Соціальна відповідальність органів державної влади в умовах розбудови соціальної держави

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження визначається ступінь його наукового опрацювання, з’ясовується зв’язок з науковими програмами, які виконуються  Харківським регіональним інститутом державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, розкриваються мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, формулюється наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, наводяться відомості про їх апробацію.

У першому розділі – «Теоретичні засади дослідження відповідальності соціальної держави» – проаналізовано основні теоретичні джерела еволюції структури, функцій та принципів соціальної відповідальності держави з позицій науки державного управління, визначено перспективи її становлення в сучасній Україні. Держава, як головний інститут політичної системи суспільства, носій імперативної влади виникає, насамперед, для задоволення загальносоціальних потреб людства, отже, її соціальна функція є стрижневою, визначальною.

Історично склалися два підходи до реалізації органами державної влади соціальних функцій – етатичний та ліберальний, які по-різному трактують співвідношення соціальної відповідальності між державою та її громадянами. Залежно від пропорційного представництва елементів етатизму та лібералізму розрізняють позитивну державу соціального захисту, державу соціальної безпеки та соціальну державу загального добробуту. Інша класифікація пропонує визначати ліберальну, консервативну та соціал-демократичну соціальну державу.

Передумовою виникнення соціальної держави є демократичний політичний режим, що створює можливості для здійснення ефективного управління соціальними процесами і забезпечення зростання добробуту громадян і справедливого перерозподілу суспільних благ.

Як філософська та державно-управлінська категорія, соціальна відповідальність відображає ціннісно-правовий аспект суспільних відносин. Актуалізація цієї ідеї переносить наголос з відповідальності людини перед суспільством і державою на соціальну відповідальність держави перед суспільством і людиною.

Таким чином, відносини між державою і людиною мають формуватися на основі взаємної відповідальності, яка є своєрідним способом обмеження політичної влади держави. Це виявляється у прийнятті державою конкретних зобов’язань, спрямованих на забезпечення інтересів громадян, наявності реальної відповідальності державних органів та посадових осіб за невиконання їх обов’язків перед суспільством і особистістю. Від держави вимагається закріплення в конституції та гарантування природних прав людини, які постійно розширюються і вдосконалюються, а від кожної людини – додержання своїх обов’язків перед суспільством і державою.

Поширення демократії на соціально-економічне життя під впливом соціально-політичних чинників змушує посадових осіб та органи державної влади брати на себе відповідальність за соціальний захист населення, створити гідні громадянина умови існування. Елементи соціальної держави втілюються в системі процесуальних компонентів, в пріоритетності всеохоплюючої адресної соціальної політики, у реалізації якої беруть участь державні й недержавні установи та організації.

Відповідальне ставлення до виконання соціальних зобов’язань передбачає постійне розширення політичної участі держави в регулюванні суспільних процесів, особливо, соціальної сфери. Це означає забезпечення соціальної орієнтації економічного розвитку та формування соціального ринкового господарства, справедливого перерозподілу суспільних благ, товарів і послуг з метою вирівнювання соціальної нерівності, дотримання принципів соціальної справедливості, згуртованості та консолідації соціуму.

Специфіка і зміст діяльності соціальної держави розкриваються через визначення її цілей та завдань, більшість з яких реалізується інститутом соціальної відповідальності держави та громадянина, коли органи державної влади та держава в цілому беруть на себе більший обсяг відповідальності, ніж покладають на громадян.

У другому розділі – «Формування соціальної відповідальності в системі державного управління» – розглянуто сутність, структуру та зміст відповідальності органів державної влади, її місце в системі суспільних цінностей, а також її етатичну та ліберально-демократичну моделі в державно-управлінському дискурсі.

Доведено, що соціальна відповідальність влади має поліфункціональний зміст, а саме: базується на системоутворюючому принципі соціальної держави, реалізація якого сприяє здійсненню всіх інших принципів сучасного державного управління; позитивному іміджі інститутів держави та її посадових осіб; завдяки цілеспрямованій державній соціальній політиці є засобом вирішення соціальних проблем.

У структурі соціальної відповідальності визначаються суб’єкт, об’єкт та інстанція. Будь-який суб’єкт соціальної дії, що усвідомлює її можливі наслідки, являється автоматично й суб’єктом соціальної відповідальності. Об’єкт уособлює в собі те, за що саме покладається (чи приймається самостійно) відповідальність на суб’єкта соціальної дії. Інстанція означає, перед ким саме наступає соціальна відповідальність, і регулює діяльність суб’єктів шляхом їх оцінювання, контролю та заохочення або застосування певних санкцій.

Основою соціальної відповідальності є динамічна система цінностей, властивих індивіду, соціальній спільноті та суспільству загалом, інституціям та органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам. У роботі з’ясовано, що виникнення соціальної відповідальності пов’язане із суспільними цінностями, що детермінують діяльність та поведінку всіх учасників соціальних дій. Відповідно до цих цінностей, соціальна відповідальність реалізується як волевиявлення людей, коли ті чи інші інститути публічної влади самоусуваються, або усувають інші від виконання тих чи інших функцій.

Соціальна відповідальність є одним з базових механізмів реалізації сучасних демократичних цінностей в державному управлінні на різних рівнях: базисному, цивілізаційному; загальнодержавному, суспільному; груповому, рольовому та персональному, ситуативному.

