ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання та методологічні засади, дослідження, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами й темами, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації та опублікування.

У першому розділі – “Роль держави та партій в політичній системі демократичного типу: теоретико-методологічний аналіз” – здійснено системний огляд основних наукових праць за темою дисертаційної роботи, обгрунтовується вибір напрямів дослідження. У розділі розглянуто поняття та явище політичної партії як важливий елемент політичної системи, охарактеризовано державу як інститут, що виступає особливим апаратом управління суспільством.

У процесі аналізу феномена держави увага акцентується на аспектах, інституційній та правовій природі політичної влади, яка зумовлює її право керувати суспільними процесами. Наголошується на ключовій ролі держави в забезпеченні цілісності країни, національної безпеки, гарантуванні прав і свобод громадян, регулюванні суспільних відносин. Саме завдяки цим функціям держава в особі її органів влади стає центром тяжіння політичних сил, між якими точиться боротьба за владу – основний чинник здійснення державної політики в будь-якій країні. Особлива роль держави в політичній системі полягає в тому, що вона є єдиним інститутом влади, який справляє керівний вплив на суспільство як соціальний організм і має право на легітимний примус. Саме навколо держави як владного інституту концентрується політична воля соціальних груп, прошарків і класів, виразниками якої в демократичному суспільстві стають політичні партії. Отже, держава в демократичній правовій системі існує як концентрована воля народу, представництво інтересів якого здійснюють політичні сили, організовані в політичні партії.

Зазначається, що багатопартійність відіграє провідну роль у формуванні режиму демократичної влади. Наявність різних векторів політичних інтересів та цінностей суспільного розвитку є проявом демократичності суспільного життя. Появу багатопартійності автор пояснює функціонуванням громадянського суспільства, що виникає на відповідній економічній основі, якою є інститут приватної власності, та ідеологічній – громадянській свідомості суспільства, що базується на принципах свободи й верховенства права. Поява і функціонування політичних партій на ґрунті сформованих груп інтересів та громадянської свідомості надають нового імпульсу розвитку як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Саме завдяки цим чинникам у суспільстві формуються критерії, яким має відповідати демократична влада, а саме: виборність, прозорість дій, підзвітність громаді, обмеженість рамками закону й права, контрольованість з боку громадянського суспільства. В умовах демократичної форми правління зазначені критерії обстоюються, як правило, політичними партіями, що в такий спосіб здійснюють контроль над владою.

Досліджено проблему взаємодії інститутів політичної системи у процесі розробки та реалізації державної політики, зокрема концепцію поділу влади. Зазначається, що принцип поділу влади став доволі популярним не лише в демократичних країнах, а й у деяких випадках і в країнах з конституційно-монархічною та навіть авторитарною формами правління. Це позірна форма поділу влади, яка безпосередньо не стосується її реального змісту. Увага зосереджується, насамперед, на так званих “транзитивних” суспільствах, тобто на країнах перехідного типу, до яких належить і Україна, тому цілком закономірним є аналіз становлення демократичних інститутів влади в нашій країні крізь призму концепції транзитології, яка активно розробляється впродовж останніх десятиліть представниками західної політичної філософії, соціології тощо. Базуючись на висновках та узагальненнях представників західної транзитології (О.Доннела, Ф.Шміттера та ін.), відзначається як розмаїтість моделей суспільних змін, так і наявність універсальних ознак у процесах посткомуністичної трансформації. У результаті порівняльного аналізу та зіставлення концептуальних моделей з практикою з’ясовано, що головними інститутами, які справляють вирішальний вплив на процеси демократичних перетворень на посткомуністичній фазі розвитку, все ще залишаються державні органи влади, оскільки вони беруть на себе значну частину відповідальності за політичні проекти з демократизації та модернізації суспільного життя, тоді як різноманітні інститути громадянського суспільства та партії поки що відіграють допоміжну, а інколи й просто декоративну роль демократичної атрибутики. Тому статус політичних партій як правлячих інституцій зумовлений наповненням демократичним змістом реального поділу влади на законо­давчу, виконавчу і судову.

