формування стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності: теоретико-методологічні аспекти

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання, сформульовано основну гіпотезу дослідження, розглянуто ступінь вивчення теми в науковій літературі, розкрито наукову новизну, висвітлено науково-теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності” – проаналізовано сучасний стан наукового доробку з теми дисертаційного дослідження, розкрито його теоретико-методологічні засади, узагальнено й уточнено
понятійно-категоріальний апарат та сформульовано дефініцію “стиль мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності”.

Сталі, притаманні радянській добі, стилі мислення суб’єкта
державно-управлінської діяльності не сприяють розвитку ефективного державного управління. Це робить актуальним вдосконалення принципів та методів державного управління на основі оцінювання змістовних, сутнісних і якісних характеристик стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності, врахування їх у процесі формування стилю мислення.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що значне розходження в змісті понять “стиль мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності” і “стиль мислення епохи” об’єктивно викликає ситуацію неможливості розглядати проблеми формування стилю мислення взагалі, відокремлено від природничонаукових концепцій та підходів щодо її розуміння. Часто в науковій літературі відбувається ототожнення поняття “стиль мислення” з поняттями “образ мислення”, “суспільна свідомість”, “науковий стиль мислення”,
“стиль наукового мислення”, “стиль мислення епохи”, “національна свідомість”, “менталітет”, “колективне мислення”, що обумовлює необхідність визначення поняття стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності.

На основі узагальнення та уточнення понятійно-категоріального апарату дослідження під поняттям “суб’єкт державно-управлінської діяльності” автор розуміє державного службовця (особистість) або орган державної влади (соціальна спільнота), що виробляє і ухвалює державно-управлінські рішення, здійснює керуючий вплив на підпорядковані об’єкти управління (система суспільних відносин) в системі державного управління як різновиду соціального управління з метою забезпечення функціонування суспільства, задоволення потреб в управлінні та на основі особистої мотивації за допомогою спеціальних соціально прийнятних засобів та методів, що спрямовані на досягнення конкретного соціально значимого результату.

Діяльнісний та світоглядний аспекти онтологічного, гносеологічного та методологічного рівнів мислення дозволяють по-різному характеризувати стиль мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності: а) з точки зору закріплення в даному суспільстві традицій (соціокультурних, національних), суспільної практики за однією з найбільш загальних сфер соціального життя, в якому здійснюється державно-управлінська діяльність; б) як спосіб мислення конкретного типу, що характеризується набором розумових засобів та структурною організацією категоріального складу мислення; в) як специфічний індивідуальний спосіб відображення об’єктивної дійсності. Загальною інваріантною ознакою стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності є принцип “відбору” та структурування наявного категоріального складу мислення, засобів, що використовуються в теоретико-пізнавальній діяльності та соціальній практиці, їх трансформацією.

Результатом розгляду концептуальних підходів до розуміння сутності стилю мислення стало тлумачення поняття “стиль мислення” як своєрідного, індивідуально-особливого способу відображення дійсності, який детерміновано взаємозалежністю індивідуального та соціального. Поняття “стиль мислення” можна визначити як спосіб духовно-теоретичного осягнення дійсності, в якому містяться індивідуальні особливості її відображення; форму упорядкування спеціальних та загальних зв’язків між суспільством, державою та особистістю, спрямованих на відтворення світоглядно-детермінованої цілісної системи засобів теоретичної та предметно-практичної діяльності особистості в процесі відображення об’єктивної дійсності; спосіб розуміння об’єктивної дійсності, що формується в процесі соціалізації, залучення людини до соціальної практики; складову методологічної свідомості; методологічний принцип пізнавальної та предметно-практичної діяльності, що спрямований на освоєння та перетворення об’єктивної дійсності. Відповідно до цього, стиль мислення соціального суб’єкта
може бути розглянутий як конкретний, специфічний спосіб відображення об’єктивної дійсності, який відтворюється в процесі розгортання якісного переходу від індивідуального до суспільного, особливого та загального; як спосіб відображення спеціальних і загальних зв’язків між суспільством, державою та особистістю, спрямованих на відтворення цілісної системи засобів теоретико-пізнавальної та предметно-практичної діяльності; як конкретний спосіб упорядкування та використання особистістю методів, процедур, форм пізнання соціальної дійсності.

Враховуючи відсутність у науковій літературі з проблем державного управління визначення поняття стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності та з урахуванням існуючого наукового доробку з цієї проблеми в дисертації сформульовано таку дефініцію: стиль мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності – це форма прояву стійкої сукупності засобів пізнання, що функціонує в конкретних суспільно-історичних умовах, обумовлена особливостями вихідних світоглядних, ментальних, ціннісних, нормативних, структурно-функціональних, методологічних настанов і визначає єдність методів, принципів та підходів державного управління, що використовуються на практиці..

