ГУМАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ

Краткое содержание

У вступі розкривається сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, описано методи, використані під час розробки наукової проблематики, висвітлено новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні та нормативно-правові засади гуманізації державного управління» - аналізуються основні концептуальні підходи до визначення сутності понять «гуманізм», «гуманізація державного управління» та «управлінська послуга» в наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених, обґрунтовується авторське бачення змісту цих понять, наводиться огляд наукових праць, пов’язаних із тематикою дисертації, визначаються основні напрями сучасних наукових досліджень окресленої проблеми.

Автор показує, що важливе значення для розуміння гуманізму та державного управління як суспільних феноменів, їх місця і ролі в житті суспільства мають праці вітчизняних і зарубіжних мислителів минулих епох: П.Могили, С.Оріховського, В.Липинського, П.Орлика, З.Копистянського, М.Фічіно, Н.Макіавеллі, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.Русо, Л.Бруні, Г.Сковороди, Ф.Петрарки, А.Данте, Е.Ротердамського, Піко де Мірандоли, К.Маркса та ін.

Зауважимо, що в працях вітчизняних і зарубіжних учених епохи Ренесансу гуманізм був представлений як вираз «цілісності людського духу», свідчення «повноти та неподільності природи людини». Гуманізм виходив з тези про те, що людина є істотою одвічно моральною, тому свою ідейну доктрину він будував на переконанні в безмежності можливостей людини, її здатності до самоусвідомлення і праві на свободу, гідність, щастя в земному житті.

Для з’ясування та уточнення змісту поняття «гуманізація державного управління» здійснено компаративний аналіз досліджень з державного управління, які тією чи іншою мірою торкалися цього питання. В розділі дисертації визначається, що гуманізація державного управління – це цілеспрямована переорієнтація діяльності управлінських структур і суб’єктів на безпосереднє задоволення життєвих потреб членів суспільства, створення умов для їх повноцінної самореалізації. Саме таке визначення відповідає вимогам сучасності і створює підгрунття для формування чіткої стратегії щодо збільшення реального інтелектуального, професійно-кваліфікаційного й духовного потенціалу держави і суспільства взагалі та в державному управлінні зокрема.

8

У результаті аналізу концептуальних теоретичних положень установлено, що одне з чільних місць у світогляді українських гуманістів ХVІ – початку  ХVІІ ст. посідає суспільно-політична проблематика, з’ясування походження та сутності держави, осмислення природи та форм державного управління, його ролі в суспільному житті. Вони усвідомлювали необхідність створення власної держави, «яка б політичними, дипломатичними, культурними, врешті-решт, військовими засобами відстоювала життя і свободу українського народу».

На основі джерелознавчого аналізу доведено, що державне управління, управлінська послуга є особливою, окремою сферою суспільних відносин, специфіка якої полягає в тому, що вона виявляється й реалізується в усіх інших важливих сферах суспільного життя. У розділі з багатьох визначень поняття «управлінська послуга» перевага віддається тим, в яких у повному обсязі виражений гуманістичний аспект, що передбачає участь людей у якісній зміні умов свого життя, формування особистості засобами культури, максимально повну її реалізацію. Цим ставиться акцент на найголовнішому призначенні гуманізації державного управління – забезпеченні функціонування та розвитку суспільства, для якого кожен громадянин є найвищою цінністю.

Виокремлено проблему, пов’язану з низькою якістю надання управлінських послуг через відсутність системи планування, яка передбачала б конкретні показники результативності та ефективності управлінської діяльності. Другою системною проблемою дослідник вважає низьку інституційну спроможність державної служби, зумовлену відсутністю чітких внутрішніх стандартів та процедур роботи, браком знань і вмінь стратегічного планування та управління змінами, вирішення якої залежить від законодавчого врегулювання адміністративних процедур з урахуванням порядку та регламентації надання державних послуг, запровадження чіткого механізму відповідальності державних службовців.

Аналізуються нормативно-правові акти і результати досліджень вітчизняних учених стосовно нормативно-правового забезпечення гуманізації державного управління та пов’язаних з цим основних проблем. Зроблено висновок, що на сьогодні в Україні не створено належної нормативно-правової бази перебудови системи державного управління на принципах і цінностях європейського гуманізму. Дається взнаки: 1) відсутність консенсусу серед існуючих політичних угруповань щодо цілей адміністративної реформи; нестабільне керівництво уряду в Україні; 2) недостатній рівень забезпечення процесу реформування системи державного управління бюджетними коштами та людськими ресурсами; 3) брак ефективної інформаційної мережі, яка повноцінно повідомляла б усіх учасників цього процесу і громадянське суспільство в цілому про напрями та суть вживаних заходів щодо гуманізації державного управління в Україні.

