| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, предмет, мету і задачі дослідження, його методологічна основа і наукова новизна, розкриваються практичне та теоретичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів дослідження.
Розділ 1. “Протидія як форма та спосіб впливу на процес розслідування злочинів” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Поняття протидії та її форми на стадіях досудового слідства” на підставі вивчення наукових джерел показано, що до 60-х років ХХ ст. питання протидії розслідуванню злочинів залишалося без належної уваги вчених. У 60-х роках с початку побіжно, а у наступних роках більш предметно поглиблено, питання протидії розслідуванню злочинів, завдання її подолання в певних аспектах досліджувалися В.П. Бахіним, Р.С. Белкіним, В.Д. Берназом, А.Ф. Волобуєвим, А.Ю. Головіним, В.Г. Гончаренком, О.Ф. Долженковим, А.В. Дуловим, С.Ю. Журавльовим, А.В. Іщенком, В.М. Карагодіним, Н.С. Карповим, І.П. Козаченком, В.О. Коноваловою, В.П. Корж, В.С. Кузьмічовим, А.Ф. Лубіним, Ф.М. Сокираном, В.М. Тертишніком, М.Є. Шумилом та ін. Наукові розробки цих авторів заклали основу криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання. Критичний аналіз опублікованих точок зору свідчить, що найбільш змістовним та чітким є визначення протидії розслідуванню як своєрідного виду цілеспрямованої активності суб’єктів злочину, інших зацікавлених осіб, яка виражається в одиничних умисних діях або у вигляді структурно складної умисної діяльності, спрямованої відповідно на приховування, зміну, знищення інформації, що має доказове значення, а також її носіїв з метою перешкоджання встановленню обставин вчиненого злочину та винності причетних осіб. Протидія розслідуванню зовнішньо виражається в певних формах. Під формою протидії ми розуміємо вид активної поведінки протидіючого суб’єкта, у якій у певних зовнішніх ознаках відбиваються його психофізіологічні реакції на ситуацію, що склалася, при вчиненні злочину або в ході його розслідування. Проведені дослідження особливостей вчинення вимагань ОЗФ та їх розслідування дозволили виділити такі форми протидії. Відносно події злочину та його розслідування – приховування злочину та перешкоджання його розслідуванню. За спрямованістю дій – приховування даних про подію злочину та причетних до нього осіб і втручання в розслідування злочину з метою примушення працівників органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду до прийняття рішень і провадження слідчих дій, що не відповідають процесуальним вимогам. Залежно від характеру взаємодії особи, яка вчинила злочин, з носіями інформації, що має доказове значення, протидія розслідуванню може бути безпосередньою (наприклад, здійснення обвинуваченим психічного впливу на потерпілого, свідків з метою примушення їх до давання неправдивих показань) і опосередкованою, коли такі дії вчиняються з певних причин особами, не пов’язаними із вчиненням злочину (наприклад, підкуп потерпілого родичами обвинуваченого з метою примушення його до давання неправдивих показань). Залежно від видів суб’єктів протидії розслідуванню протидія вчиняється або особами – учасниками події злочину (підозрюваними, обвинувачуваними, потерпілими), або особами, не пов’язаними з подією злочину (свідками-очевидцями, родичами, знайомими підозрюваних (обвинувачених), захисниками, посадовими особами правоохоронних органів, а також органів державної влади та управління). За кількістю суб’єктів протидія розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, може бути здійснена як однією особою, так і організованим злочинним формуванням. Залежно від об’єктів протидія розслідуванню буває у формі впливу як на фізичних осіб, так і на предмети матеріального світу, які є джерелом інформації, що має доказове значення. За кількістю об’єктів впливу протидія розслідуванню буває простою – шляхом впливу на один об’єкт, і складною – на два і більше.
