Козак В.М. Відтворення родючості темно-сірого опідзоленого грунту залежно від утримання міжрядь у насадженнях яблуні

Краткое содержание

В огляді літератури розглянуто питання відтворення родючості ґрунту в садівництві та оптимальні умови росту і розвитку плодових культур, зокрема яблуні. Особливу увагу приділено ролі сидератів у підвищенні родючості ґрунтів і гумусу як інтегральному показнику цього процесу. Головним у відтворенні родючості ґрунту є його забезпечення свіжою органічною речовиною, оскільки основою ґрунтотворного процесу є її розклад і синтез. Постійне надходження свіжої органічної речовини забезпечує сидеральна система утримання міжрядь саду, яку необхідно вдосконалювати в напрямі зонального підбору сидеральних культур.

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Роботу виконано на основі досліджень в насадженнях яблуні багаторічного стаціонарного досліду Подільської дослідної станції садівництва (с. Ведмеже Вушко, Вінницький район, Вінницька область), що розташована в добре і достатньо зволоженій зоні Лісостепу (гідротермічний коефіцієнт становить 1,20 –1,40). Ґрунт дослідної ділянки – темно-сірий опідзолений легкосуглинковий плантажований має у верхньому генетичному горизонті близько 1,0% гумусу і характеризується слабкокислою реакцією ґрунтового середовища та середнім ступенем забезпечення рухомими формами фосфору і калію (відповідно 150 і 100 мг/кг в шарі 0 –40 см). Сад посаджено весною 1991 р. однорічними саджанцями яблуні сорту Айдаред, щепленими на ММ106 з проведенням плантажної оранки на 50 см. Площа живлення яблуні 5х3 м. З 1996 р. запроваджено таку схему досліду: 1) чорний пар; 2) дерново-перегнійна система з природним залуженням; 3) люпин білий; 4) гірчиця біла; 5) горох; 6) вико-вівсяна сумішка. З 2002 р. кожний варіант поділено на дві частини – з внесенням мінеральних добрив у дозі N₆₀P₆₀K₆₀ при сівбі сидератів у другій половині літа та без добрив. Повторність досліду триразова. Мінеральні добрива при посіві сидератів вносили у формі нітроамофоски (16:16:16).

Протягом 2003-2005 рр. 3 рази за вегетаційний період згідно зі схемою досліду проводили відбір зразків ґрунту до глибини 1 м через кожні 20 см: в період цвітіння яблуні, наливу плодів (активного росту сидератів) та після збору плодів (перед скошуванням сидератів). У зразках ґрунту визначали вміст органічної речовини та біологічну активність ґрунту, фізичні, водно-фізичні, фізико-хімічні та агрохімічні властивості ґрунту. На початку і в кінці дослідження визначали вміст гумусу, рН водної суспензії, гідролітичну кислотність, суму поглинутих основ, обмінні кальцій і магній та в кінці дослідження – щільність складення, щільність твердої фази ґрунту, максимальну гігроскопічність, вологість в’янення рослин, вологість розриву капілярів, найменшу вологоємність, повну вологоємність, загальну пористість, пористість аерації, водопроникність та агрегатний склад. У динаміці вивчали вміст загальної, доступної і легкодоступної вологи, нітратного азоту, рухомих гумусових речовин, нітрифікаційну здатність та «дихання» ґрунту.

Зелену масу сидератів і різнотрав’я для визначення азоту, фосфору, калію, «сирої» золи, клітковини, кремнезему, вуглецю відбирали перед скошуванням. Плоди яблуні для визначення в них вітаміну С, цукрів, кислотності, сухих розчинних речовин, нітратів відбирали за товарної стиглості плодів.

