ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ВЗАЄМОВІДНОСИН ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ З НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі – “Розвиток взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями як науково-теоретична проблема” – описано стан розробки проблеми розвитку взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями, розкрито поняття та сутність розвитку таких взаємовідносин.

У даному розділі за результатами дослідження розвитку взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями як науково-теоретичної проблеми здійснено аналіз сучасної вітчизняної та зарубіжної наукової думки щодо природи взаємовідносин органів державної влади усіх рівнів з неурядовими організаціями. Такий підхід дав змогу:

-       вважати формування та розвиток взаємовідносин ОДВ з НУО складним еволюційним процесом, під час якого відбувалися теоретичні й практичні апробації різноманітних політичних теорій і концепцій;

-       співвіднести концептуальні основи і відповідні досягнення науки державного управління з конкретним об’єктом аналізу;

-       з’ясувати не лише ступінь дослідження проблематики розвитку взаємовідносин ОДВ з НУО, а й виділити суттєві питання, вирішення яких є актуальним для України.

Сучасний науковий підхід до розвитку взаємовідносин ОДВ з НУО може бути використаний у процесі практичної реалізації питань державного управління і побудови в перспективі соціальної держави. Аналіз вітчизняної наукової літератури свідчить, що в науці державного управління все ще відсутнє переосмислення характеру сучасних взаємовідносин державної влади і громадянського суспільства, його розуміння владою як суспільного феномена, суспільного явища та свого головного соціального партнера. Зокрема, українські дослідники, які вивчають питання взаємодії держави із суспільством, недостатньо уваги приділяють аналізу, розробці та впрова­дженню саме методів і форм зазначеної взаємодії, шляхам їх вдосконалення та більш якісної імплементації.

Як показало вивчення спеціальної літератури, однією з найбільш фун­да­ментальних причин перебування України в стані перманентної системної кризи є неготовність державної влади до сучасного розуміння теоретич­них засад її взаємодії з громадянським суспільством, що перешкоджає адекват­ному усвідомленню нинішніх політичних, духовних, соціальних тенденцій розвитку Української держави та українського суспільства. Важливим при цьому є вивчення практичної організації ОДВ взаємовідносин з НУО крізь призму застосування технологій взаємодії та соціального партнерства як способу взаємовигідного співробітництва держави та громадянського суспільства.

У розділі проаналізовано й уточнено державно-управлінський зміст сучасних дефініцій: “соціальне партнерство”, “взаємозалежність ОДВ та НУО”, “соціальне поле”, “соціальна взаємодія”, “особисті сили та динамічні сили”. Це дало змогу автору визначити громадянське суспільство, а отже і громадські організації (ГО), як інституціональну сферу життя та форму соціальної інтеграції громадян, розглядати державу як відповідальний інститут громадянського суспільства, що здійснює активну соціальну політику в інтересах усіх категорій та верств населення, застосовуючи для цього демократичні принципи.

Показано, що в сучасних умовах функціонування держави розвиток взаємовідносин ОДВ з НУО є багатогранним та багатоаспектним процесом, який неминуче актуалізує вирішення низки проблем, а саме:

-       формування сучасних демократичних принципів відносин влади та громадян;

-       переоцінки базових категорій, принципів, цінностей на сучасному етапі прогресу, що дасть змогу виробити сучасний, дієвий і результативний алгоритм соціальної взаємодії держави з громадянським суспільством;

-       осучаснення поглядів вітчизняної державної влади та української держави на ГО, громадянське суспільство і громадянина;

-       надання громадянам замість нинішнього статусу споживачів державних послуг нового статусу стосовно їх відносин з органами державної влади – статусу соціальних партнерів, законодавчо закріпивши його.

Доведено, що питання розвитку взаємовідносин ОДВ з НУО мають стати предметом систематичного та всебічного моніторингу якісних показників взаємодії цих двох суб’єктів суспільних відносин.

Важливим методологічним аспектом вивчення досліджуваної проблеми стало визначення взаємовідносин ОДВ з НУО як широкого соціального партнерства на основі взаємовигідної, взаємозалежної, конструктивної, прозорої, чесної взаємодії. При цьому акцентується увага на тому, що взаємовідносини ОДВ з НУО - це безперервний процес співпраці та взаємовпливів двох рівноправних суб’єктів, соціальних партнерів, якими мають стати органи державної влади усіх рівнів та ГО.

Широке соціальне партнерство між ОДВ усіх рівнів та НУО дисертант вважає постійною духовно-практичною діяльністю, яка поєднує в собі та врівноважує обидва аспекти: матеріальний та моральний, духовний. Поєднання цих аспектів сприяє не лише реалізації соціальної сутності людини, а й створенню відповідних умов як для обміну цінностями між обома соціальними партнерами, суб’єктами діяльності, так і для прояву індивідуальних особливостей кожного з них.

