ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА В УКРАЇНІ: НАПРЯМИ ТА ЧИННИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, розкривається зв’язок дослідження з науковими проектами, програмами, темами, формулюються мета і завдання, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

У першому розділі – "Теоретичні засади сталого розвитку територіальної громади" – досліджуються передумови виникнення у світовій науковій думці теорії сталого розвитку суспільства й розкривається її суспільна значущість, з’ясовується роль місцевого самоврядування як джерела суспільного розвитку та визначаються основні напрями сталого розвитку територіальних громад в Україні.

Доведено, що сучасний розвиток територіальних громад зумовлений розв’язанням суперечностей, більшість з яких викликані зростанням рівня споживання товарів та послуг, а також збільшенням техногенного навантаження на біосферу. Це вимагає нових підходів щодо забезпечення функціонування та розвитку територіальної громади, зокрема, що ґрунтуються на засадах сучасної теорії сталого розвитку (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.). Стосовно глобального рівня дана теорія включає наукові напрацювання у сфері місцевого сталого розвитку (територіальна громада, екологія та довкілля, урбаністика, розвиток сільських територій) та дослідження процесів глобалізації (національні проблеми сталого розвитку, глобальне потепління та зміна клімату, глобальна економіка, безпека та біорозмаїття). Вона являє собою синтез низки концептуальних положень щодо розвитку ноосфери, застосування інноваційних технологій, збереження довкілля, природного капіталізму та ін.

Державне управління розвитком територій сьогодні здійснюється в умовах стрімкого скорочення природних ресурсів, що актуалізує вирішення, можливо, найважливішого для нього завдання, а саме: гарантування безпеки майбутніх поколінь. У зв’язку з цим, виникає необхідність в уточненні завдань та функцій органів державної влади і місцевого самоврядування, в новому переосмисленні принципів споживання територіальною громадою послуг екосистеми (земля, повітря, біосфера, вода), витрати на відновлення якої перекладаються не лише на все сучасне суспільство, а й на наступні покоління громадян.

Забезпечення умов для життєдіяльності та задоволення нагальних потреб сільських, селищних чи міських мешканців значною мірою відбувається на рівні відповідної громади. Саме територіальна громада, в сучасних умовах, стає суб’єктом управління розвитком населених пунктів, а їх сталість розвитку набуває значення головного мотиву в цьому процесі. Сталий розвиток територіальних громад дозволяє передбачати та долати їх "межі зростання" та досягати соціально-економічних показників на рівні розвинених країн світу. При цьому, в широкому сенсі під "межею зростання" у глобалізованому світі розуміється такий стан крупних соціальних утворень, коли соціально-економічні наслідки їх функціонування стають некерованими, непередбачуваними та здатними призвести до різкого зниження загальноприйнятих показників людського розвитку. Теорія сталого розвитку суспільства охоплює всі без виключення аспекти людської життєдіяльності, що, в свою чергу, певним чином позначається на навколишньому середовищі (як соціальному, так і природному).