У другому розділі – “Ґенеза стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності” – проаналізовано особливості формування, розвитку та змін стилів мислення в аспекті історичного розвитку суспільства та змін у соціокультурному середовищі, розроблено концептуальну структурно-функціональну модель стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, досліджено ґенезу і розроблено класифікацію стилів мислення.

Дослідження ґенези стилів мислення дозволяє зазначити, що сутність процесів залежності трансформації стилів мислення від зміни типів управління суспільством і типів мислення обумовлена та визначається тенденціями соціокультурного розвитку, історичними змінами типів суспільних відносин. У ґенезі стилів мислення виділені топологічні ознаки культурних типів, що характеризують соціальну модель суспільного розвитку в історичному аспекті. Поряд з цим виділено складові управління суспільством, що притаманні конкретному типу суспільних відносин, типи мислення, які характеризують гносеологічні й аксіологічні пріоритети предметно-практичної та духовно-ціннісної діяльності особистості, загальні тенденції її самовизначення у суспільстві, що дозволило розробити класифікацію стилів мислення.

Застосування гуманістичного підходу щодо аналізу соціальних явищ дозволяє зробити висновок про тенденцію сучасного суспільства розвиватись у напрямі гуманістичного культурного типу, який характеризується транзитивним типом управління й потребує формування соцієтального (інноваційного) типу мислення та процесуального, праксеологічного, консолідуючого й креативного
стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності. Зазначені стилі мислення, як важливі чинники процесу виділення особистості з соціуму, визначають формування змістовної основи державно-управлінської діяльності й можуть сприяти усвідомленню та адекватному відображенню в практичних діях суспільних цілей і пріоритетів, що є необхідною та важливою умовою побудови соціальної держави та розбудови громадянського суспільства.

Автором розроблена та запропонована структурно-функціональна модель стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, в якій відображено особливості взаємозв’язків структури стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності та специфічних функцій, які він виконує в системі державного управління, з урахуванням їх кореляції, що відображує взаємовідносини між державним управлінням, як специфічним різновидом соціального управління й суспільної практики та стилем мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності. Модель характеризує зворотний зв’язок, що корегує процес управління в системі суб’єкт-об’єктних відносин на основі впливу на суб’єкт державно-управлінської діяльності змін в стилі мислення. Також у моделі враховано зворотний вплив на формування та зміни стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності, який здійснюється з боку системи суб’єкт-об’єктних відносин, системи суспільних відносин, об’єкта соціального пізнання та суспільної практики через необхідність визначення пріоритетів, цілей, стратегії, напрямку розвитку суспільства, сучасних тенденцій розгортання цього процесу.. Структурно-функціональна модель стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності розкриває суттєві взаємозв’язки між стилями мислення та розвитком методів і принципів державного управління, й відображує особливості впливу стилів мислення через механізм їх функціонування в державному управлінні на структуру суспільних відносин.

Необхідність змін стилів мислення обумовлена тим, що соціальний сенс державно-управлінської діяльності міститься в конкретному соціально-історичному контексті, в якому вона здійснюється. Як наслідок, державне управління має предметний та сенсовий вплив як на соціум, так і на його окремого члена. Ігнорування цього призводить до появи гіпертрофованих, обумовлених переважно технологічними, операційними аспектами діяльності та заснованих на технократичному світогляді стилів мислення. Використання гіпертрофованих стилів мислення має наслідком знецінення морального, культурного, суспільного начала в бутті особистості.

Вирішенню завдань створення та реалізації державної політики соціального розвитку суспільства сприяють транзитивні стилі мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності, як способи відображення дійсності, в яких реалізується та синтезується інтелектуальний потенціал особистості, ціннісний зміст її предметно-практичної та теоретико-пізнавальної діяльності. При цьому
необхідність не тільки реагувати на кризові явища, що виникають у суспільстві, але й мати можливість передбачати їх, обумовлює відтворення в суб’єкта державно-управлінської діяльності випереджаючих уявлень. Формування стилів мислення на основі випереджаючих уявлень є необхідною умовою забезпечення ефективного державного управління через широке застосування на практиці аналітики та прогностичних методів.

У третьому розділі – “Стиль мислення в державному управлінні” – досліджено особливості функціонування та змін стилю мислення в державному управлінні, визначено шляхи вдосконалення системи державного управління в контексті змін стилів мислення.

Питання функціонування стилю мислення в державному управлінні досліджено в аспекті взаємозв’язків між функціями громадянського суспільства, функціями державного управління та функціями стилів мислення. Реалізація функцій державного управління вимагає від суб’єкта державно-управлінської діяльності відповідних змістовних та функціональних змін у стилі його мислення. Функції громадянського суспільства впливають на формування, розвиток та зміни стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності, які, підпадаючи зворотному впливу особливостей суспільної практики, починають виконувати специфічні функції в державному управлінні.

