РАЗРАБОТКА модели формирования Сценария развития города

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано її зв’язок з науковими програмами й темами, зокрема, з напрямами науково-дослідної роботи Національної академії державного управління при Президентові України, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу й методи дослідження, систематизовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо опублікування та апробації отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретичні та методологічні засади планування розвитку міста із застосуванням сценарних підходів» – розкрито планування сучасного українського міста як управлінську проблему, узагальнено досвід застосування сценарного методу у плануванні локальних територіальних соціально-економічних систем (ЛТСЕС) та відповідний понятійно-категоріальний апарат, визначено проблему, методи та концепцію дослідження.

З використанням методології системного аналізу соціальних систем показано, що в плануванні розвитку міст України, з огляду на інтегрований характер, багатоцільову спрямованість, високу складність і динамізм процесів функціонування й розвитку територіальних громад, все більш нагальною стає проблема об’єктивізації управлінських рішень для забезпечення їх адекватності реаліям сьогодення. Визначено, що проблеми планування сучасного українського міста обумовлені паралельним і неузгодженим реформуванням механізмів здійснення самоврядних функцій місцевих громад та становленням багатоукладного міського господарства. А саме показано що, по-перше, ініціатива в управлінні містом може переходити від одних соціальних груп до інших з конструктивними чи деструктивними наслідками для громади у цілому. План розвитку виступає інструментом колективної рефлексії, випереджаючого відображення очікуваних результатів спільної діяльності, технологією взаємодії зацікавлених сторін у соціальному часі і просторі міста. По-друге, жоден із суб’єктів, що входить до складу міського господарства, не володіє критичною вагою ресурсів і компетенції для монополізації перспектив розвитку міста. Тому результатом планування повинна бути консолідація необхідного обсягу ресурсів, зменшення інформаційної асиметрії і невизначеності у поведінці груп інтересів. По-третє, класичний детермінізм в управлінні сучасним містом є неможливим, а ядром плану має бути прогностичне дослідження, якість якого прямо залежить від багатоваріантного розгляду як об’єктивної, так і суб’єктивної невизначеності.

Під час аналізу практики планування ЛТСЕС виявлено чинники актуалізації проблеми варіантності розвитку та сценарних підходів як системного засобу її вирішення. З’ясовано, що у тенденції існує пряма залежність потреби реалізації варіантних досліджень від зменшення жорсткості централізації територіального управління та зростання рівня невизначеності його наслідків. Про це свідчить проведений автором аналіз підходів до вирішення проблеми варіантності управління розвитком ЛТСЕС на прикладі планування у СРСР за період 1917 – 1990 рр., країн Західної Європи та США.

Вивчення досвіду планування ЛТСЕС на прикладі міст і регіонів України, Російської Федерації, країн далекого зарубіжжя проведено з позицій використання методу сценаріїв з метою виявлення можливих варіантів майбутнього, нормативної орієнтації використання потенціалу об’єкту планування, оптимізації вибору альтернатив (політик) реалізації завдань плану. Установлено, що найчастіше сценарний підхід залучається на передплановій стадії з використанням методів побудови багатомірної функції корисності та дерева рішень, методу аналізу ієрархій Сааті, матриць Леонтьєва «витрати-випуск», структурно-функціонального аналізу підсистем міста, економетричної нелінійної секторальної моделі Солоу, експертних методів, імітаційного моделювання за принципами Дж. Форестера, структурних матриць Шатихіна тощо. Зроблено висновок, що загальним недоліком практики використання зазначених методів для сценарних досліджень є неадекватність кожного з них і навіть їх певної сукупності складності проблеми розробки сценарію розвитку міста та завданням її практичної реалізації.

З метою усвідомлення природи міста як соціально-економічного утворення і узагальнення теоретичних основ моделювання життєдіяльності міста було досліджено класичні концепції щодо уявлення механізмів розвитку міста: економіко-географічні (Н. Баранський, П. Хаггет, В. Кристаллєр, А. Льош, фон Тюнен, У. Ізард, Г. Лаппо, В. Шупер, П. Мерлен, І. Лоурі, Дж. Форестер, Г. Гольц), історико-соціологічні (М. Вебер, Р. Парк, Е. Берджес, Д. Гарві, М. Кастелс, Е. Гіденс, Т. Дрідзе, В. Глазичєв), архітектурно-містобудівні (К. Доксіадіс, З. Яргіна, А. Гутнов, В. Нудельман), політико-правові, та управлінські (С. Саханенко, В. Куйбіда, О. Батанов, О. Лазор, В. Григор’єв, Ю. Шаров), сталого розвитку (В. Задорський, В. Хазан, А. Шапар). Головним недоліком зазначених концепцій є їх обмеженість внаслідок певної односторонності і відсутності комплексності у розгляді об’єкта, слабковиражений управлінський аспект з точки зору розвитку громади міста, яка має стати ключовим актором цього процесу. Проте здобутки досліджених концепцій узагальнені автором і використані при розкритті механізмів розвитку міста.

Виходячи з результатів аналізу здобутків щодо вирішення проблеми варіантності планування розвитку міст, зроблено висновок, що предмет сценарних досліджень на рівні міста потребує розширення у напряму моделювання механізмів розвитку з урахуванням інтересів і поведінки колективної субстанції – соціальних груп і колективів міста.

Головними методами дослідження визначено: міждисциплінарний метод (необхідність використання здобутків синергетики і самоорганізації для конструювання «теоретичного сита» факторів розвитку міста); метод «м’якого моделювання» (дефіцит об’єктивної релевантної інформації та необхідність аналізу виникнення нових тенденцій і якостей системи).

У другому розділі – «Теоретичне обґрунтування моделі сценарного дослідження розвитку міста» – обґрунтовано концептуальну модель формування сценарію розвитку міста, яка ураховує природу міста як складної соціально-економічної системи і сучасні засади моделювання розвитку таких систем, фактори самоорганізації систем і міську громаду як саморефлексивну систему, сформовано поняття «сценарне дослідження розвитку міста».

Показано, що за своєю природою місто, завдяки наявності характеристик відкритості, нерівноважності й нелінійності, відноситься до так званих дисипативних систем, критерієм ефективності розвитку яких є структурна стійкість. Виходячи з теорії самоорганізації систем, можна стверджувати, що максимальна структурна стійкість може бути забезпечена лише синтезом порядку та хаосу, які є похідними від процесів самоорганізації і кожен з яких окремо відображує мінімально стійкий стан системи. Базовим постулатом, обґрунтованим автором, є те, що джерелом дисипативних процесів і характеристик структурної стійкості на рівні міста є територіальна громада міста, з позицій чого побудовано й розкрито концептуальну модель формування сценарію розвитку міста (рис. 1).

Виходячи з виявлених у першому розділі недоліків класичних концепцій уявлення механізмів розвитку міст (МРМ), ключовим з яких у контексті даної роботи є недостатнє урахування у цілеспрямованій діяльності громади об’єктивних закономірностей розвитку міста, зроблено намагання систематизації часткових концепцій на некласичній теоретичній платформі.