СИСТЕМНОРІВНЕВИЙ АНАЛІЗ І МОДЕЛЮВАННЯ СУБ’ЄКТНОЇ СКЛАДОВОЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, оцінено ступінь опрацювання дефініції категорії “суб’єкт державного управління” та системних методів моделювання в державному управлінні, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх упровадження й апробації.

У першому розділі – “Теоретичні підходи до вивчення поняття суб’єкта державного управління” – проведено історичний аналіз поглядів теоретиків та практиків державного управління на суб’єкт державного управління, простежено еволюцію застосування принципу системності в діяльності суб’єктів управління стародавнього Шумеру та в концепціях мислителів давньої Греції (Платон, Аристотель), а також у працях Н.Макіавеллі, Т.Мора, Ф.Бекона, Ж.Бодена, Т.Гоббса, В. фон Гумбольта, Ш.Монтеск’є, Г.Гегеля, К.Маркса, Ф.Енгельса, К.Ясперса. Зроблено висновок, що поняття системності залишилось актуальним і в наш час, що в своїх працях сучасні вчені розширили сутність поняття системності суб’єкта державного управління, досліджуючи його в різних аспектах. Разом з тим зростання обсягу знань в предметних областях ускладнює їх засвоєння, виявляє неефективність низки існуючих у науці і практиці методів, тому доцільно застосовувати системні методи, які дають змогу не тільки сегментувати інформацію, знання та досвід, але й встановлювати пріоритети та доцільність їх використання.

Аналіз праць філософів стародавнього Шумеру та мислителів давньої Греції (Платон, Аристотель) показав, що вони персоніфікували владу з царем, проектуючи його божественну сутність на державу і владу, в епоху античних грецьких філософських шкіл держава як головний суб’єкт державного управління ототожнювалася із спільнотою громадян, які характеризувалися як “союз” і єдність. Далі в західноєвропейській філософії це твердження почало трансформуватися в інше поняття держави, що радикально конкурує з попереднім, яким виділено правителя як уособлення влади і гаранта суверенітету. Надалі держава у творах класиків марксизму-ленінізму перетворилася на машину для придушення іншої частини “союзу” громадян, а саме одного класу іншим. Таким чином, головним суб’єктом державного управління переважно виступає держава, час від часу – її правитель, суверен, інколи її персоніфікують з органом державного управління, який здійснює певні владні повноваження. Одночасно існують інші підходи, за яких державу розглядають як єдність, а громадян –  як суб’єктів державного управління, відповідальних не тільки за вибір влади, а і за її дії.

Розглянуто поняття суб’єкта і суб’єктивності, враховуючи, що однією з основних вихідних умов та вимог дослідження процесу формування державно-управлінських рішень є покладення в основу досліджень теоретичних моделей суб’єкт-об’єктних відносин (універсальної моделі управлінського циклу), суб’єкта (модель управлінського процесу) та об’єкту управління. При цьому суб’єктивність притаманна як особам, так і організаціям, соціальним групам, суспільству. Суб’єктивність реалізувується через створення певних організаційних механізмів.

У розділі показано, що в наукових працях щодо суб’єкта державного управління недостатньо використовувалися постулати теорії ієрархічних систем (поданих у підрозділі 2.2), що ускладнює визначення напрямів розвитку держави та комплексне прогнозування її еволюції. Опис аспектів діяльності чи характеристики суб’єктів державного управління були досить фрагментарними, вилученими із загального контексту історії, тому термін “суб’єкт державного управління” залишався значною мірою не визначеним. Це зумовило необхідність системно розглянути саме поняття “суб’єкт державного управління”, його характерні риси та спрямованість розвитку цього суб’єкта на вибір найбільш ефективних методик його формування.

Зроблено висновок, що в сучасній науці вивчення і розуміння об’єктивних явищ, що безпосередньо впливають на державне управління або проявляються в ньому, повинні мати характер обґрунтованого процесу і якомога більш адекватно відображати реальні управлінські проблеми.

Зазначається, що останні роки характеризуються бурхливими змінами не тільки в розвитку державного управління, а й суспільними, соціальними, демографічними та іншими трансформаціями. Відповідно змінюється і розуміння ролі суб’єкта державного управління як елемент системи управління державою.

Визначено основні тенденції розвитку суб’єктної частини державного управління, такі як демократизація процесів державного управління і неготовність головних суб’єктів державного управління діяти в нових умовах. Сьогодні держава відмовляється від патерналістичної опіки та від частини своїх функцій на користь громадянського суспільства, вона передає частину політичних ініціатив економічним суб’єктам і недержавним організаціям. Відбувається зростання громадянської, суспільної свідомості і громадськість включається в демократичні зміни в Українській державі. Дедалі більша диференціація обов’язків у самій системі державного управління пов’язана зі зміною цілей, завдань і обов’язків держави, включенням у державне управління громадян і громадських організацій, перерозподілом функцій і відповідальності в суспільстві. Як наслідок відбуваються поглиблений поділ праці і спеціалізація в прийнятті певних управлінських рішень.

Обгрунтована необхідність оновлення законодавчого врегулювання, пов’язана, насамперед, з нечіткістю, протиріччями й змінами законодавчо-нормативної бази, недосконалістю судових механізмів. Ситуація загострюється через неетичну поведінку деяких державних чиновників, їх безвідповідальність та безкарність, низький рівень їх особистої, організаційної, державницької культури. Виявлені тенденції допомагають сформувати підходи до вивчення поняття суб’єкта державного управління та виявити шляхи його вдосконалення.

У другому розділі – “Теоретико-методологічні засади системнорівневого аналізу і моделювання в державному управлінні” – здійснено огляд досліджень у сфері системного аналізу, показано розвиток ідеї системності від уявлень мислителів Давньої Греції і Відродження до сучасних наукових підходів. Відображено становлення системного мислення в традиціях європейської філософської думки. При цьому поділяється позиція деяких дослідників, згідно з якою негаразди в Європі спричинені руйнуванням цілісного світосприйняття, переходом до занадто деталізованої, вузької, мозаїчної системи світогляду, коли цілісність світу визнається, відчувається, декларується, але не забезпечується її домінування в науковій картині світу.

Розглянуто основні поняття та методологію системнорівневого аналізу, визначено його сучасне розуміння і можливості застосування в теорії та практиці державного управління. Вивчення основних положень методу дає можливість здійснити багаторівневий аналіз суб’єкта державного управління з найбільш повним охопленням всіх рівнів його функціонування.

Дослідження основних властивостей систем та їх характеристик супроводжувалося підбором найбільш суттєвих для державного управління системних властивостей, таких як первинність цілого, наддадитивність, розмірність і складність системи. Їх слід врахувати, будуючи системнорівневу модель суб’єкта державного управління, а також такі багаторівневі моделі, які б відображали всі аспекти державного управління, показували б їх взаємозв’язок, взаємозалежність, спільну спрямованість розвитку, відображали механізми та алгоритми функціонування системи державного управління.

Проаналізувавши застосування поняття суб’єкта державного управління, доходимо висновку, що його природа надзвичайно різноманітна та багаторівнева. Під назвою суб’єкт державного управління може виступати і державний службовець, і орган державної влади, і сама держава як головний суб’єкт державного управління. Під суб’єктом державного управління може розумітися увазі регіон, громадська організація чи громадянин. На нашу думку, слід узагальнити та одночасно системно охарактеризувати дане поняття, що дасть змогу користуватися ним у більш дефінітивний та однозначний спосіб.