Каричковська Г.І. Особливості удобрення азотом ріпаку ярого на чорноземі опідзоленому Лісостепу України

Краткое содержание

Особливості мінерального живлення рослин ріпаку ярого

(огляд літератури)

Найбільший позитивний вплив на врожайність ріпаку ярого мають азотні добрива. Оптимальні їх дози за наявності  рухомих форм фосфору і калію 100–120 мг/кг грунту (за методом Чирикова) коливаються в межах 90-120 кг/га (В.П. Савенков, 1997). Внесення азоту в дозі 30 кг/га на фоні фосфорних і калійних добрив  підвищує врожайність насіння на 3–7 ц/га;  в дозі  60 кг/га – на 4,5–6,2; в  дозі  90 кг/га – на 6,4–7,7 ц/га (Ю.К. Новоселов, Т.В. Прологова, Н.А. Слепцов, 1988). Подальше підвищення рівня азотного живлення не сприяє істотному збільшенню врожайності ріпаку ярого. При високих дозах спостерігається  сильне гілкування, продовжується період квітування, затримується процес дозрівання насіння, рослини часто вилягають, що призводить до зниження врожайності. При внесенні підвищених доз азотних добрив спостерігається також  зниження вмісту олії в насінні ріпаку (А.И. Егорин, Н.И. Мальцева, 1987; Ю.К. Новоселов, Т.В. Прологова, Н.А. Слепцов, 1988; Н.А. Иншин, 1990). Тому вважається, що найдоцільніше вносити  під ріпак ярий азотні добрива дозою N₆₀.

В сучасних ринкових умовах застосування азотних мінеральних добрив тісно пов’язане не лише з агротехнічними, але й економічними, енергетичними і екологічними проблемами, що зумовило новий підхід до розробки системи азотного удобрення під ріпак ярий.

Умови та методи проведення досліджень

Польові дослідження проведено на дослідному полі Уманського державного аграрного університету, яке знаходиться в Маньківському природно–сільськогосподарському районі Середньо–Дніпровсько–Бузького округу Лісостепової Правобережної провінції України.  Його рельєф – вирівняне плато водорозділу рік з пологими схилами південно-східної експозиції. Висота над рівнем моря – 245 м, підземні води залягають на глибині 22–24 м і у  водному балансі кореневмісного шару ґрунту участі не беруть.

Грунт дослідних ділянок – чорнозем опідзолений важкосуглинковий на лесі, в орному шарі якого міститься 3,3%  гумусу; рН сольової суспензії  – 6,0; гідролітична кислотність – 2,4  м-екв/100 г  грунту; ступінь насичення основами – 90,9 %; вміст азоту  лужногідролізованого (за методом Корнфільда) – 108  мг/кг грунту; вміст рухомих сполук  фосфору  і калію (за методом Чирикова)–  відповідно 112 і 104 мг/кг грунту.

Погодні умови за період проведення досліджень були досить контрастними. За вегетаційні періоди випало від 171 до 435 мм опадів, середньобагаторічний показник складає 311 мм. Це зумовило істотні зміни у продуктивності рослин ріпаку ярого в окремі роки. Найбільш несприятливі погодні умови були в 1999 році, який характеризувався високою середньодобовою температурою повітря в літні місяці (17,3–23,7^оС) та значним дефіцитом вологи в повітрі і ґрунті.

Тимчасові польові досліди з ріпаком  проведено  в 10–пільній польовій сівозміні зерно-бурякового типу. Попередником ріпаку ярого була озима пшениця після  конюшини.  Зяблевий обробіток грунту під ріпак ярий полягав у лущенні стерні та оранці на 20–22 см, а весняний допосівний – у вирівнюванні ріллі важкими зубовими боронами і передпосівній культивації.

Сівбу ріпаку ярого сорту Клітинний 1 з нормою висіву 2,5 млн. шт./га або 6,5 кг/га проводили звичайною зерновою сівалкою з міжряддями 15 см, після чого посів коткували кільчасто-шпоровими котками. Догляд за ріпаком обмежувався обприскуванням посівів децісом-форте у період появи масових сходів та препаратом Бі–58 (новий) перед появою бутонів та на початку квітування.

