МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження; визначено стан наукової розробленості проблеми; встановлено зв’язок дослідження з науковими програмами; розкрито його мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Механізми державного регулювання національної безпеки, обґрунтування напрямів дослідження” – охарактеризовано ступінь наукової розробленості теми; розкрито наукові основи державноуправлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки, визначено поняття безпеки як системоутворювальної категорії, висвітлено проблеми забезпечення економічної безпеки та традиційні підходи щодо їх розв’язання, проаналізовано існуючі механізми державного управління економічною безпекою.

Уточнено об’єкти та суб’єкти механізму державного регулювання економічної безпеки; розглянуто теоретичні засади дослідження сутності та особливостей регулювання національної безпеки та їх неспроможності розв’язати проблеми регіонів і країни, що постійно виникають. Це дало можливість обґрунтувати вибір напрямів, гіпотезу, концепцію та загальні методи дослідження.

Безпека – досить складне соціально-політич­не явище, тому його слід розглядати як специфічну властивість динамічних сис­тем, як комплексний критерій оцінювання її якості, який характеризує ди­наміку розвитку системи та її технічне втілення.

Поняття “безпека” визначається як стан, коли немає небезпеки, або як стан, коли нічого не загрожує кому-небудь або чому-небудь. Історичний досвід не містить прикладів, коли б тако­го стану вдалося досягти навіть окремій людині, не кажучи вже про різні форми соціальних утворень. З огляду на це як основу для розкриття змісту поняття “безпека” пропонується розглядати певний стан системи, досягнутий унаслідок запо­бігання заподіянню шкоди її розвитку або життєдіяльності.

У контексті сказаного безпеку можна вважати інструменталь­ною характеристикою щодо таких базових цінностей, як “добробут”, “сталий розвиток” тощо. Тому останніми роками спостері­гається активізація спроб щодо операціоналізації понять “безпека”, “національна безпека”, “регіональна безпека” в контексті системи ба­зисних цінностей суспільства як структурного, так і функціонального рівнів. Таким чином, не будучи чимось матеріальним, безпека є своєрід­ною характеристикою і необхідною передумовою життєдіяльності, прогресивного розвитку та життєздатності об'єктів реального світу. Ці об'єкти існують і розвиваються в середовищі, параметри яко­го формуються під впливом різноманітних, часто взаємопов'язаних та взаємозумовлених факторів, інтегральна складова яких створює деякий інтегральний імовірний рівень загроз безпеці. Тому органи державної влади мають гарантувати певний рівень за­хисту й можливостей щодо задоволення життєвих потреб людини, регіонів, сус­пільства, країни.

Так, у розділі доведено, що в сучасних умовах задоволення потреби в безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, регіональному, національному) передбачає застосування системного підходу щодо всебічного врахування ряду факторів, які впливають на безпеч­ний розвиток соціальної системи, їх вихід за деякі допус­тимі межі призводить або до погіршення якості управління, або до невиконання завдань системи, а в кінцевому підсумку – до руйнування системи (розпаду її структури, порушення цілісності). Тому необхідно здійснювати управління параметрами, які визначають стан (безпеку) системи.

Згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України”, під поняттям “національна безпека” розуміють захищеність життєво важливих інтересів людини та громадянина, су­спільства й держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реаль­них і потенційних загроз національним інтересам.

За результатами дослідження встановлено, що в Концепції національної безпеки України розглядалась система забезпечення національної безпеки як “організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України”; підкреслено, що в чинному Законі України “Про основи національної безпеки України” визначення цього поняття взагалі відсутнє.

Одним із головних завдань державного регулювання економіки, підвищення рівня управління є підтримання такого стану національної економіки, її макроекономічної рівноваги при обраних показниках економічних перетворень у суспільстві, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, підприємницького сектора, регіонів, держави. Загрози їм виходять від різного роду джерел небезпеки.