Аналіз праць Т.А.Алексєєва, В.П.Андрущенка, Г.В.Атаманчука, О.М.Бандурки, В.М.Бебика, А.О.Білоуса, О.Л.Валевського, Е.А.Гансової, О.М.Грищенка, Г.П.Дашутіна, С.І.Здіорука, В.Г.Кременя, М.Д.Міщенка, М.І.Михальченка, Н.Р.Нижник, Б.О.Парахонського, М.І.Пірен, В.А.Реб­кала, С.Г.Рябова, В.В.Цвєткова, М.М.Шульги, В.А.Ющенка, Н.М.Яковенка та інших свідчить, що в політичній системі демократичного типу необхідною умовою, певним способом організації й упорядкування суспільства, збереження його цілісності постає держава. Це виділений із суспільства, сформований панівними верствами апарат управління громадськими справами, система офіційних установ та закладів, що перебувають у певному підпорядкуванні, суб­ординації, спеціально призначених для управління суспільними справами. І в такому розумінні держава виступає як апарат управління, сукупність органів державної влади.

У розділі наголошується на тому, що соціально-політичні та інституційні зміни в суспільстві неможливо здійснити без формування і функціонування повноцінних політичних партій, які акумулювали б суспільні інтереси та сприяли їх цілеспрямованому й організованому просуванню в процесі прийняття політичних рішень. Партійна структуризація українського політикуму ще не стала поворотним пунктом у становленні вітчизняних політичної й соціальної, економічної та культурної систем зв’язків, оскільки програми партій, які формувалися часом лише на період виборів, майже тотожні та містять подібні пріоритети. Тому вони не стали основою вироблення й реалізації конкретних стратегій суспільного розвитку.

Зазначається, що розробка й реалізація державної політики передбачає політично вмотивовану, економічно доцільну взаємодію інститутів політичної системи держави. Оскільки інституційні рішення є найважливішим чинником сталого розвитку, ними не можна нехтувати, віддаючи при цьому важелі управління стихійним ринковим силам. У противному разі з’являється небезпека виникнення системного вакууму, інституціалізації неформальної економіки, яка тягне за собою зростання корупції, організованої злочинності тощо. Нині, коли в Україні радикальні перетворення охопили всі найважливіші сфери суспільства: політику, економіку, духовність, від якості й ефективності функціонування інститутів політичної системи залежить доля країни і нації.

На основі результатів комплексних теоретичних і прикладних досліджень, порівняння наукової літератури, законодавчих актів, дисертацій визначені найважливіші напрями дослідження.

У другому розділі – “Політичні партії як чинник формування гуманітарної стратегії державної політики” – здійснено аналіз ролі партій як політичних інститутів у забезпеченні та реалізації державної політики в соціально-гуманітарній та політичній сферах суспільного життя.

Як прояв загальносвітової тенденції визначено зростання ролі гуманітарної складової у формуванні державної політики. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження гуманітарної складової і в державній політиці нашої країни. У контексті політологічного аналізу гуманізм як політико-філософський принцип насамперед пов’язується з дотриманням прав людини, гарантіями соціальних, економічних та політичних свобод.
В Україні ця проблематика здебільшого висвітлюється в руслі філософсько-правового дискурсу, проте вона ще не стала складовою практики державного управління, філософія якого орієнтує владу на надання послуг громадянам, а не на звичний адмініст­ративний тиск, що є характерною ознакою тоталітарних режимів, хоча в залишковій формі має місце і в перехідний період суспільного розвитку. З огляду на це значні очікування пов’язуються з успішним завершенням адміністративної реформи, яка має змінити філософію державної служби, а отже й менеджмент, у процесі реалізації державної політики, переорієнтувавши його на задоволення потреб громадян у суспільних послугах. Тому з підвищенням значення людського виміру політики, демо­кратизації і гуманізації у формуванні соціальної держави закономірним є й зростання ролі та впливу партій на прийняття державно-управлінських рішень.

