Реалізація державної влади на територіальному рівні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію.

Перший розділ – «Теоретичні та історичні аспекти реалізації державної влади» – висвітлює результати дослідження теоретико-методологічних засад реалізації державної влади на територіальному рівні, уточнення понятійного апарату, узагальнення досвіду організації територіальної влади в розвинених країнах світу; періодизацію історичного розвитку форм реалізації влади в Україні.

Виходячи з того, що поняття «державна влада» розглядається в трьох аспектах: як влада усіх органів держави, як виконавча влада (у вузькому розумінні) і як підсистема органів публічної влади – поняття «реалізація державної влади на територіальному рівні» включає в себе значну частину термінів, що ще не визначені теоретично. Так, термін «територіальний рівень» найчастіше ототожнюється з рівнями адміністративно-територіального поділу держави та з рівнями управління виконавчої гілки влади. Для органів публічної влади трактування цих рівнів різне. Для органів державної виконавчої влади воно передбачає ієрархічну підпорядкованість, для органів місцевого самоврядування – більш високий рівень усуспільнення. Поняття «територіальний рівень управління» визначає єдність законів, ідентичність моделі управління та органів влади з відповідними повноваженнями (функціями), що реалізуються в єдиному механізмі державного управління. Реалізація влади виражається через поняття державного управління, яке в різних джерелах визначається як форма, спосіб чи дії держави щодо здійснення своїх функцій, що випливає з різних підходів до визначення сутності державного управління, а також розкриття його змісту.

У роботі розглядається рівень області та району, де управління здійснюється двома владними інститутами – державними адміністраціями та радами, діяльність яких регламентується законодавством. Ці інститути влади відповідають перед суспільством і громадами за збалансований розвиток території. Історичний досвід розбудови територіальної влади в Україні свідчить про відсутність чіткого поділу повноважень між її органами в усі часи, що спричинило ускладнення переходу до нової моделі реалізації державної влади на всіх рівнях.

Розподіл владних повноважень зумовлюється ступенем впливу внутрішніх чинників у розвитку держави. Моделі поділу влади в Україні властиві елементи «дифузійного» і «жорсткого» підходів з перевагою останнього. Суперечливий характер носить розподіл повноважень між органами державного управління і органами місцевого самоврядування, його принципи не відповідають жодній з трьох основних теорій: громадівській, державницькій та громадівсько-державницькій. Доведено, що за реальною здатністю органів місцевого самоврядування здійснювати самоврядні функції поділ повноважень наближений до положень державницької теорії, а за конституційним декларуванням – до громадівської.

Дослідження історичного розвитку форм реалізації влади вказує, що більш характерною для України була діяльність представницьких органів управління. Процес становлення територіальної влади в державі на етапі розбудови її незалежності доцільно поділяти на чотири основних періоди з уточненням їх хронології. На відміну від попередніх наукових праць, де розглядається цей процес лише стосовно місцевого самоврядування, у роботі досліджено територіальні органи за критеріями форм влади. Перший період – це стихійне випробування різних моделей територіальної організації публічної влади; другий – системне впровадження та конституційне закріплення форм реалізації влади на територіальному рівні; третій – законодавчий розподіл компетенції територіальних органів влади; четвертий – пошук нових форм реалізації влади на рівні області та району.

Прикладом організації територіального управління деякою мірою може слугувати досвід країн розвиненої демократії – Німеччини, Польщі, Франції та ін. Його узагальнення свідчить, що головна відмінність організації управління полягає у реальній здатності владних органів здійснювати свої повноваження. Відмінності у побудові територіального управління у названих європейських державах та в Україні не є значними. Так, кількість рівнів у системі місцевого самоврядування однакова. Число рівнів державної влади залежить від міри децентралізації та деконцентрації влади, публічної влади – від форми державного устрою. Головною відмінністю є послідовність і логічність використання принципів побудови територіальної влади. Сьогодні в Україні значна частина принципів, за якими відбувається розподіл владних повноважень і функцій, не реалізована або реалізована на якомусь одному структурному рівні, тобто реалізується частково, що говорить про відсутність єдиного підходу у побудові органів публічної влади. У роботі визначена сукупність принципів та розглянуті особливості їх реалізації з урахуванням організації і поділу територіальної влади. З метою збереження цілісності держави доцільним є існування інструментів та механізмів, які здатні забезпечувати стабільність виконавчої гілки влади, приведення різнорідних за своїм характером і функціями її суб’єктів в єдине ціле.

Другий розділ – «Стан реалізації влади на рівні району та області» – містить докладний аналіз основних складових діяльності органів державного управління на територіальному рівні. Розвиток та життєдіяльність населення територій значною мірою залежить від застосованої моделі управління. Два центра публічної влади таких адміністративно-територіальних одиниць, як область і район, мають повноваження, які законодавчо не розподілені, внаслідок чого компетенції органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування перекриваються, що найбільше проявляється при складанні і виконанні місцевих бюджетів, в управлінні комунальною власністю, гуманітарною сферою, регулюванні земельних відносин тощо.

Дублювання повноважень призводить до зниження відповідальності суб’єктів управління за розвиток території, а неузгодженість законів, що регулюють діяльність територіальних органів влади в тих чи інших сферах, зумовлює неможливість якісного вирішення життєво важливих управлінських питань. Результати проведеного обстеження доводять, що існуючий розподіл повноважень територіальних органів влади ускладнює також реалізацію основних управлінських функцій, зокрема планування та контролю. Крім того, перенасичення організаційних структур місцевих державних адміністрацій підрозділами подвійного підпорядкування та відсутність дієвих механізмів контролю з боку рад обумовлює низьку прогнозованість управлінських процесів. Через недосконалість системи взаємодії місцевих органів влади на територіальному рівні складності управління виникають практично у всіх сферах владних повноважень.