У підрозділі 1.2. “Суб’єкти протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованою групою, злочинною організацією” на основі вивчення опублікованої літератури та кримінальних справ про вимагання, вчинені ОЗФ, виділені суб’єкти протидії: 1) організоване злочинне формування; 2) окремі підозрювані (обвинувачені) члени ОЗФ; 3) родичі, знайомі підозрюваних (обвинувачених) членів ОЗФ; 4) потерпілі, свідки; 5) захисники; 6) особи, які здійснюють і беруть участь у розслідуванні кримінальної справи (слідчі, працівники органу дізнання, спеціалісти, експерти й ін.); 7) начальники слідчих підрозділів, органів дізнання, прокурори, судді, посадові особи органів державної влади.
Характеризуючи організоване злочинне формування, автор звернув увагу, що воно є суб’єктом протидії лише в тих випадках, коли його члени діють умисно, спільно, з метою уникнути притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені злочини та зберегти саме існування ОЗФ для продовження злочинної діяльності. Інакше кажучи, протидія розслідуванню, за прийнятою в психології термінологією, виступає як групова дія, що поєднує дії членів ОЗФ з її підготування та здійснення. При характеристиці ОЗФ, як суб’єкта протидії, в залежності від виконуваних членами ОЗФ функцій при протидії розслідуванню в її складі виділено такі блоки: 1) організаційно-розпорядчий; 2) забезпечення безпеки функціонування; 3) виконавський. Організаційно-розпорядчий блок, представлений керівником (групою керівників) ОЗФ, як правило, здійснює планування, підготовку й контроль за виконанням усіх протидіючих діянь, вчинюваних підлеглими їм злочинцями, а також посадовими особами, які перебувають у матеріальній чи іншій залежності від них. Особи (групи), які входять у блок забезпечення безпеки функціонування ОЗФ, можуть здійснювати такі дії: 1) при створенні ОЗФ – з підбору та періодичної чи постійної перевірки на предмет благонадійності особового складу формування; зі збирання компрометуючої інформації на посадових осіб, які виконують правоохоронні функції на території базування й здійснення злочинів ОЗФ; із забезпечення просування по службі корумпованих посадових осіб в органах державної влади; 2) при підготовці й здійсненні злочину – з вибору та перевірки місць зустрічей членів ОЗФ для організації й підготування злочинів; з підбору об’єктів злочинних посягань, збирання інформації про них та її аналізу на підставі наявного кримінального досвіду, знання чинного законодавства, прогалин у ньому; з підготовки планів вчинення і приховування злочину з визначенням їх найбільш оптимальних способів; з визначення способів леґалізації грошових і матеріальних коштів, здобутих злочинним шляхом; з розроблення різноманітних схем дій ОЗФ у випадку виявлення вчинених нею злочинів і встановлення правоохоронними органами осіб, які в них брали участь; 3) у процесі розслідування злочинів – зі збирання інформації про докази, одержані в ході розслідування в справі, про осіб, які беруть у ній участь; забезпечення стійкого зв’язку між затриманими (арештованими) і членами ОЗФ, котрі перебувають на волі, для координації їх спільних дій. Виконавцями дій, що перешкоджають розслідуванню, як показує аналіз кримінальних справ, можуть виступати як члени ОЗФ, котрі здійснювали вимагання, так і ті хто безпосередньо не брав участі у його вчиненні. При характеристиці інших суб’єктів протидії розслідуванню злочинів виділені умови, що впливають на виникнення мотивів протидії розслідуванню ними, основними з яких є мотиви безпеки та користі.
У підрозділі 1.3. “Співвідношення способу злочину та способу приховування злочину (за матеріалами кримінальних справ про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями)” на підставі аналізу дій злочинців, спрямованих на підготування, вчинення та приховування вимагання, та їх відображення в об’єктах матеріального світу виділено й охарактеризовано причинно-наслідкові та просторово-часові зв’язки між способом вимагання і його приховуванням. Причинно-наслідкові зв’язки між способом вчинення та способом приховування вимагання злочинцями, як видно з аналізу кримінальних справ, обумовлені виникненням певних слідів його вчинення, які можуть бути носіями відомостей про його обставини та причетних конкретних осіб. Коли вчинення вимагання пов’язане з інформуванням потерпілого про те, до якого ОЗФ належать вимагачі, то це може причиново зумовлювати: 1) застосування прихованих способів збирання організованим злочинним формуванням інформації про потерпілого, щоб до початку вчинення злочину правоохоронним органам не стало відомо про його готування; 2) приховування від потерпілого місця вчинення насильства відносно нього чи його родичів; 3) застосування способів психічного впливу на потерпілого з метою попередження його можливого звернення до правоохоронних органів. Просторово-часовий зв’язок способу вчинення та способу приховування вимагання виявляється в хронологічній послідовності зміни дій із вчинення вимагання та його приховування. Зумовлений він послідовністю реалізації мети, яку ставлять перед собою злочинці – заволодіти матеріальним майном або коштами, а потім приховати свою причетність до вчинення вимагання.