Приділена увага аналізу результатів соціологічного дослідження проблеми сутності та основних напрямів гуманізації державного управління. Акцентовано увагу на основних недоліках в роботі органів державної влади щодо гуманізації державного управління, основними з яких, на погляд автора, є такі:

9

- незадовільний стан нормативно-правового забезпечення процесу гуманізації державного управління;

- повільне наближення влади до народу;

- недостатній рівень вирішення соціальних проблем та надання управлінських послуг;

- неефективність боротьби з корупцією;

- обмежені можливості впливу громадянського суспільства на діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас визначено напрями реалізації подальших перспективних напрямів гуманізації державного управління в Україні. Це, передусім, прийняття нового закону про державну службу, розробка нормативно-правової бази державного управління в Україні, яка б повною мірою враховувала потреби його гуманізації та спрямовувалась на формування кадрового потенціалу державного управління в контексті його гуманізації, трансформацію державного управління в публічне управління з посиленням ролі інститутів громадянського суспільства, оприлюднення намірів, планів органів державного управління перед суспільством через Білі і Зелені книги тощо. Розглядається низка заходів, спрямованих на удосконалення систем підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема: удосконалення моделі професійної підготовки державних службовців; продовження обговорення Дорожньої карти “Модернізація системи професійного навчання державних службовців”; запровадження європейських стандартів підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; запровадження механізму кар’єрного зростання державних службовців.

У висновках до розділу зазначено, що розглянуті теоретичні розробки вчених, в яких зосереджується увага на аналізі інновацій у сфері управлінських технологій, дають підстави стверджувати, що питання системного вивчення зв’язку модернізаційних процесів та гуманізації державного управління не є досить дослідженими, потребують подальшої поглибленої розробки. Визначені найважливіші напрями вирішення проблеми, що потребують наукового дослідження і є предметом розгляду в наступних розділах дисертації.

У другому розділі – «Реформування державної служби в контексті гуманізації державного управління» - досліджується функціонування державної служби в Україні, її роль та місце в суспільно-політичній та соціально-економічній системах, проблематика формування та розвитку результативної та ефективної державної служби як інституту практичного забезпечення гуманізації державного управління, реалізації положень Конституції та законів України, прав і свобод людини і громадянина України. Розглянуто загальнонаукові та законодавчі засади державної служби, зміст і особливості функціонування її основних інститутів – організаційного, економічного, правового, культурного.

10

Акцентовано увагу на особливостях функціонування державної служби як культурного інституту, який відіграє роль механізму послідовної розробки, створення, закріплення та трансляції духовних цінностей, соціально-культурного обслуговування людей, що регулюють та гуманізують їх діяльність і поведінку у сфері праці, охоплюючи всі її суттєві моменти. Наголошується на тому, що головна функція державної служби як культурного інституту полягає в забезпеченні цілісного, гуманістичного за своєю суттю регулювання відносин у будь-якій сфері суспільного життя.

Ґрунтовний аналіз фактологічного матеріалу, результатів соціологічного дослідження, нормативно-правових документів, літературних джерел дав змогу виявити основні тенденції розвитку сучасної державної політики стосовно реформування державної служби, перспектив її гуманізації.

Виокремлено й розглянуто основні суперечності реалізації державної служби в сучасних умовах у руслі потреб у гуманізації цього інституту у відповідності до стандартів Європейського Союзу. Запропоновано шляхи їх розв’язання: для цього необхідно виокремити політичні посади в системі виконавчої влади; не допускати суміщення політичних і адміністративних повноважень у межах однієї посади; активізувати пошук шляхів та механізмів підвищення ефективності системи управління державною службою, визначити особливості її проходження в державних органах, діяльність яких регламентується спеціальним законодавством; розширити функції державних службовців щодо їх участі у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики; запровадити єдину систему оцінювання та стимулювання роботи державних службовців; удосконалити систему оплати праці державних службовців; конструктивно вирішити питання про порядок надання державних послуг та нормативне врегулювання вимог професійної етики державних службовців; удосконалити систему добору, призначення на посади, просування по службі, ротації державних службовців та їх професійного навчання.

У розділі окреслена Стратегія гуманістично орієнтованого реформування системи державної служби, яка включає: напрями вдосконалення класифікації органів державної влади та посад державних службовців за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень; принципи взаємодії органів державної влади та їх посадових осіб із громадськістю та громадянами; напрями формування критеріїв оцінки надання державних послуг фізичним та юридичним особам; завдання щодо поліпшення іміджу державної служби та запровадження нового типу взаємовідносин між громадянами і державними службовцями тощо.

Розглядаються найважливіші соціальні аспекти розвитку професіоналізму державних службовців з урахуванням потреб у гуманізації державного управління. Зроблено висновок, що професіоналізм може бути охарактеризований як міра, ступінь і якість діяльності людини у певній, чітко обмеженій сфері діяльності. Разом з тим зазначено, що важливими ознаками професіоналізму вважається сталість, продуктивність, раціональність діяльності державного службовця.

11

Досвід країн з розвиненою економікою показує, що особливо в період структурних змін питання формування професіоналізму державних службовців в напрямі гуманізації їх діяльності набуває особливої актуальності, значною мірою забезпечуючи успішність суспільного розвитку.