Виходячи із соціальних та політичних реалій сьогодення в розділі акцентується увага на ролі партійного чинника в розробці стратегічних засад державної політики. На сьогодні ця стратегія дедалі більше орієнтується на сталий розвиток, що в концептуальному плані означає зміну парадигми перехідного періоду на парадигму стійкого розвитку без економічних, соціальних та політичних криз і потрясінь. Це також передбачає активніше використання потенціалу громадянського сус­пільства в управлінні як суспільними, так і державними процесами. Ідеї стійкого розвитку пов’язуються також з ефективністю політичної системи, що нині є стимулом як політичної, так і адміністративної реформи в нашій країні. Проте ця політика нерідко наштовхується на бар’єри, пов’язані з ідеологічними, соціально-психологічними та світоглядно-орієнтаційними комплексами і стереотипами партій, для яких характерні радикальні гасла та ідеології. Політична палітра сучасного українського суспільства демонструє, що завдання стабілізації соціуму часто не вдається вирішити через низку насамперед суб’єктивних чинників – некомпетентність, бюрократизм, корумпованість влади. Це справляє негативний вплив на весь механізм функціонування державної влади, якій властиві конфлікти як по горизонталі, так і по вертикалі. Саме ці обставини породили деструктивні явища криміналізації на різних рівнях органів влади.

Визначено, що поява на політичній арені потужних політичних партій, орієнтованих на виконання керівних функцій в державі, зможе істотно оздоровити суспільну атмосферу і стати потужним чинником суспільно-політичної стабілізації та економічного зростання. Удоско­налення політичної системи і перебудова політичних відносин усіх суб’єктів політичного життя на основі свободи, справедливості, поваги до прав і свобод людини й громадянина має бути метою гуманітарної стратегії держави – мірою її гуманізму, демократичної ціннісної та світоглядної спрямованості, соціальної орієнтованості, підвищення рівня конституційної законності, відкритості органів політичної влади. Важливу роль у вирішенні зазначених проблем відіграють діяльність політичних партій, їх стратегічні і тактичні орієнтири, постійне вдосконалення форм і методів впливу на суспільну свідомість, політичну й світоглядну орієнтацію членів суспільства. Усе це спонукає до створення більш дієвої політичної системи, яка дала б змогу будь-якій партії, що перебуває при владі, здійснити свою програму, відпрацювати механізми взаємодії партій та державної виконавчої влади. На сьогодні в Україні з огляду на низку факторів складається лише громадський механізм взаємодії. Одним з найбільш відповідальних завдань розвитку партійної системи в Україні є зміцнення соціальної бази політичних партій, їх зв’язків з широкими верствами населення.

Важливим напрямом стратегії стійкого розвитку в Україні є інституційне забезпечення перетворень, головна складова якого – політичне структурування суспільства. Але оскільки в суспільстві відсутня єдина політична сила, що має програму структурних перетворень, яку підтримувала б переважна більшість населення, такі перетворення мають бути проведені зверху, законодавчо забезпечувати функціонування по­літичних і державних інститутів. Також необхідно законодавчо врегулювати питання взаємодії Верховної Ради з Кабінетом Міністрів та іншими органами виконавчої влади. Проблема полягає в тому, що частина політичних партій, у тому числі й ті, що входять до парламентської більшості, фактично не має достатніх можливостей щодо впливу на формування структур виконавчої влади, а отже на їх діяльність.

У третьому розділі – “Вплив партій на політичний менеджмент держави” – розглянуто роль та функції політичних партій у системі верховенства права, їх місце у формуванні та реалізації державної політики.

