ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

У вступі сформульовано наукову проблему, обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими напрямами дослідження. Визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, ступінь їх апробації, особистий внесок здобувача та охарактеризовано публікації за темою дослідження.

У першому розділі – “Аналіз розвитку засад адміністрування в системі місцевого самоврядування та наукової думки щодо їх забезпечення” – проаналізовано розвиток законодавства щодо формування структури місцевого самоврядування в Україні (з 1990 р.), узагальнено проблеми організаційного управління місцевим розвитком та проведено аналіз підходів до їх вирішення у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, уточнено понятійний апарат щодо категорії “організації в місцевому самоврядуванні”.

Усебічний історико-логічний аналіз джерел з досліджуваної теми по­казав наявність необхідного правового фунда­менту для розбудови на ре­гіональному та місцевому рівнях гнучкої та ефективної органі­зації місцевого самоврядування. Особливістю закріплених правових норм є самостійність за організаційною основою, а також при виконанні повноважень рад на регіональному й місцевому рівнях, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та сільських, селищних, міських голів щодо форму­вання й організації роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування, що потребує відповідного наукового обгрунтування.

У центрі уваги науковців були такі важливі питання, як організація територіального управління на засадах місцевого самоврядування та її співвідношен­ня з державним управлінням (Й.Альтузіус, Т.Мор, Т.Кампа­нелла,); розвиток ідеї представницької демократії щодо участі населення в управлінні, а також важливості вирішення місцевих завдань виборними місцевими органами (Дж.С.Міль, Г.Аренс, Н.Гербер, А.Щапов, М.Драго­манов, В.Куйбіда, О.Сушинський); формування і подальший розвиток гро­мадівської й державницької теорій та теорії муніципального дуалізму в місце­вому самоврядуванні (Л.Штейн, О.Градовський, М.І.Туган-Барановський, М.Орзіх, В.Бабаєв); оцінювання діяльності державних службовців (на сьогодні розширюється база досліджень, безпосередньо спрямованих на підвищення ефективності державної служби й визначення напрямів її вдосконалення, що відображено в працях О.Оболенського, С.Серьогіна, В.Мотренка, С.Дубенко); класифікації систем місцевого самоврядування (О.Лазор, М.Корнієнко); визначення корпоративної політики, яка передбачає удосконалення організаційного управління (Е.Робінсон, А.Файоль, В.Удови­ченко); узагальнення моделей місцевого самоврядування в зарубіжних країнах (М.Орзих, М.Баймуратов).

Наведені напрями досліджень створюють середовище, в якому як самостійне виступає адміністрування в місцевому самоврядуванні з вико­ристанням категорії організації. Її визначення уточнене і формулюється як сукупність посадових осіб та фахівців, їх груп, об’єднаних для досягнення певної мети територіального розвитку, виконання повноважень й вирішення завдань на основі принципів поділу праці, розподілу обов’язків і повноважень в ієрархічній структурі. Створення такої організації місцевого самовря­дування необхідне для задоволення різноманітних потреб терито­ріальної громади й тому вона має певне призначення, розміри, будову та інші характеристики, що необхідно враховувати, розглядаючи організації місце­вого самоврядування як об’єкт управління (К.Худ, М.Джексон, П.Дракер). У процесі визначення використані логічні опе­рації (А.Конверський, О.Івін, А.Ішмуратов), які дають можливість підсумовувати знання про понятійно-категорійний апарат у місцевому самоврядуванні, полегшують пошук предмета, який становить дослідницький чи практичний інтерес, роз­кривають значення термінів, і, нарешті, є важ­ливим засобом скорочення складних описів, окремих міркувань у теорії місцевого самоврядування.

У розділі подається історико-логічний аналіз літератури з теми дисертації, який свідчить, що питання формування організаційних структур місцевого самоврядування в організаційно-управлінському аспекті в Україні та в зарубіжних країнах вивчалось побіжно. Поза увагою вчених залишилися важливі проблеми, що потребують наукового дослідження:

–       моделювання організацій як об’єкта управління та стратегії форму­вання органу місцевого самоврядування як організації;

–       обґрунтування принципів побудови організаційних структур місце­вого самоврядування та підходів щодо забезпечення їх організованості;

–       систематизація критеріїв та порядку оцінювання, а також комплексні підходи до регламентування діяльності посадових осіб місцевого само­врядування;

–       особливості групування повноважень, типізація організаційних структур місцевого самоврядування та процедури їх побудови;

–       методи підпорядкування структури стратегії й розподілу повно­важень в організаційній структурі органу місцевого самоврядування, а також механізми координації його діяльності;

–       концептуальні положення формування структури місцевого само­врядування;

–       форми та засоби організаційного управління в структурі місцевого самоврядування в Україні.

У другому розділі – “Розвиток теорії адміністрування в місцевому самоврядуванні” – на основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених розкрито сутність організаційної структури в місцевому самоврядуванні, узагальнено моделі організацій як об’єкта управління та стратегію форму­вання органу місцевого самоврядування як організації, розроблено принципи побудови організаційних структур місцевого самоврядування з використанням тектологічного підходу і критерії оцінки праці посадових осіб місцевого самоврядування.

У процесі вивчення сутності організаційних структур органів місцевого самоврядування виявлені чотири важливі чинники, а саме: діапазон контролю щодо запобігання перевантаженням керівника через велику чисельність підлеглих; економічність масштабів шляхом об’єднання близьких за змістом повноважень; координація виконання повноважень; зміст повноважень для раціонального вибору рівня підпорядкування. Їх важливо враховувати в процесі використання розроблених методологічних підходів до побудови структури місцевого самоврядування. Так, діапазон контролю залежно від кількості контрольованих адміністративних відносин систематизований за трьома видами відносин підлеглих і керівників, які складаються при виконанні взаємопов’язаних робіт:

1)     прямі прості відносини підпорядкування, кількість яких дорівнює чисельності підлеглих. У найпростішому випадку, якщо  - керівник, що має двох підлеглих X і Y, то мають місце прямі прості відносини (рис. 1,а);

2)     перехресні відносини, що виникають між двома підлеглими одного керівника і використовуються для взаємного консультування. Якщо чисельність підлеглих одного керівника дорівнює N, то кількість перехресних відносин становитиме N(N – 1). Наприклад, якщо керівник A має в під­порядкуванні X і Y підлеглих, то кількість перехресних відносин дорівнює двом (рис. 1,б);

3)    прямі групові відносини між керівником і кожною можливою комбінацією підлеглих (рис.1,в).

Виділені типи моделей організацій у місцевому самоврядуванні, які відображають еволюцію теоретичних концепцій, що визначають сутність самих організацій, роль і домінуючі функції менеджменту, а також критерії оцінки ефективності їх використання. До таких моделей віднесені: меха­ністична; модель як колектив, сформований за принципом поділу праці; модель у вигляді складної ієрархічної системи, що тісно взаємодіє з оточенням, а також модель як суспільна організація, в діяльності якої зацікавлені різні групи людей як усередині цієї організації, так і за її межами.