Зроблено акцент на тому, що формування нової генерації управлінців має ґрунтуватись на ідеології і політиці українського державотворення, національного, економічного, політичного, духовно-культурного розвитку суспільства, а основою гуманізації державної кадрової політики має бути розвиток професіоналізму державних службовців, підвищення їх управлінської культури. У процесі аналізу наукових праць, присвячених підготовці (перепідготовці) та підвищенню кваліфікації державних службовців виділено основні вимоги до формування кадрового потенціалу державного управління: створення нормативно-правової бази, яка б регламентувала у комплексі підготовку, підвищення кваліфікації в нерозривному зв’язку з просуванням по службі; вжиття заходів щодо соціального захисту державних службовців, стимулювання їх до освіти та підвищення кваліфікації; формування відповідного науково-педагогічного складу навчальних закладів, які б здійснювали підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців; віднесення до компетенції органу, що здійснює управління державною службою, функції визначення доцільності підвищення кваліфікації кожного працівника державного управління; впровадження інформаційних технологій у діяльність державних службовців, з метою стимулювання їх до самостійного навчання та підвищення кваліфікації; застосування результативних методів дистанційного навчання та підвищення кваліфікації.

Зазначено, що сьогодні стан кадрового потенціалу в українському державному управлінні не відповідає потребам часу. Цей потенціал ще значною мірою залежить від стереотипів, «поклоніння» посаді, використання службового становища у власних інтересах. Очікувати від такого кадрового корпусу самовідданого служіння суспільству, послідовно гуманістичної орієнтації не доводиться. Тому створення «нового» кадрового потенціалу державного управління слід розпочинати з «оновлення» вже існуючого, теоретичного обґрунтування моделі такої трансформації, яка гуманізувала б управлінську діяльність державних службовців.

Третій розділ – «Основні напрями державної політики щодо гуманізації державного управління» - присвячений визначенню адекватних підходів і засобів реалізації державної політики щодо гуманізації державного управління в сучасних умовах, напрямів формування та розвитку системи соціальної політики як пріоритетної складової гуманізації державного управління, трансформації відносин держави та громадянського суспільства в контексті гуманізації державного управління. Запропоновано комплекс пріоритетних цілей та завдань для органів державного управління щодо розв’язання суперечностей та усунення кризових явищ, пов’язаних з духовно-ціннісним розвитком нації, підвищення ефективності впливу духовного життя суспільства на управлінську діяльність, процес її гуманізації.

12

Визначені основні суб’єкти державної політики та їх функції щодо формування та розвитку системи соціальної політики як пріоритетної складової гуманізації державного управління, а також окреслено напрями формування моделей соціальної політики щодо її соціалізації і гуманізації, які мають стати визначальним чинником покращення сучасного іміджу державної влади, сприяти встановленню партнерських відносин між державою і громадянським суспільством.

Пропонуються шляхи вдосконалення політичної системи українського суспільства в контексті потреб у гуманізації системи влади і державного управління відповідно до європейських стандартів з урахуванням як національних інтересів, історичних традицій, так і процесів глобалізації. Такі трансформації сприятимуть формуванню демократичного правового громадянського суспільства, подоланню відчуження людини від держави, і навпаки, держави від людини; створенню соціально орієнтованої системи державного управління, здатної надавати якісні організаційно-управлінські послуги населенню, забезпечити динамічний, безкризовий розвиток, добробут громадян і високу якість життя, тобто практично гуманізувати його.

Водночас обґрунтовується, що трансформація відносин держави та громадянського суспільства стає все більш актуальною. В процесі формування правової і соціальної держави, у сфері гуманізації відносин держави та суспільства державне управління реалізує функцію регулювання, контролю, інформування, консолідації суспільства, сприяє розвитку громадянського суспільства. Наголошується на тому, що держава та її інституції мають фактично, а не декларативно слугувати громадянам, її діяльність дедалі більше має наповнюватись соціальним змістом, тобто гуманізуватися. Акцентується увага на тому, що завдання держави – це вміле, гуманістичне за своєю суттю управління суспільством, а не безпідставне втручання в його справи.

Зазначається, що запорукою ефективної державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей суспільства є використання конструктивної моделі управлінського впливу держави на духовні процеси суспільства, в основу якої покладена програмно-цільова організаційна основа діяльності органів державної влади. Забезпечення культурно-духовних потреб суспільства та особистості є одним із визначальних напрямів гуманізації державного управління. Гуманізація суспільного життя в цілому, як і системи управління ним, можлива лише за умови високої культури як посадовців, які регулюють життєдіяльність соціуму, так і всіх об’єктів управлінського впливу. Навіть найдосконаліша, гуманістично орієнтована система державного управління виявиться неспроможною гуманізувати суспільні відносини в знедуховленому соціумі, де панують егоїзм, споживацька психологія, примітивна політична свідомість, вульгарні прагматично-ціннісні орієнтації.

Високий рівень духовної культури всіх суспільних верств є необхідною передумовою і водночас ефективним засобом трансформації суспільного життя, послідовної гуманізації всіх його складових.