АДАПТАЦІЯ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ : АДАПТАЦИЯ К ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НА ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЕ: СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

У вступі визначено сутність і стан наукової розробки проблеми адаптації, обґрунтовано її актуальність, показано зв’язок з науково-дослідними роботами; визначено мету, завдання й гіпотезу дослідження, його об’єкт і предмет, методи дослідження; визначено положення, що характеризують наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо опублікування та апробації цих результатів, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – «Науково-теоретичні засади адаптації державних службовців до професійної діяльності» – розглянуто професійну діяльність як об’єкт сучасних наукових досліджень, проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід впровадження програм адаптації до професійної діяльності; розкрито соціально-психологічний аспект адаптації державний службовців до професійної діяльності.

Аналіз професійної діяльності державних службовців було здійснено на базі існуючих нормативно-правових документів (Конституція України, Закони України «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування», Укази Президента України «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій», «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців», «Про стратегію реформування системи державної служби в Україні» та ін.) і науково-методичної літератури вітчизняних (В. Авер’янов, В. Князєв, О. Крушельницька, І. Лаврінчук, Г. Леліков, В. Луговий, В. Малиновський, Ю. Молчанова, Д. Мельничук, Н. Нижник, О. Оболенський, С. Хаджирадєва, Г. Щокін та ін.) та зарубіжних (Г. Атаманчук, Н. Браун, О. Зотова, Т. Кабаченко, І. Кряжева, Г. Райт) дослідників у галузі державного управління.

За результатами проведеного аналізу існуючих визначень сутності поняття «професійна діяльність державного службовця» за основу було прийнято позицію О. Оболенського, який стверджує, що це діяльність, яка є для особи професією, тобто основним родом трудової діяльності.

Було встановлено, що в більшості країн світу (Албанія, Болгарія, Канада та ін.) система державної служби передбачає існування спеціальних початкових та адаптаційних навчальних програм, які спрямовані на створення найкращих умов адаптації державних службовців до професійної діяльності. Основний акцент у цих програмах робиться на психологічній, соціальній та професійній адаптації. Це регламентується законами цих країн. У більшості країн ці програми включені до програм навчання та підвищення кваліфікації державних службовців.

Стосовно соціально-психологічного аспекту адаптації державних службовців до професійної діяльності автор зазначає, що не існує усталених поглядів на процес адаптації, що обумовлюється належністю вчених до різних шкіл та течій. Так, інтеракціоніст Л. Філіпс вважає, що адаптація обумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми факторами середовища. При цьому адаптивність виявляється у двох типах відповіді особистості на вплив середовища. Перший – прийняття умов й ефективна відповідь на соціальні очікування, другий – неприйняття нових і потенційно небезпечних умов. На думку автора, важливим для даного дослідження є висновок Л. Філіпса, що основною ознакою ефективної адаптованості є адаптація у сфері соціально-економічної активності, тобто здобуття людиною знань, набуття вмінь, навичок, компетентності й майстерності. Аналізуючи поведінковий підхід до процесу адаптації, автором виділено погляд Г. Айзенка, який вважає, що адаптація особистості – це такий її стан, коли потреби індивіда, з одного боку, а вимоги професійного та соціального середовища – з іншого, повністю задоволені. Це стан гармонії індивіда та середовища. При цьому внутрішні конфлікти особистості, пов’язані з необхідністю гармонізації, не зачіпаються, а основним джерелом досягнення такої гармонії є соціальне навчання. Ідея соціального навчання, яка відбивається через особистісно-діяльнісні аспекти, знаходить своє відображення під час аналізу факторів ефективної адаптації державних службовців до професійної діяльності.

Зазначимо важливість врахування науково-теоретичної класифікації в аналізі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності. На підставі огляду літератури в дисертаційній роботі автором розглянуто наявні класифікації процесу адаптації за такими критеріями: відносини суб’єкта – об’єкта: активна, пасивна адаптація (Т. Снєгірьова); вплив на працівника: прогресивна, регресивна адаптація (О. Зотова, И. Кряжева); напрям: первинна, вторинна адаптація (Т. Кухарева); вид: адаптація працівника на новій посаді, адаптація працівника до пониження в посаді (В. Воліна); механізм: добровільна та примусова адаптація (Н. Свиридов); сфера: виробнича, невиробнича адаптація (Л. Растова, Г. Слєсарев); спрямованість: професійна, психофізіологічна, соціально-психологічна адаптація (А. Налчаджян, Ш. Надірашвілі).

Крім того, виявлено декілька підходів до періодизації адаптації. А. Субочева виділяє три рівні і відповідно три періоди адаптації персоналу: дисфункціональний (перші дні й тижні в організації); стереотипний (до одного року) і функціонально-ініціативний (до трьох років). Н. Лукашевич виділяє чотири етапи адаптації персоналу, звертаючи увагу, перш за все, на глибину адаптації: навчальний, прийнятний, високий і етап лідерства. На думку В. Замкового існує декілька періодів адаптації до професійної діяльності: навчальний (6 – 9 місяців), пов’язаний з ознайомленням адаптанта з новими умовами професійної діяльності; критичний (до одного року), якому властиві найбільші внутрішні особистісні й інтерактивні конфлікти, цей період характеризується переживаннями особистості, пов’язаними з труднощами адаптації; стабілізації (від одного до трьох років), коли на перший план виходить мотиваційна підсистема, тобто виробляється стійке ставлення спеціаліста до нової посади, стають очевидними цілі його діяльності. Автором зроблено висновок, що періоди адаптації можуть і повинні визначатися із всебічним урахуванням як специфіки діяльності, так і конкретних соціальних характеристик суб’єктів і об’єктів адаптації.