Визначено, що небезпека – об'єктивна існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому може бути заподіяна суттєва шкода, що призведе до втрати здатності відтворювати свою соціально-економічну тотожність, надати своєму розвитку небажаної динаміки або параметрів. До джерел небезпеки слід віднести умови та фактори, що мають певний потенціал шкідливих властивостей, деструктивної дії. Вони мають природне, техногенне та соціальне походження. Небезпека є об'єктом управлінської діяльності з усунення, запобігання, локалізації загроз безпеці. До предмета цієї діяльності слід віднести конкретні загрози небезпеки (військові, політичні, економічні), а також конкретні матеріальні носії цих загроз (природні та соціально-економічні явища).

У зв'язку з економічними перетвореннями в Україні відбулася зміна характеру економічних відносин у суспільстві. Тому в ряді загальносистемних категорій, що характеризують стан суспільства й держави, особливе місце посідає поняття “національна економічна безпека”, яка є не просто однією з найважливіших складових системи державних інтересів, але й становить вирішальну умову дотримання та реалізації як державних, так і недержавних інтересів країни.

На сьогодні поняття “національна економічна безпека” є дискусійним. У командно-адміністративній економіці економічну безпеку традиційно розглядали як одну з характеристик глобального воєнно-стратегічного протистояння соціалізму та капіталізму. Різновидом традиційного підходу стало розуміння економічної безпеки як здатності виживання економіки в разі природних і техногенних катастроф. У розвинутих країнах під цим терміном розуміють забезпечення живучості національної економіки в умовах світової економічної кризи. Прихильники ринкової моделі розвитку вважають, що використання поняття “економічна безпека” в умовах нормального розвитку не має сенсу, оскільки наявність різних небезпек є необхідною умовою ринкових відносин. З цієї причини в літературі країн зі сталою ринковою економікою термін “економічна безпека” не набув широкої популярності.

Перш ніж визначити поняття економічної безпеки, перелічимо її складові:

                                    економічна незалежність, що характеризується можливістю контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, який би забезпечив її конкурентоспроможність і дав би змогу на рівних умовах брати участь у світовій торгівлі, коопераційних зв’язках та обміні науково-технічними досягненнями;

                                    стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність та надійність усіх елементів економічної системи, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих чинників (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення великих розривів у розподілі доходів, що здатні викликати соціальне напруження);

                                    здатність до саморозвитку й прогресу, тобто спроможність самостійно реалізувати та захищати національні економічні інтереси, створювати сприятливий клімат для інвестицій та інновацій, здійснювати постійну модернізацію виробництва, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Доведено, що для розуміння сутності економічної безпеки важливо усвідомити її зв'язок з поняття­ми “розвиток” і “стійкість”.

Визначено, що до об’єктів економічної безпеки України слід відносити не тільки державу, її економічну систему та всі її природні багатства, а й суспільство з усіма його інститутами та особистість.

Суб'єктами економічної безпеки Української держави є: функціональні й галузеві міністерства та відомства, податкові й митні служби, банки, біржі, фонди і страхові кампанії, відповідні комітети, а також виробники й продавці продукції, робіт і послуг, об'єднання споживачів, недержавні центри громадського контролю тощо.

Предметом державної діяльності у сфері економічної безпеки є: визначення й моніторинг факторів, що підривають стійкість соціально-економічної системи та держави в короткостроковій і довгостроковій перспективі; формування економічної політики й інституціональних перетворень, що усувають і пом’якшують шкідливий вплив цих факторів у рамках єдиної програми економічної реформи.

Стратегія економічної безпеки містить у собі:

                                    характеристику зовнішніх і внутрішніх загроз економічній безпеці;

                                    визначення критеріїв і параметрів стану економіки, що відповідають вимогам економічної безпеки й забезпечують захист життєво важливих інтересів країни;

                                    механізм забезпечення економічної безпеки країни, захисту її життєво важливих інтересів на основі застосування всіма інститутами державної влади правових, економічних та адміністративних заходів впливу.

