ПРОФЕСІЙНИЙ МЕНТАЛІТЕТ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ: ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання дисертації, об’єкт і предмет дослідження, наведено характеристику використаних методів дослідження, сформульовані основні положення наукової новизни. Наведено дані щодо практичного значення результатів дослідження, щодо апробації результатів дисертації та публікацій за темою дослідження.

У першому розділі – “Феноменологія професійного менталітету державних службовців” – розглянуто проблему професійного менталітету в контексті аналізу сучасної парадигми професіоналізації державної служби в Україні; визначено сутність, структуру і подано змістовні характеристики феномена “професійний менталітет державних службовців”; уточнено сутність понять “менталітет” і “професійний менталітет.”

Аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури свідчить про те, що поняття “менталітет” достатньо тривалий час перебуває у науковому обігу і розглядається науковцями (Ж. ле Гоффом, К. Леві-Строссом, Л. Февром та ін.) як посередницький ланцюжок, що служить для взаємозв’язку соціальних процесів з духовним життям і є своєрідним стрижнем історичного процесу.

Теоретичною основою дослідження стали роботи М.Алексєєва, І. Берегового, І. Бичка, О. Донченко, В. Кизими, О. Лісеєнко, Ю. Романенка, В. Храмової, Є. Чорного, А. Кравченко, В. Попова, М. Юрія та ін. Менталітет розглядається як система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних спільнот (груп), індивідів, що містить сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення, які визначають здатність спільностей та індивідів сприймати чи діяти відповідно; а ментальність – як полісемантичне поняття для визначення рівнів мислення, що не обмежуються сферою усвідомленого, це властивий саме певному часу, культурі, цивілізації, спільноті загальний розумовий інструмент, яким індивіди епохи володіють і користуються в неусвідомленій формі. Концепція і зміст першого підходу яскраво представлені у висловлюванні М. Юрія, який підкреслює, що менталітет – це не особливий національний логос і не апріорна система цінностей (частина ідеології), а певний соціально-психологічний стан суб’єкта, етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не “в пам’яті народу”, а в його підсвідомості) результати тривалого й усталеного впливу етнічних, природно-географічних і соціально-економічних умов проживання суб’єкта. Отже, менталітет є певним “поведінковим кодом”, що детермінує стійкий соціально-психологічний стан суб’єкта (людини, нації, народу), як органічну цілісність соціально-психологічних якостей і рис, притаманних саме цьому народу, цій спільноті та її громадянам, яка обумовлює саме таку, а не іншу реакцію суб’єкта менталітету на зміни навколишніх умов.

Сучасні дослідники (О. Бандурка, С. Бочарова, Є. Клімов, А. Кравченко, В. Попов М. Оганісян та ін.) площину професійного менталітету аналізують через призму професійної діяльності, а саме через аналіз професійної свідомості і професійної поведінки людини, з метою оптимізації міжособистісних відносин і розумного подолання конфліктів у сфері праці. Моделюванню соціальної поведінки як індивіда, так і соціальних груп в контексті вивчення проблем менталітету присвячені дослідження Ю. Канигіна, А. Кравченко, І. Мостової, І. Патлах, Б. Парахонського, В. Попова, А. Скорик, Є. Федоренка та ін.

Встановлено, що в професійній діяльності державних службовців важливу роль відіграють такі структурні компоненти феномену “менталітет”, як розум, воля, емоції, життєві настанови, а також загальний рівень соціалізації та окремі соціальні параметри (стать, вік, освіта, приналежність до якоїсь формальної або неформальної групи тощо), особистісне світосприйняття та правосвідомість як властивість психічної діяльності особистості, що здатна внутрішньо регулювати поведінку і встановлювати рівновагу із зовнішніми впливами. Під професійним менталітетом державних службовців автор розуміє спосіб мислення та поведінки особистості, який відповідає критеріям моралі та вимогам професійного кодексу державних службовців і забезпечує належну ефективність виконання ними службового обов’язку в галузі державного управління.