На першому рівні соціальна відповідальність стосується проблем вищого політичного порядку – війни та миру, екологічної безпеки, техногенних та природних загроз, шляхів розвитку цивілізації тощо.  На другому рівні соціальна відповідальність посадових осіб пов’язана з визначенням оптимального шляху розвитку країни, запобіганням громадянського протистояння, забезпеченням розвитку нації та соціального порозуміння.  На третьому та четвертому рівнях соціальна відповідальність відображає ступінь громадянської зрілості людини. її здатність обирати національні, професійні та особистісні пріоритети, готовність відстоювати національні інтереси та національну державну політику.

У дисертації описані дві моделі реалізації соціальної відповідальності в державі:

етатична – передбачає домінування зовнішніх важелів впливу на суб’єкт соціальної взаємодії шляхом обмеження його прав та свобод. Вона проявляється виключно в нормативно-правовій сфері, регламентуючи санкціями дії учасників суспільних відносин. За такої моделі весь тягар відповідальності лежить на громадянах та державних чиновниках як індивідах, а не як персон, що  уособлюють державні органи влади;

ліберально-демократична модель передбачає узгодженість цілей всіх учасників соціальної взаємодії та визначення на цій основі спільної мети, як дієвого механізму підвищення соціальної відповідальності органів державного управління. Така модель виключає тенденції руйнівного розбрату в суспільстві, вона є внутрішньо стійкою і підсилює легітимність державної влади та довіри до неї. Розвиток ліберально-демократичної моделі соціальної відповідальності супроводжується формуванням у громадян почуття власної гідності, зменшенням соціальної агресії, пошуком соціальних механізмів узгодження та досягнення суспільних цілей.

Гострою державно-управлінською та політичною проблемою сучасної України є відсутність національної ідеї, яка має ґрунтуватися на пріоритеті тих духовних цінностей, які однаково поділяють громадяни в різних регіонах країни. У дисертації доведено, що висока соціальна відповідальність політичної еліти полягає у знаходженні такої об’єднавчої ідеї, яка б відповідала прагненням кожного українця, незалежно від місця його мешкання, політичних уподобань чи мови спілкування, розробці нової системи цінностей, впровадження ідей демократії та духовності у життя суспільства.

У третьому розділі – «Політико-правові та організаційні аспекти реалізації соціальної відповідальності органів державної влади в Україні» – визначено, що соціальна відповідальність інститутів держави та державних службовців реалізується у їх повсякденній діяльності в різних галузях державного управління, однак в найбільш концентрованому вигляді вона проявляється при здійсненні ними заходів соціальної політики держави. Остання, як цілеспрямована діяльність із досягнення соціальних цілей, з’являється у держави лише з появою соціальних функцій – у процесі розбудови соціальної держави.

Феномен соціальної політики в її найбільш узагальненому розумінні завжди виходить за межі держави та державного управління, адже вона реалізується на всьому суспільному просторі усіма суспільними інститутами. Механізм реалізації соціальної відповідальності держави включає достатньо широкий спектр інших механізмів і сам є однією із складових інших механізмів, зокрема державного механізму з його трьома елементами згідно з розподілом влади: механізму правового регулювання; механізму охорони та захисту прав і основних свобод людини і громадянина, механізму реалізації Конституції України тощо. Без механізму реалізації соціальної відповідальності втрачаються мета і сенс існування інших механізмів державної соціальної політики.

Гарантуючи та відстоюючи основні соціальні права громадян, виважена, цілісна державна соціальна політика виступає найважливішим суб’єктивним чинником формування соціальної відповідальності, є ефективним інструментом реалізації соціальної відповідальності держави в Україні.

Відставання в соціальній сфері підриває легітимність влади, гальмує розбудову соціальної держави, оскільки соціальна відповідальність та інші соціальні чинники є головним знаряддям поліпшення життя людини, вирішення її життєвих проблем та забезпечення стабільності влади. Отже, вирішення соціальних проблем в Україні стає не лише вирішальним кроком на шляху розбудови соціальної держави, але й фактором стабілізації суспільства.

Соціальна відповідальність влади проявляється в ефективному державному управлінні країною, що забезпечує її розвиток в економічній, науково-технічній, соціальній, культурній та інших сферах; реалізації проголошених цілей, програм, зобов’язань та соціальних стандартів; регулярному звітуванні посадових осіб та державних інститутів перед громадськістю за виконання делегованих повноважень та обов’язків, відповіді на болючі питання, що хвилюють суспільство, тощо.

Підвищення соціальної відповідальності державної влади перед громадянином в умовах розбудови сучасної соціальної держави обумовлює необхідність правової регламентації конституційної, політичної, адміністративної та інших видів відповідальності посадових осіб органів державної влади й такого реформування державного ладу, який би перетворив державу на інститут, реально підпорядкований і підконтрольний суспільству.

Одним із перспективних напрямків реформування державного управління в Україні є розподіл відповідальності в теорії та практиці організаційного розвитку органів державної влади. Він передбачає чітке розмежування функцій, завдань, повноважень, компетенцій та, необхідних для їх виконання ресурсів між гілками, рівнями державної влади, державними інститутами, їх відділами та посадовими особами таким чином, щоб унеможливити дублювання в державному управлінні. При цьому кожна посадова особа повинна мати всі повноваження та ресурси для прийняття державно-управлінських рішень в рамках власних службових обов’язків і нести чітко визначену відповідальність за їх неналежне виконання.

Основні шляхи підвищення соціальної відповідальності в Україні слід розглядати в найбільшому узагальненні у трьох ракурсах: поглибленні конституційної та політичної відповідальності держави, органів державної влади та посадових осіб за реалізацію функцій держави та посадових обов’язків; покращенні державної соціальної політики, яка безпосередньо впливає на якість життя суспільства; запровадженні принципу розділеної відповідальності як основного принципу корпоративного управління всередині інститутів державної влади.