Дем\'янюк О.С. Біологічна активність дерново-середньопідзолистого грунту та продуктивність ячменю при систематичному застосуванні добрив у сівозміні

Краткое содержание

Експериментальний матеріал є результатом досліджень виконаних на Чернігівській державній сільськогосподарській дослідній станції та в лабораторіях кафедри ґрунтознавства та охорони ґрунтів Національного аграрного університету в 1998-2000рр.

Дослід закладено на дерново-середньопідзолистому супіщаному ґрунті, сформованому на шаруватих водно-льодовикових відкладах. Орний шар містить близько 62,9% піску, 28,8% пилу та 8,3% мулу. Щільність твердої фази ґрунту - 2,65 г/см³, щільність складення – 1,45 г/см³, загальна пористість – 43,8%. Вміст гумусу в орному шарі становить 1,0%, реакція ґрунтового розчину кисла (рН_сол. 5,0), гідролітична кислотність ґрунту – 2,5, сума ввібраних основ – 5,4 мг-екв/100 г ґрунту. Забезпеченість ґрунту мінеральним азотом та азотом легкогідролізованих сполук за Корнфілдом - низька, рухомими фосфатами та обмінним калієм за Кірсановим - середня.

Дослідження проводились у ланці 8-пільної зерно-картопляної сівозміни -   картопля – ячмінь ярий – люпин за схемою: 1.Контроль, 2.NPK, 3.Сидерат, 6.Сидерат+NPK, 9.Гній, 10.Гній+NPK, 11.Гній+сидерат+NPK+солома. Середньосівозмінна доза мінеральних добрив (аміачна селітра, суперфосфат, калій хлористий) становила N₆₈P₆₈K₉₀. Гній, бобовий сидерат і солома пшениці озимої використовувались ячменем у післядії і вносились під попередник, що в середньому становило відповідно 10, 5, 0,6 т на 1 га сівозмінної площі.

Порівняльна оцінка ефективності біопрепарату азотфіксуючих бактерій здійснювалась у польових умовах методом розщеплених ділянок по всіх вище перерахованих варіантах досліду. Інокуляцію насіння ячменю сорту Прима Білорусії проводили бактеріальним препаратом ризоентерином (Enterobacter аеrogenes, штам 30ф-УП) у день посівних робіт із розрахунку 100 мл препарату на гектарну норму насіння.

Площа посівної ділянки - 102 м², облікової - 60 м², ділянки розміщені рендомізовано. Повторність досліду 4-и кратна.

Погодні умови в роки досліджень різнились за агрометеорологічними показниками. Характерною для всіх років була контрастність температур повітря та нерівномірність розподілу опадів протягом вегетаційного періоду. Кількість опадів у період досліджень коливалась в межах 226,2-356,5 мм при середньобагаторічних даних – 275,0 мм. Сума ефективних температур 1998р. – 1751,5^оС, 1999 р. – 1960,4^оС, 2000 р. - 1773,6^оС, при середньобагаторічних даних - 1579,0^оС. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) становив у 1998 р. – 1,7, 1999 р. – 0,9, 2000 р. - 1,5 (середньобагаторічний ГТК 1,3). Це позначилось на врожайності ярого ячменю та на досліджуваних факторах.

Оскільки мікробіологічні, біохімічні та агрохімічні показники характеризуються динамічністю, ґрунтові та рослинні зразки відбирали кілька разів за сезон по основних фазах розвитку рослин ячменю.

Чисельність основних груп мікроорганізмів обліковували методом висіву ґрунтової суспензії на стандартні поживні середовища (Звягінцев Д.Г., 1991). Нітрифікаційну здатність ґрунту визначали методом С.Кравкова, інтенсивність виділення СО₂ - методом В.І. Штатнова, целюлозолітичну активність - аплікаційним методом Є.М. Мішустіна і А.М. Петрової. Активність ферментів класу оксидоредуктаз (пероксидаза, поліфенолоксидаза) - за К.А. Козловим, гідролаз (протеази, уреаза) - за Ф.Х. Хазієвим (1990). Біологічну активність ґрунту оцінювали методом відносних величин Дж. Ацци (1959).

Зміну агрохімічних показників ґрунту визначали за допомогою наступних показників: рН_KCl потенціометричним методом; вміст гумус – за Тюріним; нітратний азот - іон-селективним методом; амонійний азот - за допомогою реактиву Несслера; азот легкогідролізованих сполук – методом Корнфілда; рухомі фосфати та обмінний калій – за Кірсановим.

Економічна оцінка застосування добрив і бактеріального препарату визначалась згідно Методики економічної оцінки технологій вирощування сільськогосподарських культур у дослідних умовах (1999), енергетична оцінка - за О.К. Медведовським та П.І. Іваненко (1988). Статистичний аналіз одержаних результатів досліджень проводився за Б.А. Доспєховим (1985).