Структура професійного менталітету державних службовців визначена як система, яка складається з групи загальних, спеціальних і функціонально-регуляторних елементів. До групи загальних елементів віднесено категорії мислення, а також норми поведінки і сферу почуттів. Норми поведінки виступають основними регуляторами професійної діяльності державних службовців, які повинні відповідати соціальним чи груповим очікуванням, а позитивна сфера почуттів посилюватиме мотивацію щодо дотримання норм поведінки, тобто сприятиме підвищенню рівня правової культури особистості.

До групи спеціальних елементів структури професійного менталітету державних службовців віднесено правову культуру і правосвідомість. Правова культура державних службовців обумовлює природний інтерес до тієї особистісної якості, на якій “замикається” механізм перетворення її поглядів у переконання, а через них – у дії в правовій сфері, тобто до правосвідомості, яка безпосередньо впливає на позитивний розвиток професійного менталітету державних службовців.

До складу групи функціонально-регуляторних елементів професійного менталітету державних службовців входять різні види компетентностей, а саме: етносоціокультурна, професійна, управлінсько-комунікативна і регулятивно-емоційна.

Етносоціокультурна компетентність державних службовців розглядається як системостворююча основа інтелектуально-духовного життя суспільства, через яку відбувається соціальне спадкування від покоління до покоління зі збереженням найбільш вагомих соціально-психологічних характеристик особистості. Показниками оцінювання етносоціокультурної компетентності державних службовців є вільне володіння державною мовою та іншими мовами міжнаціонального спілкування; обізнаність стосовно культурних традицій народів, що проживають на території України; вміння здійснювати ефективну соціально-комунікативну діяльність.

Професійна компетентність державних службовців – це вміння ефективно здійснювати конкретну діяльність у сфері державного управління, що визначена межами компетенції державного службовця як посадової особи,  високим рівнем прояву професіоналізму. Показниками оцінювання професійної компетентності державних службовців є знання загальних основ соціально-економічної структури держави; обізнаність з основ управління державним сектором; розуміння соціально-рольової функції державного службовця.

Управлінсько-комунікативна компетентність державних службовців – це вміння здійснювати управлінську діяльність у сфері сучасних комунікативних мереж державного управління. Показниками оцінювання управлінсько-комунікативної компетентності державних службовців є знання загальних основ управління; обізнаність у сфері сучасних комунікативних мереж державного управління, володіння техніками інформаційного обміну в діловому спілкуванні. Регулятивно-емоційна компетентність державних службовців – це здатність ефективно використовувати соціально-психологічні механізми  міжособистісної взаємодії та механізми соціально-професійної адаптації у сфері ділового спілкування. Показниками оцінювання регулятивно-емоційної компетентності державних службовців є індивідуально-особистісна готовність до соціально-професійної адаптації; обізнаність із загальних основ міжособистісної взаємодії у сфері ділового спілкування; чітке знання кодексу поведінки державних службовців.

Таким чином, визначена структура професійного менталітету державних службовців дозволяє розробляти методику оцінювання рівня сформованості та особистісно орієтовану технологію формування професійного менталітету державних службовців.

У другому розділі – “Діагностика рівнів сформованості професійного менталітету державних службовців” – проведено діагностику рівнів сформованості професійного менталітету державних службовців, на основі чого встановлено: особливості проявів у державних службовців головних детермінант української ментальності; фактори, що впливають на рівень сформованості професійного менталітету державних службовців; причини, що призводять до професійної деформації державних службовців.

Для визначення стану сформованості професійного менталітету у державних службовців розроблено програму констатувального експерименту. Першим етапом реалізації цієї програми було проведення соціологічного опитування державних службовців з метою виявлення їх ставлення до проблем формування професійного менталітету.

Другим етапом реалізації програми констатувального експерименту було вирахування коефіцієнту сформованості професійного менталітету державних службовців. Вирахування коефіцієнту сформованості професійного менталітету державних службовців відбувалося за таким алгоритмом.