На думку автора, під функціями стилів мислення в державному управлінні слід розуміти конкретну роль, яку виконує спосіб мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності в процесі досягнення цілей та вирішення завдань з урахуванням владної природи діяльності та необхідності керованого впливу на процеси суспільного розвитку.

Серед загальних, основних та допоміжних функцій стилів мислення у сфері державного управління автор виділяє такі: соціальну, світоглядну, ідеологічну, методологічну, нормотворчу, діяльнісну, організуючу, узагальнення, трансформування. Серед специфічних функцій стилів мислення автор виділяє адміністративну, соціологічну, регулятивну, процедурну функції, а також функції упорядкування та індивідуалізації. Особливе значення мають корегувальні функції стилів мислення, до яких належать функції детермінування, праксеологічна, теоретико-пізнавальна, методологічна та функція трансформування.

На основі кореляції функцій державного управління та функцій стилів мислення в діяльнісному аспекті визначено такі специфічні функції стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності як комплексно-системна, раціонально-аналітична, упорядкування, вдосконалення, процесуальна та функція політичної самоідентифікації.

Змістом комплексно-системної функції є формування відповідної теоретико-методологічної основи планування, законодавчої творчості, що реалізується та закріплюється у вигляді нормативно-правової документації.

Раціонально-аналітична функція спрямована на вирішення проблем групового мислення в процесі прийняття державно-управлінських рішень на основі активного використання індивідуальних стилів мислення.

Змістом функції упорядкування є раціональний розподіл повноважень між різними гілками влади на основі вирішення проблемних питань суспільного розвитку, державного устрою, ефективного функціонування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, відповідність їх структурно-функціональних характеристик сучасним суспільним потребам тощо.

Змістом функції вдосконалення є забезпечення розвитку механізмів самовдосконалення суб’єктів державно-управлінської діяльності, що передбачає збереження та забезпечення механізмів взаємодії структурних елементів системи державного управління, активний пошук і впровадження на практиці більш досконалих механізмів державного управління та спрямованість на регулювання взаємовідносин у системі державного управління на основі визначення ефективних шляхів її розвитку.

Процесуальна функція забезпечує реалізацію принципів публічності державного управління, орієнтацію на майбутнє, ефективність, нормативність, комплексність, системність, об’єктивність, компетентність тощо.

Функція політичної самоідентифікації спрямована на вирішення проблем соціально-політичного розвитку суспільства та забезпечує реалізацію головних та специфічних функцій державного управління.

На зміни стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності та його функцій в державному управлінні впливають суб’єктивні та об’єктивні чинники. До суб’єктивних чинників автор відносить відповідні принципи та настанови, що обумовлюють використання державної влади; індивідуально-психологічні та характеристики особливості особистості; здатність до раціонального вибору методів, принципів, засобів, форм здійснення управлінського впливу, скорегований на конкретну ситуацію. До об’єктивних чинників автор відносить специфіку, цілі та завдання державного управління; особливості структури органу державної влади; закономірності процесу державного управління; зовнішнє та внутрішнє середовище здійснення державно-управлінської діяльності; рівень розвитку в суб’єкта державно-управлінської діяльності теоретичних та практичних навичок вирішення проблем державного управління; методи, принципи, засоби та форми управління, що використовуються вищим керівництвом держави, в тому числі й політичним.

Проведене автором соціологічне дослідження “Дослідження змін стилю мислення в системі державного управління” дозволило верифікувати основі теоретичні положення дисертації та підтвердило, що вдосконалення системи державного управління пов’язане з реформуванням органів державної влади та
системи державної служби поряд з відповідною трансформацією суспільної свідомості, в якій формується певний образ держави та органів державної влади, а також оцінка їх діяльності. На етапі демократизації громадянського суспільства та держави необхідна розробка та практичне втілення механізмів реалізації політичної відповідальності суб’єктів державно-управлінської діяльності. До таких механізмів автор відносить діагностування та оцінювання індивідуально-психологічних характеристик суб’єктів державно-управлінської діяльності з метою визначення особливостей їх стилю мислення та його трансформації.

Для здійснення змін в стилі мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності актуальним є впровадження в практику державного управління технологій управління індивідуальним мисленням, заснованих як на фундаментальних принципах підготовки, так і на засадах безперервної самоосвіти особистості. При цьому система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації також повинна бути спрямованою на розвиток відповідних сучасним потребам стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності.

Завдання щодо формування стилю мислення набуває особливої значимості в державній кадровій політиці, завданням якої є розвиток відповідних сучасним суспільним потребам стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності. Тому формування і розвиток суб’єктів державно-управлінської діяльності повинні бути спрямовані на розвиток новітніх стилів мислення, що є однією із засад реалізації державної кадрової політики та формування кадрового потенціалу державної служби. Важливою частиною вдосконалення системи державного управління є створення ідеології суспільного розвитку, формування системи суспільних цінностей і норм, що є найважливішим завданням державної влади та безпосередньо відображується в стилі мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, впливаючи на якість та ефективність державного управління.