Під адаптацією державного службовця до професійної діяльності автор розуміє перманентний процес взаємного пристосування, корекції інтересів, сподівань та вимог службовця і умов професійної діяльності на державній службі, внаслідок чого відбувається розвиток та збагачення як державного службовця, так і державної служби в цілому.

На підставі аналізу наукових джерел з проблеми адаптації у дисертації встановлено, що, з одного боку, ця проблема має міждисциплінарний характер і повинна розглядатися в контексті різнопланових (політичних, соціальних, економічних тощо) змін, з іншого боку, вона не може ґрунтуватися тільки на загальних універсальних принципах, а в конкретизованому вигляді містить ознаки спеціального й окремого. Під час дослідження процесу адаптації до професійної діяльності на державній службі України необхідно враховувати: її відмінність від інших видів праці; специфіку національного інституту державної служби; своєрідність змін, що відбуваються в державі й суспільстві; умови, напрямки, цілі й завдання реформ; існуючі й перспективні умови роботи персоналу, який має адаптуватися до змін; складність оцінювання результативності діяльності кадрів державної служби порівняно з працівниками бізнесових та виробничих структур; своєрідність суспільної свідомості й сталої ментальності, історичні й культурні традиції носіїв досвіду і країни.

У другому розділі – «Діагностика адаптованості державних службовців до професійної діяльності» – розкрито критеріально-методологічні засади проведення діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності, сформовано дескриптивну модель адаптації та запропоновано програму дослідження адаптованості державних службовців до професійної діяльності.

Методика і процедура, які використовувалися під час дисертаційного дослідження, дозволили застосувати системний підхід щодо аналізу адаптованості державних службовців до професійної діяльності та запропонувати дескриптивну модель адаптації державних службовців до професійної діяльності. Згідно з таким підходом, державний службовець, проходячи процес адаптації, розглядається через сукупність взаємопов’язаних макрохарактеристик, тобто особливості його профілю, зв’язки та відносини на посаді як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності.

Саме з позиції системного підходу щодо аналізу, адаптація державних службовців до професійної діяльності у дослідженні розглядається як прояв взаємодій складних, багаторівневих структур і вирішення між ними соціально-психологічних суперечностей.

Структурними елементами адаптації державних службовців до професійної діяльності є міжособистісна адаптація, групова адаптація, професійно-управлінська адаптація, організаційно-комунікативна адаптація.

Так, оцінку рівня міжособистісної адаптації пропонується визначити за такими показниками: особистісна акцентуація, тип нервової системи, конфліктологічна компетентність. Оцінюючи групову адаптацію, автор пропонує спиратися на ефективність спільної діяльності, відповідність поведінки статусу та ролі в системі державної служби, рівень соціально-професійної мобільності. Найважливішими показниками професійно-управлінської адаптації визначено нормативно-правову компетентність у сфері державного управління, професійну компетентність відповідно до посади та управлінську компетентність. Під час характеристики організаційно-комунікативної адаптації акцент необхідно зробити на обізнаності у сфері організаційно-комунікативних систем, ефективності витрат робочого часу, самооцінці.

Автором створено банк методик оцінювання показників адаптованості державних службовців, до якого входять: методика визначення акцентуацій характеру К. Леонгарда, методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса й Р. Даймона, методика діагностики міжособистісних та міжгрупових відносин Дж. Морено, «Експрес-методика» з вивчення психологічного клімату в трудовому колективі, методика «Комунікативних та організаційних нахилів» (КОН-2), методика діагностики комунікативних настанов В. Бойко та ін.

Дескриптивна модель адаптації містить суб’єктивний критерій (ефективність професійної діяльності), об’єктивний (задоволеність роботою і самим собою) та інтегральний (відповідність особистості державного службовця і професійної діяльності).

Розроблено програму дослідження адаптованості державних службовців до професійної діяльності, яка реалізовувалась у два етапи. На першому етапі (пілотне дослідження) було виявлено ставлення державних службовців до проблеми адаптації у сфері їх професійної діяльності; на другому етапі (констатувальне дослідження) встановлено рівні адаптованості державного службовця до професійної діяльності. В експерименті брали участь державні службовці Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської та Черкаської областей, які навчалися за магістерською програмою або підвищували кваліфікацію.

За результатами пілотного дослідження встановлено, що для державних службовців проблема адаптації існує. По-перше, невивченою проблемою державної служби є неврахування латентних (прихованих) властивостей особистості державного службовця, конституйованих у його взаємодії з мінливими умовами служби, а звідси – з мінливими вимогами з боку керівництва. Цей процес характерний для нестабільного соціуму, точніше для суспільства ризику. Керівники не враховують адаптаційний період, який має бути у державного службовця у професійній діяльності. По-друге, в нормативно-правових документах органів державної влади не передбачається програма щодо адаптації державних службовців до професійної діяльності. На початковому етапі своєї професійної діяльності державний службовець проходить стажування. Проте у рамках стажування не розглядаються соціально-психологічні умови професійної діяльності. По-третє, у сучасних умовах державний службовець повинен вміти швидко адаптуватися до професійної діяльності на державній службі, виконувати свої функції з мінімальною кількістю помилок, якісно та ефективно. Це зумовлює особливі вимоги до рівня компетентності, організованості, активності та професіоналізму державних службовців. Тому потрібні професійно орієнтовані соціологічні та психологічні програми дослідження даної проблеми. На сьогодні відсутня цілісна програма адаптації державного службовця до професійної діяльності.

Завдяки констатувальному експерименту охарактеризовано рівні адаптованості державного службовця до професійної діяльності; проаналізовано причини та наслідки адаптаційних ускладнень, що виникають у процесі професійної діяльності.