У процесі аналізу проблеми статусу та функцій партій у системі правової держави робиться наголос на їх головних цілях – дотриманні правових норм у боротьбі за владу і зміцненні демократії. Цінності, які становлять зміст демократії, забезпечуються механізмами державного управління на засадах конституційності, виборності, верховенства закону, ідейного плюралізму та поділу влади. Питання щодо прав людини тісно пов’язане із соціально-правовою природою держави і розглядається в контексті ідей та принципів верховенства права. Інституціалізація полі­тичних партій має важливе значення при їх визнанні де-юре, закріпленні їх правового статусу і безпосередньо пов’язана з регулюванням діяльності на законодавчо-правовій основі. Партія передусім є політичним інститутом, тобто організацією, зміст і сенс існування якої визначається метою – боротьбою за владу на законних підставах та здійсненням політико-управлінських функцій за умови опанування владою. Узагальнюючи теоретичні напрацювання та практичний досвід на прикладі існування політичних партій різних країн, автор визначає партію як громадське об’єднання, створене для участі в політичному процесі з метою приходу до влади та її здійснення виключно законними засобами, що функціонує на постійній основі й керується у своїй діяльності політичною програмою, головні цілі якої не суперечать конституції певної країни.

У розділі підкреслюється, що однією з форм політико-правової інституціалізації політичних партій є надання їм конституційно-правового статусу. Включення до Основного Закону норм щодо політичних партій є свідченням їх вагомої ролі в організації та здійсненні державної влади й управлінні суспільними процесами. Як суб’єкти формування владних відносин партії значною мірою зумовлюють характер і спрямування політичного процесу в державі, стратегію і тактику боротьби за владу, політичну стабільність суспільства. Розвиток політичних партій, їх громадський статус і характер взаємодії з державою, ієрархія цих інститутів – найбільш істотні критерії оцінки природи існуючого в країні політичного режиму. Своєю діяльністю партії суттєво впливають і на формування громадянського суспільства. Наголошується на тому, що без високого рівня правосвідомості громадянське суспільство неспроможне підпорядкувати своїй волі державу та справляти вплив на її політику.

Завдання, права і функції політичних партій мають колективний характер, оскільки значна їх частина збігається з індивідуальними конституційними правами громадян, вони належать не окремим індивідам, а їх об’єднанням – політичним партіям як специфічним суб’єктам права й можуть бути реалізовані лише ними. Оскільки в демократичній державі конституційне право не регламентує відносини між правлячою політичною партією і урядом, то уряд проводить політику, визначену правлячою партією. І демократія в державі визначається рівнем культури та етики управління не лише органів державної влади, а й діяльності політичних партій.

Стабілізаційні процеси, що відбуваються в Україні, зумовили формування в межах держави основних рис і контурів громадянського суспільства, що мають відповідати таким типологічним ознакам, як пріоритет приватної власності і пов’язаних з нею інтересів власників; наявність високорозвиненого середнього класу; функціонування великої кількості суспільно-політичних організацій, що відображають інтереси різних соціальних груп; постійний розвиток і утвердження громадян­ськості. На процес формування громадянського суспільства та його розвиток в Україні негативно впливав такий фактор, як невиправдано велике значення, що надавалося відразу після здобуття незалежності розбудові самої держави, що призвело до її домінування й часткового гальмування розвитку громадянського суспільства. Дається взнаки також і неоднорідність українського соціуму в соціально-економічному, релігій­ному та ідеологічному вимірах.

Головне призначення політичної партії – стати справжнім інстру­ментом взаємодії держави і громадянського суспільства. Для успішної реалізації євроінтеграційного курсу України важливе значення має міжнародна діяльність політичних партій в таких напрямах, як набуття членства у впливових міжнародних партійних організаціях; співпраця з політичними групами Європарламенту, а також з громадськими організаціями української діаспори; налагодження двосторонніх відносин з представниками ідеологічно близьких партій країн – членів ЄС тощо. Таким чином, перед демократичною державою стоїть завдання: визначити межі такої співпраці, дотримуючись раціонального балансу між свободою діяльності політичних партій і вимогами захисту демократії.