Економічна безпека може бути забезпечена тільки за умови економічної рівноваги як у самій державі, так і в її економічному становищі щодо зовнішніх обставин. Порушення пропорцій і зв’язків між різними компонентами системи призводить до її дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного.

На підставі узагальнення наукових поглядів на поняття “безпека”, “небезпека”, “цінність” запропоновано визначення поняття економічна безпека України як комплекс економічних, геополітичних, екологічних, правових та інших умов, що забезпечують: передумови щодо її виживання в умовах кризи й майбутнього розвитку; захист життєво важливих інтересів держави щодо її ресурсного потенціалу, збалансованості, динаміки розвитку та зростання; створення внутрішнього імунітету й зовнішньої захищеності від дестабілізуючого впливу; конкурентоспроможність держави на світових ринках і сталий фінансовий стан; забезпечення гідних умов життя і сталого розвитку особистості.

Уточнено, що, визначаючи систему управління й забезпечення національної безпеки, доцільно виділяти вимоги, які пред'являються до систем управління, за якими можна робити висновки про ступінь її організованості та ефективності. До таких вимог належать: кореляція елементів системи; динамічність (гомеостазис) системи; наявність у системі управляючого параметра; наявність у системі контролюючого параметра; наявність у системі каналів прямого і зворотного зв'язку.

Узагальнення результатів дослідження, аналіз змісту по­ложень Закону України “Про основи національної безпеки України”, Стратегії економічного та соціального розвитку України (2004-2015 pp.) тощо дали змогу визначити перелік пріоритетних економічних інтересів, а саме: недопущення, щоб бюджетні кошти і державні ресурси перетікали в тіньову економіку й незаконно використовувалися; контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямований на підтримку важливих для України пріоритетів; захист вітчизняного виробника; боротьба з протиправною економічною діяльністю; протидія неконтрольованому відпливу національних фінансових, матеріальних, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів з країни.

Оскільки створення будь-якої системи є актом свідомим, можна говорити, що система забезпечення національної безпеки має власні цілі, завдання, функції, принципи функціонування й розвитку, а також методи забезпечення поставлених завдань, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування цієї системи, те, що визначено як механізми. Економічна безпека виступає важливою підсистемою національної безпеки, охоплює всі рівні економіки й має складну структуру. Її об'єктами є не тільки держава, її економічна система, а й суспільство з його інститутами, установами та організаціями, тому в роботі визначено механізми забезпечення економічної безпеки як систему організаційно-економічних та правових заходів, яка впроваджується через діяльність державних органів.

Забезпечення економічної безпеки держави безпосередньо здійснюється за допомогою механізмів її реалізації. У розділі визначено, що механізми забезпечення економічної безпеки країни повинні включати такі елементи: діяльність держави щодо виявлення та запобігання внутрішнім та зовнішнім загрозам економічній безпеці; розробку порогових значень індикаторів загроз та механізмів їх виявлення й опрацювання; проведення постійної аналітико-моніторингової діяльності щодо стану економіки та тенденцій у соціально-економічних процесах, накопиченого потенціалу загроз.

Головним напрямом створення надійної державної системи протидії загрозам економіці країни, наповнення функції безпеки потенціалом захисту виступає розвиток регулятивної інфраструктури системи економічної безпеки. Саме її головним призначенням, функцією є забезпечення такого стану функціонування економіки, який повинен характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та її економічне зростання. На жаль, у ринковому середовищі не завжди спрацьовує механізм саморегулювання.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства – це система типових заходів законодавчого, виконавчого й контрольного характеру, здійснюваних державними органами та громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до змінних умов.

Досліджено змістове наповнення поняття “механізм державного управління” та визначено його як складну систему, призначену для практичного здійснення державного управління й досягнення поставлених цілей, яка має певну структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об'єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням.

