповнює якісний підхід до процесу дослідження.
Автор вважає, що говорити про розробку вчення про інформаційні процеси в судовій експертизі дещо передчасно, і невідомо, чи буде в цьому об’єктивна необхідність, але переконаний, що процеси комп’ютеризації, які базуються на наукових знаннях у галузі інформатики, є одним з перспективних напрямів подальшого розвитку теорії і практики судової експертизи.
|