Збирання врожаю проводили роздільно, рослини скошували в період біологічної стиглості ріпаку ярого, відбирали зразки снопів для визначення біологічного врожаю насіння. Після обмолочування валків урожайність з облікових ділянок  перераховували до стандартних показників.

Система удобрення ріпаку ярого в досліді вивчалась за такою схемою:

     1)  без добрив – контроль абсолютний;

2)  Р₆₀К₆₀ – фон (контроль фоновий);

3)  фон + Nаа60 під оранку;

4)  фон + Nаа60 під культивацію;

5)  фон + Nа60 під культивацію;

6)  фон + Nк60 при підживленні;

7)  фон + Nаа30 під оранку + Nаа30 під культивацію;

8)  фон + Nаа30 під оранку + Nа30 під культивацію;

9)  фон + Nаа30 під оранку + Nк30 при підживленні;

10) фон + Nаа30 під культивацію + Nк30  при підживленні;

11) фон + Nа30 під культивацію + Nк30 при підживленні.

Із добрив вносили аміачну селітру (Nаа) під зяблеву оранку та під передпосівну культивацію; сульфат амонію (Nа) під передпосівну культивацію; карбамід (Nк) при підживленні водним розчином у фазу бутонізації; суперфосфат подвійний і  калійну сіль – під зяблеву оранку восени.

Посівна площа ділянки – 30 м², облікова – 25 м², повторність – триразова. Розміщення ділянок у досліді  систематичне.

             Програмою досліджень передбачалось визначення таких показників: вміст нітратного азоту в ґрунті перед сівбою, в період квітування і в кінці вегетації – іонометричним методом; обмінного амонію – фотоколориметру­ванням з реактивом  Несслера; вміст рухомих сполук фосфору і калію в грунті – методом Егнера-Ріма-Домінго; запаси продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту за фазами розвитку рослин – термогравіметричним  методом; сумарне водоспоживання і коефіцієнт витрати вологи на утворення врожаю – гравіметричним методом; динаміку наростання надземної маси – за різницею маси рослин з площі 0,25 м²  останнього і попереднього строків відбору; кількість листя на рослині у фазу квітування – шляхом їх підрахунку; листкову площу – методом висічок, %; обводненість рослин – термостатно-ваговим методом; вміст хлорофілу в рослинах ріпаку ярого – у спиртовій витяжці за допомогою фотоелектроколориметра; забур’яненість посівів в період бутонізації–цвітіння – кількісно-ваговим методом; вміст загального азоту в рослинних зразках – шляхом мокрого озолення сірчаною кислотою та пероксидом водню з подальшим фотоколориметруванням з реактивом Несслера; вміст олії в насінні – за допомогою рефрактометра; енергетичну і економічну оцінку  – відповідно існуючих методик  на основі  технологічних карт; статистичну обробку результатів досліджень – методом дисперсійного і кореляційного аналізів.

Умови живлення ріпаку ярого залежно від форм і строків внесення азотних добрив

Для підвищення ефективності  застосування азоту добрив у посівах ріпаку ярого необхідно забезпечити максимальне засвоєння його рослинами і меншу міграцію за межі кореневмісного шару грунту.

За середніми даними усіх років досліджень при осінньому внесенні азотних добрив нітрати переміщуються в нижні шари грунту до метрової товщі, що свідчить про промивання нітратів за осінньо-зимовий період за межі кореневмісного шару грунту. І чим більша доза азоту, тим більше вимивається нітратів з верхніх шарів грунту в нижні.

Передпосівне внесення азотних добрив за вмістом N–NO₃ в шарі грунту 0–20 см, в якому на цей час знаходиться коренева система сходів ріпаку, мало достовірну перевагу перед осіннім  їх внесенням (табл.1). Перенесення всієї чи половинної дози азоту в підживлення негативно позначалось на забезпеченості рослин нітратним азотом.