Узагальнено підходи до класифікації механізмів державного управління. Визначено склад комплексного механізму управління, до якого можуть належати: економічний, мотиваційний, організаційний, політичний та правовий механізми. Запропоновано поділ механізмів державного управління залежно від суб'єктів державного управління, які їх застосовують. Відповідно до цього механізми державного управління можуть бути такі, які використовуються Президентом, органами законодавчої, виконавчої та судової влади, а також органами місцевого самоврядування.

У другому розділі – “Проблеми економічної безпеки регіонів як наслідок недосконалості державних механізмів регулювання економіки” – визначено систему основних регіональних інтересів, здійснено комплексну оцінку існуючих загроз національній економічній безпеці.

Доведено, що зниження інвестиційної та інноваційної активності, руйнування науково-технічного потенціалу – серйозна загроза економічній безпеці країни. До основних загроз економічній безпеці можна віднести: різке зниження обсягів ресурсів капітального будівництва; руйнування економічних зв'язків між його підсистемами (сировинна база, технічне та технологічне забезпечення; наукова та кадрова база), відсутність стратегічних орієнтирів в інвестиційній сфері; переважання тактичної спрямованості в інвестиційному процесі (підтримка експортно орієнтованих сировинних галузей) над стратегічною. Спад інвестиційної активності посилив тенденції старіння виробничого потенціалу країни, не спостерігається масового вибуття фізично та морально застарілих основних фондів. Відповідно, відбувається збільшення зносу основних фондів, особливо це стосується машин та обладнання.

Надано критичну оцінку стану тіньової економіки та економічної злочинності, які визначено як найнебезпечніші загрози функціонуванню механізмів державного регулювання економічної безпеки. Визначено, що тіньова економіка та економічна злочинність – це така економічна діяльність, яка не враховується й не контролюється офіційними державними органами, а також спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. У розділі показано наслідки недосконалості (недореформованості) законодавчого поля у сфері податкової, регуляторної, бюджетної, соціальної політики.

У розділі доведено, що потреба в надійному та всебічному захисті національних інтересів України зумовлює необхідність дослідження регіональних аспектів забезпечення національної безпеки. Проблеми регіональної безпеки вимагають ефективного й своєчасного розв'язання питань територіального розвитку країни засобами державної регіональної політики. Забезпечення регіональної безпеки потребує вдосконалення територіальної організації суспільства, створен­ня умов для динамічного, збалансованого, стабільного соціально-економічного розвитку регіонів країни, формування в них можливостей щодо саморозвитку, а також додержання гаранто­ваних державою соціальних стандартів життєдіяльності насе­лення, підвищення рівня його життя та забезпечення екологіч­ної безпеки, незалежно від місця проживання. У сучасних умовах особливо дискусійного характеру набуває визначення цілей, завдань, методів реалізації державної регіональної політики, а також ролі держави у вирішенні соціальних і економічних проблем у регіонах. В офіційних документах мало уваги приділяється необхідності врахування специфічних особливостей регіонів, важливості застосування особливих методів регулювання, стимулювання й координації розвитку регіонів України, які б враховували інтереси держави та ринкові перетворення.

Доведено, що ринкові перетворення без державного втручання й підтримки регіонів різних типів, без координування та регулювання в інтересах держави призведуть до посилення дезінтеграційних тенденцій, завдадуть шкоди національній безпеці.

Обґрунтовано, що в державній політиці із забезпечення національної безпеки повинні бути відображені роль і місце кожного регіону в досягненні загальнодержавних інтересів. В свою чергу, регіональні особливості визначають усю сукупність загроз, які впливають не тільки на безпеку конкретного регіону, а й держави в цілому. Ці аспекти повинні визначати сутність регіональної політики із забезпечення безпеки, тому предметом спеціального дослідження має бути “економічна безпека” і найважливіша її складова – “регіональний аспект економічної безпеки”.