У підрозділі 1.4. “Характеристика сучасних способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями” на підставі узагальнення кримінальних справ про вимагання виділено й описано такі способи протидії їх розслідуванню: а) при створенні організованого злочинного формування: 1) створення леґальних охоронних, торговельних, виробничих підприємств, засновниками й керівниками яких стають особи, котрі раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності й не потрапляли в поле зору підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю (14 - 23% випадків); 2) вербування до складу ОЗФ осіб із числа раніше не судимих або не пов’язаних з іншими ОЗФ (37 - 61%); 3) застосування членами ОЗФ методів конспірації своєї злочинної діяльності та кримінальних зв’язків (2 - 3%); б) при вчиненні вимагань: 1) повне або часткове знищення слідів злочину чи злочинця – слідів пальців рук, крові, одягу, у якому були одягнені злочинці, предметів одягу потерпілого, що залишилася на місці злочину, а також приналежних йому речей; відновлення первісної обстановки на місці злочину до його вчинення; знищення компрометуючих потерпілого документів, які стали підставою для вимагання (22 - 9%); 2) маскування шляхом зміни зовнішності, голосу, штучного використання дефектів дикції, акценту (2-1%); 3) здійснення психічного, фізичного впливу на потерпілих, щоб запобігти їх зверненню до правоохоронних органів (166-72%); 4) убивство потерпілого від вимагання (1-0,6%); 5) приховування факту вимагання шляхом примушення потерпілого після передачі майна до складання розписки про борг вимагачам, який нібито має місце і для погашення якого це майно й було їм передане (2 - 1%); 6) вчинення вимагання відносно осіб, які придбали кошти й матеріальні цінності протиправним шляхом, з метою запобігання їх зверненню до правоохоронних органів (2-1%); 7) інсценування вчинення злочину потерпілим, за недонесення про яке в нього вимагаються гроші чи матеріальні цінності (4-2%); в) у процесі розслідування вимагань - у вивчених 102 кримінальних справах були встановлені такі способи перешкоджання розслідуванню вимагань: 1) свідомо неправдиві показання: свідків (15 – 15%), потерпілих (2-2%), підозрюваних (обвинувачених) (73 – 71%); 2) відмова від давання показань: свідками (3 – 3%), потерпілими (2 – 2%), підозрюваними (обвинуваченими) (34 – 33%); 3) здійснення членами ОЗФ психічного впливу на потерпілих у ході розслідування кримінальної справи з метою схилення їх до давання неправдивих показань шляхом погроз їх життю і здоров’ю (5 – 5%), знищення приналежного їм майна (1 – 1%); 4) здійснення функціонерами ОЗФ фізичного впливу на потерпілих у ході розслідування кримінальної справи з метою схилення їх до давання неправдивих показань (2 – 2%); 5) вчинення функціонерами ОЗФ психічного впливу на свідків у ході розслідування кримінальної справи з метою схилення їх до давання неправдивих показань шляхом знищення приналежного їм майна (1– 1%); 6) підкуп членами ОЗФ із метою схилення до давання неправдивих показань, відмови від давання показань потерпілих (4–4%), свідків (1–1%); 7) здійснення членами ОЗФ психічного впливу на слідчого шляхом погроз його життю і здоров’ю, його родичів з метою схилення його до закриття кримінальної справи (1–1%); 8) убивство співучасників, підозрюваних керівником ОЗФ у їх зв’язках з правоохоронними органами (1–1%); 9) перехід на нелеґальне становище вимагачів (12 – 12%); 10) організація і втеча з-під варти арештованих членів ОЗФ (1–1%); 11) приховування злочинцями знарядь і засобів вчинення злочинів у створених схованках (5–5%); 12) дача корумпованими посадовими особами правоохоронних органів незаконних і необґрунтованих вказівок про відмову в порушенні кримінальної справи (1– 1%), про закриття кримінальної справи (3–3%); 13) прийняття корумпованими посадовими особами правоохоронних органів незаконних і необґрунтованих процесуальних рішень у кримінальній справі про відмову в обранні запобіжного заходу тримання під вартою (1–1%), про закриття справи (1–1%); 14) звернення близьких родичів затриманих членів ОЗФ із заявою до прокуратури про вимагання хабара чи інших послуг, що нібито мало місце з боку осіб, які здійснюють розслідування кримінальної справи (1–1%).