Аналітичні дослідження було проведено в лабораторіях кафедри ґрунтознавства та охорони ґрунтів НАУ і лабораторії ґрунтознавства Інституту садівництва УААН. Дослідження зразків ґрунту виконані загальноприйнятими методами:

1. Водно-фізичні властивості: щільність складення – гравіметричним методом у непорушених зразках з використанням бура Н.А. Качинського і С.Ф. Нєговєлова та бурових стаканів (ДСТУ ISO 11272-2001); щільність твердої фази – пікнометрично (ISO 11508); агрегатний аналіз ґрунту – за Н.І. Саввіновим; гранулометричний склад – за методом Н.А. Качинського з обробленням 0,5 н розчином пірофосфату натрію; польова, гігроскопічна та максимальна гігроскопічна волога – гравіметричним методом (ГОСТ ISO 11465-2001); водопроникність – за методом заливки майданчиків; загальна пористість і пористість аерації – розрахунково; волога в’янення рослин, волога розриву капілярів, повна вологоємність, доступна та легкодоступна волога – розрахунково.

2. Фізико-хімічні властивості: рН водної та сольової суспензій – потенціометрично (ДСТУ ISO10390-2001); гідролітична кислотність – потенціометрично за методом Капена в модифікації ЦІНАО (ГОСТ 26212-84); обмінні кальцій і магній – трилонометрично (ЦІНАО ГОСТ 26487-85); сума поглинутих основ – за методом Капена-Гільковиця (ГОСТ 28721-88); загальний гумус – за методом Тюріна в модифікації Сімакова (ДСТУ 4289:2004); ґрупово-фракційний склад гумусу – за схемою Тюріна в модифікації Пономарьової і Плотнікової.

3. Мікробіологічна активність ґрунту: інтенсивність дихання ґрунту – за методом Штатнова; нітрифікаційна здатність – за методом Кравкова.

4. Агрохімічні властивості ґрунту: азот нітратний  – іоноселективним методом (ГОСТ 26950-86); азот лужногідролізований – за методом Корнфілда; рухомі фосфати і обмінний калій – в одній витяжці за методом Чирікова (ДСТУ 4115-2002).

Дослідження зразків рослин проведено такими методами:

1. Біомаса сидеральних культур і трава з залужених міжрядь: вуглець і азот – за методом Анстета в модифікації Пономарьової і Ніколаєвої; «сира» клітковина – гравіметричним методом (ГОСТ 13496.2-91); «сира» зола – гравіметричним методом (ГОСТ 27494-87); кремнезем – гравіметричним методом після визначення вмісту золи з додаванням желатину; лужноземельні елементи – розрахунково за різницею між вмістом золи і кремнезему.

2. Плоди яблуні: цукри – за методом Бертрана (ГОСТ 8756.13-87); загальна кислотність – об’ємним методом (ГОСТ 26971-86); вітамін С – за методом Муррі (ГОСТ 24556-89); сухі розчинні речовини – на рефрактометрі (ГОСТ 27548); нітрати – іоноселективно (ГОСТ 13496.19-91).

Урожайність визначали щорічно зважуванням плодів з кожного облікового дерева. Отримані дані урожайності та показників властивостей ґрунту обробляли з допомогою дисперсійного аналізу. Економічну та енергетичну ефективність систем утримання міжрядь проводили за методом О.М. Шестопаля та ін.

ВІДТВОРЕННЯ РОДЮЧОСТІ ТЕМНО-СІРОГО ОПІДЗОЛЕНОГО ҐРУНТУ ПІД ВПЛИВОМ СИДЕРАТІВ І ДОБРИВ

Вплив сидератів на родючість ґрунту, а саме на процеси гуміфікації органічної речовини і його біологічну активність, залежить в першу чергу від якості і кількості свіжої органічної речовини, що надходить.

Без використання добрив найбільшу кількість надземної біомаси нарощували люпин та вико-вівсяна сумішка (табл. 1). Внесення мінеральних добрив сприяло збільшенню біомаси сидератів, але в середньому за роки досліджень, найбільша її кількість отримана у варіантах з висівом люпину (16,9 т/га) та вико-вівсяної сумішки (14,3 т/га). У варіантах з внесенням N₆₀P₆₀K₆₀ гірчиця дещо поступалася за врожайністю біомаси (12,9 т/га) люпину і вико-вівсяній сумішці і формувала низькі урожаї без добрив. Горох характеризується нестабільністю врожаїв біомаси, не завжди реагує на добрива.