У розділі визначено, що державне регулювання трансформаційних процесів у регіонах полягає в: активізації інноваційної діяльності на основі залучення фінан­сових ресурсів у високоліквідні регіональні пілотні проекти; стимулюванні нових форм організації виробництва; запровадженні нової системи прискореної амортизації; розробці та задіянні механізму кредитної підтримки іннова­ційного оновлення основного капіталу; розміщенні державних замовлень на виробництво високотехнологічної про­дукції в регіонах.

Відзначено, що забезпечення націона­льної безпеки за умов децентралізації управління державним розвитком потребує виділення регіональної безпеки як окремої підсистеми в системі національної безпеки. Це дасть змогу створити умови для дослідження проблем регіонального розвитку та їх урахування в політиці національного розвитку, більш ефек­тивної взаємодії регіонів у системі міжрегіональних економічних зв'язків, що, у свою чергу, позитивно вплине на зростання внеску регіонів в економічний розвиток країни.

Реалізація пропозиції щодо включення регіональної безпеки як структурної складової національної безпеки потребує визначення її змісту, пріоритетного національного інтересу, загроз та напрямів забезпечення регіональної безпеки.

У розділі проаналізовано загрози національній безпеці в різних її сферах, визначених Законом України “Про основи національної безпеки України”, які містять у своєму складі загрози, що мають суто регі­ональний характер. У сфері державної безпеки це: прояви сепа­ратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України. Співвідношення національної безпеки та регіональної по­літики свідчить, що не тільки система національної безпеки не враховує регіональних аспектів, а й регіональна політика не адаптована до вимог національної безпеки. Кон­цепція державної регіональної політики не містить положень, які зумовлюють урахування вимог національної безпеки, а відповідно, і в чинних та проектних документах з її реалізації вони відсутні.

Доведено, що дотримання балансу інтересів у системі “центр-регіон” при одночасній пріоритетності національних інтересів потребує визначення особливостей діяльності держави щодо здійснення своїх повноважень. Держава встановлює права, сфери, ресурси, методи роботи регіонів; здійснює певні дії щодо конк­ретних регіонів; доручає певну діяльність конкретним регіонам. Виникає певна залежність та взаємозумовленість дій. Так, внутрішня економічна політика держави реалізується і через регіональну економічну політику. Політика регіонів не повинна суворо корелювати з регіональною політикою держави. Регіони можуть мати свої пріоритети, напрями, заходи, зумовлені особливостями їх розвитку. Але обов'язковими для виконання є ті, що виходять з пріоритетних національних інтересів. Недостатня розробленість проблем забезпе­чення регіональної безпеки, офіційна невизначеність регіональ­ної сфери в системі національної безпеки та недосконалість чинної законодавчої й нормативно-правової бази державної ре­гіональної політики ускладнюють реалізацію пріоритетних за­вдань державної регіональної політики, потребують визначення чинників, напрямів та механізмів забезпечення безпеки регіонів України.

У розділі економічна безпека регіону як самостійної економічної системи визначена як сукупність поточного стану, умов і факторів, що характеризують його стабільність, стійкість і поступовий розвиток економіки території, певну незалежність і інтеграцію з економікою України, та знаходить відображення в: можливості проводити власну економічну політику в межах України; спроможності безобвально реагувати на різкі геополітичні зміни в Україні та забезпечувати прогресивний розвиток регіону в умовах дестабілізуючого впливу різних загроз; спроможності здійснювати великі економічні заходи (не очікуючи на допомогу від центру), пов’язані з невідкладними соціально напруженими ситуаціями, які викликані як локальними економічними негараздами, так і економічними помилками на державному рівні; спроможності на договірних засадах надавати допомогу суміжним регіонам, де існуюча незбалансована економічна ситуація може негативно вплинути на економічні інтереси території; спроможності стабільно підтримувати відповідність чинних на території економічних нормативів загальноприйнятим у світовій практиці, або директивно затвердженим для території, на конкретний термін, що дає можливість збереження (або створення) гідного рівня життя населення.