Розділ 2. “Нормативно-правові засади та криміналістичні засоби подолання протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Аналітичний огляд розвитку нормативно-правового реґулювання та практики правоохоронних органів щодо подолання протидії розслідуванню” на основі вивчення норм міжнародного права, вітчизняного конституційного, кримінального, адміністративного та кримінально-процесуального права, з урахуванням сучасного стану організованої злочинності та проблем боротьби з її проявами, дано критичний огляд нормативно-правового забезпечення подолання протидії розслідуванню з боку ОЗФ. Аналіз норм вітчизняного законодавства привів до виділення з різних галузей права норм, що мають спільний предмет правового реґулювання, яким виступають відносини, що виникають між особою, котра здійснює розслідування злочину, і особою, котра перешкоджає розкриттю, розслідуванню злочинів і подальшому судовому розгляду кримінальних справ. На цій основі виділено міжгалузевий правовий інститут подолання протидії розслідуванню злочинів. До цього правового інституту віднесено норми кримінального, адміністративного та кримінально-процесуального права, котрі реґламентують: 1) правовий стан осіб, які беруть участь у розслідуванні злочинів; 2) порядок провадження в кримінальних справах при протидії розслідуванню злочину; 3) відповідальність за перешкоджання процесу розслідування злочину; 4) заходи щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Аналізуючи правозастосовчу практику, дисертант звертає увагу на необхідність перегляду норм адміністративного та кримінального законодавства, які реґулюють боротьбу з корупцією з метою усунення існуючих суперечностей у застосуванні відповідних норм Закону України “Про боротьбу з корупцією” і норм КК України про злочини в сфері службової діяльності. У підрозділі також вказано на необхідність посилення матеріально-технічного та фінансового забезпечення кримінально-процесуальних заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
У підрозділі 2.2. “Засоби подолання протидії у формі приховування даних про злочин і причетних до нього осіб” розкрито зміст дій особи, яка розслідує злочин, з виявлення, нейтралізації та попередження протидії розслідуванню. Виявити протидію - значить знайти й виокремити з усієї існуючої сукупності інформації про подію конкретного злочину, хід його розслідування дані, що свідчать про підготування, застосування конкретного способу протидії певною особою (особами), визначити характер впливу встановленого способу протидії на всебічність, повноту й об’єктивність пізнання обставин події злочину. У підрозділі наводиться перелік методів виявлення протидії розслідуванню (спостереження, описання, аналіз, моделювання, прогнозування), розкриваються особливості їх застосування для виявлення способів приховування даних про вимагання та причетних до нього осіб. Показано також значення негативних обставин у формі проявів дій, спрямованих на перешкоджання з’ясуванню фактичних даних про подію вимагання. Дано їх класифікацію та розкрито значення для виявлення окремих способів протидії розслідуванню. Охарактеризовано завдання і способи нейтралізації протидії у формі приховування даних про подію вимагання та причетних до нього осіб, основними з яких є припинення впливу протидіючих осіб на сліди злочину та їх носії та відновлення в максимально можливому обсязі інформації, що має доказове значення. Одним з основних засобів нейтралізації протидії розслідуванню дисертант вбачає психологічний вплив на особу, яка протидіє. Наведено перелік методів психологічного впливу та тактичних прийомів, у яких він може застосовуватися. Описано особливості застосування психологічного впливу в конфліктних ситуаціях при розслідуванні вимагань, скоєних ОЗФ. Попередження протидії розслідуванню полягає у заздалегідь вчинюваних діях слідчого з метою створення умов, що виключають ефективність протидії з боку конкретних зацікавлених осіб прогнозованим способом. До способів попередження протидії розслідуванню віднесено забезпечення фізичної безпеки учасників окремої слідчої дії (обшуку, відтворення обстановки та обставин події), запобігання заяві з боку зацікавлених осіб про “незаконні” методи розслідування злочину (наприклад, аудіо-, відеозапис ходу слідчої дії), запобігання обміну інформацією між співучасниками.