Обґрунтовано, що раціональне застосування ОДВ технологій соціальної взаємодії у співпраці з НУО забезпечує досягнення низки позитивних результатів, основними з яких є: своєчасне взаємовигідне розв’язання соціальних суперечностей з метою досягнення балансу актуалізованих інтересів та максимально повної самореалізації кожним з двох соціальних партнерів свого творчого потенціалу.

Аналізуючи теоретичні проблеми розвитку взаємовідносин ОДВ з НУО, дисертант дійшла висновку, що доцільно застосовувати формулу математичного представлення соціального поля діяльності для надання конструктивності підходу ОДВ до організації та здійснення взаємодії з НУО, акцентування уваги на пріоритетності динамічних аспектів соціальної ситуації, підходу до такої взаємодії як до цілісного соціального явища.

У розділі також показано, що в нинішніх умовах функціональної трансформації Української держави, спрямованої на осучаснення державної машини та її апарату з метою максимального наближення до громадян, а не навпаки, ключовим поняттям для розуміння розвитку соціального партнерства ОДВ та НУО має стати толерантність, причому її духовний вектор має стати визначальним. Важливість цього поняття пояснюється тим, що саме толерантність слугує критерієм наявності/відсутності сутнісних змін у свідомості державних службовців, які мають у них відбутися обов’язково, оскільки вони відіграють важливу роль посередників між державою та громадянським суспільством. Крім того, взаємна толерантність у міжособистісних контактах та взаємовідносинах НУО та ОДВ є показником рівня духовної культури кожного із цих соціальних партнерів.

Пропонується у системі професійно-управлінської культури виділяти рівень взаємодії ОДВ з громадянським суспільством як мірило готов­ності/неготовності державної влади до ведення відкритого, постійного, неупередженого, конструктивного, чесного, взаємовигідного діалогу з гро­мад­ськими організаціями, а отже з громадянським суспільством.

З огляду на проаналізовані проблеми розвитку взаємовідносин органів державної влади та громадських організацій визначені шляхи комплексного вирішення наукової проблеми формування теоретико-методологічних засад розвитку взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями в Україні, а саме:

-       аналіз цілей та принципів системи взаємовідносин ОДВ з НУО;

-       характеристика організаційної структури системи взаємовідносин у форматі “ОДВ-НУО”;

-       виявлення функцій системи взаємовідносин ОДВ та НДО, як соціальних партнерів;

-       інвентаризація видів НУО та аналіз методів їх співпраці з ОДВ;

-       дослідження форм і методів управління як важливої складової розвитку взаємовідносин ОДВ і ОГС на рівні як центральних, так і місцевих органів виконавчої влади;

-       висвітлення пріоритетних напрямів розвитку взаємовідносин ОДВ та НУО. Це, зокрема: нормативно-правове забезпечення співпраці ОДВ та громадянського суспільства; розвиток взаємовідносин ОДВ та НУО крізь призму діяльності місцевого та регіонального омбудсменів, проведення громадської експертизи, функціонування громадських дорадчих рад.

У другому розділі – “Система взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями” – визначено цілі та принципи системи взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями; розглянуто організаційну структуру системи взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями, функції системи взаємовідносин органів державної влади з неурядовими організаціями, типологію неурядових організацій та методи їх співпраці з органами державної влади.

Проведений у розділі аналіз показав, що у сфері паблік рілейшнз виділяють, принаймні, три історично сформовані моделі:

-       суть першої моделі полягає в односторонньому інформуванні НУО про діяльність ОДВ. Саме через односторонність розповсюдження інформації у форматі “ОДВ - ГС” цю модель називають “асиметричною”. Прикладами застосування такої моделі є існування прес-служб, відділів у зв’язках з громадськістю, веб-сторінок тощо. Однак ця модель не передбачає зворотного зв’язку, а тому не сприяє задоволенню очікувань громадянського суспільства від влади;

-       друга модель поряд із методами та прийомами, застосовуваними в першій моделі, передбачає використання технологій соціальної комунікації, оскільки саме вони здатні переконати стратегічно важливі кола громадськості в необхідності прийняття вигідних для ОДВ рішень. Ця мо­дель називається “двосторонньою асиметричною”, чим акцентується увага на її вигідності для ОДВ. Як показує практика, ОДВ активно використо­вують цю модель саме під час виборчих кампаній і в разі прийняття непопулярних рішень;

-       третя модель передбачає систематичне інформування органами влади громадян про свою діяльність з метою поліпшення взаєморозуміння та діалогу у форматі “ОДВ -НУО” і недопущення можливих конфліктних ситуацій. Цікаво, що головна характеристика цієї моделі полягає в тому, що вона пропонує постійну координацію діяльності ОДВ відповідно до інтересів ГС за рахунок вивчення потреб та очікувань громадськості. На думку дисертанта, саме така модель максимально відповідає інтересам демократичної держави, оскільки її використання дає змогу ГС брати участь в управлінському процесі. Саме тому ця модель, що називається “двосторонньою симетричною”, є не лише найефективнішою з усіх, а й найбільш етичною.