На підставі узагальнення наукових поглядів запропоновано визначення поняття механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів як системи цілей, завдань, функцій, принципів функціонування й розвитку, методів забезпечення поставлених завдань, сукупності нормативних актів, організаційно-технічних та інших заходів, взаємодія яких забезпечує їх ефективне функціонування.

Аналіз сучасних тенденцій регіонального розвитку України дав змогу виявити наявність суттєвого регіонального дисбалансу в розвитку, що ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу дезінтеграції національної економіки. Регіональні диспропорції вимагають створення надійної системи протидії загрозам економіці країни та її ринку. Головним напрямом наповнення функції безпеки потенціалом захисту виступає розвиток регуляторної інфраструктури механізмів державного регулювання економічної безпеки.

Регіональна деформація економічного розвитку оцінена як прояв недосконалості існуючих механізмів державного регулювання економічної безпеки. Розрахунки виконано з використанням даних державних статистичних спостережень і вибіркових спостережень на загальнодержавному та регіональному рівнях.

У третьому розділі – “Оптимізація механізмів державного антикризового регулювання в контексті забезпечення економічної безпеки регіонів” – запропоновано застосування системного підходу до аналізу діючих механізмів державного управління економічною безпекою.

У розділі уточнено, що економічна безпека країни є, з одного боку, системою, до складу якої входять підсистеми економічної безпеки регіонів, з іншого – складовою національної безпеки держави.

Відомо, що будь-яка система являє собою сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють певну цілісність та єдність. Таким чином, доведено, що теоретичною основою дослідження економічної безпеки регіонів є те­орія економічних систем і застосовуваний до них системний підхід, заснований на принципах:

            пріоритету життя та здоров’я. Цей принцип виражає конституційні права громадян України на захист державою їх життя і здоров’я, а також визнає життя людини найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України);

            інтегральної оцінки загроз та небезпек. Згідно із цим принципом має враховуватися уся сукупність інформації про будь-які види загроз та небезпек, а також про комплекс управлінських рішень, які приймаються у зв’язку із цим;

            сталості системи. Будь-яка діяльність, яка спрямована на досягнення певної мети, має обмежуватись допустимими параметрами відхилення системи від стабільного функціонування, тобто відхилення системи від заданих параметрів не мають призводити до дестабілізації та колапсу системи. Водночас має бути обчислений гранично можливий коефіцієнт заподіяння шкоди системі, за якого вона не втратить своєї ідентичності;

            виправданої діяльності. Цей принцип виражає відношення витрачених ресурсів до отриманої вигоди та можливої шкоди. Якщо розмір шкоди перевищуватиме витрати, то така діяльність може вважатися невиправданою;

            оптимізації безпеки. Цей принцип полягає в необхідності створення систем управління безпекою й загрозами, які б забезпечували об’єктові в цілому ефективне функціонування відповідно до поставленої мети.

Обрана методологія дослідження – синергетичний підхід – дає змогу піднятися на рівень аналізу полісистемних утворень, до яких належить система безпеки. Так, система регіональної безпеки включена в загальну систему державної безпеки.

Для розв'язання завдань моделювання та прогнозування економічної без­пеки регіонів і країни важливу роль відіграє проведення детального аналізу тенденцій української економіки, що мають вплив (позитивний чи негативний) на стан економічної безпеки. Таким чином, постає завдання аналізу стану економіки України в кон­тексті економічної безпеки з метою виявлення основних її критеріїв і за­гроз, оскільки створення на сучасному етапі основних засад незалежності та державності України, утвердження її як суб'єкта світового співтовариства зміщує можливі загрози країні в бік економічної безпеки.