У підрозділі 2.3. “Засоби подолання протидії розслідуванню у формі втручання в розслідування шляхом схилення до прийняття рішень і провадження слідчих дій, що не відповідають процесуальним вимогам” наведені практичні рекомендації слідчим та особам, які проводять дізнання, по подоланню втручання в розслідування ними злочинів з боку чиновників владних структур, не пов’язаних зі слідчим (особою, яка проводить дізнання) службовою підлеглістю та процесуальними відносинами і пов’язаних зі слідчим (особою, яка проводить дізнання) такими відносинами. У підрозділі розглянуті ситуації інсценування злочинцем або його знайомими, родичами вимагання хабара слідчим (особою, яка проводить дізнання) і психічного та фізичного впливу з боку ОЗФ на осіб, що розслідують злочин. Наведені рекомендації щодо подолання таких видів протидії.
У підрозділі 2.4. “Проблемні питання розвитку криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання” на основі проведеного дослідження протидії розслідуванню вимагань, вчинених ОЗФ, і зіставлення одержаних знань про протидію розслідуванню злочинів зі змістом існуючих у криміналістиці теоретичних концепцій дисертант обґрунтовує висновок про назрілу потребу подальшого розвитку внутрішньогалузевого окремого криміналістичного вчення про протидію розслідуванню та способи її подолання. Викладені міркування щодо структури, змісту цього вчення: 1) теоретичних основ учення про протидію розслідуванню (об’єкт і предмет дослідження; які існуючі криміналістичні окремі вчення мають схожі з ним об’єкти й предмети дослідження, є більш загальними чи базовими стосовно цього вчення; цілі, що досягаються, і завдання, що одержують своє вирішення в рамках учення про протидію розслідуванню; функції цього вчення, виходячи із завдань криміналістики; методологія вчення про протидію розслідуванню); 2) системи понять, яка описує протидію розслідуванню та її подолання; 3) класифікації форм і способів протидії розслідуванню злочинів з описом типових їх відображень, які залишаються в результаті їх застосування, і характеру впливу цих способів на носії інформації, що має доказове значення; 4) системи правових і криміналістичних засобів подолання різних способів протидії розслідуванню. Об’єктом учення про протидію запропоновано розглядати реально існуючі прояви протидії розслідуванню злочинів, які виражаються в конкретних формах і способах, застосовуваних особами, котрі перешкоджають установленню об’єктивної істини про подію злочину, а також процес подолання протидії розслідуванню, який включає взаємодію протидіючих осіб із суб’єктами розслідування злочину, тактичні прийоми їх виявлення, нейтралізації і попередження дій, спрямованих на протидію розслідуванню. На основі системного дослідження форм і способів протидії розслідуванню та можливих шляхів її подолання виділені такі типові закономірності цієї специфічної умисної протиправної діяльності, які віднесені автором до предмету криміналістичного вчення про протидію розслідуванню: 1) вибору форм і засобів протидії розслідуванню залежно від обраного способу вчинення злочину, навичок, психологічних особливостей протидіючої особи, характеру слідчої ситуації; 2) відображення ідеальних і матеріальних слідів злочину й у цьому зв’язку можливості використання тих чи інших способів протидії розслідуванню; 3) зв’язку способу протидії розслідуванню зі слідами його застосування; 4) впливу криміналістичних засобів подолання протидії на форми і способи протидії розслідуванню.
|