Для кращого висвітлення проблеми аналіз економіки України доцільно проводити в розрізі основних складових її економічної безпеки, таких як:

            сировинно-ресурсна без­пека, її зміцнення вимагає реалізації заходів, спрямованих на розвиток і технічне переоснащення гірничодобувної та гірничопереробної промисло­вості, комплексне освоєння копалин на основі новітніх технологій, досягнення сучасних стандартів якості продукції та безпеки праці, зменшення залежності від імпортної стратегічної сировини;

            енер­гетична безпека, її підґрунтям є сталий розвиток власного паливно-енер­гетичного комплексу, ефективне використання енергії у виробництві та по­буті, зменшення залежності національної економіки від імпорту палива на основі розвитку власного виробництва, пошуку нових джерел енергопоста­чання і його диверсифікації;

            інноваційно-технологічна безпека, яка визначається здатністю науково-техніч­ного потенціалу генерувати позитивні зрушення в економіці;

            зовнішньоеконо­мічна безпека регіонів, оскільки товарна структура експорту останніми роками форму­валася за рахунок поставок чорних металів і виробів з них, продукції хіміч­ної та харчової промисловості, мінеральних продуктів;

            інвестиційна безпека, яка повинна забез­печувати спроможність здійснювати виробничі нагромадження й капітальні вкладення на рівні, що забезпечує необхідні темпи розширеного відтворен­ня, реструктуризацію й технологічне переозброєння економіки. Основним показником інвестиційної безпеки є обсяг інвестицій в основний капітал;

            соціальна безпека, яка потребує спеціальних заходів щодо зупинення падіння реальних доходів населення, а в подальшому – забез­печення їх випереджального зростання порівнянно із цінами.

За результатами дослідження виявлено, що Україна від початку свого існування як незалежної держави ма­ла потужний виробничий потенціал: багатогалузевий промисловий та сільськогосподарський комплекси, розвинену транспортну мере­жу. Однак відсутність у минулому власної виваженої стратегії фор­мування та нарощення виробничого потенціалу регіонів призвела до значних диспропорцій у територіальній структурі економіки, не­ефективного використання територіального поділу праці, природ­но-ресурсного, трудового та наукового потенціалів регіонів, надмірного забруднення навколишнього середовища.

Реформування економіки 1990-2000 рр., що характеризувалося значним зменшенням обсягів виробництва, завдало сильного удару по ви­робничому потенціалу всіх регіонів. На сьогодні існує дуже суттєва регіональна диференціація за потужністю виробничого потенціалу та можливостями його адап­тації до ефективного функціонування в умовах запровадження інноваційної моделі розвитку. Так, лише в шести регіонах (Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській областях та м. Києві) у 2002-2007 рр. було зосереджено 48,4% основних засобів краї­ни, 55,3% виробництва валового регіонального продукту, 65,4% виробництва промислової продукції, 49,2% інвестицій в основний капітал. Така регіональна деформація економічного розвитку є сильною загрозою економічній безпеці країни.

Для аналізу дослідження системи економічної безпеки регіонів і держави в розділі застосовано методи економіко-математичного моделювання. Будь-яка економічна система діє в умовах невизначеності, тобто під впливом багатьох факторів зовнішнього середовища, що не можуть бути пе­редбачені та спрогнозовані заздалегідь. Вони є збуреннями для цієї системи та викликають її відхилення від стану рівноваги. У цьому плані важливою властивістю системи є її здатність повернення до стану рівноваги в результаті дії цих збурень, тобто стійкість системи. Ці твердження справедливі як для систем економічної безпеки України, так і для регіонів. Отже, постає проблема визначення області стійкості системи економічної безпеки за умови неперебільшення гранич­них значень її показників-індикаторів, для чого необхідно розробити оптимізаційну модель системи економічної безпеки та на її основі визначити оптимальні значення показників-індикаторів економічної безпеки. Область стійкого функціонування системи економічної безпеки Украї­ни визначається як перетин діапазонів можливих змін її показників-індика­торів за умови виконання всіх функціональних обмежень. Отже, проблема визначення області стійкості системи економічної безпеки зводиться до розробки багатокритеріальної оптимізаційної задачі.